Хорова пісенна лірика. Основні жанри та тематика. Творчість Алкмана, Івіка, Аріона, Піндара, Вакхіліда.
Зміст
Піснеспіви
Осмислюючи образ життя греків, Аристотель прийшов до висновку, що людина є "істота суспільна". Громадяни одного поліса хоча б в обличчя знали одні інших, зібравшись на народні збори, вони обговорювали справи, пліч-о-пліч стояли в бойовому строю і разом проводили святкування, які зазвичай були всенародними.
Свята не обходилися без пісень. Греки дуже любили музикувати і співати і мали безліч дитячих, дівочих, чоловічих і жіночих хорів. Богів вони прославляли гімнами, пеани, дифірамбами, а на честь людей співали енкоміі, епінікії, Френ і т. п. Потрібно підкреслити, що саме звідси до нас дійшли ранні тексти хорової лірики. Це піснеспіви на честь богів.
Алкман
Одним із зачинателів хорової лірики вважається жив у Спарті в VII ст. до н. е.. співак Алкман. У цей час з Криту до Спарти переселився Фалет, що приніс з собою до Греції критські танцювальні пісні, там жив і творець пеан і дифірамбів в героїчному стилі Ксенокріт. З їхніх творів нічого не збереглося. Алкман складав пісні і керував чоловічим, жіночим і дівоцьким хорами. Він написав п'ять книг пісень. Від них залишилися фрагменти, серед яких виділяється уривок приблизно із ста рядків з пісні для хору дівчат, присвяченій, мабуть, Артеміді. З цього фрагменту видно, що Алкман використовував два змістовних елемента, що стали в пізнішій хорової ліриці найважливішими: міфологічні деталі й узагальнення роздумів над життєвим досвідом, виражене у сентенціях.
Щасливий, хто в радості, Без сліз проводить день (Frg. 37-38).
Вважається, що Алкман заклав основу і для форми хорової лірики: склав строфу, що складається з трьох частин (строфи, антистрофи і епод). Такими симетричними строфами згодом писали всі представники хорової лірики.Для них була робота не тільки в Спарті, а й по всій Греції, тому що богів потрібно було почитати скрізь.Алкман писав переважно:
- піани (гімни богам);
- проомії (вступи до епічних декламацій);
- парфенії (пісні для хорів дівчат);
- гіпофегмати (танцювальні пісні);
- еротики (любовні пісні);
- епіталамії (весільні пісні);
- сколії (застільні пісні);
Найчастіше Алкман використовував гекзаметр та тетраметр; характерна для Алкмана дворядкова система із дактилічного гекзаметра і дактилічного тетраметра отримали назву Алкманової строфи.
Завдяки багатству метрики, Алкман став зразком для пізніших поетів, що писали хорову лірику. У Спарті йому встановили пам'ятник і глибоко шанували протягом століть. Поети і вчені олександрійської школи зарахували Алкмана до канону 9-ти ліриків. У новий час широко відомий був тільки «ноктюрн», який був перекладений Ґете. На честь нього встановлено пам'ятник.
Загалом поет полюбляв усе красиве, тому надзвичайно глибоко відчував мальовничість природи. До нас дійшов вірш Алкмана, що зображає спокій поснулої природи:
Сплять усі верховини гірські й стрімчасті скелі,
Всі байраки, всі провалля,
Нори, де плазуни, що їх чорна земля зростила,
Робуче плем'я бджіл, хижий звір у пущі,
Страховищ у глибинах моря сон пройняв,
Крила поскладавши, в вітах поснуло птаство…
(Переклад Г. Кочура)
У Сицилії в VII-VI ст. до н. е.. жив Стесіхор, написав двадцять шість книг співів. Від них збереглися лише фрагменти, які показують, що поет любив урочистий стиль, а матеріал запозичив з епічних поем. Вважається, що його ліричні розповіді були як би щось середнє між епосом і трагедією. Їх назви:
- "Загибель Трої";
- "Повернення";
- "Орестея";
- "Европея";
- "Еріфіла";
- "Кербер";
Івік
Вже в античності була оповита легендами життя поета Івік, що походив із Регія в Південній Італії. Тепер дуже відомий став знаменитим завдяки Ф. Шиллеру розповідь про те, що Івік був убитий розбійниками, але цього ніхто не бачив, крім пролітаючих журавлів. Вмираючий поет попросив журавлів помститися лиходіям. Через деякий час вбивці сиділи в театрі, і над глядачами пролетіла зграя журавлів. Один з убивць штовхнув іншого: "Дивись, месники за Івіка!" Обидва весело розсміялися, але в людей, які знали, що поет був убитий, така поведінка викликала підозру, і вбивці були покарані.
Олександрійські вчені II -III ст. до н. е. . зібрали твори Івіка в сім книг, які, на відміну від текстів інших ліриків, не мали назв, а були просто пронумеровані. До 1920х років усі збережені тексти Ібіка були лише два фрагменти (7 і 13 рядків) і близько п'ятдесят рядків, розкиданих по античних коментарях. У наш час в Єгипті (а саме Ель-Бахнаса, що в давнину мав назву Оксірінхе) були виявлені папіруси, які містять фрагменти текстів, що, як зараз вважається, входили до олександрійської збірки. Збережені фрагменти налічують 40 віршів і містять зразки монодичної та хорової лірики. Для ранньої поезії Івіка, ймовірно під впливом Стесіхора, характерна розповідь з області міфології (при цьому поет часто модифікує первісну легенду, знижуючи героїчний тон). Потрапивши на Самос, Івік звертається до більш легкої любовної поезії, і саме цей жанр прославив його в античності. Головною темою творчості Ібіка в цей період стала любов до красивих хлопчиків і дівчаток. Як припускають, ці пісні могли виконуватися хорами хлопчиків на змаганнях краси (які проводилися наприклад на о. Лесбос). Івік виступає сполучною ланкою між західною і східною грецькою поезією. Він писав на дорійскому діалекті і використовував розміри, що виникли в дорййскій школі, в той же час по тону і змісту твори Івіка дуже близькі до еолійської школи. Тексти Івіка - це складна суміш «публічного» хорового стилю Стесіхора і «приватного» сольного стилю Сапфо та Алкея. Сучасні дослідники припускають, що твори Ібіка могли виконуватися як хором, так і солістом під звичайний акомпанемент струнного інструменту, і що взагалі всі праці Івіка були власне монодичними. У той же час Івік будує свої твори на основі розробленої Стесіхором тріади: строфа - антистрофа - епод - і слідує моделі так тісно що навіть його сучасники з великими зусиллями розрізняли стилі цих двох поетів. Деякі дослідники вважають образи Ібіка хаотичними, однак виправдовують цю хаотичність як художню особливість стилю поета, а сам стиль називають «витонченим і пристрасним».
Переклади
На жаль, українських доцільних перекладів вірші Ібіка ще не мають.
Первым, молвят, был Зевсу Геракл поборник
Вместе с сильной духом Палладой-девой,
Наилучшего дщерью. Ее же один рождал он:
Всколебалось темя у бога...
Переклад Н. Казанського
(Ее же один рождал он... — поява Афіни з голови Зевса)
О Евриал, Харит лучезарных ветвь,
Ты, о питомец Муз пышнокудрых! Кипридою
И нежною Пейфо ты
Под розами вскормлен, цветущими пышно.
Эрос влажномерцающим взглядом очей
Своих черных глядит из-под век на меня
И чарами разными в сети Киприды
Крепкие вновь меня ввергает.
Дрожу и боюсь я прихода его.
Так на бегах отличившийся конь неохотно под старость
С колесницами быстрыми на состязанье идет.
Переклад В. Вересаєва
Из-под сумрачных вежд вот опять на меня
Влажным оком своим загляделся Эрот.
Этот взгляд у него полон чар и огня.
В сеть Киприды меня он насильно влечет.
Я дрожу, лишь почую его пред собой:
Точно конь призовой оробеет, дрожит
Под ярмом скаковым в колеснице лихой,
Когда станет уж стар и несмело бежит.
Переклад М. Гаспарова
Аріон
Аріон, також Аріон Метімнейскій (греч. Ἀρίων ὁ Μηθυμναῖος , Лат. Arion Methymneus) - грецький ліричний поет, співак і кіфаредів з Метімни на о. Лесбос (кінець VII - початок VI ст.до н.е..).
Біографія
Народжений на острові Лесбос, він багато подорожував, уславився своїми піснями і врешті прийняв запрошення коринфського тирана Періандра оселитися в місті Коринф. Аріон був надзвичайно талановитий. Складали навіть легенди, що музикант, подубно до міфічного Орфея, своїми піснями закаровував не тільки людей, але й тварин. Захоплений розбійниками, він вистрибнув у бурхливе море і був урятований дельфіном, якого полонила почута перед цим прощальна пісня поета.
Творчість
Проте найголовнішою заслугою Аріона було те, що він надав гімнові на честь бога Діоніса досконалої художньої форми і вперше назвав його дифірамбом, а також зробив хоровою піснею. Проте дифірамб оспівував подвиги і діяння лише одного Діоніса. Це обмежувало дальший розвиток гімну, але цю ваду було незабаром подолано. Сюжетами дифірамба поступово стають різні історії про легендарних героїв - напівбогів, напівлюдей. Згодом відбувається перехід до зображення і простих смертних, які діють поруч з героями,а це робить хор сатирів недоречним, замість них хоревитами стають ті самі ж люди. Подібна трансформація хору несподівано відбилася на характері первісної трагедії. Адже хор сатирів надавав їй забавного, жвавого й веселого вигляду. Вилучення їх легковажних і комічих пісень перетворювало трагедію на серйозну п'єсу. Подібне новаторство, очевидно, не всім сподобалося, зокрема своє невдоволення висловило селянство, для якого культ Діоніса лишвся чи не найголовнішим. Щоб задовільнити їхні вимоги і зберегти новий жанр, у якому драматурги інтуїтивно відчували великі можливості, разом із трагедіями у вистави почали включати і п'єси, хор у яких, як і раніше, складався з сатирів. Так від трагедії "відпаростився" новий драматичний жанр - сатирівська драма(або драма сатирів). Культ Діоніса, зокрема його весела карнавальна частина, сприяв появі ще одного драматичного жанру - комедії.
Переклади
А. С. Пушкін
Нас було багато на човні;
Інші вітрило напружували,
Інші дружно наголошували
У глиб потужні весла. У тиші
На кермо схилившись, наш кормщік розумний
У мовчання правил огрядний човен;
А я - безтурботної віри полн, -
Плавцям я співав ... Раптом лоно хвиль
Измять з нальоту вихор шумний ...
Загинув і кормщик і плавець! -
Лише я, таємничий співак,
На берег викинутий грозою,
Я гімни колишні співаю
І ризу вологу мою
Сушу на сонці під скелею.
Піндар
ПІНДАР (між 522 - 518 pp. до н. е., Беотія — між 442— 432 pp. до н. є.) — давньогрецький поет.
Біографія
Піндар народився в аристократичній родині поблизу міста Фіви. Він навчався у визначних поетів, зокрема у своєї старшої співвітчизниці Корінни, котра допомагала йому своїми порадами. Беотійська поетеса була захоплена талантом Піндара, хоча це не перешкоджало їй вступати з ним у змагання і кілька разів перемагати. Познайомившись з першими творами поета, вона зауважила йому, що у його віршах майже відсутні міфологічні сюжети й образи. Погодившись із нею, Піндар переповнив ними свої наступні твори, чим викликав нову критику поетеси: «Міфи слід сіяти рукою, а не мішком». Проте цього разу Піндар не прислухався до порад своєї доброзичливої наставниці, тому майже всі його пізніші поетичні твори перевантажені міфологічними подіями, героями та зіставленнями, що значно ускладнювало їх сприйняття і вимагало спеціальної підготовки.
Деякий час Піндар вчився й у відомих тогочасних музикантів Ласа та Аполлодора, потім довго подорожував, відвідав сицилійських тиранів, Македонію, багато грецьких міст і навіть Єгипет. Помер він, за легендою, під час театральної вистави в Афінах (за іншою версією — в Аргосі).
Піндар завжди залишався патріотом своєї вітчизни — Беотії, хоча його болісно вразило те, що вона підтримала у 480 р. до н. є. агресію перського царя Ксеркса проти Афін. Піндар високо оцінив подвиг афінського народу, який спромігся завдати вирішального удару ворогам і змусив їх залишити межі Еллади. Проте, за окремими незначними винятками, він ніколи не втручався у політичні справи, тому вони не відобразилися у його епінікіях.
Творчий спадок
Глибоко релігійна людина, Піндар у своїх творах чільне місце відводив героям і богам, яких зображував ідеальними. Його погляди якоюсь мірою традиційні, хоч і мають певне філософське забарвлення. «Зевс — володар усього» — головна формула поета. Боги не тільки всемогутні, а й добрі, справедливі та ласкаві, завжди готові прийти на допомогу, адже «бог здоганяє крилатого орла й обганяє морського дельфіна, він приборкує гордість пихатого, а скромного обдаровує невмирущою славою». Поет вірить у посмертні страждання душі та загробний світ. В одній зі своїх од він розповідає про муки грішників у царстві Аїда і щасливе, звільнене від страждань, існування праведників, котрі навіть можуть потрапити на Острови блаженства. Людина в його віршах постає як слабке і недосконале створіння, «примаратіні», цілком залежна від богів. Тому в поета виникає навіть песимістичний висновок про необхідність цілковитої покори богам, тільки від них «походять усі здібності людей — і тоді вони стають поетами, майстерними борцями чи ораторами». Щоправда, він не відбирає у людини права замолоду жити радісно, насолоджуватися дарами юності, бути енергійною, працьовитою і веселою — і все ж вимагає пам'ятати про короткочасність життя, визначену богами. Можливо, що подібні настрої виникли у зв'язку з кризою аристократії, яка, відчуваючи нетривкість свого становища в нових історичних умовах, шукала розради в релігії.
Творча спадщина Піндара була величезною. В античному «Життєписі Піндара» про це сказано так: «Написав він сімнадцять книг; гімни, пеани, дифірамбів дві книги, просодіїв дві книги, парфеніїв дві книги, та ще третю з так званими окремими парфеніями, гіпорхем дві книги, енкомій, френів та епінікіїв чотири книги». З усіх цих творів до нас дійшли чотири книги епінікіїв (усього 45) і близько 300 уривків усіх інших видів лірики.
Книги епінікіїв присвячені переможцям Олімпійських, Піфійських, Йєменських та Істмійських ігор, відповідно вони і названі. Характерна особливість цих пісень полягає в тому, що поет ніколи не зображав самих спортивних змагань, до яких ставився з цілковитою байдужістю. Головним для нього є постать самого переможця. А його Піндар розглядає як оборонця, улюбленця богів. Бо спортивна перемога — то лише один із проявів божественної милості, саме тому олімпіонік (чи переможець) якихось інших змагань стає таким нечувано популярним. Справді, на той час навіть військо, що вирушало в бій, намагалося мати у своїх рядах подібних переможців. І не тому, що вони могли вбити більше ворогів, а завдяки прихильності до них богів, що поширювалася і на саме військо. Тому Піндар так багато говорить про переможця, оспівуючи його походження, шляхетність роду, доблесть, життєву енергію, славу, якої він зажив у себе на батьківщині чи в усій Елладі, багатства тощо. Часом поет вихваляє і коня, на якому той здобув перемогу. Так, у першій Олімпійській оді оспівуються перемоги сіракузького тирана Гієрона та його коня Ференіка (Переможця). Спочатку Піндар прославив Олімпійські ігри, а потім перейшов до «любителя кінних перегонів», слава якого сяє в «країні Пелопа». І далі поет пригадує міф, за яким Пелоп колись переміг місцевого царя і став володарем усієї землі, названої його ім'ям (Пелопоннес — «острів Пелопа»). Ода закінчувалася побажанням Гієронові здобувати нові блискучі перемоги з допомогою божества, яке «піклуватиметься про задумані звершення». Друга і третя Олімпійські оди присвячені союзникові Гієрона, правителю Акраганта (Сицилія) Ферону, четверта-п'ята оди — громадянину міста Камарина Псавмію, сьома — Діагору Родоському тощо.
У своїх одах (епінікіях) Піндар використовує багато міфів, намагаючись за їхньою допомогою пояснити дії переможця, втішити його зіставленнями, піднести на вищий ступінь слави або вдатися до якихось історичних паралелей. Часто він переробляє міфи, пристосовуючи їх до своїх задумів, або висловлює в них свій ідеал. Внутрішня структура епінікіїв надзвичайно своєрідна і різноманітна, тому охопити їх якоюсь єдиною схемою неможливо. Складаються вони з ліричних тріад, винайдених Стесі-хором.
Переклади
Характерною за будовою є найліричніша перша Піфійська пісня на честь Гієрона Етнейського, коні якого перемогли на змаганнях 470 р. до н. є:
Пісні
Характерною за будовою є найліричніша перша Піфійська пісня на честь Гієрона Етнейського, коні якого перемогли на змаганнях 470 р. до н. є.
І строфа
Ліро золотосяйна, втіхо фіалковолосих Муз
І промінного Феба, почувши твій голос,
Хор виступає, провісник свята.
Звукам твоїм співаки послушні,
Коли передзвонами струн почнеш
Заспіви ті, які хор супроводять,
Гасиш вічний вогонь блискавиць гостролезих,
І дрімає на скіпетрі Зевса орел,
Сонно звісивши крила свої,
Владар пернатих.
Піндара мова
Піндар був одним із тих поетів Еллади, котрий найбільше вплинув на поетичне мистецтво нових часів.
Українською мовою твори Піндара перекладали І. Франко, В. Державін, А. Содомора.
