Статття до проекту "Інформаційне суспільство" Федорової Ольги
Есе на тему « Чому в новелі М. Коцюбинського «Intermezzo» відсутні будь-які персонажі, окрім ліричного героя?»
Memento mori. Carpe diem
Григорій Сковорода сказав, що тілом ми ніщо, але думкою щось, та ще й велике. Дійсно, все найглибше, найважливіше і водночас найнедосяжніше ховає душа людини – її внутрішній світ. Зовні ми всі однакові – дві руки, дві ноги, а от форма душі у кожного своя, вага духовних переживань й аура світосприйняття у кожного різна. У житті людини рано чи пізно настає момент, коли вона просто не витримує метушню рутини життя і хоче втекти від всього світу далеко-далеко. Безперервний потік «треба», «треба», «треба» просто переслідує – самовтечею ніби пригнемо позбутися втоми від людей.
Що може підбадьорити, надихнути, дарувати душевний спокій людині, на яку обрушив тяжку втому її ж винахід – правила людського співжиття? Лише те чисте й абсолютне, те, чим є людина – природа. Драматична, затяжна п’єса, якій би можна було дати назву «Людське буття» знівечила душу героя даного твору, і лише спів птахів, шелест листя, трав, пшениці та інше, що складає цілющій хор – це і є intermezzo для нього, як для сучасної людини. «Intermezzo» – психологічна новела Михайла Коцюбинського, написана в 1908. Новела розповідає про духовне одужання втомленого митця при зустрічі з природою.
Слово «intermezzo» означало в італійському театрі коротку музичну п'єсу, яку виконували в перерві між діями драматичної п'єси. Для ліричного героя новели Коцюбинського така музична перерва - відпочинок серед полів, музика вітру й сонця. Одне із визначень ліричного образу таке: «Ліричний герой — друге ліричне «Я» поета; умовне літературознавче поняття, яким позначається коло ліричних творів певного автора, форма втілення його осяянь, думок, переживань. Разом із тим ліричний герой не ототожнюється з поетом, з його душевним станом, він живе своїм життям у новій художній дійсності. Між ними існує естетична єдність, певний естетичний ідеал, виражений у тексті віршованих творів. Ліричний герой водночас концентрує в собі естетичний досвід певного покоління, нації, людства». Звісно, все достовірно, але ж новела – прозовий твір, де герої, характери і чому з’являється ліричний герой?
Не варто забувати, що новела – яскравий зразок імпресіоністичного стилю і, щоб її зрозуміти, - її треба відчути. Імпресіоністичний герой – стає самодостатнім, оскільки нас цікавлять лише враження, духовні імпульси, творчі переживання. У внутрішньому світі відбувають метаморфози, конфлікти, трагедії – і ці зміни стають основою сюжету, тобто світ реальний трансформується на фоновий елемент зображуваного.
Крім власне-ліричного героя, ліричним образом є природа, яка вступає у підсвідомий діалог із людиною, відкритою до оновлення: чи треба інші люди, з їхніми «характерами» і «причудами»? Тут – ідилія. Тут – гармонія. Концентрація уваги на картинах природи увиразнює поетичне відчуття світу, передане зоровими, слуховими, нюховими, дотиковими враженнями. Психологія митця – грань складна, адже тонка духовна організація дуже вразлива до зовнішніх чинників і від найменшого удару розбивається – розвіюються мрії, сподівання, надії.
«Сarpe diem, quam minimum credula postero» - певний девіз ліричного героя імпресіоністичного твору.
