Реферат:Кримінальне право і процес США в XVIII–XIX ст.

Кримінальне право і процес США в XVIII–XIX

1. Правова система США.Етапи формування правової системи США.
2. Розвиток права США. Економічне і політичне становище північно-американських колоній Англії.Декларація незалежності 1776 р.
3. Розвиток кримінального права та процесу.

1.Правова система США починає формуватись ще у ХVІІ — ХVІІІ ст. в умовах світового колоніалізму і зберегла свої первинні особливості до сьогодні. Правова система США увібрала в себе багато особливостей англійського загального права та формувалась під впливом юридичних традицій Англії. Так, вона має структуру, аналогічну структурі загального права. Тому вона і належить до тієї ж правової сім'ї, що й англійське право. Однак американське право пройшло більш ніж двохсотрічний шлях самостійного розвитку, в процесі якого запозичені англійські правові інститути зазнали істотних змін. Як наслідок, у США склалась нова правова система, особливості якої полягають у федеральному устрої держави, наявності писаних конституцій, та специфікою соціально-економічного та політичного розвитку.

І етап — етап колоніального права На цьому етапі відбувається становлення в американських колоніях Англії прецедентного права. У 1607 році була створена перша колонія — Вірджинія. З цього моменту і піднімається питання про право, яким повинні користуватись мешканці колоній. Як наслідок, його вирішення трактується у справі Кальвіна у 1608, що розглядалась в Англії. При винесенні рішення у цій справі суд зазначив, що в усіх колоніях, які створені внаслідок окупації у повному обсязі діє загальне англійське право, при цьому з урахуванням певних особливостей даних колоній. Якщо ж колонія була створена шляхом добровільної поступки території, то право, котре діяло раніше на цих територіях, залишається чинним. Тому на І етапі англійське право визнавалось єдиним чинним правом. У зв'язку із цим звичаї та традиції місцевого корінного населення утискались та витіснялись. Особливості американського права в колоніальний період: Порівняно з англійським правом, американське носить більш спрощений характер. Це пояснюється тим, що англійське право ХVII ст. було дуже складним, тому поселенці не могли його використовувати у повному обсязі. Судова процедура у колоніях була швидшою і більш спрощеною. Це зумовлене тим, що у колоніях судочинство здійснювалось особами, які переважно не були освіченими юристами. А також населення не мало достатньо коштів для того, щоб вести довгі судові процеси. Поява норм, що зумовлювались потребами життя нової країни. Для прикладу, у колоніях з'являлись норми, котрі регулювали стосунки переселенців з індіанцями. Так, існувала заборона на продаж чи дарування індіанцю зброї, пороху, свинцю, куль тощо. Зрозуміло, що в Англії необхідність існування цієї норми була відсутня. Враховуючи специфічні особливості життя американських колоній, вносились зміни до певних норм американського права. Тому норми саме американського права з самого початку вирізняються швидким пристосуванням до особливостей умов життя на американському материку. Більша здатність до запозичення та оновлення норм права — американське право часто запозичувало норми не лише з правової системи Англії, але і Німеччини, Франції, Іспанії та низки інших країн Європи. Впровадження до американського права норм, сформованих під впливом певних релігійних поглядів поселенців. Наприклад, пуританізм у штаті Массачусетс, квакерство у Пенсильванії значно вплинули на норми права цих штатів. З'являються нові відмінності у правовому регулюванні у кожному штаті, що зумовлені різним впливом великої кількості факторів. Так, північні штати мали власні конкретні економічні проблеми, південні — більшу увагу приділяли користуванню землею, а штати, що розташовувались на узбережжі — надавали більшу вагу питанням зовнішньої торгівлі та морському страхуванню.

ІІ етап — становлення правової системи США як самостійної Американська революція 1775–1783 рр. на перший план висувала ідею самостійності американського національного права. З цієї події і розпочинається ІІ етап. Першим важливим кроком для цього стало прийняття у 1787 році федеральної Конституції та окремих Конституцій штатів, що увійшли до складу США. У подальших планах американців була повна відмова від англійського права. Так, вводилась повна заборона на посилання на рішення англійських судів, котрі були винесені після дати прийняття Декларації незалежності. Але все ж, переходу американського права до романо — германської правової сім'ї не відбулося. Тільки деякі штати, котрі раніше були французькими та іспанськими колоніями — Луїзіана, Каліфорнія — прийняли кодекси романського типу Починаючи з 20-х років ХХ ст. велика кількість штатів розпочали кодифікацію норм загального права. Але все ж, залишали за судами вельми широкі повноваження щодо тлумачення цих норм. Головною особливістю наступного розвитку американського права вважається зростання ролі законодавства при збереженні великого значення рішень Верховного Суду США. Тобто, склалась дуалістична система, подібна до англійської: взаємодія прецедентного права із законодавчим. Також на цьому етапі відбувалось значне збільшення кількості штатів. При збільшенні кількості населення будь-якої тільки-но заселеної території до шістдесяти тисяч вільних поселенців Конгресу необхідно було прийняти цю територію як новий штат на рівних правах з іншими штатами. Тому кожен штат проходив свій етап самостійного територіального управління й накопичував свій власний досвід праворегулювання. Як наслідок, національна правова система утворювалась внаслідок впливу старих штатів на нові. Тому право США поширювалось із сходу на захід

ІІІ етап — суттєві зміни у правовій системі Подальший розвиток правової системи США продовжується після громадянської війни 1861 — 1865 рр. Були прийняті нормативні акти, що законодавчо закріплювали наслідки війни — скасування рабства, надання чорношкірим права голосу тощо. Важливе значення мали акти, що регламентували порядок ведення бізнесу — які регулювали питання тривалості робочого дня та оплати праці, праці жінок та дітей тощо. У 1890 році Актом Шермана створюється нова галузь — антимонопольне законодавство. Протягом 70-х років ХІХ ст. уперше проводиться кодифікація федерального кримінального законодавства. Воно знову систематизоване було в 1909 році та реформоване у 1948 році. Задля того, щоб уніфікувати законодавство штатів у 1892 році створюється Національна конференція уповноважених з уніфікації права штатів. Розширення меж правового регулювання проходило з допомогою актів, що були прийняті у 30-і роки ХХ ст., як наслідок реалізації Нового курсу президента США Франкліна Делано Рузвельта.

ІV етап — період набуття системою сучасного вигляду Після Другої світової війни роль законодавчої правотворчості значно зросла. Тому нормативні акти Конгресу США і законодавчих органів штатів охоплюють широке коло політичних і соціально — економічних питань, а систематизація і кодифікація здійснюються як у штатах, так і на федеральному рівні. Так, збільшується роль правового регулювання з боку федеральних комісій — Міжштатної торговельної комісії, Комісії з безпеки тощо. У 1954 році скасовується практика расової сегрегації — завдяки рішенню Верховного Суду США у справі Браун проти Ради з питань освіти. Починаючи з 60-х років ХХ ст. створюються програми позитивних дій, що мають на меті забезпечення рівних можливостей для усіх американців незалежно від етнічного походження, раси, статі, віку, стану здоров'я, сексуальної орієнтації. Для втілення у життя цих ідей приймається багато актів, зокрема, Закон про громадянські права 1964 року, Закон про вікову дискримінацію при працевлаштуванні 1967 року

2. Розвиток права США. Економічне і політичне становище північно-американських колоній Англії.Декларація незалежності 1776 р. Економічне і політичне становище північно-американських колоній Англії. Перша англійська колонія була заснована на атлантичному узбережжі Північної Америки на початку XVII ст. У наступний час (XVII-XVIII ст.) Було створено ще 12 колоній, які вишикувалися вздовж середньої частини узбережжя Північної Америки. Колоністи захоплювали землі індіанців, яких відтісняли в глиб материка або нещадно знищували. У колоніях використовувалася праця рабів-африканців, насильно вивезених з їх батьківщини. Рабство особливо широко використовувалося на плантаціях цукрової тростини, бавовни, тютюну південної групи колоній. Інший характер придбала економіка північної групи колоній, так званої "Нової Англії", де почали розвиватися фермерські господарства, мануфактури. Кілька колоній, які опинилися між "північчю" і "півднем" у соціально-економічному плані зайняли проміжне становище. Неоднозначність розвитку північних і південних колоній багато в чому визначалася неоднаковим соціальним складом панівних там груп населення. На півдні домінувало вплив плантаторів-рабовласників - нащадків англійської аристократії. Багато з них переселилися до Америки під час англійської революції. На півночі керівне становище займали мануфактурісти, а основну частину населення становили фермери і ремісники. Чимале їх число покинуло Англію, рятуючись від революційних гонінь реставраторів монархії. До 70-х років XVIII ст. населення колоній досягло 3,5 млн. чоловік, включаючи 500 тис. рабів. Неоднаковим було і управління в колоніях. Деякі з них вважалися приватним володінням (Пенсільванія, Меріленд.). Були колонії з "народним управлінням" (Коннектикут, Род-Айленд), а також "королівські колонії", що управляли губернатором, призначалися урядом метрополії. Але майже в усіх колоніях були виборні законодавчі збори, складені з представників найбільш заможних груп населення. Колоністи вважали себе вільними підданими англійської корони, на яких поширюється дія права метрополії: "Велика хартія вольностей", "Білль про права", "Загальне право", "Право справедливості" і т.д. Жалувані колоніям королівські хартії здавалося підтверджують це. Однак на ділі все було інакше. Уряд розглядав колонії як сировинний придаток метрополії, ринок збуту англійських товарів. Проводилася політика пограбування колоній, стримування в них промислового розвитку. Суперечності між метрополією і її американськими колоніями стали неминучими. Вони досягли особливої гостроти до середини XVIII століття. Почалися відкриті масові антиурядові виступи американців. Для координації боротьби створюються спеціальні органи - "комітети кореспонденції, безпеки, спостереження". У 1774 р. в місті Філадельфії зібрався Перший континентальний конгрес представників колоній у складі 55 делегатів. Він затвердив "Декларацію прав", в якій був виражений протест проти митної та податкової політики метрополії. Одночасно складена петиція до короля (в самій шанобливою формі просили припинити утиски і не давати приводу до остаточного розриву з короною). У відповідь англійське уряд відкрив військові дії. Тоді у травні 1775 р. зібрався другий Континентальний конгрес. Він констатував стан війни з Англією і прийняв рішення про створення американської армії. Її головнокомандувач був призначений Д. Вашингтон. (Він народився в сім'ї плантатора-рабовласника, брав участь в якості офіцера в Колоніальних військах, дотримувався в основному прогресивних поглядів). Почалася війна за незалежність. Кожна колонія оголошує себе незалежною республікою-штатом. До цього часу американське суспільство, незважаючи на всі перепони, які чинили метрополією, значно посунулась вперед у своєму соціально-економічному розвитку. Промисловість і сільське господарство в основному задовольняли потребу країни. Створювався єдиний національний ринок, формувалася нація північноамериканців. Багато в чому завдяки Д. Адамсу, Т. Джефферсона, А. Гамільтону і іншим керівникам і ідеологам національно-визвольної боротьби були сформульовані основні принципи ідейно-теоретичного обгрунтування боротьби за незалежність. Переконавшись у безуспішність спроб захистити права американців - підданих корони, посилаючись на свобод англійської конституції, вони звертаються до ідей природного права. Визнання їм прав і свобод людини природженими і невід'ємними, що випливають із самої "природи" і тому невідчужуваними давало теоретичну базу для твердження про те, що держава не може їх порушувати, більше того, воно зобов'язане було їх захистити. В іншому випадку, виправданою визнавалася боротьба з державною владою, зневажає права людини.

Декларація незалежності 1776 року. Ці ідеї лягли в основу найважливіших програмних документів американської революції так само, як Декларація прав штату Вірджинія і особливо Прийнята 4 липня 1776 р. знову скликаними Континентальним конгресом і відповідно загальної для всієї країни Декларації незалежності. У цьому документі, в основному складеному Т. Джефферсоном, оголошувалося про остаточне припинення державної залежності від метрополії і утворення незалежних Сполучених штатів Америки. Розрив мотивувався порушенням англійським урядом "природних" прав американців. "Всі люди, - говорилося в Декларації, - створені рівними, і всі вони обдаровані своїм Творцем деякими невідчужуваними правами. До числа яких належить: життя, свобода і прагнення до щастя". Для забезпечення цих прав засновані серед людей уряди, що запозичують свою справедливу владу за згодою керованих. Якщо ж дана форма уряду стає згубною для цієї мети, то народ має право змінити або знищити її і заснувати новий уряд, заснований на таких принципах і такій організації влади, які, на думку цього народу, всього понад можуть сприяти його безпеку і щастя ". Далі йшли перелік зловживань і порушень прав, вчинених англійським урядом. На підставі природно-правової теорії проголошувався принцип національного суверенітету, тобто повновладдя нації, включаючи володіння нею реальною можливістю відокремлення та утворення самостійної держави. І, що не менш важливо, за наявності вищеназваних обставин за народом визнавалося право на революцію. "Декларація незалежності", яка висловлювала ці ідеї, складена в демократичному, республіканському дусі з'явилася видатним прогресивним документом епохи. Разом з тим їй була притаманна певна історична обмеженість. Під тиском плантаторів - жителів півдня з проекту Декларації був виключений пункт, осуждавший рабство. Нічого не говорилося про індіанців, за якими, як і за рабами не визнавалися права людини. "Декларація незалежності" стимулювала законодавчий процес в штатах, включаючи прийняття ними республіканських конституцій, в якості вступної частини мали Декларацію або Білль про права і свободи громадян. До цього часу стала особливо очевидною необхідність державної консолідації штатів: війна, вона йшла з перемінним успіхом, вимагала подальшого об'єднання сил. Однак цей процес йшов не завжди гладко: деякі штати не хотіли обмежувати свою щойно завойовану незалежність. Тим не менш, на основі компромісу все ж вдалося скласти проект союзу штатів, який був в 1781 р. засновано Конгресом з представників штатів і став першим конституційним документом, - став відомим як "Статті конфедерації". Штати вступали в "вічний союз" - конференцію, іменовану Сполученими Штатами Америки. Кожен штат зберігав свою незалежність, так само як і всі права, які передавалися конфедерації в особі її органів. Штати брали на себе зобов'язання взаємної допомоги та невтручання в справи один одного. Їх громадяни наділялися всіма торговельними та промисловими привілеями та пільгами в рівній мірі у всіх штатах, правом вільного виїзду та в'їзду. "У кожному з штатів має бути чиниться повне довіру до постанов і розпоряджень судів і посадових осіб кожного іншого штату". Але кожен штат міг вводити свої податки і збирати їх. Для ведення спільних справ Сполучених штатів засновувався Конгрес, що комплектуються з делегатів, щорічно обираються в кожному штаті у кількості 2-7 чоловік. При цьому кожен штат при вирішенні питань у Конгресі повинен був мати один голос. Передбачалася свобода слова і дебатів у Конгресі, а також недоторканність депутатів. Конгресу представлялося право укладати міжнародні договори, вирішувати питання війни і миру, розпоряджатися коштами, зібраними штатом, для військових витрат, стверджувати призначення основної частини командного складу армії. Йому доручалося розглядати можливі конфлікти між штатами. Але більшість рішень з цих питань набували законної сили тільки після схвалення їх не менше ніж 9-ма штатами. Поза рамками названої компетенції конгрес не міг розглядати внутрішні справи штатів. У період між сесіями Конгресу, які не могли перевищувати 6 місяців, виконання деяких з його правомочностей покладалося на Комітет штатів, складений з делегатів (по одному від кожного штату). Постанови Конгресу повинні були виконувати виконавчі влади окремих штатів. Таким чином, передбачалося створення не єдиної держави, а державно-правове впорядкування союзу держав-конфедерації. Установа конфедерації сприяло подальшого об'єднання сил країни у війні за незалежність і неабиякою мірою забезпечило її переможний закінчення. У 1783 р. був підписаний мирний договір, за яким визнавалася повна незалежність США. Після закінчення війни державна влада в штатах опинилася в руках політичних угруповань, які в кінцевому підсумку виражали інтереси мануфактурістов, купців у північних штатах і рабовласників-плантаторів у південних. Між тим лиха минулої війни основній своїй тягарем лягли на плечі пересічних громадян. Багато ветеранів війни знайшли свої родини бідуючими, обплутаними боргами. У країні не припинялися хвилювання, нерідко переростали у збройні виступи. Особливо значним було збройний виступ під керівництвом відставного капітана Д. Шейса. І хоча це повстання, як і багато інших, було придушене, воно тим не менш в чималому ступені сприяло зміні в умонастрої правлячих кіл щодо майбутнього державного устрою США. Усвідомлювалася необхідність створення більш міцного державної єдності, ніж конфедерація. Цьому сприяли й інші обставини, кожне з яких було рівнозначно важливим: зміцнення економічних зв'язків, потреба в посиленні військової могутності держави, необхідної для оборони, так само як і захоплення нових земель, остаточного поневолення індіанців. Таким чином, в результаті тривалої ідеологічної, політичної і збройної боротьби за незалежність на американському континенті сформувалося самостійна держава, на демократичній основі у формі конфедерації. Був створені апарат державної влади і управління на принципі поділу влади.

3. Розвиток кримінального права та процесу.

Кримінальне право Відповідно до Конституції США кримінальне право, за винятком тих його норм, які мають загальфедеральне значення, віднесені до відання (юрисдикції) окремих штатів. У перші десятиліття історії США кримінальне право розвивалося в значній мірі під впливом англійського загального права. Воно привнесло в право США багато правових понять і конструкцій, наприклад розподіл злочинів на фелоніі і місдімінором, а також специфічні, суто англійські склади злочинів і т. д. З часом багато прецеденти англійських судів органічно включалися в формується американське загальне право. Але вже в XIX в., Коли починаються законодавчі роботи з упорядкування кримінального права штатів, все більшу роль стали грати статути легислатур окремих штатів. У багатьох штатах, починаючи з 40-х рр.. XIX в., Розробляються кримінальні кодекси, які представляли собою, як правило, розділи зводу законів штатів, пов'язані з кримінального права. Вони багато в чому були побудовані на традиційних доктринах і конструкціях загального права. У 70-х рр.. XIX в. була зроблена спроба кодифікації кримінального законодавства федерації. Вона знайшла своє вираження у складанні спеціального розділу про федеральних злочинах в зводі законів США. Однак у більш повному вигляді систематизація федерального законодавства була здійснена в Кримінальному кодексі 1909 Останній в 1948 р. у вигляді кодифікованого акту був включений в розділ 18 зводу законів США. Однак внутрішня гармонія у федеральному Кримінальному кодексі не була досягнута, оскільки він представляє собою не єдине ціле, а виклад окремих федеральних кримінальних законів. З техніко-юридичної точки зору, 18-й розділ зводу законів був явно незадовільним, а тому в США незабаром розгорнувся рух за радикальну реформу федерального кримінального законодавства, за складання нового і "повнокровного" кримінального кодексу. Проте жоден з проектів, спрямованих на модернізацію і доктринальне вдосконалення кримінального кодексу, не отримав підтримки в Конгресі США. Але в 1984 р. при президенті Рейгані в період розпалу боротьби із збільшеною злочинністю, особливо організованою, Конгрес прийняв Комплексний закон про контроль над злочинністю, предусмотревшій посилення кримінальної репресії по відношенню до особливо небезпечних видів злочинності (тероризм , збут наркотиків і т. д.). Практика застосування цього закону показала, що для ефективної боротьби з злочинністю потрібні не окремі кримінальні закони і ізольовані заходи, а спрямована і скоординована державна політика, що здійснюється як штатними, так і федеральними органами. Розробка такої державної політики боротьби з злочинністю, що є одну з найгостріших соціальних проблем американського суспільства, зробила необхідним і зближення кримінально-правового законодавства різних штатів. Саме на рівні штатів злочинність набула особливо великі розміри, а численні кримінальні акти і кодекси штатів, які прийняті у всіх 50 штатах, виявилися недостатніми. Низькому рівню результативності боротьби зі злочинністю сприяв великий різнобій, далеко не завжди виправданий, в кримінальному законодавстві різних штатів. Суперечності, а також і прогалини у кримінальному законодавстві окремих штатів легко використовувалися злочинним світом. Тому в середині XX в. паралельно з рухом за модернізацію федерального Кримінального кодексу розгорнувся рух за уніфікацію кримінального законодавства на рівні штатів. Одним з результатів цього руху стала розробка Інститутом американського права в 1962 р. Примірного кримінального кодексу. Хоча цей кодекс має неофіційний характер і служить лише як зразок раціонального і досконалішого в техніко-юридичному відношенні документа, він справив великий вплив на кримінальні кодекси окремих штатів, сприяв їхньому зближенню. Підсумком стало прийняття нових кримінальних кодексів в більш ніж 40 штатах. Ці кодекси більшою мірою, ніж попередні, відрізняються одноманітністю, більш високим рівнем систематизації і загальної ліберальної спрямованістю.

Кримінальний процес На федеральному рівні процес консолідації кримінально-процесуального законодавства знайшов своє вираження в розділі 18 Зводу законів США. У 1948 р. в цей розділ була включена особлива друга частина "Кримінальний процес". Деякі важливі положення процесуального права знайшли своє відображення і в розділі 28 Зводу ("Судоустрій і судова процедура"). Важливі доктрини, що відносяться до кримінального процесу (насамперед до гарантій прав обвинуваченого), були сформульовані в серії рішень Верховного суду (особливо в 60-і рр.. XX в. При головному судді Е. Уоррене)