Відмінності між версіями «Літосферні плити Землі»

Версія за 13:03, 12 березня 2013

Літосферні плити Землі Зміст 1 Сучасні тектонічні (літосферні) плити 2 Сучасні тектонічні (літосферні) мікроплити 3 Давні тектонічні (літосферні) плити 4 Рух літосферних плит 5 Див. також 6 Література

1.Літосфе́рні пли́ти — великі жорсткі блоки літосфери Землі, відокремлені одна від одної тектонічними розривами (швами) по осьових лініях сейсмічних поясів Землі. Згідно з уявленнями нової глобальної тектоніки літосферні плити знаходяться у постійному русі, пересуваючись по шару астеносфери від зон розтягу (серединно-океанічні хребти) до зон стиску (зони Беньофа, зони всмоктування). Тут літосферні плити зіштовхуються між собою, насуваються або підсуваються під континент. Крім того, вони можуть зміщуватися одна відносно одної вздовж трансформних розломів.

Літосферні плити складаються як з материкової, так і з океанічної кори. Винятком є Тихоокеанська плита, яка складається тільки з океанічної кори.

2.Сучасні тектонічні (літосферні) Амурська плита Анатолійська плита Антарктична плита Аравійська плита Африканська плита Євразійська плита Індо-Австралійська плита Індостанська плита Карибська плита Каролінська плита Південноамериканська плита Північноамериканська плита Плита Кокос Плита Наска Плита Скотія Охотська плита Сундська плита Тихоокеанська плита Філіппінська плита Російська плита

2. Сучасні тектонічні мікроплити (літосферні) Бірманська плита Галапагоська мікроплита Мікроплита острова Пасхи Плита Горда Плита Дослідника Плита Рівера Плита Шарлоти Хуан-де-Фука

3.Давні тектонічні (літосферні) Балтійська плита Кіммерійська плита Плита Беллінсгаузена Обмежена плита Плита Кула Плита Фараллон

4.Рухи літосферних плит. Сили, що здатні рухати плити літосфери, зароджуються всередині нашої планети. Тому їх називають внутрішніми силами Землі. Вони виникають під час розпаду радіоактивних речовин і переміщення розплавленої речовини у верхній мантії. Внутрішні сили штовхають літосферні плити, і вони рухаються вздовж розломів. Розрізняють повільні горизонтальні і вертикальні рухи земної кори.

Найбільш значними є горизонтальні рухи літосферних плит. Рухаючись, плити здатні зближуватися, розсуватися або зміщуватися одна відносно одної. Якщо плити зближуються, то під час зіткнення їхні краї зминаються в складки і на поверхні утворюються гори. Наприклад, на стику плит Індо-Австралійської і Євразійської виникли гори Гімалаї. Якщо ж стикаються материкова і океанічна плити, то океанічна, що має більшу щільність, занурюється під материкову. Тоді на материку так само виникають гори, а уздовж узбережжя – глибоководні западини (жолоби). Наприклад, на стику плит Наска і Південноамериканської виникли гори Анди та Перуанський і Чилійський глибоководні жолоби.

Якщо плити розсуваються, то утворюються розломи. Найбільше розломів виникає на дні океанів, де земна кора тонша. Розломами розплавлена речовина мантії піднімається з надр. Вона розштовхує краї плит, виливається і застигає, заповнюючи простір між ними. Так у місцях розривів на дні океану відбувається нарощення земної кори. Там утворюються нові ділянки земної кори у вигляді гігантських валоподібних підняттів, які називають серединно-океанічними хребтами. Наприклад, при розсуванні Південноамериканської і Африканської плит на дні Атлантичного океану утворився Південноатлантичний серединно-океанічними хребет. Отже, під океанами земна кора безперервно оновлюється.

Внутрішні сили Землі викликають і вертикальні рухи: повільні підняття і опускання окремих ділянок земної кори. Наприклад, північна частина Скандинавського півострова піднімається на 1 см за рік, а море відступає. Про це свідчать шари піску і глини із залишками морських організмів, що залягають на висоті понад 150 м над рівнем моря. Отже, ця територія колись була його дном, а потім піднялася на таку висоту. У той же час узбережжя Нідерландів уже кілька століть опускається зі швидкістю 3 мм за рік і Північне море наступає на суходіл. Жителі змушені захищати обжиті землі, споруджуючи високі (до 25 м) дамби й греблі вздовж узбережжя. Окремі ділянки в цій країні вже знаходяться нижче рівня моря. В Україні найбільші підняття зафіксовано на сході Кіровоградської і півночі Житомирської областей – майже 9 мм/рік. У той же час узбережжя Чорного моря в районі Одеси опускається зі швидкістю майже 1 см/рік. Вертикальні рухи відбуваються дуже повільно, але постійно й повсюдно. Вони охоплюють величезні ділянки і супроводжуються відступом або наступом моря. Підняття ділянок з часом змінюється опусканням і навпаки. Тому вертикальні рухи називають коливними рухами земної кори. Такі рухи відбуваються дуже повільно – від 2 до 10 см на рік. Вони непомітні для людини. Виявити їх вдалося завдяки зіставленню космічних знімків, зроблених зі штучних супутників Землі.

Література: Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.