Особливості розвитку особистості та емоційно-вольової сфери дітей із порушеннями опорно-рухового апарату, спеціальна психологія

Особливості формування особистості та емоційно-вольової сфери у дітей з діагнозом ДЦП можуть бути обумовлені двома факторами:– біологічними особливостями, пов'язаними з характером захворювання;– соціальними умовами – впливом на дитину родини і педагогів.Особливості особистості дитини з аномаліями розвитку, у тому числі ДЦП, пов'язані, у першу чергу, з умовами її формування, які значно відрізняються від умов розвитку нормальної дитини. Серед видів аномального розвитку дітей з церебральним паралічем найчастіше зустрічаються затримки розвитку за типом психічного інфантилізму. В основі психічного інфантилізму лежить дисгармонія дозрівання інтелектуальної та емоційно-вольової сфери при незрілості останньої. Психічний розвиток при інфантилізмі характеризується нерівномірністю дозрівання окремих психічних функцій.У своїх вчинках діти керуються в основному емоцією задоволення, бажанням даного моменту. Вони егоцентричні, не здатні поєднувати свої інтереси з інтересами інших і підкорятися вимогам колективу. В інтелектуальній діяльності також виражено переважання емоцій задоволення, власне інтелектуальні інтереси розвинені слабко: для цих дітей характерні порушення цілеспрямованої діяльності. Всі ці особливості, за даними В. Ковальова (1973), складають у сукупності феномен "шкільної незрілості", що виявляється на першому етапі шкільного навчання.Ураження незрілого головного мозку при дитячому церебральному паралічі призводить до того, що кіркові мозкові структури (особливо пізно формуються лобові відділи) дозрівають нерівномірно і в уповільненому темпі, що і служить причиною змін особистості за типом психічного інфантилізму. Однак специфічним умовою розвитку цього типу відхилень особистості є неправильне виховання, обмеження діяльності, пов'язане з руховою і мовної недостатністю.Незрілість хворих дітей, переважно їх емоційно-вольової сфери, зберігається нерідко і в старшому шкільному віці і перешкоджає їх шкільній, трудовій та соціальній адаптації.Особливістю психічного інфантилізму у школярів з церебральним паралічем є те, що він носить ускладнений характер.Виділено три варіанти ускладненого психічного інфантилізму у школярів з церебральним паралічем.• Перший невропатичний варіант ускладненого інфантилізму являє собою поєднання психічного інфантилізму з проявами невропатії (В. Ковальов). При невропатичному варіанті психічного інфантилізму діти з ДЦП відрізняються поєднанням несамостійності, підвищеної сугестивності з лякливістю, невпевненістю у своїх силах. Переважають реакції пасивного протесту (відмова від їжі, від усного спілкування з певними особами (виборчий мутизм); порушення окремих соматовегетативних функцій; вчинення суїцидальної спроби).• Другий варіант ускладненого психічного інфантилізму у школярів з церебральним паралічем являє собою поєднання психічного інфантилізму з симптомами дратівливої слабкості. Прояви емоційно-вольової незрілості у цих дітей поєднується з підвищеною емоційною збудливістю, з порушенням уваги, нерідко і пам'яті, низькою працездатністю. Поведінка відрізняється дратівливістю, нестриманістю, конфліктністю з оточуючими. Ці діти вимагають до себе постійної уваги, схвалення своїх дій.• Третій варіант ускладненого психічного інфантилізму відноситься до так званого органічного інфантилізму, описаного вітчизняними психіатрами Г. Сухарєвою, С. Мнухіним та ін. В основі органічного інфантилізму – поєднання незрілості емоційно-вольової сфери з порушеннями інтелектуальної діяльності, що проявляються у вигляді інертності, туго- рухливості мислення. Ці діти часто бувають благодушні, у них грубо порушена цілеспрямована діяльність, знижений рівень критичного аналізу своїх дій і вчинків. Прояв органічного інфантилізму частіше спостерігалося при атонічно-астатичній формі церебрального паралічу, коли має місце ураження або недорозвинення лобно-мозочкових структур. Це пов'язано з тією роллю, яку відіграє лобова кора у розвитку цілеспрямованої діяльності, мотивації.Ступінь порушення рухових функцій не визначає ступінь порушення емоційно-вольової та інших сфер особистості у дітей з ДЦП.Емоційно-вольові порушення та порушення поведінки у дітей з ДЦП в одному випадку проявляються в підвищеній збудливості, надмірної чутливості до всіх зовнішніх подразників. Для цих дітей характерна швидка зміна настрою.Більш численна група дітей, навпаки, відрізняється млявістю, пасивністю, безініціативністю, нерішучістю, загальмованістю. Такі діти важко звикають до нової обстановки, не можуть адаптуватися у швидко мінливих зовнішніх умов. У момент страху у них спостерігається прискорені пульс і дихання, підвищується м'язовий тонус, з'являється піт, посилюються слинотеча і гіперкінези. Багато дітей відрізняються підвищеною вразливістю. Часто у дітей з ДЦП спостерігається розлад сну: вони погано засинають, сплять неспокійно, зі страшними сновидіннями. При вихованні таких дітей важливо дотримуватися режиму дня. Вони повинні знаходитися в спокійній обстановці, перед сном уникати гучних ігор, впливу різних різких подразників. Бажано обмежити перегляд телепередач.Підвищена стомлюваність характерна практично для всіх дітей з ДЦП. Вони швидко стають млявими або дратівливими і плаксивими, насилу зосереджуються на завданні. При невдачах швидко втрачають до нього інтерес, відмовляються від його виконання. У деяких дітей в результаті стомлення виникає рухове занепокоєння.Розвиток організованості і цілеспрямованості всіх видів діяльності у такої дитини проходить з великими труднощами і передбачає активну участь вольових процесів.Вольова активність дітей, які страждають порушеннями опорно- рухового апарату, має свої особливості. Дослідження Н. Сараєвої дозволили підрозділити фактори, що визначають особливості вольової сфери дітей з ДЦП, на об'єктивні, до яких належать умови захворювання, тривале перебування в лікувальному закладі, штучне обмеження активності, особливе ставлення до хворої дитини оточуючих, і суб'єктивні, такі, як ставлення підлітка до свого захворюванню і самооцінка.За рівнем вольового розвитку серед випробуваних виявлено три основних групи.• Для першої групи є характерним загальне зниження емоційно- вольового тонусу, астенізація поведінки, вольовий інфантилізм. Це проявляється в невмінні, а часом і небажанні підлітка регулювати свою поведінку, в загальній млявості, яка доходить до апатії у одних, і в крайній нестриманості у інших, у відсутності достатньої наполегливості в досягненні як корекційно-відновлювального ефекту, так і хороших результатів у навчальній роботі.• Другу групу складають підлітки, рівень вольового розвитку яких достатньо високий. Володіючи адекватною самооцінкою, правильно визначаючи свої можливості, підлітки даної групи здатні на основі тривалих вольових зусиль мобілізувати компенсаторні сили організму і особистості. Вони активно ведуть боротьбу із захворюванням і його наслідками, наполегливі в досягненні терапевтичного ефекту, стримані і терплячі, проявляють наполегливість у навчанні, розвивають свою самостійність, займаються самовихованням.• Рівень вольового розвитку підлітків, що входять у третю групу, можна визначити як середній. Залежно від стану здоров'я, самопочуття, багатьох інших обставин підлітки епізодично проявляють достатню вольову активність.У зазначені вище групи входять підлітки, які мають різні за ступенем тяжкості ураження опорно-рухового апарату.У більшості дітей з ДЦП відзначається патохарактерологічне формування особистості. Негативні риси характеру формуються і закріплюються у дітей з ДЦП значною мірою через виховання за типом гіперопіки або при невиправдано жорсткій позиції у вихованні дитини з ДЦП. Акцентуації характеру підлітків з ДЦП були розглянуті І, Левченко. Серед обстежених вдалося виявити тільки частину тих типів акцентуації, які виявляються при обстеженні здорових підлітків: астеноневротичний (20%), сенситивний (19%), нестійкий (22%), психоастенічний (21%). Звертала на себе увагу відносно велика частота хворих з ДЦП з даними типами акцентуації, які у здорових підлітків спостерігалися вкрай рідко.З великою частотою в групі обстежених було виявлено нестійкий тип акцентуації характеру, який настільки ж часто зустрічається і в нормі. У процесі дослідження І. Левченко не виявила дітей гіпертимного, лабільного і циклоїдного типів акцентуації характеру. Вона припустила, що конституційно обумовлені риси цих типів у дітей даної категорії нівелюються під впливом малорухливого способу життя, переживання дефекту та інших факторів .Досліджуючи особливості формування Я-образу у школярів з церебральним паралічем О. Романенко виявила, що своєрідність формування Я-образу у школярів з церебральним паралічем обумовлена особливостями взаємодії трьох основних факторів:• По-перше, біологічним чинником, оскільки при дитячому церебральному паралічі порушується інтеграція сенсорної інформації, що поступає ззовні та зсередини та інтерпретується мозком. Це стає перешкодою при формуванні різного виду уявлень, що складають Я-образ особистості.• По-друге, функціональним чинником, що визначається мірою дефіцитарності рухової сфери, обмеженістю можливостей хворої дитини до активного пізнання оточуючого світу та її взаємодії з нею.• По-третє, соціальним чинником, що поєднує в собі як психотравмуючий характер спілкування з соціумом, так і особливості реагування на свій фізичний дефект, його суб'єктивну значущість для дитини.У ході дослідження О. Романенко дійшла висновку, що у школярів з церебральним паралічем відмічається більш низький ступінь розвитку когнітивного компоненту Я-образу порівняно зі здоровими однолітками. Це проявляється у сповільненій динаміці формування понять, що складають Я-образ особистості, у неадекватності їх розуміння, слабкій узагальненості та диференційованості. Причинами когнітивної спрощеності Я-образу є як недостатність умов для повноцінного розвитку внаслідок рухового дефекту, так і захисно-компенсаторне витіснення травмуючого для особистості усвідомлення власних якостей.Нерідко для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату характерна слабка пізнавальна активність, яка частково обумовлена недостатністю комунікаційних функцій. Особливо гостро постає ця проблема в підлітковому віці, оскільки фізичні та мовленнєві дефекти перешкоджають підлітку з обмеженими можливостями повноцінно спілкуватися з однолітками.На думку Т. Скрипник, у розвитку особистості дитини з обмеженими можливостями є два типи перешкод. Перший тип – це певні фізичні, фізіологічні чи психічні розлади дитини, другий – вторинні явища, такі як власна неповноцінність, відчуженість.Тож, у дитини з ДЦП спостерігається своєрідний дисгармонійний психічний розвиток, специфіка якого визначається як біологічними факторами, так і чинниками соціальними. Розвиток дитини в умовах хвороби, а також несприятливі соціальні умови негативно позначаються на формуванні усіх сторін особистості дитини, що страждає на дитячий церебральний параліч.