Проект "Моє рідне місто або село"(Миргородський Олександр)
Край степовий, Кіровоградщина моя,
Стоїш ти в центрі України
Така велична і проста
Як ягідка червоної калини.
Зміст
Основні відомості
Кіровогра́д (до 1924 року — Єлисаветград, у 1924–1934 роках — Зінов'євськ, у 1934–1939 роках — Кірово) — місто в Україні, адміністративний центр Кіровоградської області, центр Кіровоградського району; промисловий і культурний осередок у центрі країни; вузол автошляхів, залізнична станція, аеропорт.
Кіровоград розташований у межах Придніпровської височини, на берегах ріки Інгул, при впаданні в неї менших річок — Сугоклії та Біянки.
Історія міста
Кіровоград. Перші згадки про місто датуються вісімнадцятим століттям. Вони відносяться до створення на території краю, охоплення яких становив територію близько 6000 квадратних верст. Пізніше виникла необхідність звести потужну за масштабами фортеця, що стала згодом південним форпостом держави, військовим і адміністративним центром степового краю.
Як говорилося в грамоті, жалуваною Івану Хорвату від другого січня 1752 «Свята Єлисавета,таку назву має отримати майбутня фортеця». Спорудження має розпочинатися в междуречьи 2-х приток Інгулу, Грузьке та Сугоклея на територии нинішнього Кіровограда. Будівництво фортеці датується 18 червня 1754. Через 3 роки над дикими просторами українського степу височіла унікальне земляна споруда, що не має аналогів. Згодом навколо фортеці розрослися цивільні поселення у вигляді слободок. Першими поселенцями були представники різних національностей, значне число з них вихідці з українських губерній. Починаючи з 1764 слобода, як і фортеця, стали центром Єлисаветградської провінції, з 1765 слобода отримала право називатися містом Єлисаветградом. Управління містом було в руках магістрату, який відав адміністративними, фінансовими, господарськими та судовими справами.
У боротьбі за вихід Російської імперії до Чорного моря Єлисаветградська фортеця мала велике значення. Під час російсько-турецької війни фортеця використовувалася російськими військами як резервна база. Найчастіше російські війська розміщували в фортеці штаби армій і полків, проводили маневри і військові навчання. Після приєднання до Росії Криму, фортеця втратила військове і стратегічне значення. З ліквідацією Єлисаветградської провінції місто Єлисаветград перейшов у підпорядкування Катеринославського повіту. Місто, розташоване на перетині доріг, що йдуть з Чорноморського узбережжя вглиб Російської імперії, ставав основним пунктом на півдні України, так як Одеса, Херсон і Миколаїв ще не були засновані. Місцезнаходження міста сприяло розвитку торгівлі і його росту.Культурне багатоголосся краю (адже тут проживали не тільки українського але і численні російські, серби, болгари, німці, молдавани, греки, євреї) залишило свій відбиток до сьогоднішнього дня, створивши унікальний приклад толерантного співіснування багатьох культур і націй.
Кіровоград, змагаючись із столицями, одне з перших запустило своїми вулицями електричний трамвай, телефонну станцію, телеграф.На кінець дев'ятнадцятого століття в місті діяло понад двадцять гімназій, училищ, семінарій, чоловічі та жіночі школи.
Єлисаветград - колиска української драматургії. Театрознавці по праву називають його Українськими Афінами. Тут У тисяча вісімсот вісімдесят другому році був відкритий перший український професійний театр, в якому працювали справжні корифеї - Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський. Радували городян своїми виступами композитори Микола Лисенко та Ференц Ліст, оперний співак Йосип Петров, була заснована музична школа Генріха Нейгауза.
Вражає і архітектура міста, так це будинки, побудовані за індивідуальними замовленнями в різних архітектурних стилях відомими архітекторами того часу - Андрієм Достоєвським, Яковом Паученка, Олександром Лишневський. Єлисаветград був заново переплановано на квартали і сектори. Місто придбало європейський вигляд. За архітектурну неповторність сучасники називали Єлисаветград "маленьким Парижем".
У роки Першої світової війни Єлисаветград відчув на собі зміну ситуації, яка відбулася в Російській імперії. Посилення соціальної напруги на тлі економічних негараздів, розшарування суспільства, активізація різного роду політичних рухів і партій суттєво вплинули на жителів Єлисаветграда.
Тому революція лютого 1917 була зустрінута масою заворушень і мітингів. Протягом 1917-1919 років влада в місті неодноразово переходила від однієї політичної сили до іншої (австро-угорці, більшовики, Центральна Рада, Григор'єв, Денікін).
Після поразки визвольних змагань та затвердження по всій Україні радянської влади Єлисаветград (Кіровоград) остаточно зайняли більшовики. Вони застали зруйновано і заморили громадянською війною місто з непрацюючими підприємствами. Значна частина кіровоградців, рятуючись від голоду та епідемій, перекочувала в село
За роки НЕПу та періоду індустріалізації особа Єлисаветграда дещо змінилося. Збільшилася майже вдвічі кількість жітелей.Історіческое назва міста в 1924 році було змінено на Зінов'євськ, в 1934 році - на Кірово, а 10 січня 1939 року, щоб не плутати з населеними пунктами інших республік СРСР з такою ж назвою, перейменований в Кіровоград. Таким чином, протягом п'ятнадцяти років (1924 - 1939) почергово місто носило чотири назви: Єлисаветград, Зінов'євськ, Кірово, Кіровоград.
5 серпня 1941 Кіровоград був окупований гітлерівцями. Велика Вітчизняна війна навпіл розколола історію міста, долю кожної родини. Городянам випали тяжкі випробування: грабіжницька окупація, поневіряння сотень тисяч наших людей в полоні та на примусових роботах, терор і репресії. Майже 37 тисяч воїнів, славних синів і дочок нашого народу віддали своє життя за визволення міста від гітлерівської окупації. Імена багатьох з них викарбувані на стелах і гранітних плитах Меморіального кладовища на Фортечних валах.
В результаті напруженої цілодобової роботи вже навесні 1944 року в Кіровограді почали випускати першу продукцію заводу "Червона Зірка", "Червоний Прапор", два хлібозаводи, була підготовлена до пуску першої турбіна електростанції. Після війни колишні фронтовики, солдатські вдови, дідусі та бабусі за три роки підняли з руїн міське господарство і досягли рівня 1940 року. Це яскравий приклад мужності і самовіддачі для сьогоднішнього покоління молодої незалежної України. Протягом 60-80-х років в Кіровограді з'явилися нові підприємства, населення міста подвоїлося. Місто знову піднялося, розцвів.
Сьогодні в місті реалізується широка програма заходів щодо розвитку міста: здійснюється капітальний ремонт доріг, реконструкція музеїв та капітальний ремонт зовнішнього освітлення, благоустрій території колишньої фортеці Святої Єлисавети.
підприємства придбали нову дорожню та спеціалізовану техніку для ремонту та утримання доріг, тролейбуси, автобуси, завершується газифікація приватного сектора.
Минуле і сучасне об'єднують усіх жителів Кіровограда в одну велику родину, допомагають долати потужний натиск щоденних життєвих негараздів, закладати основи перспективного майбутнього, згуртовують в бажанні працювати на благо рідного міста.
Люди
Із Кіровоградом (Єлисаветградом) пов'язані імена цілої плеяди діячів культури, історії, спорту тощо.
Одним із найвідоміших уродженців Єлисаветграда є Володимир Кирилович Винниченко (1880–1951), Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист. Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки. На його честь названо проспект у центрі Кіровограда.
У Кіровограді (Єлисаветграді) починали свій творчий шлях українські письменники і драматурги Іван Карпенко-Карий та Юрій Яновський; музикант Генріх Нейгауз і композитор Юлій Мейтус, художник-авангардист Олександр Осмьоркін.
У середині 70-х років XIX століття у місті жив український композитор П. Ніщинський. А 1907 року в Єлисаветграді народився російський поет Арсеній Тарковський, батько режисера Андрія Тарковського.
У навчальних закладах міста навчались відомі в майбутньому політики та діячі культури:
- у 1958—63 роках Євген Марчук, майбутній прем'єр-міністр України, секретар РНБО, міністр оборони України — у Кіровоградському педагогічному інституті
- У 1960—1970-х роках Лідія Забіляста, народна артистка України, солістка Національної опери України (сопрано) та російський композитор і продюсер Ігор Крутой — у Кіровоградському музичному училищі.
- Андрій Долуд — український військовий діяч, полковник Армії УНР.
- Красовський Михайло Якович — старшина Дієвої Армії УНР.
- Русанов Аркадій Васильович — полковник Армії УНР.
- Рудик Григорій Опанасович (1912 - 1943) — радянський військовий діяч.
Єлисаветград як мультикультурне місто, де в умовах національної толерантності, співіснували представники багатьох культур, є батьківщиною і місцем зростання визначних діячів їхніх культур, зокрема тут народились російський прозаїк і драматург Юрій Олеша, польський композитор і педагог Кароль Шимановський, а також німецькомовний філософ-неокантіанець XIX століття Африкан Спір, відомий своїм великим впливом на Фрідріха Ніцше; у Єлисаветграді в родині своїх родичів Шимановських провів дитячі роки польський письменник Ярослав Івашкевич.
Грунти і копалини
Геологічна будова території Кіровограда зумовлена його розташуванням на площі Українського кристалічного щита та його структурної одиниці — Кіровоградського тектонічного блоку, в основі якого лежить давній докембрійський фундамент, складений гранітами, гнейсами, чарнокітами, габро-лабрадоритами.
Ґрунти — чорноземи звичайні, глибокі мало- і середньогумусні на лесових породах. Мають високу природну родючість, хоч в орному шарі розпушені і частково втратили в минулому грудкувату структуру.
Корисні копалини на території і в околицях Кіровограда представлені, перш за все, будівельною сировиною. Відомими є Кіровоградські родовище вогнетривких глин і гранітне родовище, розташоване на правому березі ріки Сугоклії. Енергетичні запаси надр міста представлені покладами бурого вугілля (Балашівсько-Кіровоградське родовище) та урану. Є поклади високоякісного піску, придатного для виробництва скла.
Природний рельєф
Рельєф у місті визначений геологічною будовою. Кіровоград розташований у межах Придніпровської височини. Кіровоград лежить на рівнинах, обабіч ріки Інгул. Місто також перетинає притоки Інгулу Сугоклія та Біянка, низка струмків. Їм притаманні глибокі долини, у яких розширені ділянки змінюються вузькими каньйоноподібними, де береги круті і скелясті. Річище Інгулу в межах міста звивисте, заплава — двостороння. Зведено Кіровоградське (260 га) та Лелеківське водосховища. Стік Інгулу в межах Кіровограда розподіляється таким чином:
- березень—травень — 70 %;
- червень—серпень — 9 %;
- вересень—листопад — 6 %;
- грудень—лютий — 15 %.
Середня тривалість льодоставу — 2,5 місяці. Товщина льоду сягає 20—40 см.
Таблиця "Хронологія подіій на Кіровоградщині"
| Дата | Історична подія |
|---|---|
| 10 (21) лютого 1784 — 7 серпня 1924 | місто має назву Єлисаветград |
| 7 серпня 1924 — 27 грудня 1934 року | місто має назву Зінов'євськ |
| 27 грудня 1934 — 10 січня 1939 року | місто має назву Кірово |
| від 10 січня 1939 року | місто має назву Кіровоград |
| 1754 рік | заснування фортеці святої Єлисавети |
| 1874 рік | запуск підприємства англійців Братів Ельворті |
| 1882 рік | відкриття першого українського професійного театру |
| 1897 рік | відкриття електричного трамваю |
| 1920 — поч. 1930-х рр | Кіровоград перетворився на важливий індустріальний центр |
| 1 вересня 1939 року | відновлення роботи педагогічного інституту |
| 1975 рік | відкриття заводу «Друкмаш» |
| 1991 рік | перше святкування дня міста |
Кіровоград на карті України Google
.png)
