Навчальний курс "Сольний спів"
[[Навчальний курс «Cольний спів» 1. Введення в курс МВАПРу. Загальні вимоги. Предмет має назву: «Методико-виконавський аналіз педагогічного репертуару». Цей курс розглядає питання підбору репертуару для музичних занять в музичній школі та ін. Роль виховання та розвитку при підборі та вивченні репертуару з учнями. Значення занять співом стосується 3-х найважливіших сфер життєдіяльності людини, таких як: - Фізичне здоров*я. В процесі співу відбувається природна реабілітація стану здоров*я людини, його працездатності через роботу дихальної та нейрогуморальної (координація фізіологічних та біохімічних процесів в організм , яка здійснюється через рідкі середовища, підпорядкована нервовій регуляції) систем; - Інтелектуальний розвиток. Завдяки впливу на процес формування мислення стимулюється діяльність мислення, розвивається пам*ять, як вербальна (словесна), так і невербальна. - Само актуалізація особистості. Формуються духовні потреби, які організують особистісне світосприйняття.
З психолого-педагогічної точки зору, заняття мистецтвом позитивно впливають на . рівномірний розвиток обох півкуль мозку:
- права півкуля – емоційний розвиток; - ліва півкуля – мозок розсудку. Добре відомо, що оптимальний період для початку занять творчістю, це дитинство, чи рання юність, коли людина відкрита для діалогу та сприйняття інформаці. Якщо потреба до пізнання і творчості закладається саме в цей період і відбувається оволодіння хочаб початкових практичних навичок, то це слугує основою для подальшого розвитку інтелектуально-художнього рівня особистості. Таким чином, заняття співом (або процес оволодіння технічно-вокальних, художніх навичок) є потужним засобом виховання і розвитку дітей. Такий розвиток і формує повноцінну і стійку особистість. Існують 3 важливі складові, які визначають процес розвитку, виховання і навчання співу учнів. - комплекс вправ для розвитку вокальних навичок; - прослуховування музичних творів в запису та концертному виконанні; - репертуар: вокалізи, пісні, романси, в яких поряд з практичним оволодіння будь-яких навичок учень має можливість засвоїти художньо-виразні принципи виконання творів.
2. Принципи пiдбору репертуару, його аспекти (педагогічні, дидактичнi, технологiчнi). Підбір репертуару, мабуть, найголовніше і складне завдання - знайти таку пісню, яка була б співзвучна настрою дитини, відображала її інтереси та уявлення про навколишній світ, духовно розвивала її, була доступна для виконання. Для кожної вікової групи підібраний цікавий і доступний матеріал, з допомогою якого можна вирішити різні проблеми розвитку вокальних навичок. Адже пісні, потішки викликають у дітей сплеск позитивних емоцій, створюють радісний настрій, виховують оптимістичний характер. Метою педагога, окрім професіональної підготовки учня (виконавця), є також інтелектуальний, духовний та естетичний розвиток особистості дитини і створення умов для самореалізації творчого потенціалу учня на уроках з вокалу. Отже, одним з головних положень музичної педагогіки є правильно підібраний репертуар. Це найважливіша умова для здійснення грамотного та якісного навчання учнів безпосередньо співу та музиці взагалі. Дуже коштовне включення в дитячий репертуар творів академічного характеру (романсів, вокалізів), оскільки, щепивши учням любов до серйозної, класичної музики, ми учимо їх правильно, і виконувати її, і аналізувати. Грамотний та вірний підхід до репертуару полягає насамперед у формуванні мотиваційної спрямованості в учня до оволодіння навичок культури музикування. Засвоєння азів музично-виконавських понять, розширення ерудиції в області різножанрової музики. Також, обираючи репертуар, педагог ставить задачі формування та розвитку в учня співочих навичок та виходячи з цього він замислюється над тим, що конкретна пісня вносить нового у розвиток учня, яка ступінь складності її розучування та виконання (інтервальна структура, мелодія, тессітура, діапазон, ритм, ступінь виразності та складності акомпанементу). 3. Репертуар та вiковi особливості. Існує ряд факторів, без яких розвиток вокально-співочих навичок буде носити лише формальний характер. Тут найважливішим фактором залишається вік учня, рівень його музичної обдарованості, ступінь інтелектуально-художнього розвитку, музична грамотність. Вікові особливості учнів залежать від психофізіологічних закономірностей: - У дітей віком 8 – 12 років домінує переважно предметне мислення (предметне мислення — це процес обробки інформації з певного предмета за допомогою методів наукового дослідження, збагачений предметними та методологічними знаннями); - У підлітків старше 12 років формується здібність мислити логічно, користуватись абстрактними поняттями. ( Логічне мислення — це вибіркове емоцiйно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ, подій навколишньої дiйсностi, а також до відповідних видів людської діяльності.) Завжди потрібно мати на увазі, що у дітей навіть однієї вікової групи не в однаковій мірі розвинений музичний слух, відчуття ритму, музична пам’ять. Всі учні дуже різні як психофізіологічні індивідууми. Перші – занадто збуджені і функції гальмування в них розвинені недостатньо. Інші – навпаки, занадто спокійні та байдужі. Є сором’язливі, нерішучі, неуважні, з повільною мовою, а є – які з захопленням та феєричною фантазією. Тому і методи підходу до кожного учня повинні бути різними. Індивідуальна форма навчання співу в цьому сенсі більш переважна. Але не є єдиною. Також корисні навчання в вокальних ансамблях та хорі. Суттєвим фактором є і врахування специфіки дитячого голосу як такого, і індивідуальних особливостей його становлення, а також розвитку. Як відомо, до 7 років дитячий голос легкий, світлий, зберігає фальцетне звучання, обмежений по силі звучання, атак звука дуже м’яка, гортань знаходиться переважно у високому положенні, а діапазон голосу досягає (в середньому) септими від «до1» до «сі1». Тільки к 12 рокам у дитини закінчується формування вокальних м’язів в голосових складках, що дозволяє формувати звук також і грудного типу.
4. Розвиток голосу та придбання співочих навичок. Музично-педагогічна діяльність визначається педагогічною ідеєю навчити дитину співати гарно, чітко, виразно, з любов'ю і настроєм, а найголовніше красиво, з великою самовіддачею. Формування співочих навичок - один з найбільш складних і важливих розділів музичного виховання дітей. Навчаючи дітей вокалу, потрібно враховувати, що голосовий апарат дитини крихкий, ніжний, безперервно зростає відповідно з розвитком всього організму дитини. Тому необхідно не тільки володіти методикою навчання співу, але і берегти голос дитини. Потрібно підбирати такі прийоми вокальної техніки, які найбільш ефективно сприяють розвитку дитячого голосу. Системна робота дозволяє враховувати фізіологічні та вокальні особливості кожної дитини. Необхідно постійно стежити, щоб діти співали і розмовляли без напруги, не наслідуючи надмірно гучного співу дорослих. Вивчаючи природу і розвиток дитячого слуху і голосу, видатний радянський педагог-музикант, кандидат педагогічних наук М.О. Метлов у своїй методиці визначає особливості голосового апарату, фізіологічні можливості дітей, їх співочі вміння і навички, діапазон голосів дітей різних вікових груп, вимоги до пісенного репертуару. При цьому музикант-практик велику роль відводив вокальної техніки самого педагога, що займається з дітьми. Співацька установка - це правильне положення корпусу при співі, від якого великою мірою залежить якість звуку і дихання. При навчанні дітей співу треба стежити за тим, як діти стоять, тримають голову, корпус, як відкривають рот. На етапі формування вокальних навичок в роботу включаються одночасно майже всі елементи вокальної техніки, а в наступні періоди вони заглиблюються. Їх послідовність і поступовість виглядає наступним чином. Вокальні навички:
- дихання; - звукоутворення; - дикція; - чистота інтонування.
5. Пiдбiр репертуару для вiдчуття та формування вокального слуху співака. Вокальний слух - це особливий чутливий комплекс, що дозволяє успішно контролювати роботу вокального апарату під час співу. Важливим компонентом, складовою частиною вокального слуху, є м'язове відчуття, тобто відчуття м'язів, м'язової роботи. Добре розвинене м'язове відчуття дозволяє успішно контролювати м'язи, що беруть участь в організації опори дихання і звуку, в дотриманні форми апарату. Складність такого контролю полягає в тому, що багато м'язів вокального апарату мають малу кількість нервових закінчень, тому вони мало відчуваються. Також під вокальним слухом розуміється здатність уловлювати не лише особливості правильного співочого звучання, відрізняти їх від неправильного, але і відчувати роботу голосового апарату, м'язово відчувати те, що робить інший співак при тому або іншому звучанні. Педагогу завжди важливо враховувати і діапазон голосу учня і здібність його чисто інтонувати мелодію пісні, яку вивчають, точно відтворюючи при цьому характерні особливості ритмічного малюнку мелодії і дотримуючись темпових вказівок. Також вміти правильно підбирати зручну тональність для розучування чи виконання тої чи іншої пісні. Педагогу-вокалісту доводиться стикатися з проблемою чистоти інтонації. Основною причиною цього є відсутність належної координації вокальних відчуттів між слухом, голосом та органами дихання. Іноді є конкретні проблеми з чистотою інтонації у учнів, які свідчать про деякі професійні співочі дефекти. Інтонування – це вміння чисто відтворити звуковий тон (мелодію). Вже неодноразово говорилось про те, що проблема чистоти інтонації вирішується. Чиста інтонація – це навичка, яку дитина набуває в процесі систематичних тренувань на уроках вокалу. Слух не можна розвинути, лише якщо є фізична травма, фізичний дефект слуху (від народження або придбаний). Освоєння навичок співочого звукоутворення виявляється на вправах, що в свою чергу може слугувати визначеним (технічним) орієнтиром в підборі співочого репертуару.]]
