Навчальний курс "Професійна педагогіка",спеціальність "015 Професійна освіта", 2 курс, бакалаврський рівень

ПРОФЕСІЙНА ПЕДАГОГІКА

......

---

спеціальність 015 "Професійна освіта" 2 курс, бакалаврський рівень

Мета:

Мета вивчення дисципліни – формування у майбутніх фахівців систематизованих уявлень, теоретичних знань та практичних умінь, які дозволять їм ефективно використовувати одержані педагогічні знання у своїй професійній діяльності.

Завдання курсу:

Завдання вивчення дисципліни: - формування професійно-педагогічних ерудиції і тезаурусу майбутніх педагогів професійного навчання; формування базових знань і умінь, необхідних для опанування курсу; - опанування системним світоглядом і модельним мисленням майбутніх фахівців; підтримка інтересу до інженерно-педагогічної діяльності, яка розглядається як елемент професійної адаптації студентів.

По закінченню вивчення курсу студенти повинні

знати:

- предмет та завдання професійної педагогіки; - систему професійної освіти України; - теоретичні основи підготовки кваліфікованих робітників; - основи дидактики професійного навчання; - педагогічні процеси, орієнтовані на навчання людини професії і формування професійно важливих і соціально значимих якостей особистості працівника; - історично сформовані вітчизняні і зарубіжні теорії навчання та моделі професійної освіти; - сучасні теорії виховання кваліфікованих робітників; - зміст професійної освіти; принципи, методи та засоби професійного навчання.

уміти:

- - використовуючи законодавчі та нормативні акти, ґрунтуючись на прогнозі розвитку галузі, визначати зміст професійної освіти; - ґрунтуючись на отриманих знаннях та використовуючи актуальну галузеву інформацію, визначати застосування принципів навчання; добирати методи, форми та засоби навчання; - проектувати навчальну діяльність учнів в умовах діяльності професійно-технічних закладів освіти (ПТЗО); - обирати методи професійного навчання в умовах теоретичного та виробничого навчання; - застосовувати оптимальні методи контролю знань учнів ПТЗО в умовах теоретичного і виробничого навчання; - організовувати навчально-виховну роботу за допомогою сучасних принципів, форм і методів в умовах професійної освіти; - визначати та розробляти структуру та зміст навчально-плануючої документації.

[Робоча програма ]

Автор курсу

Дубінка Микола Михайлович (доцент кафедри педагогіки та меджменту освіти ЦДПУ ім.В.Винниченка)

СФОРМОВАНІ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Згідно з вимогами освітньо-професійної програми у студента мають бути сформовані/закріплені такі компетентності:

Загальні (ЗК):

ЗК 1. Повага до національних та міжкультурних цінностей. ЗК 2. Здатність до формування власної світоглядної позиції у загальнонаукових термінах. ЗК 5. Здатність отримувати, опрацьовувати й відтворювати інформацію державною мовою. ЗК 7. Здатність до самопрезентації у різних умовах загальної та професійної діяльності.

Функціональні (ФК):

ФК 2. Здатність аналізувати глобальні та розробляти етапні цілі власної професійної діяльності, а також професійної діяльності підлеглих або навчальної діяльності учнів, усвідомлюючи її результати у когнітивній, афективній і психомоторній сферах. ФК 4. Здатність здійснювати аналіз професійної діяльності фахівця з метою формування змісту освіти, конструювання змісту навчання і виховання, вибір оптимальних технологій підготовки у професійних навчальних закладах та на виробництві. ФК 7. Здатність з урахуванням співвідношень цілей, часу й простору планувати та організовувати власну професійну діяльність, а також діяльність підлеглих чи учнів у виробничій галузі або освіті, забезпечуючи необхідні умови для застосування просторово-часових, матеріально-технічних, фінансово-економічних та ін. ресурсів. ФК 11. Здатність реалізовувати освітні проєкти за допомогою доцільних вербальних та невербальних засобів спілкування, управляти пізнавальною діяльністю суб’єктів виробничого й освітнього процесів. ФК 13. Здатність генерувати оригінальні, творчі ідеї щодо вирішення виробничих та педагогічних ситуацій. ФК 17. Здатність до швидкого включення у взаємодію з іншими суб’єктами виробничого або освітнього процесів, налагодження зв’язків у трудовому і учнівському колективах, а також конструктивного розв’язання конфліктних ситуацій, володіння методами саморегуляції емоційного стану. ФК 20. Здатність вибудовувати траєкторію власного кар’єрного та професійного розвитку.

7. Програмні результати навчання

У результаті вивчення навчальної дисципліни у студентів формується:

ПРН 1. Здійснювати аналіз суспільно-політичних відносин, національних і міжкультурних цінностей, формувати адекватну модель соціальної поведінки, демонструвати власну світоглядну позицію. ПРН 7. Планувати та організовувати власну професійну діяльність, а також діяльність підлеглих чи учнів у виробничій галузі або освіті, забезпечуючи необхідні умови для раціонального застосування просторово-часових, матеріально-технічних, фінансово-економічних, енергетичних, інформаційних та ін. ресурсів. ПРН 9. Реалізовувати освітні проєкти за допомогою доцільних вербальних та невербальних засобів спілкування, управляти пізнавальною діяльністю суб’єктів виробничого й освітнього процесів. ПРН 10. Включатися у взаємодію з іншими суб’єктами виробничого або освітнього процесів, налагоджувати зв’язки у трудовому і учнівському колективах, а також конструктивно розв’язувати конфліктні ситуації, володіти методами саморегуляції емоційного стану. ПРН 14. Демонструвати винахідливість, креативність, оригінальність під час вирішення виробничих та педагогічних ситуацій, що пов’язано мінливими умовами організації праці. ПРН 17. Спрямовувати власний професійний та кар’єрний розвиток, здійснювати самопрезентацію.

ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Тема 1. Професійна педагогіка як наука.

Тема 2. Розвиток, соціалізація і виховання особистості як мета професійної педагогіки.

Тема 3. Методологія і методи педагогічних досліджень.

Тема 4. Педагогічний процес як система і цілісне явище. Закономірності і принципи педагогічного процесу.

Тема 5. Ієрархія цілей у педагогіці.

Тема 6. Система професійної освіти України.

Тема 7. Теоретичні основи і практика підготовки кваліфікованих робітників.

РОЗДІЛ 2. ДИДАКТИКА ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ.

Тема 8. Дидактичні основи освітнього процесу в системі ПТО.

Тема 9. Закономірності та принципи процесу професійного навчання в ПТНЗ.

Тема 10. Зміст освіти в ПТЗО.

Тема 11. Методи та засоби професійного навчання.

Тема 12. Форми організації процесу навчання у ПТЗО.

Тема 13. Контроль знань, умінь, навичок учнів ПТЗО та їхня кваліфікаційна атестація.

РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА ВИХОВНОЇ РОБОТИ В ПТЗО.

Тема 14. Особливості організації виховної роботи в ПТЗО.

Тема 15. Виховна робота інженера-педагога в навчальній групі ПТЗО.

Тема 16. Самоврядування в учнівському колективі ПТЗО.

Тема 17. Організація виховної роботи з учнями «групи ризику».

Тема 18. Зміст, методи і форми роботи інженера-педагога з батьками учнів ПТЗО.

Тема 19. Технічна творчість учнів ПТЗО.

Тема 20. Професіоналізм особистості інженера-педагога.

ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ

Сума балів за всі види навчальної діяльності	Оцінка ECTS	Оцінка за національною шкалою
90-100	A	зараховано (відмінно)
82-89	В	зараховано (добре)
74-81	С	зараховано (добре)
64-73	D	зараховано (задовільно)
60-63	Е	зараховано (задовільно)
35-59	FX	незараховано (незадовільно з можливістю повторного складання)
0-34	F	незараховано (незадовільно з обов’язковим повторним вивченням дисципліни)

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Тема 1. Професійна педагогіка як наука.

Професійна педагогіка як галузь педагогічної науки. Предмет професійної педагогіки. Основні категорії професійної педагогіки. Тезаурус професійної педагогіки. Системний підхід до формування основ професійної освіти. Поняття про педагогічну систему (ПС). Структурні та функціональні компоненти ПС. Закони функціонування ПС. Стислий історичний огляд організації і діяльності кращих зразків педагогічних систем. Професійно-технічний заклад освіти як педагогічна система.

Тема 2. Розвиток, соціалізація і виховання особистості як мета професійної педагогіки.

Поняття про особистість, індивідуальність. Процес розвитку особистості. Роль спадковості у розвитку особистості. Соціалізація як результат впливу середовища на особистість. Виховання – визначальний чинник формування особистості. Роль діяльності і спілкування у розвитку особистості. Взаємообумовленість процесів виховання і розвитку, активна позиція особистості та її роль у процесі розвитку і виховання. Психічний, фізичний, соціальний і духовний розвиток. Дитина як об’єкт і суб’єкт виховання. Вікові періоди розвитку особистості. Теорії розвитку особистості.

Тема 3. Методологія і методи педагогічних досліджень. Сутність науково-педагогічного дослідження. Методологія наукових досліджень. Етапи здійснення педагогічного дослідження. Завдання науково-педагогічних досліджень на сучасному етапі розвитку школи. Класифікація методів науково-педагогічних досліджень (загальнонаукові, теоретичні, емпіричні). Загальна характеристика методів педагогічних досліджень: спостереження, педагогічний експеримент, бесіди, вивчення передового досвіду; вивчення документації та учнівських праць, опитування, методи моделювання педагогічних явищ, методи кількісного та якісного аналізу результатів дослідження.

Тема 4. Педагогічний процес як система і цілісне явище. Закономірності і принципи педагогічного процесу.

Поняття про педагогічний процес. Характеристика педагогічного процесу, його основні елементи та рушійні сили. Закономірності і принципи педагогічного процесу. Спільні та специфічні сторони виховання і навчання: функції, завдання, зміст, форми і методи. Демократизація, гуманізація і гуманітаризація педагогічного процесу. Оптимізація та інтенсифікація навчально-виховного процесу.

Тема 5. Ієрархія цілей у педагогіці.

Поняття про мету виховання. Історичний характер мети виховання. Ієрархія виховних завдань. Мета виховання в національній школі. Основні завдання і зміст різнобічного розвитку особистості. Комплексний підхід до виховання як умова забезпечення різнобічного розвитку особистості. Аналіз факторів, що впливають на формування мети суспільного виховання. Загальнолюдський, класовий, національний аспекти мети суспільного виховання. Всебічний розвиток особистості як вимога сучасного суспільного виробництва. Основні напрямки виховання: моральне виховання, естетичне виховання, трудове виховання, громадянське виховання, фізичне виховання.

Тема 6. Система професійної освіти України.

Підготовка трудових ресурсів держави як соціальна і наукова проблема. Сучасний стан підготовки трудових ресурсів в Україні. Безперервна професійна освіта. Система професійної освіти України: мета і завдання функціонування, суспільні функції. Вища школа як елемент системи професійної освіти. Поняття про рівні акредитації. Типи закладів вищої освіти та їхня стисла характеристика. Технікуми, коледжі: їхня роль і місце у підготовці спеціалістів для народного господарства. Інститути, університети, академії як заклади освіти для підготовки кадрів найвищої кваліфікації. Наступність професійно-технічної та вищої освіти.

Тема 7. Теоретичні основи і практика підготовки кваліфікованих робітників.

Уявлення сучасної науки про кваліфікованого робітника. Педагогічні основи управління професійним розвитком особистості. Професійне становлення особистості людини як психолого-педагогічна та акмеологічна проблема. Етапи професійного становлення та їхня стисла характеристика. Кваліфікаційна характеристика – основа організації підготовки кваліфікованих робітників. Професіограма та професіографічний підхід до формування особистості робітника. Акмеологічні основи ПТО. Поняття про акмеологію як науку. Предмет акмеології та його стисла характеристика. Роль і місце акмеології в системі наук про людину. Авторська система діяльності (АСД) професіонала та основні закономірності її формування.

Лекція 1. Професійна педагогіка – наука і навчальний предмет

План лекції. 1. Поняття про педагогіку. Предмет педагогіки, її основні категорії. 2. Професійна педагогіка як галузь педагогічної науки. 3. Основні категорії професійної педагогіки.

1.ПОНЯТТЯ ПРО ПЕДАГОГІКУ. ПРЕДМЕТ ПЕДАГОГІКИ, ЇЇ ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ.

Професійна педагогіка займається питаннями фахової підготовки особистості, зорієнтованої на конкретну сферу професійної діяльності. На всіх етапах своєї історії людство завжди вирішувало важливу для себе задачу передачі трудового і професійного досвіду наступним поколінням. Тому становлення професійної педагогіки, яка а є порівняно молодою галуззю педагогічної науки, доцільно розглядати в ракурсі історичного розвитку педагогіки. Кожна наука як одна із форм людської свідомості має свою історію і визначений аспект природних і суспільних явищ, які вона вивчає. (Наука – галузь людської діяльності, результатом якої є нові знання) Педагогічна галузь знань є чи не найдавнішою і по суті невід’ємною від розвитку суспільства. Щоб це положення стало більш зрозумілим, слід звернути увагу на одну істотну деталь. Педагогічні знання відносяться до тієї специфічної сфери людської діяльності, яка пов’язана з підготовкою підростаючих поколінь до життя. Свою назву педагогіка одержала від давньогрецьких слів «paidos» – дитя і «ago» – вести. Прямий переклад слова «пайдагогос» означає «провідник дитини». Педагогами у Давній Греції називали рабів, які супроводжували до школи дитину свого володаря. Викладав у школі нерідко також раб. Чому? За часів розквіту Римської імперії Греція була перетворена на римську колонію. Тому багато давньогрецьких філософів, музикантів, вчених потрапили у полон і їх було вивезено до Риму. Ці раби супроводжували дітей заможних римлян до школи, прислуговували їм, навчали. Їх уперше почали називати педагогами. Поступово слово «педагогіка» стало вживатися для позначення мистецтва «вести дитину по життю», тобто виховувати її, спрямовувати духовний та тілесний розвиток. З часом накопичення знань привело до виникнення особливої науки про виховання дітей – педагогіки. З середини ХХ століття людство зрозуміло, що кваліфікованого виховання потребують не лише діти, а й дорослі. Педагогіка розширила свої межі й охопила виховання людини в цілому. Найкоротше, загальне і разом з тим відносно точне визначення сучасної педагогіки можна сформувати як «Педагогіка – наука про виховання людини». Поняття «виховання» тут вживається у найширшому значенні, включаючи навчання, освіту, розвиток. Головне призначення виховання в широкому розумінні цього слова – забезпечення спадкоємного зв’язку між поколіннями у виробництві та інших сферах суспільного життя, формування у молодих поколінь нових якостей, яких вимагає хід розвитку суспільства. Відповідно можна зробити висновок, що педагогіка виникла із практичної потреби суспільства у вивченні, узагальненні і передачі раніше накопичених історичних цінностей підростаючим поколінням, щоб кожне нове покоління «не відкривало велосипед», а було підготовлене збагачувати, примножувати досвід попередніх поколінь. У всі часи педагоги шукали кращих шляхів допомоги людям як у використанні їх природних можливостей, так і у формуванні нових якостей. Тисячоліттями по крихтам накопичувалися необхідні знання, створювались різні педагогічні системи. Проте, щоб глибше зрозуміти що і для чого досліджує сучасна педагогіка, звернемося до історії її становлення як самостійної наукової галузі. Практика виховання з’явилася разом з першими людьми і буде існувати доти, доки існуватиме людство. Його необхідність зумовлена як самою природою людства, так і соціальними чинниками: старші покоління завжди турбуватимуться про те, щоб молодь оволоділа знаннями і досвідом, уміла використовувати створені ними виробничі сили і духовні цінності, була підготовленою до праці і суспільного життя. Шляхом виховання молоді старші покоління готують для себе зміну. У цьому сенсі часто виховання вважають «загальною і вічною категорією», підкреслюючи положення про те, що як суспільне явище, як специфічна діяльність по підготовці підростаючих поколінь до життя воно існує в суспільстві на всіх етапах його розвитку. Суспільний прогрес став можливим лише тому, що кожне нове покоління оволодівало досвідом попереднього, збагачувало його та передавало своїм нащадкам. Протягом багатьох віків процес виховання існував як природний для людського життя і не був предметом спеціального вивчення. Діти засвоювали виробничий і моральний досвід у процесі спільної трудової діяльності і повсякденного спілкування з дорослими. Не було ні спеціальних виховних закладів, ні осіб, які б спеціально займалися педагогічною діяльністю і професією яких було б виховання. З розвитком виробництва і накопиченням певної бази знань все важливішою ставала потреба у спеціальній підготовці підростаючого покоління до життя. Настали часи, коли освіта почала відігравати досить значну роль у житті людей. Було помічено, що суспільство розвивається стрімкіше або повільніше залежно від того, як у ньому організовано виховання молоді. З’явилася потреба в узагальненні досвіду виховання, у створенні спеціальних навчально-виховних закладів, у підготовці професійних вихователів. Педагогіка як наука пройшла складний історичний шлях. На думку М. Фіцули, стадії розвитку педагогіки можна розглядати у такому порядку: народна педагогіка – духовна педагогіка – світська педагогіка. Народна педагогіка — це галузь педагогічних знань і досвіду народу, що охоплює емпіричні педагогічні знання. Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду із виховання та навчання людської особистості засобами релігії. Світська педагогіка була складовою частиною філософії до ХVІІ, коли виділилась в окрему науку. З появою кожної наступної стадії відбувався процес збагачення педагогіки. Також можна розглянути розвиток педагогіки поетапно: I етап — донауковий. Стосується раннього етапу розвитку суспільства, коли зародилася народна педагогіка. До нас елементи педагогіки дійшли у вигляді афоризмів, крилатих висловів, порад, правил і рекомендацій. Відбувалося накопичення емпіричного досвіду, його узагальнення в прислів’ях, казках, легендах, міфах, піснях. Першими вчителями були батьки, зокрема, жінка-мати. Надалі освітню справу здійснювали пестуни та годувальники, жерці, ремісники-педагоги, воїни-вчителі, філософи тощо. ІІ етап, концептуальний, тривав від кінця XVII до початку ХХ століття і характеризувався створенням окремих теоретичних концепцій виховання й освіти при домінуючій ролі теорії навчання; накопиченням фактичного матеріалу і досвіду педагогічної діяльності, які створили науково-теоретичне підґрунтя для виявлення педагогічних закономірностей та подальшого узагальнення і систематизації педагогічних знань; виділенням та обґрунтуванням провідних компонентів науково-педагогічних знань (принципів, методів, форм організації навчально-виховного процесу). Протее аналіз педагогічної літератури того часу свідчить про відсутність чіткого розмежування сфер діяльності процесів виховання і навчання; ототожнення понять «виховання», «навчання», «освіта»; неможливість цілісної розробки наукових основ педагогіки у контексті рівня розвитку науки того часу. В рамках філософії виникають перші теоретичні концепції навчання та виховання. Вагомий внесок у їх формування та розвиток здійснили античні філософи. Демокріт уважав, що людину формує найперше її досвід. Сократ розробив і впровадив так званий «сократівський метод», суть якого полягає в послідовній постановці питань, відповідаючи на які, учні одержують певні висновки. Платон обґрунтував ідею про три частини душі людини, згідно чого всі люди ділилися на три групи. У трактаті „Держава” філософ розробив систему освіти і виховання, яка повинна була забезпечити кожній групі найкраще виконання її функцій та служити зміцненню ідеальної держави. Важливою заслугою вченого було відкриття школи — Академії, яку тривалий час відвідував учень Платона Аристотель. Аристотель приділяв велику увагу вихованню, завдяки якому могли розвинутися природні здібності. В цілому Аристотель розглядав виховання як єдність фізичного, етичного і розумового вдосконалення людини. В подальшому він заснував свою школу — Лікей. Слід відмітити, що в рабовласницьку епоху ідеї трудового і професійного виховання не набули розвитку, тому що фізична праця вільними громадянами розглядалася як обов’язок рабів. Своєрідним підсумком розвитку античної педагогічної думки став трактат „Про виховання оратора” римського філософа Марка Квінтіліана, що тривалий час був основним посібником з педагогіки. В період Середньовіччя найбільшого розвитку набула духовна педагогіка, коли церква надала вихованню релігійну спрямованість. Основною формою виховання стала церковна проповідь. Професія у ті часи розглядалась як вид служіння в ім’я Бога. Серед філософів, які обстоювали ідеї християнства в освіті, були Аврелій Августин та Фома Аквінський (Аквінат). У епоху Відродження XIV-XVI ст. відбувається повернення педагогічної думки до спадщини античності. Гуманісти цієї епохи вірили в безмежні можливості людини і виступали за земні радощі і плотські насолоди, за фізичний розвиток людини. Серед основних педагогічних завдань було виховання гармонійно розвиненої особистості. До педагогів-гуманістів належали: Вітторіно да Фельтре, Франсуа Рабле, Мішель Монтень, Томас Мор, Еразм Роттердамський та інші. В їх творах скептично оцінювалося релігійне вчення, обґрунтовувались ідеї загальної участі у праці, звучали виступи проти несправедливості, знання ремесел ототожнювалися із ознакою порядності громадянина. Гуманісти розглядали дитину не як зменшену копію дорослого, а як природну індивідуальність, яку треба виховувати з перших років життя, при цьому програма навчання повинна бути посильною, щоб не відбивати бажання вчитися. ІII етап педагогіки — науковий з ХVІІ ст. Розвиток матеріального виробництва та духовної культури зумовили виокремлення педагогіки в самостійну науку. У цей період з’являються масові школи для представників усіх верств населення. Акцент робиться на досвід, емпіричне пізнання реального світу. Англійський філософ Френсис Бекон висунув ідею: „Знання — сила”, яка стала провідною у той час. Видатний чеський педагог Я. Коменський (1592-1670) високо підніс традиції гуманізму, невичерпного оптимізму і великої любові до людини. Ці ідеї відбито в основній роботі педагога „Велика дидактика”. Саме завдяки Я. Коменському педагогіка була виділена з філософії і оформлена як самостійна наука. У працях Я. Коменського вперше визначено предмет, завдання і основні категорії педагогіки, обґрунтовано принцип природовідповідності, сформульовано ідею загального навчання всіх дітей, розроблено революційну на той час класно-урочну систему. Я. Коменский виражав прогресивні думки щодо ролі ремесла, професії для суспільства. Він вважав необхідним готувати молодь до праці, знайомити дітей з ремеслами, технологіями виробництва. Чимало ідей Я. Коменського не втратили своєї актуальності і сьогодні. У XVIII ст., яке ввійшло в історію як період Просвітництва, укріплюється новий, економічно могутній клас – буржуазія, що вносить суттєві зміни в європейську освіту та педагогічну думку. Видатними представниками педагогічної та філософської думки Просвітництва були Д. Локк, К. Гельвецій, Д. Дідро, Л. Гольбах, Й. Песталоцці, Ж.Руссо. Вони зосереджували увагу на вихованні, зокрема, «ділової людини», «джентльмена». Д. Локк, наприклад, уподібнював дітей чистій дошці, на якій можна писати що завгодно, вказуючи тим самим на велику силу виховання. Філософ пропонував створити для дітей із бідних сімей спеціальні «робочі школи» — приюти, де б вони вивчали ремесло. Ж. Руссо став засновником теорії вільного виховання, в основі якої лежить принцип природного виховання, тобто виховання відповідно до віку. Проблеми професійної освіти до ХІХ ст. розглядалися лише у ракурсі інших педагогічних питань. К. Маркс і Ф. Енгельс в умовах розвитку технічного прогресу важливим аспектом виховання робітничої зміни вважали технічне навчання, яке б було поєднане з загальною підготовкою. Ними було підняте питання про заміну учнівства технічними школами, яке одержало відгук в педагогічних колах того часу. Важлива роль у формуванні основ професійної педагогіки належить видатному педагогу К. Ушинському, який один із перших поставив завдання створення системи ремісничої освіти, приведення ремесла у відповідність до вимог науки і техніки, розробки методики навчання ремеслу тощо. У його роботах розглядаються найважливіші проблеми дидактики, трудового виховання. К. Ушинский називав педагогіку мистецтвом. У 60-ті роки XIX ст. почалось становлення теорії та методики професійної освіти як самостійної галузі науки. Цьому сприяла діяльність наукових і технічних товариств, які створювали навчальні заклади, вивчали зарубіжний досвід підготовки фахівців, проводили з’їзди діячів освіти, видавали літературу, зокрема, журнал «Технічна освіта» (1892-1917). Особливо важливою була роль Постійної комісії з технічної освіти Руського технічного товариства. Віхою в становленні професійної педагогіки став розроблений ученим-механіком і міністром фінансів І. Вишнеградским проект «Загального нормального плану промислової освіти в Росії» (1884), який заклав основи державної системи професійної освіти. Системний період розвитку педагогічних знань, який розпочався на початку ХХ століття, триває досі і характеризується подальшим розвитком всіх галузей педагогіки; високим рівнем узагальнення і класифікації поняттєвого апарату науки; розвитком педагогіки як наукової системи. Отже, становлення системи педагогічних знань відбувалося впродовж тривалого періоду часу, поетапно, і кожен період характеризувався домінуванням того чи іншого типу освіти, становленням та розвитком певних компонентів наукових знань, формуванням структури самої педагогічної науки. Педагогіка – наука особлива, вона виконує як науково-теоретичні функції, так і слугує практиці виконуючи функції прикладного мистецтва. Тому іноді педагогіку розглядають як мистецтво і трактується рядом авторів як мистецтво виховувати дітей. А.С.Макаренко порівнював діяльність педагога і актора. К.Д.Ушинський теж стверджував, що педагогіка не стільки наука, скільки мистецтво – «найширше, складне, найвище і найнеобхідніше з усіх мистецтв». Педагогіка як мистецтво займається пошуком ефективного розв’язання педагогічних завдань, розвитком індивідуальної педагогічної майстерності кожного педагога. Те, що стосується практичного аспекту виховної діяльності, що вимагає від педагога свого власного стилю в реалізації засобів, методів, прийомів, форм і знаходить вираження в професійних уміннях та майстерності, – це сфера мистецтва у вихованні. Але теоретичний аспект виховання є предметом науково-педагогічного дослідження. Педагогічна практика, спираючись на педагогічну теорію, наповнює її абстрактні істини живим змістом. Саме з цієї точки зору практичну виховну діяльність розглядають як мистецтво. На необхідність співвідношення теоретичних знань і педагогічного мистецтва у вихованні вказував П.П. Блонський. Він зазначав, що для практичної виховної діяльності однаково потрібні уміння, талант і теоретичні знання. Уміння виробляються особистим досвідом, талант удосконалюється в процесі виховної практики, теоретичні знання формуються в результаті глибокого осягання суті розвитку та виховання людини і передаються у вигляді ідей. Лише ідею, а не техніку і талант, може повідомляти одна особа іншій, і тому лише у вигляді відомих ідей, тобто у вигляді теоретичної науки, може існувати педагогіка.(П.П. Блонський) Досвід мільйонів педагогів свідчить, що у вирішенні проблем виховання вони спиралися не на здібності, нахили, польоти фантазій, а на наукові розробки і раціонально обґрунтовані технології. Важливо розрізняти педагогіку як науку з педагогікою як мистецтвом, але не слід їх протиставляти, бо в єдності вони служать основній меті – формування особистості. Треба зазначити, що до цього часу триває давня дискусія: «Чим вважати педагогіку – наукою чи мистецтвом?» Щоб надати аргументовану відповідь на це запитання, наводимо ряд критеріїв, які дозволяють визначену галузь знань називати наукою, а саме: а) чітко визначено предмет вивчення; б) наявні об’єктивні методи дослідження явищ і процесів;

в) зафіксовані об’єктивні зв’язки (закони і закономірності) між явищами і процесами, що становлять предмет вивчення;
г) виявлені закони і закономірності дають можливість передбачати (прогнозувати) розвиток подій у майбутньому.

Вивчаючи основи педагогіки у вищому навчальному педагогічному закладі майбутні вчителі поступово переконуються, що всі ці вимоги стосовно педагогіки виконуються. Отже, для визначення педагогіки, як науки важливо встановити ряд факторів (об’єкт, предмет, категорії) , які характеризують її як і будь-яку іншу науку. Об’єкт науки – це те, що існує як реальність поза самим вивченням. Іншими словами об’єкт науки це та сфера дійсності, яку вивчає дана наука. Кожен об’єкт може вивчатися різними науками. Так, людина вивчається антропологією, фізіологією, психологією, соціологією та ін.; процес виховання людини – педагогікою, соціологією, фізіологією, медициною, теорією управління, загальною, соціальною, віковою, педагогічною психологією тощо. Об’єктом педагогіки – є та частина об’єктивного світу, ті його явища, які обумовлюють розвиток особистості людини в процесі цілеспрямованої діяльності суспільства. Предмет науки – це те, що кожна наука вивчає в об’єкті. (Предмет науки – особлива точка зору на об’єкт). Так, якщо предметом вікової психології у виховному процесі є закономірності і механізми психічного розвитку людини і особистісного формування від народження до старості, предметом педагогічної психології – механізми і закономірності засвоєння людиною соціокультурного досвіду, то предметом педагогіки є процес цілеспрямованого особистісного розвитку людини в умовах її навчання, виховання, освіти. Узагальнення педагогіки як самостійної науки визначаються рівнем розробки її понять і категорій. (Категорія – наукове поняття, що визначає найсуттєвіші якості того чи іншого явища дійсності.) Категоріальний апарат педагогіки (система педагогічних понять) включає в себе загальновживані слова у звичній мові. Але потрапляючи в систему наукових знань, вони набувають таку якість, як однозначність, яка дозволяє досягти єдиного розуміння їх всіма спеціалістами даної галузі знань. Вимога однозначності включена до числа показників педагогічного дослідження і тлумачення його результатів. Прагнення замінити в педагогіці чітке наукове тлумачення популярним, образним приводить до «розмитості» педагогічного знання і як наслідок, до непрофесіоналізму в педагогічній діяльності Знати категорії – означає розуміти мову науки. Безграмотне використання термінів професійної мови демонструє низьку кваліфікацію педагога. Категоріальний апарат педагогіки досить широкий. Він включає філософські поняття (зміст, метод, форма і т.д.), психологічні поняття (особистість, розвиток, формування, соціалізація тощо). Фундаментальними категоріями (основні поняття) педагогіки є: виховання, навчання, освіта. Перша категорія педагогіки – виховання — це цілеспрямований та організований процес формування особистості. Для усвідомлення сутності педагогічного розуміння уточнимо розуміння всіх термінів в даному визначені. Поняття «особистість» означає соціальну сутність (значимість) людини і включає сукупність вироблених нею у процесі життя соціальних властивостей і якостей, які дозволяють їй свідомо виконувати соціальні функції, бути затребуваною в даному суспільстві і активно впливати на суспільний розвиток (бути готовою до активного життя в даному суспільстві). Формування – процес і результат впливів на свідомість і поведінку особистості. Формуватися (змінюватися) особистість в цілому, чи окремі її якості можуть в процесі цілеспрямованих впливів (організованих тими хто здійснює виховання) так і стихійних впливів (життя вулиці тощо). Педагогічне розуміння поняття «виховання» охоплює лише цілеспрямовані і спеціально організовані впливи, щодо формування в індивіда рис і якостей, зумовлених суспільними потребами та індивідуальними особливостями.) Процес – це послідовна зміна явищ, станів, змін у розвитку чого-небудь; сукупність послідовних дій, спрямованих на досягнення визначених результатів. Відповідно вихованням можна назвати лише ті цілеспрямовані дії, впливи, які зумовили зміни в свідомості, почуттях, поведінці людини, що є необхідними для її підготовки до життя в даному суспільстві. Друга категорія педагогіки – освіта. В найзагальнішому визначенні освіта – це процес і результат оволодіння людиною системою наукових знань, умінь та навичок, формування на їх основі світогляду, моральних якостей особистості, розвитку її творчих сил та здібностей. Освіченою людиною можна назвати того, хто володіє загальними ідеями, принципами і методами, що визначають загальний підхід до розгляду різноманітних фактів і явищ; хто володіє високим рівнем розвинутих здібностей, умінням застосовувати набуті знання до якомога більшої кількості частинних випадків; хто оволодів цілісною системою знань і, крім того, може швидко й правильно застосовувати їх у конкретному випадку; у кого поняття і почуття отримали благородне і піднесене спрямування. Отже, поняття освіта передбачає не лише знання, уміння й навички як результат навчання, але й уміння критично мислити, творити, оцінювати з моральних позицій все навколишнє. Отже освіта людини – це і провідне завдання виховання. На жаль тривалий час педагоги, батьки розглядали освіту, як процес і результат навчання. Відповідно освіченою вважали людину яка оволоділа широкою системою знань. Але така «освічена» людина може мати неадекватну самооцінку, бути «зверхньою», нерішучою, нецілеспрямованою тощо, і відповідно, її неможна назвати вихованою незважаючи на її глибокі і системні знання в різних галузях науки. Це пояснює чому нерідко випускники з високими якісними показниками відповідного освітнього рівня залишаються «на узбіччі життя». Водночас малоосвічену людину також неможна назвати вихованою, тому що в сучасному конкурентному середовищі вона не зможе самореалізуватися. У Законі України про освіту (Прийняття від 05.09.2017. Набрання чинності 28.09.2017 ) зазначено, що освіта є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об’єднаного спільними цінностями і культурою, та держави. Далі наголошується, що метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу Українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору.. Основним шляхом і засобом здобуття освіти є навчання, в процесі якого реалізуються цілі освіти. Отже, третя категорія педагогіки навчання – це сам процес засвоєння індивідом соціального досвіду, накопиченого людством – цілісний процес взаємодії педагога і учнів спрямований на оволодіння системою знань, умінь, навичок (соціального досвіду накопиченого людством) та способами пізнавальної діяльності. Простіше, Навчання – це цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності (соціального досвіду). Звичайно, виховання, освіта і навчання дуже тісно взаємопов'язані між собою, хоч кожне з них має свою специфіку, свої особливості. Ці погляди можна проілюструвати за допомогою так званої «педагогічної матрьошки», ідея якої належить дослідниці В.С.Безруковій. Категорії «виховання», «освіта», «навчання» співвідносяться за принципом «матрьошки»: маленька матрьошка – це навчання, середня – освіта, велика – виховання. Уявити кожну з них окремо і описати можливо, але неможливо зрозуміти сутність однієї, не розглянувши інших, – об'єкт зникає. Внутрішня автономна побудова забезпечує збереження єдиної природної цілісності.

2. ПРОФЕСІЙНА ПЕДАГОГІКА ЯК ГАЛУЗЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ Роль і місце професійної педагогіки в системі педагогічних наук на сучасному етапі Сучасний - IV етап розвитку педагогіки —– охоплює ХХ – ХХІ ст. У 1988 р. рішенням ЮНЕСКО було визначено чотирьох педагогів, які вплинули на педагогічну думку ХХ ст. Це — Джон Дьюї, Марія Монтессорі, Антон Макаренко і Георг Кершенштейнер. Г. Кершенштейнер (1854-1932) був представником реформаторського руху за трудову школу, який виник в європейській педагогіці, зокрема, у Німеччині, на початку XX ст. під впливом соціально-економічних реформ. У праці «Поняття трудової школи» Г. Кершенштейнер доводив, що кожна людина повинна мати професію. Він організував додаткові школи для молодих робітників, в яких здійснювалась загальноосвітня підготовка, пов’язана з професією. Власники фабрик і майстерень зобов’язані були відпускати підлітків на 8-10 годин у тиждень на навчання із збереженням зарплати. Так була закладена нова система фабрично- заводського учнівства, яка поєднувала практичну роботу на виробництві з теоретичним навчанням. У США рух наукової організації праці («тейлоризм») був ініційований інженером Ф. Тейлором (1856-1915), який виступав за культуру праці, раціонализацію, облік трудової діяльності, врахування психофізіології працівника. Він увів аналіз і відбір трудових операцій і прийомів, план-систему їх засвоєння, основи письмового інструктажу тощо. Тейлоризм сприяв росту продуктивності праці, але і посиленню напруги, втоми, професійних захворювань, за що активно критикувався. Реформатором організації і методики професійної освіти став один із засновників автомобілебудування Генрі Форд (1863—1947), який організував масове конвейерне виробництво, розробив операційно-потокову систему навчання робітників. Це підвищило продуктивність праці, хоча і привело до декваліфікації частини робітників. Видатний представник вітчизняної педагогіки А. Макаренко (1888-1939) розробив та реалізував на практиці систему виховання та перевиховання корисною працею у колективі і через колектив, яка базувалася на таких положеннях: обов’язкова праця кожного з можливістю користуватися її результатами; самоуправління; колективна відповідальність. Ця система перетворювала збориська малолітніх злочинців у згуртовані команди. А. Макаренко створив два взірцевих педагогічних заклади. Тисячі правопорушників, безпритульних дітей не тільки підняв «з дна» життя, але й повернув до життя, виховав їх справжніми громадянами. А. Макаренко розробив методики трудового і родинного виховання, формування свідомої дисципліни. Основні його праці: «Педагогічна поема”, „Прапори на баштах”, «Книга для батьків» та інші. У довоєнний період професійній педагогіці відводилась вузько методична функція підвищення ефективності виробничого навчання в ремісничих училищах та школах фабрично-заводського навчання. Істотний вклад у розвиток педагогічної науки вніс В. Сухомлинський (1918-1970), який досліджував проблеми громадянського виховання, формування у молоді національного і естетичного світобачення. Багато його порад є досить актуальними у осмисленні сучасних шляхів розвитку педагогічної думки і освіти. Значну роль у становленні та розвитку професійної педагогіки відіграли такі вчені, як П. Атутов, А. Беляєва, А. Веселов, Г. Гершунский, Є. Климов, М. Махмутов, М. Скаткін, С. Шапоринский та іншим, які розробляли теоретичні та методичні питання вдосконалення змісту, форм і методів професійного навчання тощо. Одним із фундаторів професійної педагогіки вважають відомого педагога С. Батишева, який довів необхідність здійснення досліджень з проблем професійної підготовки фахівців різних професій. У 1963р. під його керівництвом у Ленінграді (нині Санкт-Петербург) було відкрито перший Всесоюзний науково-дослідний інститут професійно-технічної педагогіки. Сучасна педагогічна наука розвивається дуже динамічно під впливом процесів глобалізації, гуманізації, гуманітаризації, технологізації та комп’ютеризації, спираючись на такі джерела: - педагогічна спадщина минулого, - практична діяльність, у тому числі, передовий педагогічний досвід, сучасні наукові дослідження, - народна педагогіка - результати досліджень інших наук. До особливостей сучасного етапу розвитку педагогіки можна віднести: інтеграцію та диференціацію, технологічний підхід в освіті, використання міждисциплінарних підходів тощо. Розрізняють наступні функції педагогічної науки: загальнотеоретичну, прогностичну і практичну. Загальнотеоретична функція педагогічної науки полягає в теоретичному аналізі закономірностей педагогічного процесу. Прогностична функція педагогіки полягає в обґрунтованому передбаченні розвитку педагогічної реальності. На базі науково обґрунтованого прогнозу стає можливим процес планування. Практична (прикладна) функція педагогіки полягає у тому, що удосконалюється педагогічна практика, розробляються нові методи, засоби, форми, системи навчання, виховання, управління освітніми структурами. Завдання педагогіки як науки на сучасному етапі включають: - обґрунтування закономірностей педагогічного процессу; вивчення процесу розвитку особистості; - вдосконалення змісту освіти; - розробку і впровадження нових форм, методів і засобів у освітній процес; комп'ютеризацію навчального процесу; - вдосконалення змісту і методики виховання; професійну орієнтації учнів і підготовку їх до праці; розробку шляхів демократизації та гуманізації освіти. Педагогіка, як і будь-яка наука, розвивається в тісному взаємозв'язку з іншими науками, особливо тими, які мають об’єктом дослідження людину.

Особливе значення для педагогіки має її зв'язок із психологією.

Педагогіка надзвичайно багатогранна. Досліджуваний нею предмет настільки складний, що окрема наука не може повністю охопити його суть. Тому сучасну педагогіку найбільш доцільно розглядати як систему педагогічних наук, до якої належать: - загальна педагогіка — базова наукова дисципліна, що вивчає загальні питання педагогіки, теорію навчання - дидактику, теорію виховання, освітній менеджмент; - історія педагогіки вивчає розвиток педагогічної думки на різних історичних етапах; - вікова педагогіка вивчає особливості навчання та виховання людини на різних вікових етапах: дошкільна, шкільна, педагогіка дорослих, геронтогогіка вивчає соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку, андрагогіка — наука про освіту та виховання людини протягом всього її життя; - порівняльна педагогіка порівнює виховання та навчання у різних країнах; - методики викладання окремих дисциплін досліджують закономірності викладання та навчання різним дисциплінам; - корекційна педагогіка (дефектологія) досліджує особливості виховання людей з різними вадами розвитку: глухих та глухонімих (сурдопедагогіка), з порушеннями мовлення (логопедія), сліпих та слабозорих (тифлопедагогіка), розумово відсталих та дітей із затримками розумового розвитку (олігофренопедагогіка); - превентивна педагогіка вивчає проблеми виховання важковиховуваних діятей та дорослих, а також попередження таких антисоціальних явищ як наркоманія, алкоголізм тощо; - соціальна педагогіка вивчає закономірності і механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання у різних соціальних інститутах, формування соціальної активності. Структуру соціальної педагогіки становлять: агогіка – наука про вивчення проблеми запобігання відхиленням у поведінці дітей та підлітків; герогіка – наука про соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку; андрогогіка — наука про освіту та виховання людини впродовж усього її життя; віктимологія — наука про різні категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства; - етнопедагогіка вивчає особливості досвіду народного виховання; - професійна педагогіка вивчає проблеми виховання, професійної підготовки спеціалістів різного фаху (педагогіка профтехосвіти, педагогіка вищої школи). Її становлення пов'язане з розвитком професійно-технічної і вищої школи, науки, техніки, економіки, виробництва. Залежно від професійної сфери розрізняють військову, інженерну, медичну та інші педагогіки. Професійна педагогіка – це наука про систему професійної підготовки людини на всіх етапах її життя. Об’єктом професійної педагогіки як науки є не тільки відносно вузька сфера професійної підготовки, а і вся система освіти. А предметом професійної педагогіки є процес формування професійно значущих якостей особистості з врахуванням специфічних особливостей професійної освіти певного рівня чи профілю. Також до предмету вивчення професійної педагогіки відносяться: - Цілі і специфічні особливості виховання в умовах професійної школи, зв'язку і залежності між загальними і специфічними методами виховання в цих умовах, особливості формування наукового світогляду в учнів і студентів. - Зміст професійної освіти, що визначається соціальним замовленням і змінюється відповідно до суспільного і науково-технічного прогресу. - Особливості засвоєння науково-технічних знань, формування практичних умінь і професійних навичок, а також способів професійної діяльності, розвитку професійно важливих якостей і властивостей особистості. - Основи управління навчально-виховним процесом в умовах професійного навчального закладу. Отже, можна визначити професійна педагогіка це – галузь педагогічної науки, що вивчає особливості навчання людини професії й формування професійно важливих та соціально значущих якостей особистості фахівця. Професійна педагогіка розділяється на педагогіку профтехосвіти і педагогіку вищої школи.

Методологічні основи будь-якої науки, професійної педагогіки у тому числі, визначаються її філософською позицією. Методологічною основою професійної педагогіки є філософія.

Складовими частинами наукового фундаменту професійної педагогіки, крім загальної педагогіки, є: загальна й педагогічна психологія; інженерна психологія; психологія праці; фізіологія праці; акмеологія (наука про досягнення вершин професійної майстерності). Крім того, професійна педагогіка спирається на відповідні технічні й економічні науки. Міжпредметні зв'язки педагогіки з іншими науками дають змогу глибше пізнати різні факти, явища та процеси.

3. ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ

До основних категорій професійної педагогіки відносять: професійна освіта, професійне навчання, професійне виховання. Професійна освіта це процес, продукт і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок, необхідних для кваліфікованої діяльності в рамках тієї чи іншої професії, а також правил і норм поведінки, прийнятих у певному професійному середовищі. За А. Кузьмінським, В. Омеляненком: «Професійна освіта – освіта, спрямована на оволодіння знаннями, уміннями і навичками, що необхідні для виконання завдань професійної діяльності». С. Батишев зауважував, що не можна терміни «професійна освіта» і «професійна підготовка» трактувати однаково, адже «професійна освіта» – це процес і результат професійного становлення та розвитку особистості, що супроводжується оволодінням встановленими знаннями, навичками й уміннями з конкретних професій і спеціальностей, тобто оволодіння визначеним видом професійної діяльності, а «професійна підготовка» – це організація навчання професійних кадрів завдяки різним формам професійної освіти. Професійне навчання це цілеспрямована взаємодія інженера-педагога і учня по оволодінню учнем системи науково-технічних знань за професією, а також умінь і навичок вирішення типових професійних задач. Професійне виховання – це цілеспрямований та організований процес формування особистості професіонала. Більш детально, професійне виховання трактується як спільна діяльність інженера-педагога і учня чи студента із засвоєння правил і норм поведінки, прийнятих у певному професійному середовищі, а також формування професійно важливих і соціально значущих якостей особистості.

ТЕЗАУРУС ПРОФЕСІЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ (ТЕЗАУРУС (від грецьк. thesauros - скарби) словник, у якому слова, які належать до певних галузей знань, розташовані за тематичною ознакою і зазвичай мають приклади їх правильного використання в тексті) До основних понять професійної педагогіки відносяться професія, спеціальність, кваліфікація, компетентність, компетенція. Професія це обумовлений суспільним поділом праці рід постійної діяльності, що погоджується з нормами загальнолюдської моралі, базується на ексцентричній екологічній свідомості і є джерелом матеріального забезпечення людини. Поняття професія і відповідний термін склалися давно. В міру диференціації праці виникла необхідність у терміні, що відображає поділ праці в рамках професії. Наприклад, професія слюсаря підрозділяється на ряд різновидів: слюсар-складальник, слюсар-ремонтник, слюсар-інструментальник і т.д. Тому в ряді професій як результат поділу праці виділяють окремі спеціальності (професія слюсар; спеціальність – слюсар-інструментальник, професія лікар; спеціальності хірург, окуліст, терапевт і т.д.). Спеціальність це різновид професійної діяльності, що охоплює порівняно вузьке коло робіт у професійній праці. Крім спеціальностей в окремих видах професійної діяльності виділяють спеціалізації. Наприклад, професія лікар, спеціальність хірург, спеціалізація нейрохірург (оперує на головному мозку). У такий спосіб спеціальність це більш вузьке поняття, ніж професія, а спеціалізація більш вузьке поняття, ніж спеціальність. Кваліфікація це рівень підготовленості людини до виконання того чи іншого виду професійно-трудової діяльності. Можна також сказати, що кваліфікація це ступінь оволодіння професією. Відповідно до класифікації академіка В.С. Ледньова можна виділити наступні кваліфікаційні рівні професійної підготовки: 0-й рівень некваліфіковані робітники; 1-й рівень фахівці робочої кваліфікації; 2-й рівень фахівці середньої ланки (техніки); 3-й рівень фахівці вищої ланки (інженери, лікарі, вчителі і т.д.); 4-й рівень фахівці наукової кваліфікації (кандидати, доктори відповідних наук). Для робітників кваліфікація визначається відповідним розрядом. Іншими словами розряд це показник рівня кваліфікації робітника. Для фахівців 2-го і 3-го рівнів показником кваліфікації може служити чи категорія клас(викладач 1-й категорії, лікар вищої категорії, юрист 3-го класу і т.д.). Вимоги виробництва до змісту праці працівника даної професії, спеціальності і даного рівня кваліфікації визначаються кваліфікаційною характеристикою. Кваліфікаційна характеристика – це державний документ, що містить перелік вимог до знань, умінням і навичкам, якими повинний володіти фахівець даної професії того чи іншого рівня кваліфікації. Кваліфікаційна характеристика робітника складається з двох розділів: «знати», що визначає знання, необхідні для виконання професійних функцій, і «уміти», що містить вимоги до умінь і навичок, якими повинний володіти робітник. Усі кваліфікаційні характеристики робочих професій зібрані в «Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику» (ЄТКД). Компетенція коло повноважень посадової особи, у межах якого вона повинна мати необхідні знання і має право приймати відповідальні рішення. Компетентність це здатність працівника кваліфіковано виконувати певні види робіт у рамках конкретної професії, домагаючись високих кількісних і якісних результатів праці на основі наявних у нього професійних знань, умінь і навичок; Компетенція і компетентність співвідносяться як належне і наявне. Компетенція належить посаді, а компетентність – конкретному працівнику.

Можливі три варіанти співвідношення компетентності і компетенції: А. Компетентність нижче компетенції.

У цьому випадку працівник не може займати визначену посаду через відсутність необхідних професійних знань, умінь і навичок в обсязі, який вимагається вищезгаданою посадою. Даний стан називається професійним (службовим) невідповідністю. Працівник має потребу в професійній допідготовці (у випадку якщо він претендує на заняття посади) чи підвищенні кваліфікації (якщо він у даний момент уже займає визначену посаду). Б. Компетентність відповідає компетенції.

Таке співвідношення свідчить про повну професійну (службову) відповідність. В. Компетентність перевищує компетенцію.

Дана ситуація характеризується неможливістю професійної самореалізації особистості в рамках даної посади. Досягнутий рівень компетентності вимагає надання нової чи посади документального його оформлення у виді присвоєння відповідного розряду, класу, категорії. Необхідний рівень компетентності випускника професійного навчального закладу визначається стандартом професійної освіти (професійно-технічного чи вищого), однак випускнику обов'язково необхідний час для входження в професію, освоєння нової соціальної ролі, професійного самовизначення, формування професійно важливих і соціально значимих якостей особистості, придбання досвіду самостійного виконання професійної діяльності. Це викликає невідповідність компетентності і компетенції, що усувається в період професійної адаптації випускника. Для випускника закладу професійної освіти динаміку приведення у відповідність компетенції і компетентності можна умовно зобразити в такий спосіб:

Об’єм професійних знань, умінь і навиків Повертаючись до поняття кваліфікації можна визначити її графічно так:

де: V′кф - об’єм професійних знань, умінь і навиків, що забезпечують даний рівень кваліфікації; Vкф - об’єм професійних знань, умінь і навиків, що забезпечують рівень кваліфікації попереднього щабля. З приведеного малюнка видно, що рівень кваліфікації збігається з верхньою границею компетентності, тому що працівник повинен мати такий обсяг професійних знань, умінь і навичок, який би гарантував виконання самих складних робіт у межах даної компетенції. Нижня ж границя компетенції збігається з кваліфікацією попереднього рівня. Розглядаючи кваліфікацію як крапку на кривій компетентності, можна сказати, що кваліфікація ‑ це документально оформлений рівень компетентності. Можна також стверджувати, що для повної відповідності займаної посади досягнутий працівником рівень компетентності повинен збігатися з рівнем кваліфікації і збігатися з верхньою границею зони компетенції. Тоді зона компетенції визначається рівністю:

Vк = V′кф - Vкф (1)

Література для самоосвіти

1. Внукова О. М. Методологічні засади професійної освіти : навчальний посібник для студентів напрямів підготовки 6.010104 Професійна освіта (Технологія виробів легкої промисловості), 6.010104 Професійна освіта (Дизайн) / О. М. Внукова. – К. : КНУТД, 2015. – 198 c. 2. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1995. – 237 с. 3. Основы профессиональной педагогики: Профпедагогика / под ред. С.Я. Батышева и С.А. Шапоринского. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1977. – 504 с. 4. Профессиональная педагогика: Учебник для студентов, обучающихся по педагогическим специальностям и направлениям. Под ред. С.Я. Батышева, А.М. Новикова. Издание 3-е, переработанное. М.: Из-во ЭГВЕС, 2009.–– 456с. 5. Педагогічна книга майстра виробничого навчання: Навч.-метод. посібник / Н.Г. Ничкало, В.О. Зайчук, Н.М. Розенберг та ін. / За ред. Н.Г. Ничкало. – К.: Вища школа, 1992. – 334 с. 5. Профессиональная педагогика: Учебник для студентов, обучающихся по педагогическим специальностям и направлениям. – М.: Ассоциация "Профессиональное образование", 1997. – 512 с.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ 1. Що таке професійна педагогіка? 2. На які складові поділяється професійна педагогіка? 3. Що є предметом вивчення професійної педагогіки? 4. Дайте визначення основним категоріям професійної педагогіки. 5. Як співвідносяться поняття професія, спеціальність та спеціалізація? 6. Дайте визначення поняттю кваліфікація. 7. Що таке кваліфікаційна характеристика робітника? 8. Які є кваліфікаційні рівні професійної підготовки? 9. Як співвідносяться поняття компетенція і компетентність?

РОЗДІЛ 2. ДИДАКТИКА ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ.

Тема 8. Дидактичні основи освітнього процесу в системі ПТО. Дидактика як теорія освіти та навчання. Категорії дидактики професійного навчання. Функції процесу навчання. Дидактичний аналіз структури процесу навчання. Характеристика процесу засвоєння знань, умінь та навичок. Основні етапи засвоєння знань. Характеристика компонентів процесу засвоєння знань. Основні етапи узагальнення і систематизації знань. Структура процесу засвоєння учнями навиків і умінь. Мотивація учіння, основні групи мотивів.

Тема 9. Закономірності та принципи процесу професійного навчання в ПТНЗ. Закономірності процесу професійного навчання. Поняття про принципи навчання. Система загальнодидактичних принципів навчання. Принципи професійного навчання Характеристика основних загальнодидактичних принципів навчання Характеристика власне принципів професійного навчання.

Тема 10. Зміст освіти в ПТЗО. Державний стандарт професійно-технічної освіти як основа для формування її змісту. Принципи формування змісту освіти в ПТЗО. Зміст освіти в ПТЗО і характеристика його основних компонентів. Навчально-плануюча документація професійно-технічних закладів освіти. Загальноосвітня підготовка майбутніх робітників: цілі, завдання та способи реалізації. Професійно-теоретична і професійно-практична підготовка учнів професійно-технічних закладів освіти, призначення ії складових частин та форми здійснення.

Тема 11. Методи та засоби професійного навчання. Зміст понять: «метод навчання», «прийом навчання», «засіб навчання». Поняття про класифікацію методів навчання. Характеристика методів навчання за джерелом знань. Інструктування як специфічний метод професійного навчання Чинники, що впливають на вибір методів навчання. Творчий підхід у виборі методів навчання для досягнення дидактичної мети заняття. Засоби навчання як компонент системи навчання. Класифікація засобів навчання. Дидактичні можливості окремих видів засобів навчання. Перспективи розвитку засобів навчання: комп’ютерна телекомунікація. Умови ефективного використання засобів навчання. Комплексне методичне забезпечення навчання професії.

Тема 12. Форми організації процесу навчання у ПТЗО. Організаційні форми навчання. Урок як організаційна форма навчання у ПТЗО. Уроки теоретичного та виробничого навчання: загальна характеристика та особливості. Лекція, теоретичний та практичний семінари, лабораторно-практичні заняття. Інформаційні й модульні технології у професійній освіти. Навчальна екскурсія. Виробнича й переддипломна практики у ПТЗО: планування, організація та проведення. Дипломне проектування та його специфіка здійснення у ПТЗО.

Тема 13. Контроль знань, умінь, навичок учнів ПТЗО та їхня кваліфікаційна атестація. Об’єктивні методи контролю знань учнів ПТЗО та їхня роль в реалізації стандарту професійно-технічної освіти. Спеціальні методи досліджень у професійній освіті. Біомеханічні: кімографічний і циклографічний. Психофізіологічний: електроміографія, електродермографія.

РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА ВИХОВНОЇ РОБОТИ В ПТЗО.

Тема 14. Особливості організації виховної роботи в ПТЗО.

Професійний розвиток особистості майбутнього робітника як результат багатофакторного впливу. Поняття про мету професійного виховання. Психологічні основи професійного виховання. Загальна характеристика учасників виховного процесу. Особливості контингенту учнів ПТЗО, їхнє урахування в процесі виховної роботи майстром виробничого навчання (в/н) і класним керівником. Специфіка інженерно-педагогічного колективу та її вплив на підходи до організації виховання у ПТЗО. Зміст, методи і форми виховної роботи інженера-педагога. Сучасний стан виховної роботи в ПТЗО та перспективні напрямки її реформування. Умови і особливості реалізації сучасних педагогічних ідей у ПТЗО.

Тема 15. Виховна робота інженера-педагога в навчальній групі ПТЗО. Індивідуальна виховна робота як основна форма виховання учнів ПТЗО. Специфіка застосування педагогічних методів вивчення особистості учня в умовах ПТЗО. Реалізація сучасних принципів і методів виховання в професійно-технічних закладах освіти. Планування, організація, контроль і облік виховної роботи в навчальній групі. Взаємодія майстра в/н і класного керівника в цьому процесі. Основні форми роботи по запобіганню правопорушень учнів ПТЗО. Учбові дисципліни та їх роль у підготовці фахівців. Права та обов’язки викладачів та студентів у вузі. Документація (планова, звітна) на кафедрах, в деканатах.

Тема 16. Самоврядування в учнівському колективі ПТЗО. Виховні можливості самоврядування в колективі учнів ПТЗО. Взаємозв’язок педагогічного керівництва і учнівського самоврядування. Діяльність майстра виробничого навчання і викладача по розвитку самоврядування в навчальній групі. Директор ПТЗО і учнівське самоврядування. Самоврядування учнів в гуртожитку. Кращі зразки самоврядування учнів у практиці професійної освіти.

Тема 17. Організація виховної роботи з учнями «групи ризику».

Загальна характеристика стану алкоголізації й наркотизації молоді та завдання інженерів-педагогів по їх профілактиці. Психофізіологічні підстави виникнення алкогольної та наркотичної залежності. Поняття «групи ризику» та критерії відбору до неї учнів. Основні виховні завдання в роботі з підлітками «групи ризику». Індивідуальна виховна робота з учнями «групи ризику»: її цілі та завдання. Методика проведення індивідуальної виховної роботи з підлітками «групи ризику» в ПТЗО.

Тема 18. Зміст, методи і форми роботи інженера-педагога з батьками учнів ПТЗО.

Сім’я її роль у формуванні особистості учня ПТЗО. Основні фактори впливу на особистість підлітка в сім’ї та їхнє урахування майстром в/н та класним керівником. Методи і форми роботи класного керівника і майстри в/н з батьками учнів ПТЗО: критерії вибору, стисла характеристика, рекомендації щодо практичній реалізації. Особливості організації виховної роботи з іногородніми учнями, виховна робота в гуртожитку. Корегування поведінки учнів з участю батьків.

Тема 19. Технічна творчість учнів ПТЗО.

Сутність і функції технічної творчості учнів ПТЗО. Роль технічної творчості в успішному опануванні робітничої професії. Рівні технічної, творчості учнів і їхня стисла характеристика. Розвиток професійно-значущих якостей і властивостей особистості в процесі технічної творчості. Особливості ії організації в ПТЗО. Завдання організації технічної творчості, що стоять перед майстром в/н і викладачами ПТЗО. Планування діяльності і змісту роботи клубів і гуртків технічної творчості. Методичні рекомендації щодо організації, контролю та обліку клубно-гурткової роботи з технічної творчості в ПТЗО.

Тема 20. Професіоналізм особистості інженера-педагога.

Професіограма інженера-педагога як основа особистості і діяльності інженера-педагога. Уявлення про особистість інженера-педагога: матриця особистих якостей. Поняття про професійно-педагогічну компетентність як властивість особистості викладача і майстра виробничого навчання. Основні елементи професійно-педагогічної компетентності та їхня стисла характеристика. Шляхи формування професійно-педагогічної компетентності інженера-педагога. Поняття про професіоналізм діяльності викладача і майстра в/н. Індивідуальна діяльність інженера-педагога як педагогічна система. Професіоналізм педагогічної творчості. Сутність педагогічної творчості. Взаємозв’язок теоретичного і практичного мислення у педагогічній творчості. Поняття технології психолого-педагогічної взаємодії. Технології встановлення педагогічно доцільних взаємин. Моделі продуктивної і непродуктивної вимогливості. Фактори саморуху до вершин професіоналізму. Акмеологічні засоби й стимули.