Відмінності між версіями «Лесові породи на тереторії України»

Версія за 11:59, 7 березня 2013

Характеристика

Лесові породи на території України займають 74,8%. Це осадові породи. Походження їх до кінця ще не встановлено. Вони покривають усі межиріччя, а також прадавні тераси в лісо­степовій і степовій зонах України. У складі цих порід розрізня­ють леси та лесовидні відклади.

Леси — пухкі, пилувато-суглинкові або пилувато-глинисті по­роди палевого, світло-палевого, палево-жовтого або каштаново­бурого кольору. Найлегший гранулометричний склад лесів на Поліссі і приполіській частині Лісостепу. На південь і схід він стає важчим. Найбільш важкий склад лесів у степовій частині Криму та на Приазовській височині.

Потужність лесів змінюється від 1-2 до 25-30 м, причому вона більша на плоскорівнинних і менша — на підвищених елементах рельєфу. Леси, як правило, підстилаються переважно пісками, карбонатними породами та глинами. Вони характеризуються високою пористістю (45-50%), карбонатністю (10-15%), у зоні Степу мають у своєму складі гіпс та легкорозчинні солі. Кількість останніх збільшується на південь до приморських районів, що зумовлює в цих місцях засолення та осолонцювання ґрунтів. Леси добре розмиваються, тому в районах їх поширення швидко ут­ворюються яри та провалля з майже прямовисними схилами.

Лесовидні породи за зовнішніми ознаками та багатьма важ­ливими в агрономічному відношенні властивостями (пухкість, карбонатність) подібні до типових лесів, проте основною їх від­мінністю є шаруватість, наявність невеликих прошарків гальки, прісноводних мушлів та піску.

На від’ємних елементах рельєфу зустрічаються оглеєні лесо­видні породи. їх утворення пов’язане із сезонним поверхневим перезволоженням. Від неоглеєних лесовидних порід вони відрізняються сизувато-зеленими плямами, злитістю та більш важчим гранулометричним складом.

В Україні невелику площу (близько 1,6% території) як ґрун­тотворні породи займають глини різного походження: червоно- бурі, строкаті, балтські, тортонські, майкопські, сарматські, кар­бонові та пермотріасові.

У степовій зоні в районах з розвиненим водно-ерозійним рельєфом на схилах балок, де лесовидні породи змиті, виступа­ють червоно-бурі глини. Вони карбонатні, іноді засолені водороз­чинними солями, мають виражену призматичну структуру.

Строкаті глини залягають під червоно-бурими. Як ґрунто­творні породи вони трапляються на схилах. Мають строкате за­барвлення — на сірому фоні оливкові, іноді бурі плями. Місцями у них зустрічаються піщані прошарки.

На схилах середнього Придністров’я ґрунтоутворення розви­вається на балтських глинах. Забарвлення їх сіре або жовтувато- сіре із зеленуватим відтінком. Вони важкі за гранулометричним складом, характеризуються злитістю, практично водонепроникні. В товщі їх трапляються прошарки карпатської гальки.

Тортонські глини за властивостями близькі до балтських, од­нак менше містять карпатської гальки. Поширені в Чернівецькій області.

Майкопські (морські) глини сірого або темно-сірого кольору, важкі за гранулометричним складом, дуже щільні, мають тонку шаруватість, засолені водорозчинними солями та гіпсом. Поши­рені на Керченському півострові.

Сарматські глини сірого та зеленого кольору, за властивос­тями наближаються до майкопських. Поширені переважно в степовій частині Криму.

Карбонові і пермотріасові глини представлені комплексом глин, що забарвлені в сірі, червоні та зелені кольори. Більшість з них засолені. Виходять на денну поверхню переважно на схи­лах. Зустрічаються на Донбасі.

Використання