Гуцало 7.1. Загальна характеристика підліткового віку. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка
Підлітковий період – це перехідний етап від дитячого розвитку до дорослої стадії онтогенезу.
У наукових дослідженнях психологів установлені цікаві факти, стосуються меж підліткового віку. Якщо в 50-х роках перехідний момент в уявленнях про майбутнє, вибір майбутньої професії спостерігався і був актуальним для підлітків 15 років (Л.І. Божович), в 60-х 17 років (Н.І. Крилов), то в 80-х і 90-х – це рубіж 13 років (Н.Н. Толстих).
Таку розбіжність результатів можна пояснити зміною соціальної ситуації розвитку поколінь підлітків. Це підтверджує як історичну, так і соціальну обумовленість розвитку особистості підлітка і вказує на відсутність стабільних меж даного віку. В розвинутих країнах світу останнім часом спостерігається тенденція до поступового збільшення тривалості цього періоду життя. За сучасними даними він охоплює майже десятиліття – від 11 до 20 років. Але суб'єктивна середня тривалість підліткового віку в різних країнах коливається в діапазоні від 14 до 17 років і залежить від соціального становища молодої людини і тривалості її освіти [8, с.152].
Підлітковий вік називають перехідним і тому, що у цей період відбувається перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Ця особливість проявляється в фізичному, розумовому, моральному, соціальному та духовному розвитку особистості [41]. Головні прагнення та інтереси підліткового віку пов’язані з утвердження позиції дорослої людини.
Порівняння себе з дорослими і молодшими дітьми приводить підлітка до висновку, що він вже не дитина, а радше дорослий: він починає відчувати себе дорослим, прагне до визнання оточуючими його самостійності і значущості. Cтановлення дорослості підлітків визначають такі фактори: акселерація; інтенсивне спілкування; рання самостійність; величезний потік різноманітної інформації.
Індивідуальному часовому аспекту підліткового віку властиві поява більш віддалених цілей, вихід за межі свого сьогодення; формування перших життєвих планів, ідеалів, прагнення бути на когось схожим, набути певних рис характеру, моральних переконань.
Перебудовуються взаємини з дорослим. Перехід до предметного навчання зумовлює нову позицію учнів щодо вчителів, своєрідно емансипує їх від безпосереднього впливу дорослих, робить їх більш самостійними (Л. Божович). Спостерігається емансипація дитини від батьків. У спілкуванні з дорослими підлітки прагнуть до самостійності і незалежності. Підліток відчуває потребу в більш універсальній, широкій ідентичності й одночасно в укріпленні свого власного почуття особистості, в уособленні свого “Я” від сімейного “Ми”.
Основним соціальним середовищем дитини залишається школа. Відбуваються докорінні зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості підлітка, змісті навчальної діяльності. Роль групи ровесників в житті підлітка значно зростає. Ці взаємини стають основою внутрішнього інтересу підлітка. Інші мотиви розташовуються так: якість викладання предмета, прихильність до своєї школи.
Опановуються нові соціальні функції. Спостерігається переорієнтація зі спілкування з до¬рослими на спілкування з ровесниками. Таким чином, емансипація від дорослих та угрупування з однолітками визначають своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка.
Протиріччями (внутрішніми суперечностями) підліткового віку є намагання реалізувати свою потребу в утвердженні позиції дорослої людини, вияви специфічної соціальної активності, велика сприйнятливість до засвоєння цінностей, норм, способів поведінки, які існують у світі дорослих, але відсутність психічних можливостей та соціального досвіду досягнення цієї мети, недостатність необхідної для цього психологічної зрілості.
Спостерігаються також невідповідність між цілями підлітка й його можливостями; суперечність між гострою потребою у самопізнанні і нездатністю адекватно реалізувати її; невизначеність рівня домагань, труднощі переорієнтації з оцінювання інших на самооцінювання; суперечності між потребою у самовихованні і невмінням реалізувати її. Наслідком цих суперечностей є зниження рівня адекватності, стійкості самооцінки, стабільності розвитку Я-образу.
У двотомній книзі Ст. Холла наводяться протиріччя підліткового віку. У підлітків висока активність може призвести до раптового знесилення, шалена радість змінюється смутком, впевненість у собі переходить у зніяковіння, егоїзм чергується з альтруїстичністю, високі моральні прагнення змінюються низькими спонукан¬нями, пристрасть до спілкування – замкнутістю в собі, тонка чутливість переходить в апатію, жива зацікавленість – у розумову байдужість, праг¬нення до читання – в зневагу до нього, устремління до нового, до рефор¬мувань – в любов до стандартів, шаблонів, захоплення спостереженнями – в нескінченні розмірковування. Л.С. Виготський підкреслював те, що таких протиріч можна було б віднайти у підлітків ще у двадцять разів більше [8, с.152].
Сучасні дослідники підліткового віку зійшлися у важливості визначення одного протиріччя. З одного боку, підлітковість – це вік соціалізації, врощування в світ людської культури та суспільних цінностей, а з іншого – це вік індивідуалізації, відкриття та утвердження власного унікального і неповторного “Я”.
Підлітковий вік, як суперечливий вік, є часом досягнень і часом пев¬них втрат. Підліткові досягнення пов'язані зі стрімким нарощуванням знань, умінь, становленням моральності і відкриттям “Я”, опануванням нової соціальної позиції. Підліткові втрати корелюють зі зникненням дитячого світосприймання, безтурботливого і безвідповідального способу життя, що пов'язано з сумнівами у собі, у своїх здібностях, з пошуками правди у собі та в інших людях [8, с. 153].
