Історія комп'ютерної техніки/Носії інформації
Головна → Історія комп'ютерної техніки → Історія комп'ютерної техніки/Носії інформації
Бобіни ORWO
Бобіни почали використовуватися в комп'ютерах починаючи з 70 років і закінчуючи 90-ми, оскільки дозволяли зберігати великий обсяг інформації у відносно маленькому носії, єдиний їхній мінус - це швидкість доступу до даних, щоб отримати дані, які записані в кінці бобіни, потрібно повністю її перечитати.
На фото видно бобіну виробника носіїв "ORWO". Синє кільце на бобіні - це чохол на клямці, щоб магнітна стрічка не ушкодилася при транспортуванні носіїв. Також чохол захищає плівку від зовнішнього середовища. Магнітна стрічка представляла з себе тонку пластикову смугу з магніточутливості покриттям. З тих часів використовувалася в самих різних форм-факторах.
На бобіни часто записували графічне програмне забезпечення.
Котушка бобіни має розмір 5 сантиметрів. Стрічка котушки ORWO довжиною 525 метрів.
Жорсткий диск ИЗОТ
Накопичувач Ізот це прототип сучасних жорстких дисків. Цей магнітний диск від раніше відомої болгарської фірми «ИЗОТ» застосовувався в комп'ютерах третього покоління. Випущений приблизно в 1988 році. Після розвалу СРСР диски від цих накопичувачів використовувалися для побудови антен дециметрового діапазону для телебачення (використовувалося два диска як «вісімка»). У зв'язку з чим їх практично не залишилося.
Жорсткий диск, що зображений на малюнку, складається з п'яти дисків, радіусом 19 сантиметрів.
Короткі характеристики:
- Об'єм однієї пластини жорсткого дика становить 5 мегабайт.
- Обсяг всього диска становить 25 мегабайт.
- Щільність записів 30-45 біт / мм
- Щільність доріжок 4 мм
- швидкість 2400 об / хв,
Повна назва жорсткого диску: «Носій даних EС +5053 від НМД +5052 (Ізот)». Вся ця пачка вставлялася в апарат, схожий на пральну машинку з вертикальним завантаженням. Пластиковий кожух з ручкою знімався і мотор починав розкручувати Жорсткий диск.
Перфокарта
Перфокарта — носій інформації, призначений для використання в ранніх (до початку 1980-х років) системах автоматизованої обробки даних. Виготовлялась з цупкого паперу, має товщину біля 0.18мм.
На малюнку зображена перфркарта формату IBM: розмір карти становить 187х83 мм, на ній інфомація розташовується в 12 рядків і 80 стовпців. У сучасних термінах, одна перфокарта зберігала 120 байт інформації. Для введення інформації перфокарти потрібно було подавати в певній послідовності. Інформація зберігається на ній у вигляді отворів. Перші комп'ютери, створені в 40-х роках минулого століття працювали як з вводяться за допомогою перфострічки в реальному часі даними, так і використовували якусь подобу оперативної пам'яті, переважно з використанням електронно-променевих трубок. Паперові носії активно використовувалися в 20-50 роках, після чого поступово почали замінюватися магнітними носіями. Позиції позначалися цифрами від 0 до 9 і слугували для кодування відповідних десяткових цифр. Дві верхні позиції залишалися непронумерованими і використовувались як додаткові до цифрових для кодування інших символів з кодового набору ЕОМ. Інформаційна ємність однієї карти становила відповідно 45 або 80 символів з кодами від 0 до 255.
Для нанесення інформації на перфокарту (запису) використовувались спеціальні пристрої — перфоратори. В 45-колонних картах перфорація була круглою, в 80-колонних - прямокутною. Перфоратори також забезпечували автоматичне перенесення умовно-постійної інформації з перфокарти-шаблону з подальшим доповненням даними з документу.
Після перфорації перфокарту звичайно піддавали зчитуванню на контролері - спеціальному технічному пристрої, що співставляв повторно введені оператором дані з документа з нанесеними на перфокарту.
Інформація зчитувалась за допомогою 12 металевих щіточок, кожна з яких розташовувалась над відповідним рядком і формувала електричний імпульс при проходженні під щіткою отвора в перфокарті в наслідок замикання щітки на контактну площадку. В пізніших версіях для зчитування інформації використовувались фотоелементи.
Набір перфокарт іменувався колодою. За послідовність карт в колоді відповідав користувач. В окремих випадках впорядкування карт в колоді виконувалось за допомогою спеціального пристрою - сортувача. В інших випадках карти маркувались користувачем (звичайним написом від руки).
Окремі системи програмування до сьогодні використовують формат представлення інформації 80-колонних карт.
