Користувач:Пірко Сергій Сергійович
Зміст
Інформація про учасника
Пірко Сергій Сергійович
Живу: м.Новоукраїнка, Україна.
Навчаюся: Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка, Фізичного виховання, студент 1 курсу.
Мій Проект
Проект з ОІТ та ІФК (Факультет фізичного виховання)
Історія олімпійського руху
Швидше-вище-сильніше
Ідея проекту
Актуальність дослідження досить величезна, адже Метою олімпійського руху - поставити спорт на службу гармонійному розвитку людини з тим, аби сприяти створенню мирного суспільства, яке піклується про дотримання людської гідності. Для досягнення цієї мети олімпійський рух бере участь - самостійно або у взаємодії з іншими організаціями в діяльності по захисту світу.
Автор проекту
Пірко Сергій Сергійович Користувач:Пірко Сергій Сергійович
Матеріали проекту
Інтернет ресурси проекту
http://www.bestreferat.ru/referat-108605.html
Додаткові матеріали проекту
Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали
Результати проекту
Актуальність дослідження досить величезна, адже Метою олімпійського руху - поставити спорт на службу гармонійному розвитку людини з тим, аби сприяти створенню мирного суспільства, яке піклується про дотримання людської гідності. Для досягнення цієї мети олімпійський рух бере участь - самостійно або у взаємодії з іншими організаціями в діяльності по захисту світу.
Міжнародний спортивний рух - це важлива частина соціально-культурної сфери суспільного життя. Сюди можна віднести наступні заходи які класифікуються по наступних ознаках: а) по географічному - на усесвітніх і регіональних; би) по характеру членства в них - на колективних і індивідуальних; у) по професійній приналежності - по видах спорту; г) по релігійних переконаннях.
Ці організації можуть бути класифіковані по термінах їх діяльності на тимчасових і постійних. До категорії тимчасових відносяться міжнародні конгреси, симпозіуми, конференції. До постійних - спортивні неурядові організації, наприклад Генеральна Асоціація міжнародних спортивних федерацій. Звідси витікає, що членами спортивних організацій є національні і міжнародні спортивні організації. Розрізняють НСК(Національний спортивний комітет) загального характеру, (наприклад, Міжнародна Рада фізичного виховання і спорту - МРФВІС); спеціальні - по видах спорту (міжнародні спортивні федерації); по галузях відомий і діяльності (наприклад, Асоціація спортивної преси - АСП); за професійною ознакою (наприклад, Європейська федерація психології спорту і фізичної діяльності - ЄПСІФД); по релігійному (наприклад, Міжнародний католицький союз фізичного виховання і спорту) і інші об'єднання.
Метою дослідження є теоретичний опис та дослідження олімпійського руху.
Об’єктом дослідження є ґенези та сучасного стану олімпізма та олімпійського руху. Предметом дослідження є аналіз міжнародного олімпійського руху.
Розділ 1 Огляд літературних джерел про олімпійський рух
1.1 Літературні джерела щодо міжнародного олімпійського руху
На сучасному етапі розвитку олімпійського руху чимало дослідників висловлюють своє бачення розвитку олімпійського руху.
Так, в статті Л. П. Арськой містяться нові цікаві матеріали про діяльність Кубертена, про його погляди на дорозі установлення миру в міждержавних відносинах.
Пьер Кубертен – засновник сучасного олімпійського руху.
Також виділяються статті, в яких робиться спроба охарактеризувати гуманістичний ідеал особи спортсмена-олімпійця. Автори цих статей - Пітер Макинтош, відомий англійський соціолог спорту, Мохамед Мзалі, прем'єр-міністр Тунісу, ЧЛЕН-МОК, і Ст І. Столярів, автор проекту "СпАрт", на основі якого в Росії з 1991 р. розвивається новий культурно-спортивний рух.
Міжнародний спортивний рух (МСД), який включає і олімпійський, до теперішнього часу не був предметом комплексного системного аналізу. Окремі спроби, зроблені в цьому напрямі, носили історіографічний і культурологічний характер. Організаційно-правові аспекти структуризації і функціонування даного соціального явища не отримали належного віддзеркалення ні у вітчизняній, ні в зарубіжній науковій літературі, хоча окремі їх питання розглядалися вченими в різні періоди.
В результаті проведеного дослідження з'ясувалося, що суспільні об'єднання, у тому числі і спортивні, є певним блоком і складають органічну частину будь-якої політичної системи тієї або іншої держави. Вони включаються в цю систему разом з іншими неурядовими організаціями і діють разом з ними. Свою діяльність вони здійснюють на користь єдиної політики в розвитку спорту вищих досягнень відповідно до законодавства тієї або іншої країни, Олімпійській Хартії і статутними документами.
Важливе теоретичне і практичне значення має питання про взаємодію громадських організацій і державних органів. Ця взаємодія відбивається в багатьох сферах життя того або іншого суспільства, особливо в соціально-культурній, куди відноситься і міжнародний спортивний рух.
Послідовне розширення і зміцнення статусу неурядових спортивних організацій є одній із сторін такої закономірності. Наприклад, підвищення ролі громадських організацій на сучасному етапі. Необхідно відмітити, що статус даних неурядових спортивних організацій носить комплексний характер і здійснюється різними галузями права, що складаються з багатьох елементів. Важливе місце серед цих елементів займає конституційне право громадян на об'єднання в громадські організації, у тому числі і спортивні. Не менше важливий і інше. Громадські (неурядові) спортивні організації в МСД до певної міри володіють якістю так званої "політичності". Наявність такої якості дозволяє розглядати спортивні неурядові організації як цілісний феномен політичної системи. Це наголошується в більшості конституцій різних держав. Так, наприклад, в Конституції Італії, в статті 18, говориться: "Громадяни мають право вільно, без особливого дозволу об'єднуватися в організації, переслідуючі цілі, не заборонені кримінальним законодавством окремим особам". Конституція Угорщини, в главі 6, передбачає, що: "За підтримки і допомозі відповідних державних органів спортивні об'єднання повинні забезпечувати для широких шарів молоді можливості для розвитку фізичної культури і заняття спортом".
Цікава постановка даного питання, яка трактується в Конституції Республіки Куби. Глава перша, стаття 8, свідчить: "Будучи владою народу, службовки самому народові, гарантує, що не буде людини, яка не мала б доступу до навчання, культури і спорту", а в Конституції Румунії, в статті 27, сказано, що "громадяни Румунії мають право об'єднуватися в різні об'єднання, у тому числі спортивні. Держава підтримує діяльність масових і суспільних організацій, створює умови для розвитку матеріальної бази цих організацій і охороняє їх майно. Масові і суспільні організації забезпечують широку участь народних мас в політичному, соціальному і культурному житті Румунії". Наведені приклади і витримки з Конституцій деяких держав дають підставу говорити про те, що громадські (неурядові) спортивні організації в МСД носять політичний характер і відповідають системі, типові і формі демократії тієї або іншої держави.
Міжнародні спортивні об'єднання (МСО) відносяться до неурядових організацій. В даний час їх понад 200, більшість з яких є міжнародними федераціями по видах спорту. Єдиної класифікації МСО на даний період не існує.
Як наголошується в літературі, громадські спортивні організації (об'єднання) (ОСО) є перш за все сукупністю осіб, що здійснюють організаційні функції на громадських засадах (Д.Н. Бахрах, 1978).
Підставою для визнання ОСО суб'єктами МСД є наявність у них особливого статусу. Для них властиві ознаки, загальні для всіх суб'єктів адміністративного права: самостійність цілей і завдань, організаційна єдність і внутрішня відособленість, правоздатність і дієздатність органів, право приймати управлінські рішення, реалізовувати свої права в повсякденній соціально-культурній діяльності по керівництву МСД.
Лідируюча правова риса в діяльності сучасних міжнародних спортивних об'єднань полягає в тому, що статути і положення про них є свого роду договорами, що мають певні особливості. Так, наприклад, Статут міжнародної організації на відміну від звичайного багатобічного міжнародного договору створює міжнародний механізм, який діє на його підставі. Він визначає статус учасників договору, а також цілі і завдання організації (об'єднання). З цього виходить, що статути спортивних об'єднань - це складніше джерело права, чим звичайний багатобічний договір.
Необхідно відмітити, що статути багатьох неурядових організацій, їх положення застосовні і до статутів МСО. В той же час мають місце окремі випадки змін в них. Цього дотримується, зокрема, Віденська конференція про право міжнародних договорів 1969 років, стаття 5 якою свідчить: "Справжня конвенція застосовується до будь-якого договору, що є засновницьким актом міжнародної організації, без збитку відповідних правил даної організації".
Результати досліджень дозволяють прийти до виводу, що внутрішньоорганізаційна діяльність ОСО регулюється не законодавством, а організаційними нормами, які здійснюють свою діяльність по моделі, визначуваній як суспільне управління. Таким чином, МСО - це неурядова структура, що складається з національних спортивних федерацій і інших об'єднань, що є добровільним союзом осіб, що займаються спортом, фізичною, педагогічною і олімпійською освітою, для задоволення своїх потреб, захисту прав і інтересів на основі статутних документів.
Необхідно також визнати, що деякі нагромадження спортивних об'єднань в загальній структурі МСД наводять до непотрібного паралелізму в роботі. Так, наприклад, Європейська спортивна конференція (ЕСЬК), створена в 1973 році, ставить своєю за мету гасити конфлікти, що виникають в МСД. В той же час потрібний відмітити, що в Європі існує ще одна структура, переслідуюча подібні цілі -- Комітет з розвитку спорту Поради Європи. Ці організації в своїй роботі фактично дублюють один одного, а сили витрачаються на вирішення одних і тих же завдань. У зв'язку з цим було б правильніше і ефективніше розробити конкретний механізм координації цих двох організацій. З врахуванням цього можливе створення Виконкому Європейської конференції, куди на постійній основі і з рівними правами запрошувалися б представники Комітету Поради Європи і інших Європейських спортивних організацій, для участі в координаційному процесі. 1.2 Літературні джерела про створення українського олімпійського руху
Ідею самостійного НОК підтримує спортивна преса. Наприкінці 1988 року "Спортивна газета" однією з перших в Україні почала друкувати листи громадян про необхідність створення у республіці Українського олімпійського комітету.
У вересні 1989 року в газеті " Львів спортивний" Євген Бобко запитує: "Чому Україна не бере участі в Олімпійських іграх?" На його думку, яку поділяла переважна більшість українців, Україна, як рівноправний суб'єкт ООН і ЮНЕСКО, мала повне на це право.
6 грудня 1989 року Г. Абрамян порушує питання про розподіл повноважень між Олімпійським комітетом і Держкомспортом СРСР.
Дискусія перекинулась на інші видання. І все ж, перед вела "Спортивна газета". Вона не лише вміщує проект Статуту Олімпійського комітету України, а й розгортає дискусію навколо нього, активно виступає проти того, щоби наш НОК став підрозділом ОК СРСР без права самостійного виходу на міжнародну
Рішенням редколегії газети ведення теми доручили відомій журналістці, призерці XVII Олімпійських ігор у Римі, Людмилі Радченко. Об' єктивно, без поквапу, з глибоким знанням теми вона вміщує матеріали, які допомагають спортивній громадськості глибше проникати у суть проблеми.
Ось назви статей того періоду: В. Борзов "Від бажання до реалізації", В. Маєвський "На шляху до визнання", В. Смирнов "Нові часи, нові підходи", Л. Радченко "Тверезо оцінювати ситуацію", С. Родак "Своєю командою до Барселони" тощо.
Газета першою сповіщає про той Статут НОК, який самостійно розробили члени незалежної ініціативної групи В. Сікач, В. Кудько та В. Шутий. Його ніхто доти не читав. Але, якщо і читали люди, то неозброєним оком можна було помітити безліч помилок юридичного та спортивного плану.
Я на той час працював в Українській раді профспілок і був ближчий до цих процесів. Часто зустрічався з авторами різних пропозицій, допомагав редагувати відозви, проекти статутів, постанов. Зазначеній трійці казав, щоби не поспішали. Ґарячкуватість у державотворчих процесах неприпустима.
Але ми бігли попереду потяга, чим розшматовували спортивний рух, зайве сперечалися, нервували.
12 березня у Львові проголошує про себе Підготовчий комітет по створенню
Української спортивної асоціації, а вже через два місяці відбулись Установчі збори. На них головою Львівської організації УСА обрано фізкультурного працівника, народного депутата України Ярослава Кендзьора.
Я давно знав Ярослава. Він багато потерпав за "прояви українського буржуазного націоналізму", був виключений з Державного університету, навіть з Інституту фізкультури. Залишили у спокої, коли перейшов на заочне відділення.
На певний час фізкультурно-спортивний рух в Україні огортає криза. Майже припиняється фінансування республіканських змагань, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, деяких установ і організацій. Суспільство живе в очікуванні чогось нового, воно прагне змін на краще.
19 квітня 1990 року "Спортивна газета" друкує звернення до спортивних фахівців республіки зі закликом подолати кризу, що охопила спортивне життя в Україні, підтримати ідею створення самостійного Олімпійського комітету.
Майже одночасно під головуванням Валерія Шутого створюється Українська Національна Олімпійська Комісія Руху. В одній із "Петицій", яка була видрукувана в "Спортивній газеті" 13 жовтня 1990 року, він був категоричний: "Український Національний Олімпійський Комітет, який було створено 1918 року, відновлює свою роботу".
Не знав ні він, ні інші учасники цієї акції, що в ті найважчі роки боротьби за національну незалежність НОК Української Народної Республіки, дійсно, було проголошено. Але в Міжнародному олімпійському комітеті це подання так і не встигли розглянути. Через кілька місяців наша молода незалежна держава УНР, не втримавши навали, припинила існування. Мені здається, що ця тема дуже цікава для дослідників.
Усі перші намагання свідомих українців створити самостійний Національний олімпійський комітет України не дістали належної підтримки. Призначена на червень 1990 року Конференція засновників так і не була скликана.
Напрямки формування та розвитку Олімпийського руху
Великий спорт, який знаходить своє відображення на Олімпійських іграх, підштовхує сотні, тисячі спортсменів до активного вдосконалення своєї особистості з метою досягнути успіхів на цих престижних міжнародних змаганнях.
Неймовірний ентузіазм французького барона П`єра де Кубертена відродив стародавні змагання, які беруть свій початок ще з 776-го року до нашої ери. Нині олімпійський рух є потужним чинником розвитку сучасного спорту.
На самому початку Олімпіада ще не мала такої популярності. На першій афінській Олімпіаді виступали лише 245 спортсменів із 14 країн світу. Атлети змагалися у 9 видах спорту: греко-римській боротьбі, велосипедному спорті, гімнастиці, легкій і важкій атлетиці, плаванні, стрільбі, тенісі та фехтуванні.
Серед учасників першої олімпіади не було представників України. Кілька атлетів із Одеси намагалися потрапити на ці змагання, однак грошей у них вистачило доїхати лише до Стамбулу, тодішнього Константинополя.
Минуло 109 років: зараз олімпійці є гордістю нації, і спортивні держави вкладають небачені суми у розвиток олімпійського руху.
Олімпіада пройшла два етапи розвитку. Більшу частину 20 сторіччя Олімпійські ігри прогресували завдяки політизації. Лідери могутніх держав-агресорів розглядала ці змагання як стратегічний плацдарм.
Започаткувала цей етап гітлерівська Німеччина, а потім гідними послідовниками стали Сполучені Штати та Радянській Союз. І саме за радянських часів українські атлети продемонстрували найкращі результати, здивувавши увесь спортивний люд. Вітчизняний спринтер Валерій Борзов у Мюнхені 1972-го року зламав усі існуючи стереотипи, вперше в історії Олімпійських ігор здолавши темношкірих атлетів на 100-метрівці.
У Мюнхені Борзов став дворазовим олімпійським чемпіоном, здобувши перемогу і на двохсотметрівці.
Україна ще мала чималі здобутки на олімпіадах у складі Радянського Союзу та і у роки незалежності, коли розпочався вже другий етап розвитку олімпійського руху - комерціалізація.
Першу золоту нагороду для незалежної держави виборола Оксана Баюл на Зимових Олімпійських іграх у Ліллехаммері 1994 року. А вже на першій літній для самостійної України Олімпіаді в Атланті вітчизняні спортсмени здобули аж 23 медалі, 9 з яких найвищого ґатунку.
Через 108 років Олімпійські ігри повернулися на історичну батьківщину - до Афін, де українці знову не пасли задніх. У нашій скарбничці опинилося знову ж таки 23 медалі, і знову 9 з них були золотими.
Валерій Гончаров, олімпійський чемпіон зі спортивної гімнастики: «Олимпиада – это вещь настолько непредсказуемая, и как показывает практика, иногда такие моменты – умопомрачительные. Бывают люди, которые железно, допустим, должны были иметь медаль – они вообще ничего не завоевывают. Исход может быть любой и конечно выигрыш медали, особенно золотой».
З кожним роком Олімпійські ігри набувають розмаху. Навіть не всі заможні країни мають змогу провести у себе цей спортивний форум через величезну кількість учасників. Та одного разу олімпійський вогонь побував в Україні, а колись, у майбутньому головні спортивні змагання планети, можливо, пройдуть і у нашій державі.
Історія олімпійського руху в Україні розпочалася в 1952 році, коли спортсмени України у складі збірної команди Радянського Союзу вперше прийняли участь в Іграх XV Олімпіади в Хельсінкі.
З 1952 по 1990 роки олімпійський рух в Україні розвивався та зміцнював свою позицію в житті країни. Українські атлети складали щонайменше 25% кожної олімпійської команди СРСР. Під час Ігор ХХІІ Олімпіади 1980 року деякі матчі футбольного турніру з великим успіхом проводилися в Києві.
22 грудня 1990 року І Генеральна асамблея засновників прийняла рішення створити Національний олімпійський комітет України і ця дата є офіційною датою його створення. У вересні 1993 року НОК України був остаточно визнаний Міжнародним олімпійським комітетом.
НОК України діє у відповідності до положень Олімпійської хартії, Конституції України та чинного законодавства України і свого Статуту.
Основні завдання НОК України - організація підготовки та участі спортсменів в Олімпійських іграх, розширення міжнародного співробітництва, популяризація масового спорту і здорового образу життя, фізичне і духовне збагачення людей. З цією метою НОК України співпрацює з державними, громадськими та іншими організаціями. На засадах незалежності та доброї волі Національний олімпійський комітет України об'єднує більше 50 федерації з видів спорту. Він також має 24 відділення у всіх областях та по одному відділенню в Автономній республіці Крим, містах Києві і Севастополі. Колективними членами НОК України є більше 80 організацій.
Першим президентом НОК України був обраний олімпійський чемпіон Валерій Пилипович Борзов (Ігри ХХ Олімпіади в Мюнхені, легка атлетика 100 м та 200 м). У 1994 році В.П.Борзов був обраний членом Міжнародного олімпійського комітету в Україні та перевибраний президентом НОК в грудні цього ж року.
10 грудня 1998 року ІХ Генеральна асамблея НОК України обрала президентом Івана Никифоровича Федоренка.
Вперше НОК України представляв самостійну національну команду на Іграх XVII Олімпіади в Лілехамері, де українські атлети завоювали 1 золоту і 1 бронзову медалі і посіли 13 місце в неофіційному командному заліку. На іграх ХХVI Олімпіади в Атланті національна команда України завоювала 9 золотих, 2 срібні і 12 бронзових медалей, посівши 9 загальнокомандне місце. На XVIIІ Олімпійських зимових іграх в Нагано завойовано 1 срібну медаль.
Всього 959 атлетів України приймали участь в Олімпійських іграх. Ними завойовано 207 золотих, 134 срібних і 139 бронзових медалей.
НОК України брав участь в 4 зимових (1993 - 1999 роки) та 3 літніх (1993 - 1997 роки) Європейських юнацьких олімпійських днях. Учасники завоювали всього 60 медалей (зимові дні: 4 срібних та 1 бронзова медаль, літні дні: 19 золотих, 15 срібних та 21 бронзова медаль).
НОК України має угоди з відомими у світі фірмами "Adidas", "Coca-Cola", "Samsung", оператором мобільного зв'язку "UMC", українською правничою фірмою "Юріс", яка надає постійну юридичну допомогу в діяльності організації. Офіційним Інтернет-провайдером НОК є компанія "Relcom-Ukraine".
В 1995 році НОК україни почав випускати свій офіційний (квартальний) журнал, який виходить кожних три місяці, під назвою "Олімпійська арена", а з 1997 року видає щомісячний бюлетень "Олімпійські новини від НОК України".
НОК України має широкі зв'язки з НОКами сусідніх країн та олімпійськими організаціями. 16 представників НОК України є членами різних міжнародних організацій і об'єднань.
Тісні зв'язки НОК України має з українськими спортивними осередками за кордоном. Комітети друзів НОК України були створені і працюють зараз у США, Канаді, Австралії.
20 грудня 2002 року відбулась XIV звітно-виборна Генеральна асамблея НОК Україна, яка обрала новий склад керівництва на 2002-2006 роки. Президентом НОК абсолютною більшістю голосів був обраний Віктор Янукович - Прем'єр-міністр України, Голова Організаційного Комітету по підготовці та участі спортсменів України в Олімпійських і Паралімпійських іграх, Всесвітніх іграх глухих та Всесвітніх Універсіадах. Першим віце-президентом обрано Івана Федоренка, віце-президентами - Анатолія Писаренка та Миколу Костенка. На посаду генерального секретаря був переобраний Володимир Геращенко.
Генеральна асамблея затвердила склад членів НОК нового скликання (139 членів), обрала склад Виконавчого комітету (23 члени) та склад ревізійної комісії (3 члени).
Наприкінці розділу, ще раз відмічу, що на сучасному етапі розвитку олімпійського руху чимало дослідників висловлюють своє бачення розвитку олімпійського руху.
Так, в статті Л. П. Арськой містяться нові цікаві матеріали про діяльність Кубертена, про його погляди на дорозі установлення миру в міждержавних відносинах.
Також виділяються статті, в яких робиться спроба охарактеризувати гуманістичний ідеал особи спортсмена-олімпійця. Автори цих статей - Пітер Макинтош, відомий англійський соціолог спорту, Мохамед Мзалі, прем'єр-міністр Тунісу, ЧЛЕН-МОК, і Ст І. Столярів, автор проекту "СпАрт", на основі якого в Росії з 1991 р. розвивається новий культурно-спортивний рух.
В Україні в період створення олімпийського руху газети на певний час фізкультурно-спортивний рух в Україні огортає криза. Майже припиняється фінансування республіканських змагань, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, деяких установ і організацій. Суспільство живе в очікуванні чогось нового, воно прагне змін на краще.
19 квітня 1990 року "Спортивна газета" друкує звернення до спортивних фахівців республіки зі закликом подолати кризу, що охопила спортивне життя в Україні, підтримати ідею створення самостійного Олімпійського комітету.
Майже одночасно під головуванням Валерія Шутого створюється Українська Національна Олімпійська Комісія Руху. В одній із "Петицій", яка була видрукувана в "Спортивній газеті" 13 жовтня 1990 року, він був категоричний: "Український Національний Олімпійський Комітет, який було створено 1918 року, відновлює свою роботу".
Розділ 2 Теоретичні аспекти вивчення олімпійського руху
2.1 Сутність та ідеї олімпійського руху та олімпізму
Ідеї олімпійського руху та олімпізму мають весь глибинний, мудрий і прекрасний сенс олімпійських принципів. Це Засадничі принципи, з яких починається Олімпійська хартія. Отже: «1. Ідея сучасного олимпизма належить Пьеру де Кубертену, за ініціативою якого в червні 1894 року був проведений в Парижі Міжнародний Атлетичний конгрес. Міжнародний олімпійський комітет (МОК) самоучредился 23 червня 1894 року. У серпні 1994 року в Парижі прошел XII конгрес, Олімпійський конгрес століття, який був названий «Конгресом єдності». 2. Олімпізм - це філософія життя, що прославляє і об'єднуюча в збалансоване ціле достоїнства тіла, волі і розуму. Олімпізм, що сполучає спорт з культурою і освітою, прагне до створення способу життя, що грунтується на радості від зусилля, виховній цінності хорошого прикладу і пошані загальних основних етичних принципів. 3. Мета олимпизма - повсюдно поставити спорт на службу гармонійному розвитку людини з тим, аби сприяти створенню мирного суспільства, що піклується про дотримання людської гідності. Для досягнення цієї мети олімпійський рух бере участь - самостійно або у взаємодії з іншими організаціями і в рамках можливостей, що є у нього, - в діяльності по захисту світу. 4. Олімпійський рух, очолюваний МОК, грунтується на сучасному олимпізмі. 5. Під верховною владою МОК олімпійський рух об'єднує організації, спортсменів і інших осіб, які згодні керуватися Олімпійською хартією. Критерієм приналежності до олімпійського руху є визнання Міжнародним олімпійським комітетом. Організація і управління спортом повинні здійснюватися незалежними, і визнаними як такі, спортивними організаціями. 6. Мета олімпійського руху - сприяти побудові мирного і кращого світу шляхом виховання молоді в процесі занять спортом, без якої-небудь дискримінації і в олімпійському дусі, основному на взаєморозумінні, дружбі, солідарності і чесній грі. 7. Діяльність олімпійського руху, символ якого п'ять переплетених кілець, є постійною і універсальною. Вона |охоплює п'ять континентів. Вона досягає кульмінації об'єднанням спортсменів світу на великому спортивному святі Олімпійських іграх. 8. Заняття спортом є одним з прав людини. Кожен повинен мати можливість займатися спортом відповідно до своїх потреб. 9. Олімпійська хартія - це прийнятий МОК зведення Засадничих принципів, правив і роз'яснень до них. Вона управляє організацією і функціонуванням олімпійського руху, а також визначає умови святкування Олімпійських ігор». ...Сотні учених впродовж багатьох десятиліть намагаються коротко сформулювати єство олимпизма. А все ж нічого не придумали краще за те, що сказане в Хартії: «Олімпізм є філософією життя, що прославляє і об'єднуючу в збалансоване ціле достоїнства тіла, волі і розуму». Мета цієї філософії, повторюваний, в тому, аби об'єднати і збалансувати, тобто гармонійно зрівноважити в одній особі достоїнства тіла (його спритність, силу і інші «рухові» якості ), могутню волю і прояснень розум. Мета олімпійського руху - зробити так, щоб спорт служив саме такий - гармонійному - розвитку людини. А загальна гармонія допоможе створити дійсно благородне, мирне і процвітаюче суспільство.
2.2 Олімпійська хартія
Олімпійська Хартія є зведенням засадних принципів Олімпізма, Олімпійського руху, Правил і Офіційних роз'яснень, затверджених Міжнародним Олімпійським комітетом (МОК). Олімпійська хартія регламентує структуру, механізм дії і процеси Олімпійського руху і визначає умови проведення Олімпійських ігор. В цілому, Олімпійська Хартія виконує три основні завдання:
а) Олімпійська Хартія, як головний інструмент, що має характер основного закону, регламентує засадні принципи і невід'ємні цінності Олімпізма.
b) Олімпійська Хартія є також статутом Міжнародного Олімпійського комітету
с) Окрім цього, Олімпійська Хартія визначає основні права і обов'язки трьох головних складових Олімпійського руху, а саме: Міжнародного Олімпійського руху, Міжнародних спортивних федерацій і національних Олімпійських комітетів, а також Оргкомітетів по проведенню Олімпійських ігор, які зобов'язані виконувати положення Олімпійської Хартії.
Використання в Олімпійській хартії чоловічого роду відносно фізичної особи, (наприклад, президент, віце-президент, голова, член, керівник, офіційна особа, керівник делегації, учасник змагань, що змагається, спортсмен, суддя, арбітр, член жюрі, аташе, кандидат, персонал) або займенників (таких як він, вони, ним), розуміється як що включає і жіночий рід, за винятком особливий обумовлених випадків.
У Олімпійських Хартії слово РІК означає календарний рік, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня, якщо немає письмового пояснення про інше трактування.
Концепція сучасного Олімпізма належить Пьеру де Кубертену, за чиєю ініціативою в червні 1894 року в Парижі відбувся Міжнародний атлетичний конгрес. 23 червня 1894 р. самоучредился Міжнародний Олімпійський комітет (МОК). Святкування перших Олімпійських Ігор (Ігор Олімпіади) сучасності відбулося в Афінах, в Греції, в 1896 р. У 1914 р. на Олімпійському Конгресі в Парижі був затверджений Олімпійський прапор, дарований Пьером де Кубертеном. На нім змальовано п'ять кілець, що переплітаються, які символізують союз п'яти континентів і зустріну спортсменів всього світу на Олімпійських іграх. Перші Зимові Олімпійські ігри проходили в Шамоні, Франція, в 1924 р.
Засадні принципи Олімпійського руху
1. Олімпіський рух є філософією життя, що прославляє і об'єднуючу в збалансовану цілу гідність тіла, волі і розуму. Олімпізм, що сполучає спорт з культурою і освітою, прагне до створення способу життя, що грунтується на радості від зусилля, на виховній цінності хорошого прикладу і на пошані до загальних основних етичних принципів.
2. Метою Олімпійського руху є повсюдне становлення спорту на службу гармонійного розвитку людини з тим, аби сприяти створенню мирного суспільства, що піклується про збереження людської гідності.
3. Олімпійський рух є концентрованою, організованою, універсальною і постійною діяльністю всіх осіб і організацій, що надихаються цінностями Олімпізма, здійснювану під керівництвом МОК. Ця діяльність охоплює п'ять континентів. Вершиною її є об'єднання спортсменів всього світу на великому спортивному святі - Олімпійських іграх. Її символом є п'ять переплетених кілець.
4. Займатися спортом - одне з прав людини. Кожен повинен мати можливість займатися спортом, не піддаючись дискримінації, у дусі Олімпізма, взаєморозуміння, дружби, солідарності і чесної гри. Організація, керівництво і управління спортом повинні контролюватися незалежними спортивними організаціями.
5. Будь-яка форма дискримінації відносно країни або обличчя расового, релігійного, політичного характеру, або за ознакою підлоги - несумісні з приналежністю до Олімпійського руху.
6. Приналежність до Олімпійського руху вимагає обов'язкового дотримання положень Олімпійської Хартії і визнання МОК.
2.3 Олімпійський рух і механізм його дії
А. Состав і загальна організація Олімпійського руху
1. Олімпійський рух, що знаходиться під верховною владою МОК, включає організації, спортсменів і осіб, які згодні керуватися Олімпійською Хартією. Метою Олімпійського руху є сприяти побудові мирного і більш кращого світу за допомогою виховання молоді засобами спорту відповідно до ідей Олімпізма і його цінностями.
2. Трьома головними складовими Олімпійського руху є: Міжнародний Олімпійський комітет (МОК), міжнародні спортивні федерації (МСФ) і національні Олімпійські комітети (НОК) Для будь-якої особи або організації, що належить до Олімпійського руху в будь-якій якості, положення Олімпійської Хартії обов'язкові; вони також повинні твердо виконувати рішення МОК.
3. Окрім трьох основних складових, в Олімпійський рух входять також Оргкомітети по проведенню Олімпійських Ігор (ОКОЇ), національні асоціації, клуби і особи, що є членами МСФ і НОК, і особливо спортсмени, дотримання інтересів яких складає основний елемент діяльності Олімпійського руху, а також судді, рефері, тренери і інші спортивні офіційні особи і технічні фахівці. У нього включені також інші організації і установи, визнані МОК.
Б. Задачі і роль МОК
Завданням МОК є поширення Олімпізма в світі і керівництво Олімпійським рухом. Роль МОК полягає в тому, аби:
1. заохочувати і підтримувати поширення етики в спорті, а також виховувати молодь за допомогою спорту і направляти зусилля на те, аби в спорті панував дух чесної гри, а насильство було заборонене;
2. заохочувати і підтримувати організацію, розвиток і координацію спорту і спортивних змагань;
3. забезпечувати регулярне святкування Олімпійських Ігор;
4. співробітничати з громадськими і приватними організаціями і органами в тому, аби поставити спорт на службу людства, сприяючи тим самим боротьбі за мир;
5. брати участь в зміцненні єдності і захисту незалежності Олімпійського руху;
6. протидіяти проти будь-якої форми дискримінації, що завдає збитку Олімпійському руху;
7. заохочувати і підтримувати просування жінок в спорті на всіх рівнях і у всіх структурах з метою добитися здійснення принципу рівності чоловіків м жінок;
8. очолювати боротьбу проти вживання допінга в спорті;
9. заохочувати і підтримувати заходи по захисту здоров'я спортсменів;
10. протистояти будь-яким політичним або комерційним зловживанням спортом і спортсменами;
11. заохочувати і підтримувати зусилля спортивних організацій і органів суспільного управління, направлені на забезпечення соціального і професійного майбутнього спортсменів;
12. заохочувати і підтримувати розвиток спорту для всіх;
13. заохочувати і підтримувати відповідальність і турботу про охорону довкілля, забезпечувати дотримання екологічних принципів при розвитку спорту і вимагати, аби Олімпійський ігри проводилися відповідно до вимог екології;
14. сприяти здобуттю позитивного результату від проведення Олімпійських Ігор містом і країною, організуючих Олімпійські ігри;
15. заохочувати і підтримувати ініціативи по стиранню граней між спортом, культурою і освітою
16. заохочувати і підтримувати діяльність Міжнародної Олімпійської академії (МОА) і інших учбових закладів, діяльність яких присвячена Олімпійській освіті.
Офіційне роз'яснення до Правила 2
1. Виконком МОК може надати патронат МОК міжнародним регіональним, континентальним або усесвітнім комплексним змаганням на умовах, які МОК визнає резонними, за умови, що вони проводитимуться відповідно до Олімпійської Хартії і будуть організовані під контролем НОК або асоціацій, визнаних МОК, за сприяння відповідних МСФ і при дотриманні технічних правил МСФ.
2. Виконком МОК може надати патронат МОК іншим спортивним заходам, за умови, що їх завдання відповідають цілям Олімпійського Руху.
В.Визнання МОК
1. Умовою приналежності до Олімпійського Руху є визнання МОК.
2. МОК може визнавати в якості НОК національні спортивні організації, діяльність яких пов'язана із завданнями і роллю МОК. МОК може також визнавати асоціації НОК, сформовані на континентальному або світовому рівні. Все НОК і асоціації НОК повинні мати, де це можливо, статус юридичної особи. Вони повинні керуватися Олімпійською Хартією. Їх статути мають бути затверджені МОК.
3. МОК може визнавати МСФ(Міжнародна спортивна федерація) і асоціації МСФ.
4. Визнання асоціацій МСФ або НОК аж ніяк не впливає на право кожної МСФ або НОК мати прямі контакти МОК, і навпаки.
5. МОК може визнавати неурядові організації, що пов'язані із спортом, діють на міжнародному рівні, чиї статути і діяльність узгоджуються з Олімпійською Хартією.
6. Визнання МОК може бути тимчасовим або постійним. Рішення про надання тимчасового визнання або його відгук приймається Виконкомом МОК на конкретний або невизначений період. Виконком МОК може визначити умови, відповідно до яких термін тимчасового визнання закінчується. Рішення про повне визнання або його відгук приймається на Сесії. Деталі процедури визнання визначаються Виконкомом МОК.
Г. Олімпійський конгрес
На Олімпійський конгрес збираються представники структур, складових Олімпійський рух; терміни проведення Конгресів встановлює МОК; Конгрес скликається Президентом МОК; Конгрес має консультативне значення.
Офіційне роз'яснення до Правила 4
1. Олімпійський конгрес за рішенням Сесії скликає Президентом МОК, Конгрес організовує МОК в місці і в терміни, які визначає Сесія. Президент головує на Конгресі і визначає його процедуру.
2. На Олімпійському Конгресі присутні члени МОК, Почесний президент МОК, Почесні члени і Члени шани МОК, делегати, представляючі МСФ і НОК; на нім можуть бути також присутніми представники організацій, визнаних МОК. Крім того, на Олімпійському конгресі можуть бути присутніми спортсмени і особи, запрошені індивідуально або як представники.
3. Виконком МОК визначає повістку для Олімпійського конгресу на підставі консультацій з МСФ і НОК.
5. Олімпійська Солідарність
Завданням Олімпійської Солідарності є організація допомоги НОК, зокрема тим, хто понад усе її потребує. Ця допомога має форму програм, розроблених спільно МОК і НОК, при технічній допомозі МСФ, якщо це необхідно.
Офіційне роз'яснення до Правила 5
Завданнями програм, що приймаються Олімпійською Солідарністю, є:
1. поширювати засадничі принципи Олімпізма;
2. здійснювати допомогу НОК в підготовці спортсменів і команд для участі в Олімпійських Іграх;
3. удосконалювати знання технічних аспектів спорту спортсменами і тренерами;
4. підвищувати технічний рівень спортсменів і тренерів в співпраці з НОК і МСФ, включаючи за допомогою виплати стипендій;
5. готувати спортивних керівників;
6. співробітничати з організаціями і структурами, що ставлять перед собою аналогічні завдання, особливо засобами Олімпійської освіти і пропаганди спорту;
7. створювати, де це необхідно, прості, функціональні і економічні спортивні споруди в співпраці з національними або інтернаціональними органами;
8. підтримувати організацію змагань національного, регіонального і континентального рівнів під керівництвом або патронатом НОК, і надавати НОК сприяння в організації, підготовці і участі їх делегацій в регіональних або континентальних Іграх;
9. заохочувати спільні двосторонні або багатобічні програми співпраці НОК;
10. спонукати уряди і міжнародні організації включати спорт в офіційну програму розвитку сприяння.
Ці програми контролюються Комісією з Олімпійської Солідарності.
Д. Олімпійські ігри
1. Олімпійські ігри - це змагання не країн, а спортсменів в індивідуальних або командних видах спорту. На Олімпійські Ігри збираються спортсмени, відібрані їх відповідними НОК, заявки на яких були затверджені МОК. Спортсмени змагаються по технічних регламентах відповідних МСФ.
2. Олімпійські Ігри складаються з Ігор Олімпіади і Зимових Олімпійських Ігор. Лише ті види спорту, якими займаються на снігу або на льоду, вважаються зимовими видами спорту.
3. Останньою вищою інстанцією з будь-якого питання, пов'язаного з Олімпійськими Іграми, є МОК.
4. Не дивлячись на вживані правила і терміни при веденні судових процедур і подачі апеляцій і дотримання положень Усесвітнього Антидопінгового Кодексу, жодне рішення МОК відносно Олімпійських Ігор, що включає, але не обмежується, питаннями змагань і їх наслідками (наприклад, займане місце або результат) не може бути оспорено ким або після закінчення трьох років з дня церемонії закриття Ігор.
Офіційне роз'яснення до Правила 6
1. Олімпіада - це період з чотирьох календарних послідовних років, що починається 1-го січня першого року, і що завершується 31 грудня четвертого року.
2. Рахунок Олімпіад ведеться послідовно з перших Олімпійських Ігор (Ігор Олімпіади), які святкувалися в Афінах в 1986 р. XXIX-я Олімпіада почнеться 1 січня 2008 р.
3. Зимові Олімпійські Ігри нумеруються в тому порядку, в якому вони проводяться.
Е. Права на Олімпійські ігри і Олімпійську власність*
1. Олімпійські ігри є винятковою власністю МОК, якому належать всі права і дані, пов'язані з ними; зокрема, і без яких-небудь обмежень, МОК належать права на Ігри, пов'язані з організацією, використанням, мовленням, записом, виставою, відтворенням, доступом і поширенням в будь-якій формі і будь-якими засобами і методами, що існують в даний час або тими, що будуть розвинені в майбутньому. МОК визначає умови доступу і використання даних, що мають відношення до Олімпійських ігор, до змагань і виступів на Олімпійських іграх.
2. Олімпійські символ, прапор, девіз, позначення (включаючи, але не обмежуючись словами "Олімпійські ігри" і "ігри Олімпіади"), знаки, емблеми, вогонь і факели, як вказується в Правилах 8 - 14 далі, всі разом і окремо є "Олімпійською власністю". Всі права на кожен окремо і на всі разом елементи Олімпійської власності належать виключно МОК, включаючи, але не обмежуючись, використанням в комерційних цілях, для здобуття доходу і рекламних цілях. МОК може ліцензувати все або частина своїх прав на умовах, що регламентуються Виконкомом МОК.
Ж. Олімпійський символ*
Олімпійський символ складається з п'яти кілець однакового розміру (Олімпійські кільця), що переплітаються, використовуваних окремо, в одно- або багатоколірного виконання - зліва направо - блакитного, жовтого, чорного, зеленого і червоного кольорів. Вони переплітаються зліва направо. Блакитне, чорне і червоне кільця розташовані вгорі, а жовте і зелене кільця - внизу. Символізує собою діяльність Олімпійського руху, союз п'яти континентів і зустріну спортсменів всього світу на Олімпійських іграх.
З. Олімпійський флаг*
Олімпійський прапор є білим полотнищем без облямовування. У його центрі розташований Олімпійський символ в п'яти кольорах.
І. Олімпійський девіз*
Олімпійський девіз "Citius, Altius, Fortius" (швидше-вище-сильніше) виражає послання Олімпійського руху.
К. Олімпійські емблеми*
Олімпійською емблемою є складна композиція, в якій Олімпійські кільця пов'язані з іншим відмітним елементом.
Л. Олімпійський гімн*
Олімпійським гімном є музичний твір "Олімпійський гімн", написане Спіросом Самара.
М. Олімпійський вогонь, Олімпійські факели*
1.Олімпійським вогнем є вогонь, що запалюється в Олімпії під егідою МОК.
2.Олімпійським факелом є переносимий факел або його модель, затверджені МОК, призначений для запалення Олімпійського вогню.
Н. Олімпійські знаки
Олімпійський знак - це будь-яке візуальне або аудіо відтворення якої-небудь асоціації або зв'язку з Олімпійськими Іграми, Олімпійським Рухом або його складнику.
Офіційне роз'яснення до Правил 7 - 14
1. Юридичний захист
1. МОК може робити всі необхідні дії для здобуття юридичного захисту, на національному і міжнародному рівні своїх прав на Олімпійські Ігри і на будь-яку Олімпійську власність.
2. Кожен НОК несе відповідальність перед МОК за дотримання в своїй країні Правил 7 - 14 і Офіційних роз'яснень до Правил 7 - 14. НОК повинен зробити всі заходи для того, щоб заборонити використання будь-якого вигляду Олімпійської власності, яке могло б порушити ці Правила і Офіційні роз'яснення до них. НОК повинен також докласти всі зусилля, аби забезпечити захист Олімпійської власності МОК в користь МОК.
3. Там, де національне законодавство, процедура реєстрації товарного знаку або інша юридична форма захисту надає законне право НОК на реєстрацію Олімпійського символу або іншої Олімпійської власності, цей НОК може користуватися лише витікаючими правами відповідно до Олімпійської Хартії і інструкцій, отриманих з МОК.
4. Будь-який НОК може у будь-який час звернутися в МОК за сприянням в здобутті юридичного захисту якого-небудь вигляду Олімпійської власності і у вирішенні суперечок по розбіжностях, які можуть в таких випадках виникнути з третьою стороною.
2. Використання Олімпійської власності МОК третіми сторонами, на яке отриманий дозвіл або видана ліцензія МОК
Використання Олімпійської емблеми повинне сприяти розвитку Олімпійського руху і не наносити йому збитку; будь-яка асоціація між Олімпійською емблемою, продуктами і послугами заборонена, якщо ця асоціація несумісна із Засадничими принципами Олімпізма або роллю МОК, викладеними в Олімпійській Хартії.
За запитом МОК кожен НОК або ОКОЇ повинен надати копію будь-якого ув'язненого ними контракту.
Філателія
МОК в співпраці з НОК відповідних країн заохочує використання Олімпійського символу на поштових листівках, що випускаються спільно з МОК відповідними національними організаціями, при дотриманні умов, що встановлюються МОК.
Музичні твори
ОКОЇ і НОК міста і країни, організуючі Олімпійські Ігри, повинні забезпечити заслання МОК як володар права на музичні твори, створені спеціально у зв'язку з Олімпійськими Іграми.
Розділ 3 Олімпійський рух
3.1 Олімпійський рух в історії людства
Ігри Олімпіад і зимові Олімпійські ігри — важливі спортивні фестивалі в сучасному світі. Вони є грандіозним яскравим святом світового масштабу, де, незважаючи на гостру конкуренцію й запекле спортивне суперництво, панує атмосфера дружби і солідарності. Вони привертають увагу мільярдів телеглядачів і залучають на розвиток спорту величезні кошти країн-організаторів Ігор, численних фірм та компаній, спонсорів та партнерів. У всіх країнах світу здобуття олімпійської медалі є вершиною спортивних досягнень атлета.
Чому Олімпійські ігри стали такими популярними в сучасному світі?
Мабуть, тому що Олімпійські ігри ґрунтуються на комплексі ідеалів та принципів, яких мають дотримуватися люди, що організовують і беруть участь в Олімпійських іграх. Цей комплекс ідеалів, що називається олімпізмом, пропагується не лише спортсменами та офіційними особами, а й багатьма працівниками освіти, бізнесменами та організаціями, які підтримують ці принципи. Вони проголошуються в Олімпійській хартії, що є основним документом Міжнародного олімпійського комітету (МОК). Історія Олімпійських ігор налічує проведення 25 Ігор Олімпіад і 20 зимових Олімпійських ігор. Тричі (у 1916, 1940, 1944) Олімпійські ігри не проводилися з причини світових війн. Найближчі ХХІХ Ігри Олімпіади в Пекіні (Китай) відбудуться у 2008 році, а за ними в 2010 році ХХІ зимові Олімпійські ігри — у Ванкувері (Канада).
Пекін, 2008 Ванкувер, 2010
Рисунок 3.1 Емблеми олімпіад 2008-2010 років
3.2 Міжнародні спортивні федерації
Кожним видом спорту на Олімпійських іграх керує Міжнародна спортивна федерація (МСФ). Федерації встановлюють і контролюють правила у своїх видах спорту. Кожна МСФ є самостійною та незалежною. МОК надає право проведення змагань з видів спорту в програмах Ігор Олімпіад 28 міжнародним федераціям, а в програмах зимових Олімпійських ігор — семи.
Перші міжнародні спортивні федерації були організовані ще у XIX столітті до створення МОК, наприклад Міжнародна федерація гімнастики (1881 р.), Міжнародний союз ковзанярів, Міжнародний союз веслярських товариств (1892 р.).
Міжнародні спортивні федерації:
забезпечують розвиток своїх видів спорту в усьому світі;
сприяють досягненню мети, проголошеної Олімпійською хартією;
встановлюють критерії відбору учасників Олімпійських ігор;
здійснюють нагляд за технічним контролем і керівництвом своїми видами спорту на Олімпійських іграх;
забезпечують технічну допомогу програмам Олімпійської солідарності.
Національні олімпійські комітети
Кожна країна, яка бере участь в Олімпійських іграх, має Національний олімпійський комітет (НОК). Кожен НОК розвиває і захищає олімпійський рух у своїй країні:
І пропагує основні принципи олімпійського руху засобами освіти,
національних олімпійських академій, культурних програм тощо;
заохочує розвиток спорту на всіх рівнях;
вживає запобіжних заходів щодо проявів будь-яких форм шахрайства, дискримінації та насильства у спорті;
запобігає вживанню речовин і здійсненню процедур, заборонених Всесвітньою Антидопінговою Агенцією (ВАДА);
представляє свої країни на Олімпійських іграх.
Національні олімпійські комітети утворюють п'ять континентальних асоціацій:
Асоціація європейських олімпійських комітетів;
Асоціація національних олімпійських комітетів Африки;
Олімпійська рада Азії;
Панамериканська спортивна організація — Північна і Південна Америка;
Національні олімпійські комітети Океанії.
Рисунок 3.2. Емблема Асоціації
Найбільш значними спортивними заходами, що проводяться цими організаціями, є регіональні ігри, ідея проведення яких належить П'єру де Кубертену і бере свої витоки з історії олімпійського руху Стародавньої Греції. Достеменно відомо, що в Стародавній Греції поряд з Олімпійськими іграми, значною популярністю користувались різні регіональні ігри: Істмійські, Немейські та Піфійські.
НОК виставили команди своїх країн на європейських Олімпійських іграх 2004 року в Афінах: Європа —48, Азія — 45, Америка — 42, Африка — 53, Австралія та Океанія — 14.
Олімпійська солідарність
Мета Олімпійської солідарності полягає в організації допомоги національним олімпійським комітетам, які визнані МОК, зокрема тим, що мають найбільшу потребу в ній. Ця допомога набуває форми програм, які розробляються МОК спільно з національними олімпійськими комітетами:
підготовка НОК до Олімпійських ігор та участі в них;
олімпійські стипендії для атлетів і тренерів;
підтримка командних видів спорту;
розвиток молоді;
підготовка до регіональних і континентальних ігор;
розвиток національної системи підготовки;
розвиток напрямів спортивної медицини,
збереження навколишнього довкілля, масового спорту;
проведення культурних, освітніх та наукових заходів у сфері олімпійського спорту.
Рисунок 3.3 Емблема олімпійської солідарності
Розділ 4 Факельна естафета
Олімпійський рух в нашому дослідженні представлен факельними естафетами.
4.1 Факельна естафета в Торіно
Раніше факельна естафета проходила по території Італії при проведенні Ігор 1956 років в Кортину д'Ампеццо і в 1960 році - при проведенні Ігор в Римі.
27 листопада 2005 року після запалювання вогню в Священному гаї храму Гери в Олімпії факельна естафета прошла по території Греції і 6 грудня 2005 року після подорожі по Адріатичному морю прибула на територію Італії.
Подальші два місяці Олімпійський вогонь прошел по містах країни по маршруту: Рим, Палермо, Неаполь, Трієста.
Рисунок 4.1 Маршрут факельної естафети по території Італії
8 грудня 2005 року Олімпійський вогонь був освячений Папою Римським Бенедиктом XVI. 18 грудня факельна естафета прибула до Генуї, 5 січня в Барі.
Далі факельна естафета прошла по території Військової академії в Модене (14 січня), по Великому каналу Венеції (17 січня) і ряду інших міст.
10 лютого 2006 року Олімпійський вогонь прибув в Торіно. На останніх етапах естафети в ній взяли участь найбільш відомі італійські спортсмени. За рухом Олімпійського вогню спостерігали понад 10000 глядачів.
Одним з найурочистіших моментів на церемонії відкриття XX зимових Олімпійських ігор 2006 років був момент запалювання вогню в Олімпійській чаші - символу світу, братерства і Ігор.
Етой честь була удостоєна 37- літня мати двох дітей, власниця 10 Олімпійських винагород, 23 винагород різної гідності, отриманих на Чемпіонатах світу, багатократна Олімпійська чемпіонка на змаганнях по лижному спорту - Стефанія Бельмондо.
Рисунок 4.2 Олімпійський факел XX Зимових Олімпійських
Ігор 2006 років
Факел
На різних етапах факельної естафети в ній взяли участь атлети, велосипедисти, наїзники, лижники, бобслей, каноїсти і навіть гондольєри.
У руках спортсменів був алюмінієвий факел, вагою біля 2-х кг, створений проектувальниками з інноваційною внутрішньою системою згорання, створюючий фантастичний ефект невагомості і здатний горіти навіть за будь-яких несприятливих кліматичних умов (сильний вітер, дощ або сніг) полум'ям яке охоплювало його вершину.
4.2 Факельна естафета Солт-Лейк-Ситі
З травня 1999 року НОК США і Організаційний комітет Олімпійських ігор приступили до детальної розробки маршруту факельної естафети XIX зимових Олімпійських ігор 2002 роки, яка повинна була пройти по території країни. Маршрут факельної естафети (у листопаді 2001 року в Олімпії був засвічений Олімпійський вогонь) повинен був пройти по п'яти областях 46 штатів протягом 65 днів, здолавши відстань в 21725 км. або 13500 миль (церемонія відкриття Ігор відбулася 8 лютого 2002 року).
При цьому маршрут факельної естафети повинен був пройти по 300 містам США, де протягом дня (у кожному місті) проходили урочисті зустрічі факелоносцев (опівдні і увечері).
У факельній естафеті повинні взяти участь понад 12000 атлетів, вибраних серед 96 національних спортивних федерацій і союзів на конкурсній основі серед 125000 кандидатів. У жовтні 2000 року і в березні 2001 року були проведені випробування маршруту факельної естафети. У групі супроводу під час випробувань було 17 транспортних одиниць, а при проведенні факельної естафети - 50 (штат групи - 150 чоловік). Ці події були широко висвітлені в ЗМІ.
При розробці маршруту факельної естафети організатори Ігор врахували досвід її проведення на Іграх 1996 років (Атланта, США), 1998 років (Нагано, Японія), і 2000 років (Сідней, Австралія).
Основна група, яка взяла участь в розробці деталей маршруту факельної естафети по території США, складалася з 2-х провідних фахівців і 3-х помічників членів Оргкомітету Ігор (ОКОЇ) 2002, а також з 20 чоловік групи підтримки, представників міста Солт-Лейк-Ситі. Ця група постійно координувала свої дії з представниками міст, по яких пролягав маршрут факельної естафети. Були враховані і питання безпеки руху естафети на всьому її протязі.
У подальшому після подій 11 вересня 2001 року були прийняті крутіші заходи безпеки по всьому маршруту руху Олімпійського вогню.
Жителям США через ЗМІ про маршрут факельної естафети було оголошено 4 грудня 2001 року.
Основні етапи факельної естафети:
· Білий дім і Пентагон;
· Статуя Свободи і міст «Золотих воріт»;
· Пам'ятники і національні парки;
· Лижні курорти.
Рух факельної естафети проходило з використанням таких транспортних засобів як літак і повітряна куля, поїзд, автомобіль і велосипед, катер і каное. Де б не відбувалися події, вогонь факельної естафети був постійно забезпечений цілодобовою охороною.
На всіх етапах факельної естафети її учасників привітно зустрічали жителі всіх населених пунктів країни, по яких проходила естафета. У руках жителів були і національні прапори, і емблема Ігор, і талісман. Серед жителів, які вітали факелоносцев, були і дорослі, і діти, люди різних професій і соціальних груп, різних національностей і рас, атеїсти і віруючі. Це було національне свято країни.
Рисунок 4.3 Олімпійський факел XIX Зимових
Олімпійських Ігор 2002 роки
4 лютого Олімпійський вогонь прибув в штат Юту, штат гірських масивів і красивих озер. У Солт-Лейк-Ситі в місто-організатор XIX зимових Олімпійських Ігор факельна естафета прибула 7 лютого 2002 року. На урочистій зустрічі учасників факельної естафети, все хто був присутній на церемонії, пригадали про тих, хто загинув від рук терористів 11 вересня 2001 року.
Під час урочистого відкриття Ігор 8 лютого 2002 року факельна естафета завершилася запалюванням вогню в Олімпійській чаші центральної спортивної арени Солт-Лейк-Ситі.
Витрата бюджету на виконання програми факельної естафети в лютому 2000 року склала 25 млн. доларів. Головними інвесторами цієї програми виступили компанії «Coca-Cola» і «Шевроле», забезпечивши 2/3 бюджету. Окрім цього фінансову підтримку організаторам Ігор надали компанії авіаліній «Дельта» і «AT&T», банки і спортивні організації США
Висновки
Всебічний аналіз розвитку олімпізму в нашій країні дає всі підстави твердити про його потужний і наступальний рух. Якщо вдатися до цифрових показників, то помітимо, що лише за 15 років від дня створення Національного олімпійського комітету України, або лише за три літні і три зимові Олімпіади, Україна має майже такі здобутки у медалях, які досягли за сто років участі в Олімпійських іграх Австрія, Аргентина, Чехія, Єгипет, Португалія, Іспанія, Греція, Норвегія, Канада й інші країни.
Близько десяти діячів українського олімпійського руху нагороджені найвищими відзнаками Міжнародного Олімпійського Комітету. Двоє наших земляків - члени МОК, до 40 осіб у керівних органах Міжнародних спортивних федерацій.
Україна за 15 років участі у засіданнях МОК неодноразово виступала з конструктивними пропозиціями, спрямованими на пожвавлення олімпійського руху у світі. Нашу країну відвідують високі посадові особи МОК та інших Міжнародних спортивних організацій. Тут проводяться масштабні різнопланові заходи всесвітнього рівня.
Напередодні Олімпійських ігор у Атланті один з оглядачів, прогнозуючи остаточний розподіл місць, назвав Україну "темною конячкою", яка може посунути назад так званих фаворитів. І не помилився.
Він же, напередодні Афінської Олімпіади, маючи на руках підсумки Олімпіади в Сіднеї, де ми припустилися багатьох помилок, писав, що такі пострадянські держави, як Україна, котра жила ніби-то старим багажем, можуть розраховувати на місця лише у третій десятці. Коли ж стали відомі остаточні результати виступів, цей спеціаліст визнав, що знову помилився. На цей раз говорив про існування так званого "українського парадоксу". В чому він полягає, розшифрування ми не одержали.
На наше глибоке переконання, весь "парадокс" полягає у великому праце-любстві наших людей, їхньому бажанні жити і бути не гіршими від тих, хто населяє так званий цивілізований світ.
Можна тільки позаздрити тій силі й енергії, яка з'являється у нашого народу, який піднявся з колін і розбудовує власну державу на свій розсуд для майбутніх поколінь.
Подальша історія олімпійського руху в Україні обіцяє бути не менш захоплюючою.
