Проект з "ОІ та ІКТ" і "Археології" на тему: "Військова справа Київської Русі за археологічними матеріалами" Мацюк Андрій 11 група
Зміст
Військова справа Київської Русі за археологічними матеріалами.
А хто з мечем до нас прийде, той від меча і загине.
Ідея проекту
В Київській Русі, як і в інших середньовічних державах, значна частина поселень мала штучні укріплення. Це було викликано постійною військовою загрозою як з боку кочовиків північнопричорноморських степів та інших іноземних нападників, так і з боку недружньо налаштованих сусідів із самого східнослов'янського середовища. Перший напрямок — протистояння зі Степом — був найбільш загрозливим, а тому вже в часи Володимира та Ярослава в кінці І — на початку ІІ тисячоліть н. е. була створена ешелонована оборона: на правому березі Дніп-ра — спочатку по Стугні, а потім по Росі; на лівому — по Сулі, Трубежу, Остру й Десні. Показати важливість археологічних знахідок у дослідженні Київської Русі.
Організація війська Київської Русі
Збройні сили давньоруськї держави складалися з старшої і молодшої дружини князя, з дружини «чоловіків» князя, т. з. дружин його бояр і князів, з «воев» — міського і сільського ополчення. Крім дружини у розпорядженні київського князя до другої чверті ХІ ст. перебували загони скандинавів, які войували за контрактом (наймом). Періодично,до тимчасового походу, у розглянутий період залучалися загони кочівників — угорців, печенігів і тюрків.Дружини зазвичай становили кінноту, яка посилювалася союзниками чи найманцями з кочівників; «виття» — піхота. Поруч із цієї категорією княжих соратників, вільних людей, тих, хто вважав військову службу своєю професією і дали князю клятву вірності. В дружині існував нижчий шар. Його становили «отроки» - непоаноправні військові слуги, що використовувалися й у княжому господарстві. Національний склад «отроків» виявився досить строкатим, оскільки крім добровольців-соплемінників сюди потрапляли раби, військовополонені із різних племен і народів, котрі оточували Русь. У громадських відносинах ці обличчя виступали як представники нижчого шару княжої адміністрації. До молодшої дружини ставилися також «гриди» (термін скандинавського походження) - охоронці князя, мали більш, високий соціальний статус. Пізніше в літописах вони називаються «дитячі», очевидно, це неповнолітні сини старших дружинників. З розвитком феодальних відносин виникли «бояри». Це означало початок зміни майнового та соціального становища старших дружинників, перетворення в феодальних власників сіл – «годівель». Оформившись до середини ХІ ст. шар боярства, куди й представники місцевої родоплеменної знаті, у плані поступово перетворювалася на сукупність бояр-васалів відносини із своїми загонами збройних слуг. У той самий час колишні традиції дружини як союзу соратників продовжувала визначати поведінка дружинників цього періоду, викликаючи їх переміщення разом із князем з одного «столу» (князювання) в інший. Для далеких походів будувалися тури, які піднімали до 40 чоловік кожен. На турах рать пливла по великим річках і з моря.Ладейний флот був транспортним засобом, але міг і вступити в бій із морськими кораблями противника. Старша дружина, що складається з «князівських чоловіків», чи бояр, у той час становила рада при князі, отже вона брала участь у управлінні; в часи війни дружина була резервом воєвод, котрі очолювали окремі перські загони війська. Молодша ж дружина («отроки», «дитячі») була особистою охороною князя. Своїм дружинам князь постачав зброєю, одягом та їжею, ділився з дружинниками здобиччю. Чисельність війська давньоруської держави досягала значної цифри: в поході Олега на Візантію рать складала 88 тис. чоловік, за даними Льва Диакона, в поході до Болгарії Святослав мав 60 тис. чоловік. Десятки тисяч воїнів брали участь у походах князів Ігоря, Святослава, Володимира Смалинюка й Ярослава. Траплялося, що число кораблів, які перевозили війська, не піддавалося обліку: «Сеидетъ Русь,безъ числа корабель.Покрили суть море кораблі». У результаті феодалізації суспільства, переважно через необхідність мати сильну кінноту для захисту від нападів печенігів, дедалі частіших після 980 р., чисельність давньорусської кавалерії швидко зростала. Найкращі коні надходили з Угорщини. Успішно розвивалося конярство, насамперед в княжому господарстві, що згадують у літописі. Відомі випадки, коли князі видавали коней ополченцям на період бойових дій. Як начальницького складу раті русичів джерела називають воєвод ітисячників.Рать мала певну організацію, пов'язану з побудовою російських міст. Місто виставляло «тисячу»,поділину на сотні і десятки (по «кінців» і вулицям). «Тисячою» командував обираний вічем тисячник, згодом тисячного призначав князь. «Сотнями» і «десятками» командували виборні сотники і десятники. Міста виставляли піхоту, що у цей час була основним родом військ та ділилася на лучників й копейщиків. Ядром війська були князівські дружини. У ХІ ст. відбуваються певні зміни організації війська. З'являється нова організаційна одиниця — частина об'єднаного київського війська — полк,який мав однорідний склад сил — ополчення чи повністю військо одного князівства і союзники (найманці). На певний період немає точних відомостей про те, як називалися підрозділи полку. Стяга служили головним засобом управління у бою. «Поставити прапор» на полі бою означало збір і побудову бойового порядку. За тих часів в війську були присутні музичні інструменти — роги та труби, і навіть бубони, що служили для піднесення воїнів, які йшли у бій, і про подачу звукових сигналів. З вище переліченого можна зрозуміти, що давньорусське військо вже у цей період має складну організацію, засновану за княжої дружини, як найбільш боєздатної частини,хоча основу війська становило міське і сільське ополчення. Немаловажливу роль грали і найманці.
Озброєння
На озброєнні слов'яни мали списи, дротики (сулици), луки, бойові ножі, і навіть сокири з трьох основних типів — важкі сокири скандинавських найманців довгих руків'ях, кавалерійські топорики-чекани з вузьким лезом азіатського походження і сокирки слов'янського піхотного типу із широким лезом. Широко вживалася ударна зброя: палиця з металевим накінечником (іноді з кам'яним) і обушок — бойова гиря на ремені чи ланцюзі. Захисним озброєнням служили шоломи двох основних типів: європейського — полусферичного та азійського — конічного і сфероконичного типів. Вони нерідко постачалися напівмаскою чи мали нерухомий «ніс» для захисту воїна.Щити найбільше використовували круглі, варязькі, чи мигдалеподібні, загальноєвропейського типу. Рідше зустрічалися пластинчасті і кільчасті «броні». Якість зброї,боєприпасів та обладунків чого залежало від статку воїна. Основна зброя терористів-камікадзе і спорядження зазвичай зберігалася на князівських складах і видавалося перед виступом в похід, а після походу знову здавалося. Русичі мали «прапори» та військову музику. Особиста зброя для воїнів була важливою, сприймали її як живий предмет, як один – тому й звичай обмінюватися зброєю з новознайденою іншою. Підкріпительні клятви слов'ян нерідко були закляттями, які передбачають для зрадника загибель від власного зброї: «і нехайпосечет нас власне наше зброю». Інакше кажучи, власне зброя зрадить свого хазяїна-відступника. Війська вишиковувалися і "билися навколо своїх прапорів. Однак ж Давня Русь мала численний туровий флот. Давньоруська рать відрізнялася високою дисципліною. Поступово вироблялася система стягнень і заохочень. По пізнішим даним, за військові розбіжності заслуги видавалися золоті гривні (медалі), кайдани й посадили хрести, які носилися на грудях. Іноді воїни нагороджувалися зброєю, обладунками, конем чи земельними володіннями. Можна сміливо сказати що староруський воїн був добре озброїним і дисциплінованим, а таке розмаїття в озброєнні пояснюється географічним становище Київської Русі, оскільки вона межувала і із Заходом і з Сходом, які давали значний вплив на типи озброєння.
Археологічні пам'ятки Київської Русі
Однією з пам'яток є знаменита «Повістю временних літ». Це найстаріший російський літописний звід, де викладено основні етапи історії давньоруського держави. «Повістю временних літ» є найдавнішої російської військової історією. У ньому літописці повідомляють щодо багатьох походах князів, яких вони чули, або очевидцями яких були самі. У «Повісті временних літ» ми бачимо як виклад фактів та шляхів сполучення про військових подіях, а й спроби розкрити причини успіху чи неуспіху походу, бою. Тут можна побачити опис складу раті, озброєння, способів ведення великої війни і бою. Літописець часто намагається аналізувати причини успіхів, і невдач тих чи інших походів.Походам Святослава і поважали Володимира Мономаха літописець відвів цілі сторінки. Викладаючи ці походи, літописець свідчить про деякі особливості військового мистецтва. На жаль, «Повістю временних літ» ще досліджували як воєнно-історичний пам'ятник. Питання, пов'язані улаштуванням Збройних Сил, знайшли і в «Російської Правді» — зведенні законів, складеному в давньоруському державі.Древнерусский правової збірник зберігся лише у списках (копіях) XIII - XV віків і пізніших часів. Статті «Про коні князівському ісмердьем», «Про зброю» та інші свідчать, що російська військова залежить від Київської Русі становила одне з найважливіших питань. Усі названі пам'ятники є спеціальними трактатами з питань військового мистецтва, але у них серед іншого матеріалу ми бачимо зауваження про засоби і формах ведення великої війни, про озброєнні, про бойові порядках, т. е. те, що безпосередньо має відношення до військовій справі. Це перший етап розвитку російської військової думки, і ми повинні уважно вивчати його, якщо хочемо зрозуміти весь процес розвитку російського військового мистецтва і російською військової науки.Письмові історичних пам'яток зіграли величезну роль вивченні військового мистецтва Київської Русі. Вони дозволяють виявить чимало сторін військової життя на той час.
Інтернет ресурси проекту
http://ua-etymology.livejournal.com/
Додаткові матеріали проекту
Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали
Результати проекту
Звіт у вигляді презентації.
