Навчальний курс "Загальне мовознавство". Лекції
ЛЕКЦІЯ 1 ПОХОДЖЕННЯ МОВИ
Мета вивчення: осмислити гіпотези про походження мови, їх гіпотетичність; з’ясувати загальні закономірності розвитку мов.
Провідна ідея: мова – складне соціальне явище, яке постійно розвивається за об’єктивними законами. Основні проблемні соціальні, ідеологічні теорії походження мови.
Термінологічний мінімум: договірна, звуконаслідувальна, вигукова, ручна (кінетична), соціального договору, моногенезна теорії; зовнішні (позамовні, позалінгвістичні, або екстралінгвістичні) і внутрішні (внутрішньомовні, інтралінгвальні) чинники; диференціація, інтеграція, субстрат, суперстрат, контактування мов, синхронія, діахронія, адстрат, мова міжнаціонального спілкування, штучна мова.
План
1. Походження мови як проблема мовознавства. Найважливіші гіпотези про походження мови
2. Зв’язок розвитку мови та розвитку суспільства. основні процеси розвитку мов і діалектів.
3. Територіальна та соціальна диференціація мов. Закономірності розвитку мов.
4. Мова як засіб міжнаціонального спілкування. Штучні міжнародні мови.
Література
Основна
1. Ганич Д.І., Словник лінгвістичних термінів / Ганич Д.І., Олійник І.С. /- К. : Вища шк. Головне вид-во,1985. 2. Головин Б.Н. Введение в языкознание / Б.Н. Головин. 4-е изд. - М.: Высш. шк., 1983. 3. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства: Навчальний посібник / Дорошенко С.І., Дудик П.С.. - К.: Вища шк., 1974. 4. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства: Підручник / Ю.О. Карпенко. - Киів-Одеса: Либідь, 1991. 5. Кодухов В.И. Введение в языкознание / В.И. Кодухов. 2-е изд. - М.: Просвещение, 1987. 6. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства / М.П. Кочерган. - К. : Академія, 2000. 7. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. - М.: Просвещение, 1987. 8. Реформатский А.А. Введение в языковедение. - М.: Просвещение, 1967. 9. Семчинський С.В. Загальне мовознавство. - К. : Академія, 1996. Додаткова 10.Донець С.Л. Вступ до мовознавства: Практикум / Донець С.Л., Мацько Л.1.. - К. : Вища шк., 1989. 11Ющук І.П. Лекції зі вступу до мовознавства: Навчальний посібник / І.П. Ющук . - К. : Вид. Міжнар. ін-ту лінгвістики і права, 1995.
Походження мови як проблема мовознавства. Питання про єдність мови й мислення тісно пов’язане з проблемою походження мови, яка мовознавцями вирішувалася по-різному. відомі такі гіпотези: 1) звуконаслідувальна гіпотеза – виникла в античності (Демокріт V–IV ст. до н. е.), широко поширилася в хvii–хіх ст. (Г.В. Лейбніц, В. Гумбольдт та ін.) – пояснює виникнення мови внаслідок наслідування людиною звуків навколишньої природи; 2) вигукова теорія – відома ще з давнини (епікурейці, лукрецій І ст. до н.е.), поширилася серед мовознавців xix–хх ст. (Г. Штейнталь, О.О. Потебня) – пояснює виникнення мови з природних вигуків, тобто інстинктивних реакцій на зовнішні подразнювачі; 3) теорія соціального договору – зародилася у працях демокріта й аристотеля, активно розроблялася філософами xviii ст. (Ж.Ж. Руссо, А. Сміт та ін.) – передбачає посередню домовленість людей про назви тих чи інших предметів, явищ, відношень; 4) теорія трудових вигуків – розробив французький учений Л. Нуаре, популяризували К. Бюхер, Г.В. Плеханов – пояснює виникнення мови з трудових вигуків, що супроводжують трудову діяльність людини; 5) кінетична теорія – послідовниками є німецький учений В. Вундт, М. Я. Марр – наголошує на тому, що люди спочатку спілкувалися жестами, а потім перейшли на звукову мову; 6) у гіпотезі Ф. Енґельса походження мови розглядалося в нерозривному зв’язку з розвитком людської свідомості й мислення, з походженням самої людини, як реалізація потреб людей у спілкуванні у процесі колективної праці. згідно з цими уявленнями існувало кілька центрів формування з груп людиноподібних мавп людських колективів, і, відповідно, первісних мов було кілька; 7) на противагу теорії полігенезу існує ще й теорія моногенезу – про походження усіх мов з однієї (А. Тромбетті, О. С. Мельничук, Біблійне учення). Зв’язок розвитку мови та розвитку суспільства. основні процеси розвитку мов і діалектів. У процесі функціонування й розвитку конкретна мова постійно змінюється. Ці зміни зумовлені як екстралінгвальними, так і внутрішньомовними чинниками. основою розвитку мови є розвиток суспільства, однак внутрішні закони розвитку мови пов’язані з розвитком суспільства опосередковано. Серед внутрішніх законів розвитку виділяють: загальні (закон поступового накопичення елементів нової якості й відмирання елементів старої якості, закон безперервного розвитку різних структурних рівнів мови) та конкретні (закон відкритого складу у старослов’янській мові). Різні ланки мови, її структурні рівні змінюються з різною швидкістю. В історії розвитку мови діють два основних процеси: 1) диференціація (від лат. differenciatio – розходження), унаслідок чого з однієї мови виникає дві / кілька мов; 2) інтеґрація (від лат. integratio – об’єднання), результатом якої є утворення з кількох мов однієї. Основні етапи історичного розвитку загальнонародних мов: - мова племені (властива для родоплеменного первіснообщинного ладу); - мова народності (рабовласницьке і феодальне суспільство); - національна мова (капіталістичне й соціалістичне суспільство). Із виникненням мов народностей формуються літературні мови (кодифіковані, нормалізовані мови, які, маючи письмову форму, задовольняють різноманітні потреби суспільства). Літературні мови відіграють значну роль у період формування національних мов. основні ознаки літературної мови: поліфункціональність, відшліфованість, стандартність, нормативність, наддіалектність, наявність усної і письмової форми. якщо в епоху середньовіччя як літературні мови вживалися чужі (навіть мертві), то виникнення нації зумовлює появу на живій народній основі національних літературних мов як вищої форми вияву національної мови. Територіальна та соціальна диференціація мови. Внутрішня єдність мови не виключає різноманітності форм її виявів і функціонування. наприклад, територіальне відокремлення окремих частин суспільства породжує територіальну диференціацію мови. усередині єдиної загальнонаціональної мови утворюються місцеві її різновиди (діалекти / говірки). Ступінь своєрідності діалектів залежить від конкретно-історичних умов їх формування. Соціальні розшарування суспільства зумовлюють різні види соціального членування мови. в умовах розвиненого класового суспільства всередині єдиної загальнонародної мови виділяють: - соціальні діалекти (вони відрізняються переважно лексико-семантичними, фразеологічними та стилістичними особливостями) притаманні представникам різних прошарків і класів суспільства; - професійні діалекти (відрізняються передусім лексичними особливостями) притаманні представникам різних професійних груп; - спеціальні мови (жаргон, арго) вживаються для задоволення потреб спілкування окремих груп людей, об’єднаних спільною виробничою діяльністю, навчанням, службою (жаргон) або потребою в таємній чи антисуспільній діяльності (арго). розмаїття цілей і сфер суспільного використання мови породжує її стилістичну диференціацію. - Мова виникає як необхідний наслідок розвитку виробництва та інших суспільних відносин у трудовому колективі — люди мають що сказати один одному. І водночас мова служить опорою для виникнення вищих форм психічного відображення, для формування людської особистості. Як писав Ф.Енгельс, спочатку праця, а потім разом з нею членороздільна мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський мозок. - Мова як засіб міжнаціонального спілкування. Штучні міжнародні мови Мова міжнаціонального спілкування - мова, що використовується представниками різних народів та груп дня спілкування одне з одним, при цьому представники таких груп є носіями різних мов. Штучна мова - спеціально створена семіотична система. - До штучних мов належать універсальні мови, створені дія міжнародного спілкування, що являють собою сурогати природних мов есперанто - штучна міжнародна мова для рівноправного міжнародного спілкування, створена доктором Людовіком Лазарем Заменгофом у 1887 році в підсумку десятирічної праці; її можна швидко вивчити, а завдяки своїй простій і правильній побудові вона є легкою в застосуванні; вона була створена з метою міжнародного вживання; упродовж більше сотні років есперанто вживається усно та письмово; щороку есперанто є єдиною робочою мовою сотень міжнародних з'їздів, зустрічей і фестивалів. - ідо - штучна мова, створена на основі есперанто як друга після есперанто універсальна міжнародна мова, яка була б дуже легкою у вивченні для носіїв усіх національних мов; на відміну від англійської, яка є природною і часто не регульованою мовою, ідо проектувалась, як мова зі сталою граматикою, орфографією і лексикографією. - інтерлінгва - натуралістична штучна міжнародна мова, оприлюднена в 1951 році Міжнародною асоціацією допоміжної мови під керівництвом А. Ґоуда.
