Розвиток педагогічних знань
Розвиток педагогіки
Основні етапи розвитку педагогіки.
Розвиток педагогіки охоплює такі стадії: народна педагогіка - духовна педагогіка - світська педагогіка. Народна педагогіка
Уперше цей термін запровадив український педагог Олександр Духнович (1803-1865) у підручнику "Народна педагогіка в пользу училищ и учителей сельских".
Народна педагогіка - галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.
Його використовують на позначення емпіричних педагогічних знань без належності до конкретної етнічної спільноти. У 60-ті роки XX ст. у педагогічну науку запроваджено термін "етпнопедагогіка" (Г. Волков) - галузь педагогіки, яка досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей конкретного народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання.
До особливостей етно-педагогіки належать:
- зосередженість на особистості з її проблемами, у різних аспектах життєдіяльності;
- залучення підростаючого покоління до праці, виховання працелюбства;
- врахування в навчально-виховній роботі з дітьми їх вікових та індивідуальних особливостей, дотримання принципу природо відповідності;
- продумана підготовка дітей до спілкування з ровесниками, молодшими і старшими людьми, шанобливе ставлення до батьків;
- налаштованість на засвоєння молодими людьми моральних знань, норм і правил поведінки;
- повага до сім'ї, її цінностей, високий авторитет батьків.
Надбання етнопедагогіки використовуються сучасною українською національною школою в організації навчально-виховного процесу.
Українська народна педагогіка є складовою народознавства (українознавства) й водночас одним із засобів його реалізації на практиці, тобто є основою вітчизняної педагогіки народознавства.
Педагогіка народознавства - напрям сучасної педагогіки, шкільно/практики, який забезпечує засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.
Народознавство у вузькому значенні (етнографія) є наукою про культуру, побут народу, його походження й розселення, національні традиції, звичаї, обряди. У широкому значенні - це сукупність сучасних наук про народ, його духовність, національну культуру, історію, а також здобутки народного і професійного мистецтва, які відображають багатогранність життя народу, нації.
Важливими складовими народної педагогіки є:
а) родинна педагогіка - сукупність знань і досвіду щодо створення і збереження сім'ї, трудових, моральних, мистецьких, сімейних та інших традицій. Вона сприяє формуванню в дітей любові до матері і батька, бабусі й дідуся, поваги до пам'яті померлих та ін.;
б) педагогічна деонтологія (грец. deon- потрібне, необхідне) - народне вчення про виховні обов'язки батьків перед дітьми, вчителів - перед учнями, вихователів - перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання ними педагогічних функцій;
в) педагогіка народного календаря - сукупність знань про виховання дітей та молоді послідовним залученням їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів.
Своєрідним феноменом народної педагогіки в Україні є козацька педагогіка - знання і досвід формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.
Джерелами народної педагогіки є фольклорні твори, етнографічні матеріали, народні звичаї, традиції, свята, іграшки та ін. Духовна педагогіка
Зародження її пов'язано з утвердженням важливої ролі релігії церкви у формуванні й духовному житті особистості.
Духовна педагогіка - галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.
Найбільшого розвитку набула вона в епоху середньовіччя, коли церква монополізувала духовне життя суспільства, спрямовувала виховання в релігійне русло. Педагогічна думка, яка до цього розвивалася в лові філософії, стала складовим елементом теології. У церковних і монастирських школах на Заході, у мусульманських мектебах (початкових школах для хлопчиків), у школах брахманів (жерців) у Індії виховання мало яскраво виражений теологічний характер. Суттєво збагатили розвиток тогочасної духовної педагогіки християнські теологи Квінт-Септимій-Флоренс Тертулліан (прибл. 160-222), Августин (Блаженний) Аврелій (354-430), Фома Аквінський (1225-1274).
Упродовж тисячоліть релігія є неперевершеною і незамінною основою життєдіяльності багатьох людей, які знаходять у ній найуніверсальнішу систему реалізації свого духовного Я, захисту від негативних явищ світу. Вимагаючи від віруючої людини постійної відповідальності за свої думки і вчинки, релігія на основі свободи вибору дарує особистості істинну свободу. Цим зумовлена наверненість до релігійних джерел соціального буття людства, неабияка увага до них педагогічної теорії і практики. Світська педагогіка
Своїм корінням вона сягає давнього світу. Перші спроби узагальнити досвід виховання, сформулювати певні педагогічні положення, ідеї було зроблено в давніх Китаї, Індії, Греції та Римі. Тогочасні філософські трактати містять перші педагогічні узагальнення, зокрема щодо проблеми співвідношення політики і виховання, особистості й держави, мети, змісту і правил виховної діяльності.
Особливість світської педагогіки полягає у науковому погляді на проблему навчання і виховання дітей, відповідному аналізі педагогічної практики, обґрунтуванні раціональних форм і методів її вдосконалення.
У процесі становлення педагогіка структурно розвивалася як наука, що має власні закони та закономірності. Щоправда, педагогічні закономірності мають специфічні особливості. Водночас педагогіка розвивалась і як практика, що допомагає оперативно вирішувати складні педагогічні проблеми навчально-виховного процесу, і як мистецтво, яке потребує творчого натхнення вчителя, майстерності педагогічного впливу.
Найоптимальніше, коли всі структурні елементи педагогіки поєднуються. Знання педагогічної науки автоматично не забезпечує успіху вчительської Діяльності. Для цього вчитель має не лише глибоко засвоїти теорію, а й оволодіти методикою і технікою педагогічного процесу. Тому педагогічна практика ґрунтується не тільки на науці про виховання, а й на творчому натхненні, мистецтві вчителя.
Розкриваючи об'єктивні закономірності виховання і навчання, педагогіка, будучи водночас і прикладною наукою, окреслює шляхи практичного застосування теоретичних положень. Справжня майстерність, високе мистецтво вчителя завжди спираються на наукові знання. У свою чергу, на підставі узагальнення досвіду передових учителів педагогічна наука формулює правила виховання і навчання.
Українська національна педагогіка відроджується на принципах демократії та гуманізму. В ній окреслилися нові напрями:
-- педагогіка співробітництва (передбачає спільну діяльність учителя і учня, що ґрунтується на взаєморозумінні, єдності їхніх інтересів і прагнень, метою якої є особистісний розвиток школярів у процесі навчання й виховання);
- особистісно зорієнтована педагогіка (покликана максимально наблизити зміст і методику навчально-виховного процесу до інтересів, нахилів, потреб і життєвих цілей особистості школяра);
- педагогіка життєтворчості (проголошує необхідність творчого підходу до організації навчально-пізнавальної та поза навчальної діяльності школярів);
- педагогіка толерантності (спирається на терпимість до чужих думок і вірувань).
Бурхливий розвиток людської цивілізації, означений поняттям "глобалізація", супроводжується виникненням нових гуманітарних проблем, які стосуються освітньо-виховної сфери, що потребує посиленої уваги педагогічної думки до нових реалій буття людства, оптимального поєднання традицій і новаторства.
Джерелами розвитку педагогіки є педагогічна спадщина минулого (чимало положень педагогів минулого і нині є злободенними), сучасні педагогічні дослідження (збагачують педагогічну думку новими ідеями), передовий педагогічний досвід (дає змогу з'ясувати закономірності, закони, що живлять нові теорії, концепції, прогнози)
