Кіровоград (Дроздов)
*Моє рідне місто Кіровоград
- …В Елисаветграде был сооружен водопровод с 1897 г., поражал приезжих второй во всей империи трамвай (Первый в Киеве, а третий – в Москве).
И все же не в этом заключается феномен Елисаветграда. Здесь в 1454 вёрстах от Петербурга,
в сентябре 1847 года великий Лист дал свои публичные концерты в качестве пианиста-виртуоза.
…Здесь на рубеже веков родились или выросли и учились музыканты:
Феликс Блуменфельд, Генрих Нейгауз, Кароль Шимановский, писатели Дон Аминадо (А.П.Шполянский), Юрий Олеша, Ярослав Ивашкевич, Ефим Дорош, Виктоор Ардов, биологи – братья Михаил и Борис Завадовские, Фауст Никитин, химики Мозес Гемберг и Мойша Гайсинский, математик Чеботарев, конструктор легендарных «Катюш» Георгий Лангемак, физики Давид Талмуд, Борис Гессен и Игоь Тамм…”
„…В’їжджаючи в Єлисаветград з цього боку (від Кременчука),
направо відкривається ряд численних кузнів (числом 39), постійно занятих куванням коней, лагодженням возів та екіпажів. Тут завжди юрмляться хури, які воліють тут лагодитися, а не в інших місцях степового краю, де за недостатністю ковалів доводиться платити дорожче і не завше за гарну роботу… Далі ряди і кучі різних дерев”яних крамничок, критих тесом і залізом. Словом, це ярмарковий майдан міста.
- Які відомі люди Ваші земляки? - Іва́н Бабі́й (6 січня 1896, поблизу Єлисаветграда, нині Кіровоград — не раніше 1949) — український живописець, рисувальник.
До більшовицького перевороту мешкав у Херсоні й Харкові, згодом — у Німеччині. Леоні́да Микола́ївна Балано́вська (26 жовтня (7 листопада) 1883, Шпола, нині Черкаської області — 28 серпня 1960, Москва) — українська співачка (сопрано). Яросла́ва Віта́ліївна Ба́бич (*24 липня 1976, Кіровоград) — українська поетеса.
Народилася 24 липня 1976 року в м. Кіровограді. Навчається в коледжі Франкліна і Маршала в штаті Пенсильванія (США). Автор поетичних збірок «За русявим морем», «Діалоги на осінніх дахах»; перекладів з англійської, французької та німецької мов. Станіслав Степанович Береговський (* 30 вересня 1935, Москва) — радянський футболіст. Захисник, виступав, зокрема за «Зірку» (Кіровоград), «Суднобудівник» (Миколаїв) і «Карпати» (Львів).
Грав у складі «Нафтовика» (Дрогобич), «Зірки» (Кіровоград), «Суднобудівника» (Миколаїв), «Карпат» (Львів) і «Шахтаря» (Червоноград).
- Історичні події пов'язані із моїм рідним містом - На землях навколо сучасного Кіровограда до 18-го століття існували розрізнені зимівники запорізьких козаків:слободи та хутори. Мешканці поселень селились тут на свій страх і ризик, оскільки знаходились на незахищених прикордонних землях. Колонізаторство Задніпровських місць, а саме так тоді називались землі між Дніпром та Південним Бугом, почалося козаками Миргородського та Полтавського полків наприкінці 17-го – на початку 18-го століття[1].
Згодом, згідно з указом від 24 грудня 1751 р., була утворена Нова Сербія. За клопотанням колишнього підданого Австро-Угорщини серба Івана Хорвата для оселення сербів, угорців, волохів, молдаван, хорват була виділена територія, частина Задніпровських місць. Також згідно з указом колишні мешканці цієї території підлягали виселенню на "прежние места". Указ передбачав побудову земляної фортеці, «которую именовать крепость святыя Елисаветы».
Відповідно до указу від 14 травня 1754 нові воєнізовані поселення склали Слобідський козачий полк.
Центром Слобідського козачого полку повинна була стати Єлисаветинська фортеця. Вона була заснована для захисту Нової Сербії з півдня. Фортеця була головним форпостом лінії військових укріплень, створеної вздовж російсько-турецького кордону, і розташовувалася приблизно на її середині — між Дніпром і Південним Бугом.[2] План-схема Фортеці Святої Єлисавети
Для розвитку, а фактично освоєння цього українського степового краю російський царат мав удатись до неординарних дій — і такий спосіб було винайдено, адже на цих землях було утворено край переселенців — Новосербію. У жалуваній грамоті Іванові Хорвату від 2 січня 1752 року йшлося про те, що разом із започаткуванням слобід сербських переселенців у межиріччі двох приток річки Інгулу — Сугоклії (Сугоклеї) та Балки (Біянки) має бути зведена російська фортеця. Відтак, подальший розвиток історії сучасного Кіровограда поклало спорудження фортеці Святої Єлисавети (Єлисаветинська фортеця) на відібраних в українського козацтва землях Вольностей Війська Запорозького низового з метою контролю над Запорозькою Січчю (під прикриттям захисту південних кордонів Російської імперії від нападів кримських татар). Фортецю було закладено за указом російської імператриці Єлизавети Петрівни в червні 1754 року.
У ході російсько-турецької війни 1768–1774 Єлисаветинська фортеця відіграла помітну роль у боротьбі Російської імперії за вихід до Чорного моря. У ці роки вона була резервною базою російських військ — тут часто розміщувалися штаби армій і полків, проводилися військові навчання. Відразу по війні, 1775 року, Новокозачин отримав статус міста і назву Єлисаветград, хоча озброєння й військовий контингент майже повністю було переведено до Херсона.
Після знищення Запорізької Січі у червні 1775 року та приєднання Кримського ханства до Російськогї імперії 1783 року Єлисаветинська фортеця втратила військово-стратегічне значення. Однак, через вигідне географічне становище Єлисаветграда і бурхливий розвиток аграрної і торгівельної сфери в місті і навколо нього новостворений міський осередок переживав економічне піднесення, перетворившись наприкінці XVIII століття на важливий економічний і торгівельний центр. Зокрема, 1785 року купець Масленников збудував у місті цукровий завод, тут щорічно відбувалися ярмарки з торгівлі зерном, худобою, вовною, хліборобськими знаряддями тощо. Значну роль у становленні міста відіграли переселенці, завезені Російської імперією до Єлисаветграда, а також впливова єврейська громада. Отак, вигідне розташування міста на торговельному шляху, що пролягав із півночі до Чорного моря, сприяло його зростанню, розвитку торгівлі. Імператорським указом від 10 (21) лютого 1784 року фортеця святої Єлисавети перетворена на місто.[3] У 1784–1795 роки Єлисаветград як центр Єлисаветградського повіту належав до Катеринославського намісництва, 1795–1801 Єлисаветград був повітовим містом Новоросійської губерії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 1803—29 — Херсонської губернії. Від 1829 до 1865 років — центр військових поселень у Південній Україні (у місті виникло військове містечко), центр повіту в цей час був перенесений до Бобринця. Розвиток міста у 2-й пол. XIX ст. — на початку XX ст Найбільш цікаві та визначні факти з життя Кіровограда:
Відкриття 1965 року в Кіровограді у стінах Спасо-Преображенського собору (у 1990-ті повернуто релігійній громаді) художнього музею врятувало храм від руйнації.
Радянський російський музичний діяч німець Генріх Нейгауз та польський композитор і педагог, ректор Варшавської консерваторії поляк Кароль Шимановський були троюрідними братами, разом жили, навчалися і працювали в Єлисаветграді.
Молодший брат відомого російського письменника Федора Михайловича Достоєвського Андрій Михайлович відомий не лише як автор мемуарів про свого видатного брата, а і як архітектор, в тому числі головний архітектор Єлисаветграда впродовж 9 років (1849—58), що визначав архітектурне обличчя міста в середині ХІХ століття.
У період визвольних змагань українців 1917—19 і в перші роки радянської влади Єлисаветград карбував власні паперові гроші.
Кіровоградське обласне державне телебачення починалось зі зладнаної умільцями аматорської заводської телестудії.
Єлисаветград за час його історії неодноразово відвідували особи відомі і високопоставлені, імператори (починаючи з Олександра I) і военначальники. Серед них - князь Григорій Олександрович Потьомкін, який, приїжджаючи сюди, зупинявся в будинку, спеціально побудованому для нього в фортеці.
Заселення території сучасної Кіровоградщини почалося в пору палеоліту (20-15 тис. Років тому), про що свідчать знахідки стоянок первісних мисливців, найбільш відома - поблизу с. Володимирівка, Новоархангельського району.
Найдавнішим з відомих за своєю назвою народів, які жили на території краю, були кіммерійці. Відомо близько десяти їх поховань (ІХ-VІІ ст. До н.е.).
В VІІ ст. до н.е. за свідченням Геродота, кіммерійців витіснили скіфи - перше державне формування Північного Причорномор'я. У 1763 році на території нинішнього Знам'янського району був розкопаний скіфський царський курган кінця VІІ ст. до н.е. - Лита або Мельгуновського могила, яка дала початок розвитку археологічної науки в Україні.
В ІІІ ст. до н.е. скіфів витіснили сармати, які прийшли з первісної території Поволжя. Серед сарматських пам'яток найбільш відомим являють грунтовій могильник в с. Калантаево, Світловодського району.
Степами нинішньої Кіровоградщини проходили племена готів (ІІІ ст.), Гунів (VІ ст.), Аварів (VІ-VІ ст.), Хозарів (VІІ-ІХ ст.), Угрів і печенігів (ІХ ст.).
Єлисаветград кінця ХІХ - початку ХХ століть відомий високим рівнем розвитку освіти, музичної та театральної культури. На території краю діяли аматорські гуртки, які дали початок українській професійній трупі, заснованої Марком Кропивницьким в Єлисаветграді восени 1882
Кіровоградщина відкриває свої археологічні пам’ятки
Сенсаційним відкриттям у світі археології та історичної науки цього року стала знахідка на території трипільського поселення унікального теракотового вівтаря, створеного давніми людьми. На сьогодні це єдиний відомий у Європі рукотворний вівтар трипільської культури, який зберігся у первісному вигляді як єдиний цілісний археологічний комплекс. рім того, в Новомиргородському та Ульяновському районах науковці Інституту археології НАН України та Одеського національного університету ім. І.І. Мечнікова під час цьогорічного археологічного сезону дослідили стоянку та поселення кам’яної доби. У Новомиргородському районі науковці також розкопали та дослідили найдавнішу на території області пам’ятку – стоянку неандертальців – Андріївка-4 віком від 60 до 80 тис. років до н.е. Вагомим науковим відкриттям нинішнього року також стало виявлення кіровоградськими вченими поблизу села Кирилівка Добровеличківського району давнього святилища, яке являє собою мегалітичну споруду та на думку науковців могло також слугувати людям для астрономічних спостережень, аналогічно всесвітньовідомому британському Стоун-Хенджу. Пам’ятками природи, якими багатий Кіровоград Що таке пам'ятка в нашому розумінні? Звичайно, це пам'ять про те, що ми прагнемо зберегти. Ми увіковічуємо в камені видатну людину, щоб нащадки знали про неї та шанували її, трагічні або славетні події, щоб не забували люди своє минуле. Пам'ятка - це ненав'язливе нагадування людям: Не, забувайте! Але наша розповідь про пам'ятки природи. Це одна з категорій природно-заповідного фонду, що охоплює охороною невеликі об'єкти. Ними можуть бути криниця або дерево, ділянка з цікавою За історичними джерелами відомо, що у ХVІ-ХVІІ ст. територія поблизу с. Дружелюбівки Добровеличківського району входила до Буго-Гардівської паланки Запорізької Січі. Основним тином поселень тут були запорізькі "зимівники", які виникали, як правило, біля річок, озер, природних джерел. Тому не випадкова назва "Запорізькі джерела" у пам'ятки природи - витоків, що є тут біля самої брівки балки. Вода має добрий мінеральний склад та приємна на смак.
Рідне місто Кіровоград [Файл:Kirovohrad.png]
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
| Дата | Подія | |
|---|---|---|
| від 24 грудня 1751 р | рядок 1, комірка 2 | рядок 1, комірка 3 |
| була утворена Нова Сербія | рядок 2, комірка 2 | рядок 2, комірка 3 |
Ресурси:
- Посилання на презентацію у [1];
- Посилання на мій фотоальбом у [2];
- Посилання на мій блог у [3];
- Посилання на добірку відеоматеріалів про Кіровоградщину [4]
- Посилання на опитування про Кіровоградщину [5]
- Посилання на спільний груповий постер.[6]
Сторінка проекту [[7]]
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
