Реферат з даного проекту

Реферат на тему:«Особливості суспільного ладу Стародавнього Китаю»

Розділ 1. Особливості розвитку держави та права стародавніх країн

Поняття Схід в історичній науці використовується не стільки як географічне, скільки як історико-культурне, цивілізаційне. Принципові відмінності східного і західного цивілізаційних шляхів розвитку полягали в тому, що на Сході, на відміну від Заходу, де приватна власність грала панівну роль, приватновласницькі відносини, відносини приватного товарного виробництва не займали значного місця. Тут вперше в історії розвитку людського суспільства склалися ті соціальні та політичні інститути, держава, право, світові релігії, які й породили з часу виникнення античних держав (Стародавньої Греції та Риму) в I тисячолітті до н.е. Це позначилося на застійному характері східних роль в еволюції давньосхідних суспільств, була сільська громада, соціальних структур і свобод. Однією з основних соціальних форм, що грають вирішальну зберегла багато в чому риси патріархально-родової організації. Вона визначала характер політичної влади в цих суспільствах, роль і регулюючого контрольні функції давньосхідної держави, особливості правових систем. Відсутність панівної ролі приватної власності, застійний характер розвитку були головними визначальними рисами їх типологічного подібності на відміну від динамічно розвиваються античних країн, а потім і країн Західної Європи, наступника античної цивілізації. Стійка багатоукладність, історична наступність соціальних, політичних, правових форм і інститутів, пануючої релігійної ідеології дають підстави визначити в якості головної відмітної риси давньосхідних суспільств - їх традиційність. У Стародавньому Китаї рано склалася система експлуатації управлінської знаттю общинників-селян шляхом стягування ренти - податку, спочатку у формі відпрацювань на громадських полях, а потім шляхом присвоєння правлячою верхівкою частини врожаю з селянського наділу. У стародавньому конфуцианском Китаї і релігія, і право спочатку відкидали ідею рівності людей, виходили з визнання відмінностей між членамикитайського суспільства в залежності від статі, віку, місця в системіспоріднених відносин та соціальної ієрархії. Тут виключалося створення передумов не тільки для розвитку громадянського суспільства, приватної власності, суб'єктивних прав і свобод, а й приватного права як такого. Китайське традиційне право це перш за всекримінальне право, що включає норми шлюбно-сімейного, цивільного права, порушення яких тягло за собою кримінальне покарання. В даний час протягом тривалої історії китайського традиційного суспільства (з другої половини V ст. До н.е. до другої половини XIX ст. Н.е.) мав місце лише один корінний якісний перелом у розвитку продуктивних сил і суспільного виробництва - у V -IV ст. до н.е. Цей період супроводжувався руйнуванням общинної земельної власності, зростанням великого приватного землеволодіння, поширенням орендних форм експлуатації малоземельних і безземельних селян-здольників, що сидять як на приватновласницьких, так і на державних землях.На Сході була відсутня чіткість соціально-класових границь, наприклад, існували різні категорії залежного населення, що займають проміжні позиції між вільними і рабами, або якісь перехідні категорії вільних (від дрібних землевласників до пануючого шару, зокрема до дрібного купецтва і чиновництва). Станово-правовий статус індивіда в суспільстві, як правило, не збігався, розходився з його соціально-економічним становищем. Таким чином виділяються основні особливості держави і права Стародавнього Сходу:

1. Станову нерівність нерівний політико-правовий статус особистості від народження.
2. Наявність інституту рабства тобто наявність в суспільстві об'єктів права, елементи патріархального рабства,колективного рабовласництва, раби в домашньому господарстві.
3. Найбільша економічна цінність - земля, основні суб'єкти землеволодіння - храми, громади.
4. Нерозривний зв'язок права і моралі з релігією. Жерці брали участь у виробленні правових норм, були першими давньосхідними юристами(давньоіндійські брахмани).
5. Особливості форм права, не було галузей, поділу права на приватне іпублічне. Правові норми казуїстичні, деталізовані, що обумовлювалося низькою юридичною технікою.

1.1. У Стародавньому Сході розрізняли три основних соціально класових світи

1. Різні категорії осіб, позбавлених засобів виробництва, залежні підневільні працівники, до яких відносилися і раби.
2. Вільні дрібні виробники - общинники-селяни і ремісники, що живуть своєю працею.
3. Панівний соціальний шар, куди входили придворна і служива аристократія, командний склад армії.

Загальні закономірності розвитку давньосхідних багатоукладних товариств не можуть перекреслити конкретних особливостей кожного з них, ов'язаних як з домінуючим положенням того або іншого укладу і різними формами їх взаємодії, так і з особливостями їх соціальних і політичних інститутів, зі специфічними рисами їх культурно-цивілізаційного розвитку, особливостями побуту, світорозуміння людей, їхніх способів релігійної орієнтації.

Розділ 2. Древній КИТАЙ

Китайська держава виникла у 2-му тис. до н.е. Китайці називають свою країну Чжунго - Серединна держава. Виникнення держави у Стародавній Китаї пов'язують зазвичай з тим, що в XV II I ст. до н. е.. союз племен, відомий під назвою Шань або Інь завершив підкорення іншого племінного союзу. Глава переможців став «царем». Археологічні дані свідчать, що в Иньском державі широке поширення набувають всі види землеробської техніки тієї епохи: соха і плуг (з металевим сошником), борона, мотика та ін Землеробство стало основною галуззю діяльності. Існують ремесла, торгівля і грошовий обіг. Створення первісно-примітивного державного утворення в Шан (Інь) було пов'язане з необхідністю організації виробництва, зрошення земель, запобігання згубних наслідків розливу річок, захисту територій. Це виразилося, по-перше, у перетворенні племінного вождя в правителя иньского царства - вана, що володів значною владою, по-друге, в освіті адміністративного апарату,що складається з численних управителів, воєначальників, жерців і інших, що протистоять масі общинників. В епоху Інь затверджується верховна власність царя-вана на землю, цьому сприяли уявлення про вана як про земне божество.

Соціальний і політичний розвиток народів всього басейну річки Хуанхе було значно прискорено завоюванням царства Інь в кінці XII ст. дон.е. прийшли із заходу чжоусскімі племенами, які встановили панування над населенням всього Північного Китаю, над безліччю розрізнених родоплемінних колективів, що перебувають на різних стадіях розкладання родових відносин. Чжоусский ван був поставлений перед необхідністю організації управління величезною територією. З цією метою він передав завойовані землі на спадкові володіння своїм родичам і наближеним, які разом із землею отримували і відповідні титули.

Історія Стародавнього Китаю зазвичай ділиться на чотири періоди, що позначаються в історичній літературі по імені царюючих династій:

• період Шан (Інь) (XV-XI ст. До н.е.)
• період Чжоу(XI-III ст. До н.е)

Створення первісного примітивного державного утворення в Шан (Інь) було пов'язане з необхідністю організації виробництва, зрошення земель, запобігання згубних наслідків розливу річок, захисту територій. Це виразилося, по-перше, у перетворенні племінного вождя в обожествляемого правителя иньского царства - вана, що володів значною владою, по-друге, в освіті адміністративного апарату, що складається з численних управителів, воєначальників, жерців і інших, що протистоять масі общинників. В епоху Інь затверджується верховна власність царя-вана на землю, цьому сприяли уявлення про вана як про земне божество.Чжоусскій ван був поставлений перед необхідністю організації управління величезною територією. З цією метою він передав завойовані землі на спадкові володіння своїм родичам і наближеним, які разом із землею отримували і відповідні титули. Особливістю цього періоду є наявність в перебігу багатьох років двох незмінних соціальний інститутів: традиційна селянська громада і гранично розвинена бюрократична ієрархія. Вища ступінь соціальної ієрархії - цар. Державний лад східна деспотія. «Цар-син неба». Трон передавався у спадок. Влада царя (Вана) обожнювався. Влада правителя абсолютна, за непослух - кара разом з сім'єю. Цар і його апарат виконували функції: турбота про зрошення та іригації, збір податків, ведення війн. Потім рабовласницька аристократія і жрецтво. Далі, рабовласницька аристократія підкорених племен. Залежно від близькості до царя, аристократія володіла титулами, які давали право на певні привілеї. Посадові особи поділялися на вищих цивільних чиновників, військових чиновників, радників. Близькі радники - полководець, суддя, головний жрець, великий ворожбит. Старші писарі записували мови монарха, молодші - записували його укази рішення по судових справах. Посади чиновників переходили у спадок. У дусі конфуціанських принципів, для управління країною, кандидати в чиновники повинні були здавати конкурсні іспити. Традиція стверджувала, що верхи завжди керували низами. Правителі мали штат спостерігачів, донощиків, шпигунів. У державі була поліція. Стрижнем управлінської системи були конфуціанські і даоські норми. Ідеал правителя - пасивність і бездіяльність. Основна частина населення свобод общинники. Були й раби, якими володіли приватні особи та держава. Джерелами рабства був військовий полон, продаж за борги, звернення в рабство за деякі злочини, отримання рабів як дань. Раби не могли мати ні сім'ї, ні майна. початку влада титулованих власників уділів стримувалася силою центральної влади. Однак у VIII ст. до н.е. питомі правителі, колишні вірні піддані вана, починають набувати фактично повну незалежність. Влада вана обмежується межами його володіння-домену. Стаючи місцевими царьками, питомі правителі самі починають поважати землі за службу, обростаючи своїми васалами, своїм апаратом управління. Таким чином, в чжоусском Китаї панує роздробленість з характерною їй розбраті, що приводить до захоплення то одним, то іншим місцевим царством позицій гегемона, до поглинання їм більш дрібних царств.

Довголітні безперервні війни призвели до економічного занепаду, до руйнування іригаційних споруд і, нарешті, до усвідомлення необхідності світу, зближення народів Китаю. Вираженням нових настроїв стали проповідники конфуціанської релігії, що закликають до об'єднання країни "без пристрасті і знищення людей". Незважаючи на війни, в період Чжаньго посилюються економічні та культурні контакти різних районів і народів, що призводить до їх зближення, до "збирання" земель навколо семи великих китайських царств.

Переломним в історії Стародавнього Китаю став V ст. до н.е.. У цей час зароджується дію тих факторів, які призводять до об'єднання царств у єдину імперію, де панівною політичною ідеологією стало конфуціанство. Завдяки впровадженню залізних знарядь праці відбувається різкий підйом економіки. Освоєння нових земель, поліпшення іригаційних споруд, зростання сільськогосподарського та ремісничого виробництва сприяють розвитку товарно-грошових відносин, складанню ринку, виділенню купецтва. У цих умовах відбувається інтенсивне розкладання общинної і утвердження приватної власності на землю, створення великого приватного землеволодіння. Все це призводить до того, що в останні століття до н.е. в Китаї проявляється протиборство двох тенденцій у розвитку суспільства. З одного боку, розвивається велика приватна власність на землю, заснована на експлуатації селян-орендарів, найманих працівників, рабів, з іншого ормується широкий шар податного селянства, безпосередньо ідпорядкованого державі. Це були два можливих шляхи розвитку:

1. Через перемогу великої приватної власності на землю - шлях роздробленості, міжусобиць.
2. Через зміцнення державної власності на землю та створення єдиного централізованого держави. Стверджується другий шлях, носієм якого виступає царство Цинь. У 221 році до н.е. воно переможно закінчило боротьбу за об'єднання країни.

В даний час, на одностайну думку всіх вітчизняних синолог, протягом тривалої історії китайського традиційного суспільства (з другої половини II тисячоліття до н.е. до другої половини XIX ст. Н.е.) мав місце лише один корінний якісний перелом у розвитку продуктивних сил і суспільного виробництва - у V-IV ст. до н.е. Цей період супроводжувався руйнуванням общинної земельної власності, зростанням великого приватного землеволодіння, поширенням орендних форм експлуатації малоземельних і безземельних селян-здольників, що сидять як на приватновласницьких, так і на державних землях. В останні століття до н.е. в Китаї завершується в централізованих циньско-ханьских імперіях (III ст. до н.е. - III ст. н.е.) формування традиційної системи експлуатації державою податкових дрібних селян-землевласників шляхом стягування ренти-податку, що обчислюється з кількості оброблюваної землі Основи соціальних порядків, державна машина, створені в циньской Китаї, виявилися настільки пристосованими до потреб імперії, що вони без жодних змін були революції 1911-1913 рр. .. Ця система збереглася в імператорському Китаї аж до початку XX століття.