Законодавчий процес Стародавніх Афін.

Зміст I. Введення II. Освіта Афінської держави 1. Становлення Афінського поліса 2. Реформи Солона III. Демократичне держава Стародавніх Афін 1. Становлення демократичної системи 2. Органи прямого народовладдя 3. Посадові особи 4. Фінансова система 5. Суди в системі народовладдя 6. Деформація Афінської демократії 7. Поліс і демократія IV. Правова політика і законодавство афінської демократії 1. Соціально-правовий лад 2. Сімейний уклад 3. Регулювання майнових і торгових відносин 4. Розвиток законодавства 5. Закон і право V. Висновок VI. Література Введення

Перші на території Європи політичні товариства склалися в країнах Середземномор'я в II-I тис. до н.е. Вони, в першу чергу цивілізації Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, поклали початок всієї державної і правової історії Європи, передавши традиції своєї політичної і правової культури інших народів і часів, виросли на грунті особливого античного світу. Античне суспільство і антична державність представляли новий, порівняно з Давнім Сходом, етап загальної людської історії. Їх новизна була пов'язана з глибокими особливостями суспільно-юридичного побуту і всього соціально-культурного устрою європейських народів. Античне суспільство, по крайней міру в період свого розквіту, було суспільством вираженої індивідуальної власності і рабовласницького укладу господарства. Засновані на цих особливостях історичного розвитку Європи риси політичного побуту та правової культури також були відзначені високим ступенем своєрідності юридичних форм. Античне суспільство і античні цивілізації склалися на берегах Середземномор'я, яке в перші століття особливо стимулювало економічні зусилля народів, їх зв'язки з іншими землями. Подібно до того, як давньосхідні суспільства були цивілізаціями великих річок, античний світ був морський цивілізацією, з раннього часу пов'язаної військово-торговельними відносинами. Значно більш розвиненими тут були грошове господарство і фінансові зв'язки. Значно бі...льшу роль у творенні державності античного світу зіграли фінансові системи та військова політика. Античні держави майже з самого початку свого утворення стали прагнути вийти за межі початкових областей проживання заснували їх народів. Розвиток державних форм тут проходило на тлі колонізацій - спочатку військово-торговельної, потім чисто завойовницької - інших областей Європи, Африки, Малої Азії. Імперська політика становила суттєвий чинник діяльності властей. У результаті найбільші античні держави розвинулися в значні імперії - в період свого історичного заходу воістину світового масштабу (Імперія Олександра Македонського, Римська імперія). Тут були вперше в світовій історії вироблені адміністративні і правові форми взаємини метрополії і колоній, принципи управління в масштабі континентів. Завдяки особливостям соціальних відносин свого часу, антична держава склало особливий тип державності, більш високий, ніж древневосточное. Це держава в головному було побудовано на принципах народовладдя і громадянської свободи, з'єднаних з особливим общинно-полісних політичним ладом. Залишаючись державністю обраних, античний поліс надав історії приклад більш високого ступеня залученості громадян у політичну і правову систему, ніж це було на Стародавньому Сході. В античну епоху умовний центр світової історії перемістився до Європи. Вона стала в економічному, соціальному і культурному відношенні більш розвиненою, ніж решта світ. Тут стали вироблятися політичні та юридичні форми, визначають світовий розвиток, в тому числі і шляхом прямого культурного і політичного впливу. Особливе місце належить системі римського права. Воно стало основою для подальшого становлення і розвитку більшості систем світового правового укладу, справила вплив на формування перших правових принципів міжнародних взаємин, взагалі всього сучасного юридичного мислення.

Утворення Афінської держави

Становлення Афінського поліса

Аттична область була захоплена групою іонічних племен під час загальних дорійського завоювання, які, асимілювавши древню Егейську цивілізацію, встановили більш сусідські відносини з підлеглими народами. Осіли в прибережній Аттиці іонійці ділилися на 4 племені: Гелеонти, Аргадеі, Айгікореі і Гоплети, - кожне зі своїми культом і деякими особливостями в тій ролі, яку вони грали в Загалом іонічному союзі племен (їх і називали "блискучими", "Хліборобами", "козопасами" і "збройними" відповідно). Сформоване в XI-X ст. до н.е. початкове об'єднання племен носило характер общинної конфедерації, в яку вливалися спочатку три, потім чотири, п'ять і т.д. племен. Поселення-центри чотирьох племен поступово злилися воєдино навколо стародавнього міста Кекроп, що стало потім Афінами по утвердившемуся культу богині. Єдність нового поліса забезпечувалося в основному єдиної військовою організацією племен. У соціальному відношенні кожне плем'я складалося з великих клані...в, які, у свою чергу, поділялися на 50-90 великих сімей-пологів. Сім'ї в довільному порядку групувалися у фратрії - особливі релігійні об'єднання зі своїми культовими святами і церемоніями. Фратрії складалися в філи, які після синойкизма стали суто територіальними підрозділами загальної території поліса, причому не тільки місто, а й уся Аттика відповідно ділилася на 4 філи. Нащадки підкорених діоніческіх племен (фети) складалися поза цієї організації, але зізнавалися майже рівноправними; вони могли вільно займатися землеробством, торгівлею і ремеслами, у них були свої самоврядні об'єднання - фіаси і оргеони (фратрії). Управління племенами здійснювалося царями-басілеямі, влада яких у іонійців була спадкової, і радою пританов в числі чотирьох (мабуть, глав племен). Пританам належала вища судова влада в полісі і право оголошувати військову мобілізацію. Особливу роль грали глави сімейств і кланів: вони мали право стягувати свою частку податей, начальствувати у своєму клані, навіть запрошувати царя на своє зібрання. В опорі на такі родоплемінні привілеї, еліта стала формуватися в такий важливий для Стародавніх Афін соціальний шар земельної аристократії. На початку VIII ст. до н.е. нового соціального членению суспільства був навіть надано кримінально-правовий статус, висхідний до колишніх особливостям племен: перший клас називався евпатрідів (володарями великих земельних наділів з великим врожаєм), другий - вершниками, третій - зевгіти (разночинцами). У другій половині VIII в. до н.е. тиск на селянство з боку аристократії почало зростати, раніше вільні хлібороби потрапляють під кабалу різного виду до знаті. З'являється категорія хліборобів-Пелата і шестідольнікамі (віддають 5/6 врожаю), потім залежні селяни перетворюються на рабів, якщо не виплачують борг; нарешті, під кінець VII в. до н.е. зростає число продаваних за Аттіку рабів. Рабовласницький устрій починає розмивати перш соціально однорідне ионийское суспільство. Знати перетворюється на соціально панівний шар, і це викликає прискорену еволюцію надобщінной адміністрації колишньої епохи в ранню державну структуру, підпорядковану інтересам це знаті. Приблизно з середини VIII в. до н.е. під тиском евпатрідів втратила своє колишнє значення влада басилевса: його зробили виборним і повноваження його звели до релігійній сфері. У 752 році до н.е. замість царя був обраний евпатрідів особливий правитель - Прітан строком на 10 років, потім з'явилася посаду архонта; з початку VII ст. до н.е. архонтів стали обирати на рік, і їх стало дев'ять (з 682 року до н.е.). Функції постійного владного органу став набувати колишній рада родової знаті - Ареопаг (засідав на пагорбі святилища бога війни Ареса). До середини VII в. до н.е. аристократичне правління в Афінах набуло вид організації раннегосударственного типу, де домінувала роль виборних посадових осіб, соподчінять свої повноваження з порадами знаті. Першим за значенням був... архонт-епонім (називався так тому, що його ім'я стояло на чолі списку молодих людей, внесених до цивільний реєстр в рік його служби). Він встановлював правила життя поліса, вважався "стражем сім'ї", контролював дотримання батьками сімейств своїх прав і обов'язків, виступав як "захисник слабких"; у зв'язку з цим йому належали значні судові повноваження. На друге місце був відсунутий басилевс-архонт: він виконував релігійні жрецькі обов'язки на святах, був також головою особливого суду з глав 4 філ (пританий) у справах про вбивства, про непокору главам поліса. Третім архонтом був полемарх - воєначальник, відповідальний за безпеку поліса (разом з головним радою); для цього він наділявся поліцейської владою і правом карати незначні проступки громадян і, особливо, негромадян міста. Решта архонти (6 фесмофетов) виконували в основному судові функції. Головні магістрати були підконтрольні Раді ареопагу в частині визначення взагалі можливості виконувати ту чи іншу функцію. Найбільш істотним ознакою ранньої державної організації було, як видно, поєднання судових та управлінських повноважень посадових осіб. Поруч з ареопагом стояв Рада - буле. У нього довічно входили відбули їх посади архонти, іноді - інші представники знаті. Рада здійснював загальний нагляд за життям міста, за дотриманням встановленого ладу; він був і судовим органом у тяжких злочинах, у Зокрема, мав право присуджувати до вигнання. Військова організація спиралася на систему навкрарій, особливих угруповань населення. Кожна з 4 філ ділилася на 12 навкрарій (всього 48) під чолі з одним з евпатрідів. Колегію всіх 48 навкрарій очолювали 4 причаївся (по одному від філи), вони і були вищим військовим керівництвом ополчення поліса. Кожна навкрарія повинна була збудувати й оснастити військовий корабель для флоту (з екіпажем), виділити двох вершників і солдатів піхоти; для цього усередині навкраріі вводилося власне оподаткування на військові потреби. У другій половині VII ст. до н.е. в Афінах, як і в інших грецьких полісах, соціально-політичні протиріччя знаті і землеробського населення, прагнення відтворити колишній романтизований соціальний устрій призвели до установі тиранії. З правлінням тиранів, особливо найбільш відомого Драконта (близько 621 року до н.е.), зв'язується поява в полісі писаного законодавства, спрямованого на стабілізацію суспільного укладу. Проте економічний розвиток Афінського поліса, розширення зв'язків з іншими містами Еллади, Малої Азії, внутрішньо розвиток торгівлі та ремесла настільки зміцнили нові верстви населення, що колишній, заснований цілком на пануванні родової аристократії і землевласницької знати, ранньодержавницький лад не міг не викликати потужної хвилі невдоволення і черговий смути. Настільки ж звично, як і в інших грецьких полісах, виходом з цієї смути на самому початку VI ст. до н.е. (Стимульованої наростаючої зовнішньою загрозою) стала діяльність реформатора-есімнети Солона.

Реформи Солона

Виходець з землеробської знаті, відомий до того часу воєначальник і поет Солон (640-560 рр.. До н.е.) був запрошений на посаду архонта в 594 році, з тим щоб провести цілий ряд перетворень, здатних встановити громадське згоду на основі нового укладу. Солон відмовився від тиранії, але жорстко реалізував реформи, які в цілому переулаштовує державну організацію на ширшій соціальній основі, що відповідала інтересам більшості народу. p> В якості попередньої умови перетворень Солон провів так звану сейсахтею (букв. В«струшування тягаря В») - скасування всіх боргових зобов'язань в полісі; боржники були прощені, землі повернуто власникам, продані в рабство громадяни викуплені. Надалі заборонялося давати в борг під умовою самозаклада. Проведений закон озлобив буквально все афінське суспільство, оскільки не було здійснено повний передл землі (як сподівалися бідні), а багаті загубили значну частку майна. Втім, криза була настільки великий, що афіняни надали всі державні повноваження Солону й надалі. Зберігши за аристократією виключне право на заняття вищих державних посад, Солон додав аристократії майновий характер. Старим чотирьом категоріям населення Афін (евпатридів, вершникам, зевгіти і фетам) був надано нового змісту: у них зараховувалися громадяни відповідно своїм доходам (НЕ менше 500, 300, 200 заходів зерна на рік). Крім того, що категорія громадян відтепер могла змінюватися і залежала від обчислення цензу, для інших, невисшіх, шарів були передбачені свої можливості вирішувати політичні питання. Усі шари населення відтепер допускалися до участі у народних зборах і могли бути суддями; повноваження зборів були невеликі, і всі справи попередньо вирішувалися в інших радах. Поруч з ареопагом був поставлений новий рада - буле, куди визначалося за 100 громадян від кожної філи (або Рада 400); саме буле попередньо обговорював питання, що підлягають винесенню на народні збори. За ареопаг були залишені нагляд В«за всімВ» і охорона законів. Солон скасував більшість виданих до нього законів, зокрема законодавство Драконта (Крім кримінального), і видав цілу серію правил, що стосувалися суду, цивільних прав, шлюбно-сімейної сфери і т.д., які створили абсолютно новий правовий порядок. Відтепер усі громадяни могли звертатися до суду самі, виступати на захист потерпілого і переслідувати злочинця (це усувало патріархальні права евпатрідів). Громадяни Афін зобов'язані були під час міжусобиці займати тверду політичну позицію під загрозою відібрання прав. Реформи, проведені Солоном або приписані йому пізніше, остаточно сформували цілісний державно-політичний устрій. Родова знать стала перетворюватися в політичну еліту, пов'язану цілком з державними інститутами. Після деяких адміністративних перетворень, правління тиранів з сім'ї Пісістратідов (560-527 рр.. До н.е.), в основному зберегли державні порядки Солона і які продовжили йог...о соціальну політику в інтересах широкої маси хліборобів-громадян, в Афінах встановився стабільний і розвинений державний лад, заснований на широкому представницькому народовладдя громадян.

Демократичне держава Стародавніх Афін

До кінця VI в. до н.е. в Афінському полісі склалася завершена державна організація, побудована на прямому участю основної маси повноправних і вільних громадян у реалізації державної влади. Строй афінської демократії ( V-IV ст. До н. Е..) був найбільш своєрідним досягненням традиції всієї античної державності, через тисячоліття продовжуючи залучати до себе політичну увагу. Для самих Древніх Афін це був час не тільки стабільного в цілому державного порядку, а й особливого економічного і культурного розквіту, активної зовнішньої політики, коли Афіни стали практично центром Середземноморського світу.

Становлення демократичної системи

Принципи майбутньої демократичної організації були закладені в другій половині VI ст. до н.е. і в цілому не змінювалися до періоду політичного занепаду Афін в кінці IV ст. до н.е. Однак загальна система інститутів влади і управління виробилася не одноразово, а стала підсумком щонайменше двох етапів політичних реформ. Перший етап (508-462 рр.. до н.е.) пов'язаний з реалізацією політики, спрямованої на остаточне повалення аристократичного панування і традицій родового ладу. Початок йому поклали реформи Клісфена, у 509 році до н.е. що став лідером землеробського і ремісничого населення в політичній боротьбі. В Афінах була створена нова територіальна організація, покладена в основу державного ладу. Всі повноправне населення (поза колишніх філ і фратрій) було розписано на 100 демов (Умовних слобід). Кожен громадянин повинен був приписаний до такого дему; власне з занесення до списку і починалося право громадянства. Дем володів самоврядуванням: на зборах обирали демарха, а також кандидатів до Ради поліса і в архонти. Деми були об'єднані в 10 філ (нових); кожна філа мала свій храм і своїх виборних лідерів, користувалася правами самоврядування (зібрання філи, виконавча комісія, представники в общеполісном управлінні). Крім цього, вся Аттика була поділена на 3 тритии: Місто, Берег, Внутрішня земля. Філи іДеми були приписані до тритію довільно, іноді навіть з різних кінців поліса. Тритии не мали істотного значення та впливали тільки на організацію пританов. Старі пологи виявилися роз'єднані на різні філи і деми, і згуртуванню знаті і залежності від них торгово-ремісничого населення було покладено край. Сталося зміцнення виборної влади. Рада поліса (Буле) було збільшено до 500 членів, по 50 від кожної нової філи; встановлений і вік для обрання в нього. Буле став не тільки загальнополітичних, але і виконавчим органом: він ділився на 10 секцій, кожна з який займалася терміновими рішеннями в належну їй десяту частину виборного року. ... У 501 році до н.е. буле вперше приніс присягу в тому, що дотримуватиметься в своїй діяльності законів. Роль буле декілька обмежувалася народними зборами, яке відтепер має збиратися раз на десяту частину року для обрання магістратів, вирішення питання оборони, позбавлення прав громадянства. Проте всі питання виносилися на збори лише за згодою Ради поліса. До цього ж часу відноситься появі колегії 10 стратегів (По одному від філи), яким вручалася військова і виконавча влада, раніше належала архонта. Сформувався новий політичний статус громадянина. Права афінського громадянина стали нерозривні з особливими правилами на отримання землі: в 506 році до н.е. зміцнена була система клерухий (Перша клерухий влаштована в 570-560 рр.. до н.е.), коли за рішенням народних зборів сім'ям виділяли землю в новозавоеванних областях, головним чином у Малій Азії. Громадяни отримали право вигнати будь-якого з свого числа, чия діяльність буде оцінена небезпечною для блага полісу: в 506 році до н.е. введена практика остракізму, особливого голосування про вигнанні того, чия діяльність викликала осуд більшості. З 501 року до н.е. утвердився новий порядок обов'язкової військової служби громадян безвідносно до їх майновому цензу. Другий етап (462-412 рр.. До н.е.) знаменувався подальшим просуванням народовладдя (після спроб олігархії в 496 році до н.е. у зв'язку з навалою персів взяти владу в свої руки), створенням правових почав діяльності нових інститутів на основі розмежування повноважень; конкретні перетворення були головним чином плодом реформ лідерів афінського демосу Перикла і Ефіальт , видних ораторів і воєначальників. Сталася демократизація органів влади і управління. Останній оплот аристократії, практично знищений був ареопаг як орган влади; йому збережені були лише управління і суд у релігійних справах. З 457 року до н.е. посади архонтів були відкриті надалі і для нижчого цензового шару - зевгитов. Щоб надати реальну можливість небагатим громадянам брати участь у діяльності владних і судових інститутів, була встановлена ​​плата за виконання громадянських обов'язків (членам геліеі - по 3, членам Ради - по 5 оболів, архонтам - по 4 обол на день, пританам - по 1 драхми на день). Народовладдя конструювалося в правовому відношенні. Між органами безпосередньої і виборної демократії відбулося перерозподіл повноважень, причому загальні збори громадян стало розглядатися як більш важливий політичний інститут. Збори-Екклезія закріпило за собою головним чином законодавчі повноваження, буле і магістрати - виконавчі. І збори, і буле, і посадові особи практично не мали тепер судової влади, вона здійснювалася спеціальними інститутами. Непорушність сформованого ладу стала предметом охорони закону: кожен надалі отримував право порушити позов про незаконну діяльність проти того, хто бажав якось змінити конституцію Афін.

Органи прямого народовладдя

Найваж...ливішим і відмітним принципом афінської демократії в цілому була організація органів влади на основі прямого народоправства, в якому брали участь безумовно всі громадяни. Головні повноваження були зосереджені в органах безпосередньої демократії - народних зборах і Раді-буле. Рада поліса - буле грав основну роль в Афінській державі. Його складали 500 громадян, що виділяються на рік по 50 від кожної філи. Оскільки діяльність буле була постійною, а плата за роботу в ньому невеликий, кандидатів не вистачало. Для них були введені цивільні привілеї: звільнення від військової служби і судовий імунітет. За закінчення строку діяльності булевти давали звіт народним зборам про свою персональної роботі (але сам рада не був відповідальний перед народними зборами). У повноваження буле насамперед входила вся власне урядова діяльність: зносини з посадовими особами, послами, видача наказів воєначальникам, постанови про арешти, висунення обвинувачень проти стратегів і магістратів; рада була як би В«вартовим республіки В». Реально буле був віссю і законодавчої, і виконавчої влади Афін. Він готував декрети та інші законодавчі акти, пропоновані або надійшли для народного зібрання (і без ради збори не могло навіть обговорювати новий закон), контролював повноваження і діяльність магістратів, представляв Афінське державу в міжнародних союзах. У виняткових випадках буле міг брати всю повноту влади в державі у свої руки. Буле здійснював контроль за фінансами держави, в тому числі контролював літочислення громадянського цензу. У буле встановлювався список кандидатів для призначення в магістрати. Тим самим йому належало вирішальне слово і в питанні організації виконавчої влади. Нарешті, буле міг виносити і окремі судові постанови у разі порушень встановленого ладу (до 501 року до н.е. з покаранням у вигляді смертної кари, а після - тільки штрафів). Для кращої організації своєї роботи буле поділено на частини - колегії пританов по 50 членів ради (Обов'язково з пропорційним представництвом від філ). Затаївши здійснювали повноваження ради в призначену їм десяту частину року, змінюючи один друга за жеребом. Крім цього, буле утворив постійні комісії для контролю за діяльністю посадових осіб та реалізації найважливіших державних справ: комісію з контролю за доходами у зборах, комісію арсеналів, з релігійних церемоній, з контролю за актами посадових осіб, комісію з контролю державних рахунків. Буле був найважливішим підвалиною загальної афінської демократії: як тільки в той чи інший історичний момент прагнення до олігархії або узурпації брали гору, повноваження і роль ради відразу ж скорочувалися. Народні збори - Екклезія було інститутом важливих державно-політичних рішень. За традицією і за законом, у зборах могли брати участь всі повноправні громадяни поліса, приписані до дему (в V-IV ст. до н.е. таких налічувалося 40-50 тис.), старше 20 років (після відбуття обов'язкової військової служ...би). Реально, однак, для зібрання встановилися дві чисельні квоти: 1) велика - в 6 тис. громадян, коли приймалися найбільш відповідальні рішення, 2) мала - в 1/10 від цензового списку, коли приймалися звичайні рішення зборів. В основному в Екклезія брав участь афінський демос - ремісники і торговці, меншою мірою - землероби Аттики. Зібрання було якщо не постійним, то регулярно діючим інститутом влади: скликали його 10 раз на рік (на початку V ст. до н.е.), а з кінця V ст. до н.е. - Не менше 40 разів. Не всі збори вважалися рівнозначними, в тому числі не будь-які рішення можна було приймати на будь-якому із зібрань. Перші десять зібрань року були головними, де вирішувалися питання організації влади і законодавства на майбутній термін; наприклад, тільки в 6-му зборах можна ставити на рішення питання про остракізму стосовно громадянина. Спеціальні зборів присвячувалися релігійним, адміністративним, міжнародних справ. Повідомлення про В«порядку денномуВ» повинно було бути оприлюднене не менше ніж за 4 дні до скликання. На розсуд буле або магістратів могли бути і надзвичайні збори для вирішення військових справ. Після реформ Перікла за участь у зборах громадянам також належало винагороду (вигідне, природно, тільки для незаможної і бездельному частини громадян). Скликалися збори на ринковій площі - агори, пізніше - на Фніксе (Особливому пагорбі). p> Збори володіло обширними політичними, але не необмеженими повноваженнями. Тільки в Екклезія приймалися рішення про війну і мир, спілках, призначення представників і послів, оголошенні мобілізації і про числі призиваються щорічно на військову службу. Тут приймалися фінансові закони, митні правила, здійснювався загальний фінансовий контроль. Екклезія стверджувала посадових осіб поліса, а 10 раз у році заслуховувала з звіти про свою діяльність, висловлюючи довіру чи недовіру ім. Номінально Екклезія володіла вищої законодавчої владою, але реально ці повноваження були істотно обмежені. По-перше, за процедурою: проекти законів представлялися в збори лише з буле, і навіть якщо громадянин вносив довільне припущення про закон (формально таке право було), проект слід було спочатку обговорити на раді. По-друге, за змістом: закони вважалися постійними, і, для того щоб скасувати або змінити колишній закон, була потрібна ціла сукупність релігійних і політичних обрядів (adeia). Збори не володіло судовими повноваженнями, воно могло тільки піддати моральному осуду. Правда, з 403 року до н.е. увійшла в практику особлива процедура - ейсангелія, коли звинувачений у замаху на безпеку держави міг бути тут же і засуджений за будь кількості присутніх громадян. Присутність кваліфікованої більшості в 6 тис. громадян було потрібно для вирішення трьох питань: про остракізму, санкції на переміну законів і про передачу прав поліса новому магістрату. Збори не пов'язувало себе єдиним рішенням: могли бути і повторні голосування з того ж питання, скасування попереднього голосування. Подача ...голосів здійснювалася підняттям рук, і тільки в особливо важливих випадках - балотуванням камінчиками (при остракізму - черепками-острака). Головували на зборах затаївши, вони ж і скликали його. У IV в. до н.е. головувати стали члени ради, що не знаходяться в даний момент при виконанні обов'язків пританов. Кілька пом'якшилися вимоги до прийняття нових законів: звинувачення в незаконності повинно бути обгрунтовано в судовому порядку, для попереднього вирішення питання про почин закону організовувалася колегія номофетов (з членів геліеі).

Посадові особи

Ще одним принципом афінської демократії була жорстка підпорядкованість посадових осіб поліса органам народовладдя. Всі посадові особи (Магістрати) не володіли власною, хоча б на основі законів, владою: з повноваження цілком визначалися рішеннями народних зборів і могли бути або розширені, або ще більш обмежені проти традиції. Магістрати зобов'язувалися виконувати рішення ради або зборів, маючи лише власну сферу діяльності. В освіті магістратур забезпечувалося мало не математично витримане рівність демов і філ; органи територіального самоврядування зберігали свій контроль за їх діяльністю. Нарешті, всі магістратури були терміновими - не більше ніж на один рік, і переобрання заборонялися. Ще однією рисою афінської виконавчої влади була жорстка колегіальність магістратів: майже кожен з посадових осіб будь-якого рівня мав до 10 рівноправних йому колег. Кандидатів у посадові особи висували на зборах самоврядувань - у демах або філах. Затвердження на посаді відбувалося на народних зборах, проте в більшості випадків роль Екклезія була своєрідною: магістратів або визначали жеребом, або обирали шляхом відкритого голосування; демократичні кола Афін воліли жереб. Відбір підходящих кандидатів більшою мірою тому залежав від передвиборної перевірки - докімасіі, яку проводив буле або за його дорученням спеціальні колегії. Кандидат у магістрати повинен був бути В«придатнимВ» з точки зору відсутності тілесних недоліків, повноправного громадянства, бути приписаним до певного дему, брати участь до культі Аполлона, шанувати могили предків. Будучи обраним, магістрат отримував деякі привілеї: право на почесне місце в театрі, на церемоніях, на вр емя магістратури звільнявся від приватних до нього позовів. Разом з тим йому заборонялося залишати країну, робити заповіту, він зобов'язаний був звітувати перед органами народовладдя. Магістратури в основному поділялися на 3 категорії. Першу становили архонти (які вже не мали персональних звань і прав); вони виконували доручення буле з підтримання державного порядку, мали право помилування, покарання, затримання громадян і негромадян Афін. Другу становили численні і різні епімелети з самими різними обов'язками, головним чином в якості помічників інших посадових осіб, а також фінансові чиновники. Третю, нижчу групу становили підлеглі - іперети (писарі, реєстратори, судові виконавці); особл...ивістю афінської демократії було те, що цей розряд посад поручался НЕ столко громадянам, скільки рабам або звільненим. Раби-тохотаі виконували і основні поліцейські функції в полісі. p> Особливу категорію посадових осіб складали стратеги - в числі десяти, яким доручалося військове управління і командування. Ця посада не була оплачуваною і доручалася тільки багатим і видатним громадянам; в стратеги могли переобирати (так, Перікл був стратегом 15 років). Обов'язки між стратегами розподіляло народні збори, але нерідко в надзвичайному порядку всі державні справи вручалися одному, який отримував звання стратега-автократора. br/> Фінансова система

Політична міць Афін грунтувалася в тому числі на вельми розвиненою фінансовій системі, яка вперше тут знайшла значення особливої вЂ‹вЂ‹галузі державного управління. узаконених обов'язки громадян сплачувати податки в казну в Афінах не було: громадянин був має право відмовитися від сплати податків, яка становила понад предмет моральної чесноти. Фінанси держави складалися з: 1) доходів від розробки общеафінскіх рудників, копалень, карбування монети, 2) прямого податку, який зобов'язані були сплачувати негромадяни Аттики - метойкі і звільнені, причому і чоловіки, і жінки (у половинному розмірі), 3) непрямих податків, до яких ставилися митні 2%-і збори, ринкові, з продажів; їх сплачували всі учасники обороту. Крім основних, з 428 року до н.е. був введений (4) особливий податок ейсфора, який зобов'язані були сплачувати і громадяни, і метойкі з майна, що перевищує вартість в 1 тис. драхм, а з 413 року до н.е. - Торговий податок (5) ейкоста, яким обкладалися всі товари, переміщалися в рамках Афінського союзу (по 5%) і вивозяться через Босфор (за 10%). У 378 році до н.е. в ході чергової реформи посилилася роль прибуткового обкладання всіх громадян. Більше значення для громадян мали прямі натуральні обов'язки - літургії, найважливішими з яких були: внески на театральний хор, на навчання юнацтва, на організацію священних посольств на загальгрецькі праздненства. Зберігалися древні повинності по споруді за свій рахунок кораблів (триерархия), поповненню арсеналів поліса. Загальний контроль за фінансами здійснював буле, призначав для цього 10 спеціальних магістратів - Польотів; вони вели рахунки, здійснювали державні витрати. Збором доходів відали зовсім інші магістрати - аподекти, також в числі 10; в їх спостереженні була державна скарбниця. Афіни мали десятьма скарбницями, які по черзі могли бути використані для витрат; особлива скарбниця богині Афіни використовувалася тільки на підставі особливого закону.

Суди в системі народовладдя

Афінська демократія втілювалася не тільки у власне політичному народовладдя. На основі прямого волевиявлення народу-демосу будувалася і судова система держави. Найважливішим інститутом судової організації було особливе судове збори - геліейя (нерідко її неправильно наз...ивають судом присяжних). Геліейя не була в прямому сенсі судовим органом, це була форма залучення афінських громадян до участі в суді і в судовому контролі за органами влади та управління (в цьому сенсі реформи Солона, при якому нібито сформувався інститут геліейі). Геліейю становили 6 тис. громадян (тобто кваліфіковане політична більшість), висунутих щорічно від демов і призначуваних жеребом. Єдиною умовою був підвищений віковий ценз у 30 років. Далі корпус геліейі поділявся на 10 колегій (по 500 суддів і 100 запасних) з урахуванням суворого представництва філ. Засідали колегії регулярно, причому пізніше склалася деяка спеціалізація колегій з окремим галузям судового контролю. Геліейя була і власне судовою інстанцією, де вирішувалися кримінальні та, меншою мірою, цивільні справи за приватними позовами, і органом конституційного нагляду за діяльністю народних зборів і посадових осіб. У ній проходила процедура докімасіі посадових осіб в попередньому порядку, могли заслуховуватися звіти посадових осіб, якщо вставав в загальній формі питання про переслідування їх за зловживання. Геліейя була другою інстанцією, де розглядалися скарги на рішення інших судів (крім релігійних питань), особливо політичні звинувачення. І найважливіше, тут проходила процедура перевірки законопроектів на їх відповідність традиції і раніше законодавством за позовом громадян або в порядок діяльності колегії номофетов. Геліейя була вправі засуджувати, у разі злочинів, і на вигнання і на смертну кару. Особливістю повноважень цього установи було те, що вони носили по суті верховний характер: рішення геліейі не могло бути ні оскаржене, ні призупинено (навіть священним втручанням); вона була підконтрольна ніяким іншим інститутам народовладдя. Традиційним судовим органом залишався ареопаг. Йому були підсудні в основному релігійні справи, а також злочини, пов'язані з порушеннями священних устоїв держави (зокрема, справи про навмисних вбивствах, зазіханнях на сімейні і родові відносини, непокори посадовим особам). Крім суду, ареопаг зберіг і деякі управлінські функції щодо загальнонародних священних майн, організації культів, в зносинах релігійного характеру з іншими грецькими державами. Кількісно основна маса судових справ, а також всі судові справи, що виникали з участю неповноправних громадян або негромадян Афін, перебувала в компетенції спеціальних судових установлень: а) колегії 51 ефетов, утвореної Драконтом в 521 році до н.е. для розгляду головним чином справ кримінальних і пов'язаних із заподіянням шкоди особистості, б) колегії одинадцяти, створеної для порушників громадського порядку, захоплених поліцією (нічних злодіїв, грабіжників, професійних злочинців), і в) колегії діететов, де слухалися справи з майнових спорів, що виходив за межі компетенції самоврядування демов і філ. Всі судові органи (крім ареопагу) були регулярно оновлюваними і перебували під постійним контролем низового самоврядування як за своїм ск...ладом, так і за процедурою розбору справ - переважно публічною.

Деформація афінської демократії

Невдала для Афін Пелопоннесская війна зі Спартою (431 - 404 рр.. До н.е.) е тільки поклала початок повільної, але неухильної деформації державних інститутів афінської демократії, а й стала одним з найважливіших факторів цієї деформації, викликавши до життя посилення повноважень військових керівників, централізованих управлінських колегій. У 411 році до н.е. політичні протиріччя в афінському суспільстві викликали новий олігархічний переворот - у влади стали колегія 30 і новостворений Рада 400. Були ліквідовані найважливіші гарантії незмінності державного ладу, що склалися при Перикле: право на позов з приводу позазаконному нового законопроекту та плата за виконання державних посад. Скорочено склад народних зборів шляхом введення майнового цензу для участі в ньому. Насильно було розпущено буле. Незабаром демократія взяла гору, хоча нові тенденції були важливим симптомом еволюції. Другою спробою вийти з політичних труднощів шляхом розгрому демократії стала тиранія 30-ти, встановлена ​​після чергового перевороту в 404 році до н.е. Політичні права і свободи зберегли тільки 1 тис. громадян з високим майновим цензом, була знищена геліейя. Тиранія не могла знайти опори у власному населенні, і для її підтримки перемогла Спарта надала свої збройні загони. Після народного обурення спартанці були вигнані, а разом з ними і нові правителі. Колишній демократичний порядок відновився частково, значно скоротилися можливості контролювати діяльність посадових осіб, зменшилися фінансові можливості демократичних установ, знизилися податки. У період поступової деформації демократії наочно виявилася її конституційна слабкість: відсутність системи розвиненого законодавства (афоризмом Периклівська епохи було: В«Краще добрі громадяни і погані закони, ніж погані громадяни та добрі закони В»). Установи важили стільки, скільки важили що впливали на них люди. У період занепаду достатньо було особистості великого оратора Демосфена ( IV в. Е.) , щоб викликати до життя колишні цінності народовладдя. Але варто було місту його вигнати, та афінську демократію стали роздирати станові протиріччя, розтрощивши Афіни зсередини і зробили їх легкою здобиччю набрала чинності на півночі Еллади нової Македонської держави. br/> Поліс і демократія

Саме слово демократія (demokrateia - правління демосу) було невідомо в період розквіту тих принципів і установ, які зв'язуються з ним. Демократією став позначати певний тип державного устрою тільки Аристотель в IV ст. до н.е. І робив він це далеко не з доброзичливим ставленням до такого пристрою (политтю, змішання різних типів організації влади вважав він більш стійкою). Головною цінністю політичних встановлень періоду афінської демократії був поліс, полисная організація, особлива сукупність інститутів. Поліс - ...це, з точки зору державної організації, не територія, а спільнота людей, зарахованих до нього; тому зовсім не порушувало ідей народовладдя, що далеко не всі жителі Аттики брали участь у державній діяльності (у V ст. до н.е. приблизно 2/5 жителів були громадянами, 1/5 - метойкамі, 2/5 - рабами). Поліс - верховна цінність і влада, єдиний суверен; якщо інтерес міста змінюється, він може розірвати договір, зняти з себе зобов'язання - право підпорядковане авторитаризму міста. Усередині міста - господар його демос; всі органи управління, всі посадові особи тільки отримують повноваження від демосу і контролюються законом. Періодична зміна посадових осіб вважалася ледь не головним оплотом народовладдя і свободи його громадян: «³льний місто, народ у влади, виборних змінює він щороку, багатству переваг тут не дають: права у бідних ті ж В» (Евріпід. Прохачки. 405-409) . p> Основними принципами вільного державного устрою вважалися ісономія (рівність перед законом) і ісегорія (рівність у праві голосу). Власне цими двома началами і обмежувалося розуміння демократії в античній Греції. Рівність у політичних правах має спиратися на особливий статус громадянина, який може якось протистояти всьому співтовариству. В Афінах до певної ступеня гарантіями такого статусу були визнана священної недоторканність житла (кожен суверенний у своєму будинку, і ніхто з посадових осіб не вправі входити туди, встановлювати домашні порядки) і право Ефес - опору протистояли його інтересам рішення магістратів. Громадяни мали безумовне право участі в основних інститутах влади і контролю за посадовими особами, причому побудовані вони були так, що на життя одного покоління практично кожен повноправний громадянин (Якщо не було вже виняткових обставин) неодмінно хоч раз брав участь у раді, в геліейе, в діяльності магістратів. Демократичне державний устрій поліса не було гарантією від прагнення до імперіалізму, політичної гегемонії над іншими державами. У 446-433 рр.. до н.е. оформився Афінський морський союз, куди увійшли майже всі держави Греції (крім Спарти). У союзі зберегли автономію тільки три колишніх поліса, для решти держав афінська Екклезія стала органом політичної влади. Фінансове пограбування сусідів супроводжувало демократію і навіть зміцнювало її владу. Афінська демократія могла існувати також тільки за політиці примітивного соціалізму. Публічний сектор економіки відігравав важливу роль у доходах поліса, регулярні хлібні, грошові, земельні роздачі вважалися обов'язковою частиною діяльності держави, більше того, демос починав тільки в цьому бачити сенс і виправдання поліса.

Правова політика і законодавство афінської демократії

Соціально-правовий лад

У соціальному відношенні грецька демократія грунтувалася на глибинному нерівності населення, і полісної лад не тільки допускав, але і прямо припускав наявність станових розмежувань між окремими шарами жителів. Право в різній м...іру зобов'язувало своїми вимогами стану, стаючи для одних правом-привілеєм, для інших - формою закріплення соціальної приниженості. Афінське суспільство періоду розквіту демократії розпадалося на мінімум чотири категорії населення, що розрізнялися за своєю правоздатності і правовим можливостям у майнової та побутовій сфері. Найбільш повною правоздатністю володіли афінські громадяни (аналогічна категорія громадянства була і у всіх інших полісах Еллади). За законом 451 року до н.е. громадянином міг вважатися афінянин, народжений від перебували у законному шлюбі батьків, кожен з яких був афінським громадянином. За настанні повноліття (у 18 років для юнаків) проводився запис нового громадянина під фратрію і в філу (згідно демов списками і за бажанням; деякі особливо почесні фратрії і філи були закритими, тобто тільки для власних дітей). Після цього наступала можливість користуватися передбаченими законами правами. Юнаки протягом двох років (з 18 до 20) зобов'язані були пройти військову службу. Тільки після служби громадяни мали право бути присутніми в народно зборах. Цивільні списки велися органами самоврядування - демотов ; загальний контроль здійснював буле. За кожним залишалося право оспорити неправильну, з його точки зору, запис про громадянство. При Солоне увійшло в практику надання громадянства шляхом натуралізації (обживання) вихідцям з інших грецьких полісів, але досить швидко це припинилося. Афінський поліс став замкнутим, громадянство в ньому - вродженої привілеєм. Права громадянства виявлялися насамперед у політичній сфері, тобто в можливості брати участь у діяльності органів влади, управління і суду. У комерційному обороті, в угодах воно майже не давало переваг. Громадянин мав право на місце в суспільному театрі, на релігійних церемоніях, право на видачі в особливих випадках з громадських фондів. Крім військового, афінські громадяни несли натуральні і грошові (податкові) зобов'язання перед полісом. У рамках полісної організації афінські громадяни були практично рівними. Майнові цензи, встановлені Солоном для історичних категорій вільного населення, мали значення для запису в той чи інший рід військової служби і для доступу в число магістратів. Сама нижча майнова категорія - фети - перебувала разом з тим у політично приниженому положенні: вони не могли призначатися в посадові особи (хоча з V в. е. їх число становило від 2/3 до ВЅ всього населення полісу). Навіть після демократичних реформ збереглося привілейоване становище родової аристократії: патріархальна влада щодо членів фратрій, тільки вони могли здійснювати жертвопринесення. Входження афінянин до числа громадян було обставлено особливої вЂ‹вЂ‹правової процедурою - єпитимією. За скоєні проти поліса злочину, релігійні або сімейні проступки громадяни могли зазнати й довічної атимии - позбавлення прав громадянства без вигнання. Найбільш часто атимия була наслідком проявленої в бою боягузтві, лжесві...дчення, розтрати громадських коштів, підкупу в стосовно посадових осіб. Атимия виражалася у позбавленні прав доступу на ринок, в святилище, звичайно ж, в органи влади. Крім повної, могла бути і часткова атимия - позбавлення частини прав (наприклад, вчинять позови). Категорією вільного, але неповноправного населення були метойкі (Метеки). Зазвичай це були натуралізуватися вихідці з інших полісів, їх нащадки. Метойкі також вписувалися в демов списки, це було підставою для державного їх оподаткування. Однак прав самоврядування вони повною мірою не отримували (Мабуть, їх інтереси висловлювали покровителя з числа родової знаті). У відміну від повноправних громадян метойкі не мали прав на отримання земель з громадських фондів, що не приписувалися до клерухий (що давало право на землю в новопридбаних областях або завойованих). Вони не могли вступати в повноцінний, з точки зору закону, шлюб навіть з афінянами. У філи і фратрії вони не записувалися, не брали участі в полісних святах і театральних уявленнях, не могли брати участь у спортивних змаганнях (Олімпіадах). Дуже рідко вони призивалися свідками в суди. Самі метойкі були підсудні НЕ звичайним судам, а посадовій особі - архонту-полемарх. Хоча метойкі і володіли правом на повну охорону законом їх особи і майна, злочини у відносно їх розцінювалися як менш важливі: так, за вбивство метойка покладаються не смертна кара, а каторжні роботи. Особливу категорію населення Афін становили іноземці , ті, хто жили постійно в полісі, але не були приписані до демам. Вони мали всі права в комерційному обороті, користувалися захистом влади і права, але не несли ніяких цивільних обов'язків (крім сплати торгових зборів і податків) і тим більше не мали політичних прав. Іноземці могли отримувати індивідуальні привілеї (за надані послуги полісом, з поваги до багатства або популярності): право володіти землею, але в меншому, ніж афіняни, розмірі, доступом до театру тощо Значна частина населення поліса була на становищі рабів . Рабами ставали: (1) за народженням, (2) за вироком суду щодо невдячного метойка або вільновідпущеника, (3) захоплені в полон. Раби могли належати як полісом, так і приватним особам (До IV ст. До н.е. більшість афінських громадян володіло 3-4 рабами). Використовувалися раби, як правило, в домашньому господарстві або як фахівці (в землеробському або ремісничому виробництві їх практично не було); раб в Афінах був досить доріг - ціна доходила до розмірів річної плати ремісника. Господар не мав права розпоряджатися життям або смертю раба, перепродаж в чужі руки теж не була абсолютно вільною. Раба можна було карати, проте ні в якому разі не зловживаючи цим; в обмеженій мірі раб зберігав право навіть на захист своєї особистої честі. У суді раб міг поставати лише на вимогу геліейі при розгляді звинувачень у політичних злочинах, свідчення в цих випадках бралися обов'язково під тортурами. Публічні (державні) раби були головним чином... зайняті на громадських ремісничих роботах (ергатаі), на поліцейській службі (тохотаі), в якості помічників писарів і адміністраторів у різних конторах (гіпетаі).

Сімейний уклад

Статус афінського громадянина був нерозривний з особливим становищем в сім'ї. І афінське право, і традиційний уклад (останнє більшою мірою) підтримували збереження патріархальної влади батька сімейства над домочадцями. Дім в афінському полісі взагалі представляв особливу якість: це було не тільки житло, а й священне місце, гарантія прав афінського громадянина. Неповноправних жителю, іноземцю заборонялося вступати під дах будинку афінянин, не дозволялося, без згоди громадянина, входити туди магістрату, судовому виконавцю. До сімейству афінянина ставилися його дружина, діти і раби; всі вони однаковою мірою складалися під патріархальної владою глави будинку. Влада ця була схожа колишньої родової влади басилевса (звідки і вела своє походження): голова дому був і опікун, і заступник членів сім'ї, і жрець домашніх богів, і представник домочадців в суді. Шлюб в Афінах вважався моральним боргом громадянина, хоча ніяких правових стиснень для самотніх не було. В ідеалі шлюб був моногамним. Однак повноправного громадянинові дозволялося (і навіть потрібно було) мати громадянську наложницю, за умови, що вона містилася не в сімейному домі. Це не могло бути предметів правових претензій ні з боку дружини, ні з боку її колишньої сім'ї. Згоди, і навіть взагалі бажання жінки на вступ у шлюб не вимагалося; висновок сімейного союзу було родом угоди між майбутнім чоловіком та сім'єю нареченої. Жінка завжди вважалася складається під патріархальної владою чоловіка, батька чи синів; проте прояви цієї влади в її відношенні не були значними. Право на розлучення спочатку оформилося тільки для чоловіка, і то за наявності вагомих причин (безпліддя дружини протягом тривалого часу, фактичний розрив сімейних відносин). У майновому відношенні жінка в афінської сім'ї зберегла деяку самостійність. У неї могла бути своя власність. Проте в цілому афінське право не визнавало спільності сімейного майна, тому прав на спадщину жінка не мала (це відносилося і до дочок: вони могли претендувати лише на отримання приданого з сімейного майна). Патріархальна влада батька сімейства щодо своїх дітей була більш релігійно-моральної за змістом; в правовому відношенні вона була істотно обмежена вже з VI ст. до н.е. Батько був зобов'язаний виховати сина, дати йому необхідне і потрібне громадянське освіту (у публічних школах), він не міг позбавити сина спадщини без дуже вагомих причин, розглянутих у місцевому самоврядуванні або навіть у суді. Правда, зберігалася можливість взагалі відмовитися від сина за наявності до того підстав. З настанням громадянського повноліття (у 18 років) син повністю виходив з-під влади батька. Обов'язки по відношенню до батьків син повинен був виконувати тільки якщо отримав виховання, навча...ння ремеслу і т.п.

Регулювання майнових і торгових відносин

Незважаючи на високий розвиток торгової економіки, комерційних зв'язків в афінському суспільстві, політика демократії (можливо, саме тому, що прагнула задовольнити соціальний інтерес більшості) намагалася стримати розвиток власницьких відносин, зберігаючи високий ступінь державного регулювання. Це регулювання було одночасно і заступництвом держави щодо комерційного обороту, і його регламентацією в інтересах соціальної стабільності. Але сама по собі стабільність була часто тільки збереженням соціально-правових пережитків додержавного побуту. Торгове право Афін у Найбільшою мірою було обумовлено загальними інтересами полісної організації. Ринки і торгівля знаходилися під захистом державної влади. Як загальне правило, доступ на ринки мали усі вільні жителі, включаючи іноземців; в якості покупців могли виступати і раби. Але для громадян поліса передбачалося право доступу на ринок, якого за певних умов вони могли бути позбавлені владою (у відношенні інших категорій адміністрація, мабуть, була вільна). Іноземці користувалися в торгових справах допомогою спеціальних адміністраторів-заступників - Проксенії. Виконавчі влади контролювали міри і вага, законність ходіння і прийому грошей. Ціни були фіксованими на певний період. Передбачалося, що законом має право бути встановлено різного роду обмеження на ввіз і вивіз товарів: так, одним з постанов Солона був заборонений вивіз з Афінської держави будь-яких продуктів харчування, крім оливкової олії. Торгові угоди повинні були полягати тільки письмово (це не відносилося до ринкової торгівлі); суперечки з торговим справах вирішувалися спеціальними суддями. Основне місце в афінської торгівлі займала морська, за допомогою кораблів. Така торгівля була практично неможлива (за рідкісними винятками) для одноосібних підприємців. Тому досить рано виникли специфічні форми правової організації морської комерції. Для введення її полягало спеціальне корабельне товариство терміном не більше ніж на рік. Товариство укладали купець як основний організатор торгового підприємства, власник корабля - Арматор (як правило, він же шкіпер), а також інші товариші-учасники. АРМАТОР в будь-якому випадку належало не менше 30% прибутку. Договір корабельного товариства був дуже своєрідним: він включав обов'язки і по схоронності вантажу, і з його доставки, і навіть елементи як би страхування можливих втрат АРМАТОР у разі втрати судна (можливі збитки інших товаришів були байдужі). Речове право також значно стримувалося у своїх формах регулюючою роллю держави. Передбачалося, що не всі взагалі речі можуть бути в приватному володінні: вулиці, площі, гавані, громадські річки, священні речі могли бути тільки в загальнодержавних володіннях. Право власності на землю було нерозривно з політичними правами: воно могло бути тільки у членів поліса; м'якшими були вимоги щодо власності на нових з...емлях - у складі так званих клерухий. Поліс міг і позбавити цього права. Окремо від земельної власності розглядалося в праві володіння садами і виноградниками - вони могли належати і негромадянам Афін. Право на забудову землі в поселеннях представляло предмет самостійного регулювання; і могло бути так, що земля належала одному, а право використання поверхні фактично в іншого. Власність взагалі розумілася переважно як право на доходи або продукти, принесені річчю, і як можливість довільно здійснювати з річчю угоди по розсуду. В афінському праві вперше оформився особливий інститут, пов'язаний з закладами землі або іншої нерухомості, - іпотека. Кредитор надавав власнику землі позику під умовою переходу до нього надалі, при неповерненні позики, цієї землі; при тому, що до закінчення терміну зобов'язання земля залишалася у володінні і користуванні боржника. Цей вид угоди був максимально поширений в Афінах і навіть породжував соціально-політичні проблеми відношенні багатих кредиторів і боржників у загальнодержавному масштабі. За кредитором залишалися великі права: він міг без участі державних органів при неповерненні боргу прямо вступити у володіння закладеної землею. Ця угода, як і більшість інших, повинна була оформлятися письмово. В Афінах раніше багатьох інших правових систем склалося вимога складати спеціальні документи про угоди, які не просто свідчили факт угоди, а були обов'язковою формою їх укладення: розписки - Синграфи і спеціальні записи в книгах - хеірографи. Угода взагалі вважалася дійсною з моменту досягнення її учасниками згоди про основних (не обов'язково у всіх деталях) положеннях угоди, хоча б жодних реальних дій сторони ще не виробили.

Розвиток законодавства

Афінське право склалося в значній мірі на підставі традицій, правових звичаїв і тільки потім вже законодавства. Закони далеко не охоплювали всі області майнових і міжособистісних відносин. Тому спеціально передбачалося, що В«питання, щодо яких немає законів, слід дозволяти за міркувань найбільшою справедливості В». Відомостей про найдавніших афінських законах не збереглося. Знаменитий судовий оратор IV в. до н.е. Демосфен в одній з промов згадав про закони легендарного правителя Тесея, які нібито були вибиті на камені. Однак якщо якісь усні постанови в архаїчний і навіть ще додорійскій період і існували, вони стосувалися тільки релігійних питань: свят, обрядів і т.п. Першим історичним законодавцем Афін був тиран Драконт. Закони Драконта (близько 621 року до н.е.) були присвячені головним чином новій організації суду, покаранням за різні порушення священного і суспільного укладу; в соціально-правовому сенсі вони прагнули стримати поширення майнової нерівності - і в цьому відношенні цілком походили на закони перших давньосхідних правителів. Закони ці скасували будь-які привілеї, в тому числі родової знаті, у сфері кримінального покарання. Практично за будь-яке злочин, за бу...дь-яку зокрема крадіжку, навіть крадіжку овочів з городу, Драконт наказав стратити смертю. Передбачалося покарання за вбивство раба. В«Коли Драконта запитали, чому він за велику частину злочинів призначив смертну страту, він, як кажуть, відповідав, що дрібні злочини, на його думку, заслуговують цього покарання, а для великих він не знайшов більшого В»(Плутарх. Солон. 6). Тільки за посягання на недоторканність особи міг бути призначено штраф. Злочин було нанесенням образи не тільки самому потерпілому, але і всьому його роду - тому скарги до суду могли подавати як потерпілі, так і їх родичі. Закони передбачали можливість примирення злочинця з рідними убитого чи з тим, кому був заподіяний збиток; з цієї можливості з'являється компенсація, встановлювана за угодою сторін (або в худобі, або у грошах), - вельми своєрідний інститут додержавного афінського права. За переказами, закони Драконта (за винятком тих, що були присвячені покаранням за вбивства і тяжкі злочини) були скасовані Солоном на початку VI ст. до н.е., які сам, у свою чергу, склав нове велике законодавство, присвячене вже дуже багатьох питань життя афінського суспільства. Закони Солона (Після 594 року до н.е.) , мабуть, були записом не тільки звичайного права і релігійних постанов, але і перенесенням в Афіни деяких законів інших грецьких полісів і навіть Єгипту. Закони були вибиті на дерев'яних дошках (Числом не менше 16-ти) і виставлені в Притані. За вказівкою законодавця, слідувати їм афіняни повинні були не менше ста років (до IV ст. до н.е. по крайней міру шанобливе ставлення до цих законів ще зберігалося). Предметом особливої вЂ‹вЂ‹уваги солонових законодавства було охорону сім'ї, і в зв'язку з цим істотно виправилася становище жінок у полісі. Заборонялося продавати з родини дочок і сестер, якщо тільки вони не скоювали порушень проти моралі і сімейних устоїв. Шлюб повинен служити продовженню роду, дітородіння, а не задоволенню корисливих чи інших недостойних прагнень. Тому вводилися вікові обмеження, особливо в тих випадках, коли жінки, скориставшись умовним шлюбом, прагнули вийти з-під влади своїх синів. Заборонялося приносити чоловіку велике придане (крім особистих речей). Щоб не укладалися мнимі і фіктивні шлюби з дочками багатих пологів тільки заради збагачення (у спадщину), вводилося вимога, що зобов'язує чоловіка В«багатої сиротиВ» до співжиття з нею. Причому якщо формальний чоловік відмовлявся це робити чи був не здатний до співжиття, то і жінці дозволялося взяти офіційного співмешканця з числа родичів дружина. Збереження суспільної моралі і спокою було, мабуть, другим за важливістю предметом законів Солона. Заборонялося погано говорити про померлого, так само як і паплюжити живого - надалі це розглядалося як образа особистої честі і каралося штрафами (на користь як родини потерпілого, так і скарбниці). Вводилися обмеження на зайві розкоші і взагалі прояви всякої нарочитості, нескромності (наприкла...д, зайві голосіння жінок на похоронах - звичай, видимо, що перейшов з Єгипту і крито-мікенської культури). Перелюб в сім'ї розглядалося як злочин: чоловіку дозволялося убити захопленого коханця дружини. Однак як суспільний інститут гетеризм не переслідувати, заборонялося тільки професійне звідництво. Важкий штраф покладався за згвалтування жінки, яка розглядалася також як замах не так на особистість, а на суспільну мораль. Закони містили постанови, що регулювали майнові відносини в рамках сусідського права. Були встановлені взаємні зобов'язання саджати дерева на певній відстані, щоб вони не заважали один одному. При копанні ям, канав випливало відступати від сусіднього володіння на достатню відстань. Пчільники одного господаря від інших повинні були бути видалені не менше ніж на 300 футів. Щоб запобігти взаємні обмани і спори громадян, законом установлювалися граничні ціни на жертовних тварин (також подібно з давньосхідних законами). Врегульовувалося порядок претензій у разі нападу домашніх тварин на людину. Солон вперше ввів в афінське право можливість заповіту на своє майно, В«зробив майно дійсною власністю власникаВ». Однак це право було й істотно обмежене вимогами не бути під впливом хвороби, в пригніченому стані або під впливом жінок. Тут, в Зокрема, висловилася та особливість древнього правового світогляду, згідно якої немає особливої вЂ‹вЂ‹різниці між переконанням, шкідливим по наслідках, і навмисним обманом або примусом: головне - реальний шкоду для людини і сім'ї. В

Закон і право

Особливості змісту афінських законів, їх зосередженість на свого роду общинно-полісних цінностях мали своєю підставою особливе, неполітичне загальне розуміння Закону і Права. Закон служить не державної влади, а виражає морально-обов'язковий порядок - в цьому його зміст, в цьому і призначення. Право могло бути двох родів, згідно загальгрецького поданням. Як широке поняття - Themis - це втілення волі богів; воно саме присутнє в природі, пронизує собою бажаний богам суспільний порядок. Такому поняттю повинні відповідати між собою відносини між народами, між різними верствами населення в полісі, відносини між пануючими і підвладними, відносини в роді і родині. Як більш конкретне поняття - Dike - це і власне юридична норма, і разом з тим моральне розпорядження про чесноту. Чисто юридичного представлення про законах, про право в Древніх Афінах не існувало: право і закони одночасно позначали і справедливість з точки зору релігійної і полісної моралі. Юридичне припис, закон - тільки додаток вимог всесвітнього порядку. Виражені ці розпорядження можуть бути в кількох видах. Перший - ретра - взаємна обіцянка, наприклад, законодавця і народу, двох пологів по відношенню один до одного, двох народів; цей закон має фундаментальне значення і не може бути ні скасовано, ні перемінений. Другий - themos - глобальне правило, встановлення якогось певного вл...астивості (про шлюб, державу, про значенні якоїсь особи); такий зміст мали більшість конкретних приписів, встановлених Драконтом або Солоном. Третій - псефісма - індивідуальне рішення, клятва, законодавчий акт, прийнятий органами полисного народовладдя. Головна задача цього виду - регламентація діяльності магістратів, щоб вони не порушували прав громадян. Однак преклоніння перед законами, безумовного переваги їх іншим формам права в грецькій правосвідомості не було: закон - тільки один із шляхів до найкращого порядку і не завжди найдосконаліший: В«І тільки внаслідок тієї обставини, що рішення одних питань може бути підведене під закони, а інших не може, доводиться дивуватися і досліджувати, що переважніше: панування чи найкращого закону або панування найкращого чоловіка, - так як питання, зазвичай вимагають обговорення, не можуть бути заздалегідь вирішені законом В». (Арістотель. Політика. III.XI.8)

Висновок

Виступати в народному зборах і вносити проекти нових законів формально міг кожен учасник. Законопроекти попередньо вивішувалися для загального і надходили на обговорення народних зборів після їх розгляду в буле, який за кожному законопроекту давав висновок. Голосування по законопроекту вироблялося підняттям руки. Крім того, голова народних зборів міг не ставити на голосування ті пропозиції, які, з його точки зору, були незаконними. Важливим засобом, використовувалися з метою забезпечення стабільності законодавства, було право будь-якого учасника зборів, пославшись на незаконність запропонованого законопроекту, зажадати зняття його з обговорення або голосування під загрозою залучення до суду. p> Прийнятий народними зборами законопроект стає законом тільки в тому випадку, якщо він не відкидається потім геліеей.

Таким чином, законодавчий процес Стародавніх Афінах мав наступні стадії: 1) внесення законопроекту в народні збори в порядку законодавчої ініціативи, якою володів кожен повноправний громадянин; 2) попереднє розгляд законопроекту у раді буле і дача по ньому ув'язнення для народних зборів; 3) прийняття законопроекту народними зборами; 4) прийнятий законопроект міг бути відкинутий геліеей. 1. Історія держави і права зарубіжних країн. Частина 1. Підручник для вузів. 2-е вид. Під ред. проф. Крашенинниковой Н.А. та проф. Жидкова О.А. - М, 1999. - 624 с. 2. Загальна історія держави і права: Підручник у 2 т. Видання друге. Під ред. Омельченко О.А.. Т.1 - М, 1999. - 528 с. 3. Загальна історія держави і права: Підручник/За ред. проф. К.І. Батира. - М, 1999. - 456 с. p> 4. Історія Стародавньої Греції: Учеб./Под ред. В.І. Кузищина. - 2-е вид. - М, 1996. - 399с. 5. Історики античності. М.Томашевская. Т.1. Стародавня Греція. М, 1989.