Гуцало 8.1. Загальна характеристика ранньої юності

Рання юність – це період завершення фізичного дозрівання організму і початок стадії фізичної зрілості.

Емілія Гуцало Психологія вікового розвитку. Посібник

Юність – період життя людини, який розміщується онтогенетично між підлітковим віком і дорослістю. Хронологічні межі юнацького віку визначаються у пси¬хології по різному. В. Даль визначав “юнака” як “молодого”, “малого”, “хлопця від 15 до 20 років”; у трилогії Л. М. Толстого юнацтво пов'язується з ві¬ком 15 років, а герою роману Ф. М. Достоєвського “Підліток” уже 20 років. Єдиної думки стосов¬но нижніх і верхніх меж юності у системі вікових періодів немає. Працюючи над проблемою вікової періодизації психіч¬ного розвитку людини Л.С. Виготський, зокрема, виділяє пубертатний вік з 14 до 18 років, з кризою 17 років [5, с.199]. Проте в переважній більшості автори вважають початком юності 16-17 років, кінцем цього періоду, відповідно, 17-25 років [5, с.199]. Виділяють ранню юність (від 15 до 17 років) – це стар¬ші класи середньої школи і пізню юність (від 17 до 21 року) – вища школа. Засновник культурно-історичної теорії й основоположник вітчизняної наукової психології Л.С. Виготський вказує, що в період підліткового віку відбуваються дві значущі зміни в житті дитини: органічна – статеве дозрівання і культурна – відкриття свого Я, оформлення особистості і світогляду. Завершує процес культурного розвитку виникнення життєвого плану як системи при¬стосування і активності, усвідомленої підлітком. У вітчизняній психології юність розглядаєть¬ся як психологічний вік переходу до самостійності, завершальний етап початкової соціалізації, період самовизначення, набуття психічної, ідейної та громадянської зрі¬лості, формування світогляду, моральної свідомості і самосвідомості.