Відмінності між версіями «LAN»

Поточна версія на 12:15, 29 жовтня 2012

Поняття локальної мережі

Локальною мережею (LAN - local area network) називають групу зв'язаних один з одним комп'ютерів, розташовану в деякій обмеженій області, наприклад, будівлі.

Розміри LAN можуть значно відрізнятися. Локальна мережа може складатися з двох робочих станцій, що працюють під управлінням Windows 98, розташованих в одній кімнаті, або з кількох сотень робочих станцій, розкиданих по різних поверхах адміністративного будинку.

Особливість LAN у тому, що в такій мережі всі комп'ютери яким-небудь чином згруповані, тим чи іншим методом з'єднані один з одним, і знаходяться в одній будівлі.

У більшості LAN для з'єднання комп'ютерів можуть використовуватися кабелі різного типу. Проте, як побачимо далі в цій главі, у деяких LAN застосовують і бездротові канали.

Якщо мережа виходить за межі будівлі, то це вже не LAN, а глобальна мережа (WAN - wide-area network). WAN буває різних типів. Якщо мережа досить велика, вона називається просто WAN. Мережа меншого розміру може носити іншу назву.

Наприклад, WAN, що охоплює основні райони міста, може називатися MAN (metropolitan area network), а мережа, що з'єднує університетські корпусу, може називатися CAN (campus area network). Коротше кажучи, локальна мережа обмежена межами будівлі, а глобальна - ні.

Таке визначення локальної мережі прийнято у навчальній літературі. Однак на практиці локальні мережі частіше визначають за функціональним, а не за фізичними характеристиками.

У цьому, більш загальному, сенсі, локальні мережі є засобом зв'язку комп'ютерів, яке дозволяє їм отримувати доступ до устаткування. Іншими словами, з урахуванням обмежень системи захисту, комп'ютери локальних мереж отримують доступ до загального устаткування (принтерів, сканерів, приводам компакт-дисків, жорстким дискам, модемів і т.д.) так, ніби воно встановлено локально. Зрозуміло, доступ до устаткування означає і доступ до даних, що зберігаються на цьому обладнанні.

Отже, всі комп'ютери локальної мережі можуть не тільки одержувати доступ до компонентів яких-небудь інших апаратних засобів (з урахуванням обмежень систем захисту, розглянутих далі), але також використовувати їх так, як якщо б вони були доступні локально, що припускає спільне використання даних користувачами комп'ютерів.

Перші офісні комп'ютери - мейнфрейми і термінали - були об'єднані в мережу, однак перші персональні комп'ютери (PCs) звичайно встановлювалися як окремі пристрої.

Тому найстаріша форма мережі LAN отримала в побуті назва SneakerNet (гра слів: Sneaker по-англійськи "тапочки"): користувач ПК копіював дані з комп'ютера на дискету, а потім переходив з нею до іншого комп'ютера, щоб роздрукувати дані на принтері, підключеному до цього комп'ютера, або щоб просто передати колезі копію даних.

Якщо обсяг переданих даних не надто великий, це рішення не таке вже й погане (і в деяких випадках працює чудово). Однак у ньому є серйозні недоліки:

• високий ризик втрати даних при втраті або випадковому форматуванні дискети;

• труднощі синхронізації різних версій документа, якщо над ним мають працювати одночасно кілька осіб;

• на звичайні дискети поміщається не більше 1,44 Мбайт даних, а файли можуть мати значно більші розміри;

• як бути, якщо користувачі використовують у своїх комп'ютерах різні програми? Другий користувач може виявитися не в змозі відкрити даний файл;

• захист даних утруднена - дискету легко вкрасти;

• копіювання файлів, перенесення до іншої машини, подальше копіювання або друк даних забирає чимало часу.

Тому мережа SneakerNet годиться тільки для найпростіших завдань. Сучасні офісні засоби повинні надавати:

• прості методи спільного доступу, передачі та захисту даних;

• кошти спільного використання додатків;

• способи взаємодії користувачів мережі один з одним;

• методи спільного використання периферійних пристроїв.

Розглянемо ці питання дещо докладніше.

Управління файлами

Спільне використання, передачу та захист інформації мережевих комп'ютерів зазвичай називають управлінням файлами.

Однією з основних цілей локальної мережі є надання області зберіганні даних у спільне розпорядження, для того, щоб безліч користувачів змогли отримати доступ до одних і тих же файлів. Персональний комп'ютер, що забезпечує спільний доступ до файлів і каталогів, називають файловим сервером.

Спільне використання файлів гарантує, що в роботі знаходиться єдина версія файлу, і всі користувачі працюють з новітніми даними.

Якщо не бажання, можна не надавати спільний доступ до файлу, однак, якщо з ним повинен працювати хто-небудь ще, ви можете передати файл цій особі - просто перенести його зі свого жорсткого диска на диск цього користувача або переслати як повідомлення електронної пошти.

Спільне використання файлу за допомогою мережі аж ніяк не означає автоматичний доступ до нього будь-якого користувача. У сучасних операційних системах ви можете обмежити доступ до загальних файлів або каталогів.

З цією метою використовують або систему паролів, які облікові записи користувача. Ці кошти передбачають досить точну настройку, забезпечуючи різні рівні доступу до файлів - від мінімального, що допускає тільки читання, до повного доступу. Таким чином, ви можете, наприклад, заборонити іншим користувачам переглядати вашу роботу або просто не дозволяти вносити до неї зміни, якщо це небажано.

Як захистити дані від ушкодження? Адже дані - найцінніше майно вашої фірми.

Вони набагато цінніший, ніж потворні ящики, звані комп'ютерами, які стоять на столах, оскільки вже застаріли з часу покупки і постійно замінюються. А ось втрата або спотворення даних може розорити фірму.

Однак мережі дозволяють легко архівувати дані, причому зробити це набагато простіше, ніж у отдельностоящих комп'ютерах. Ви можете або зберігати дані на єдиному сервері і регулярно архівувати всі його вміст, або встановити в мережі централізовану систему архівування, за допомогою якої кожен користувач зобов'язаний буде скопіювати всі важливі файли з жорсткого диска свого комп'ютера.

При належному управлінні локальні мережі забезпечують рівень захисту даних, недосяжний в середовищі з окремо розташованими комп'ютерами.

Спільне використання додатків

Одне з великих досягнень локальних мереж - простота розповсюдження додатків між службовцями офісу. Багато хто (хоча і не всі) додатка встановлюють на центральному комп'ютері, званому сервером додатків, і до них можна звертатися через мережу.

Подібна установка додатків має кілька переваг. Перше: якщо на сервері встановлено безліч додатків, клієнтних станціям потрібно набагато менше дисковий простір в порівнянні з установкою додатків на кожному окремому комп'ютері.

Це важливий чинник, оскільки, наприклад, для повної установки типового набору офісних додатків необхідно майже 2 Гбайта дискового простору.

Як правило, це в точності відповідає місткості типових жорстких дисків, і вам немає необхідності встановлювати їх на кожний мережевий комп'ютер.

Друге: установка та оновлення додатків значно полегшуються, якщо програми знаходяться на єдиному комп'ютері.

Таким чином, спільне використання додатків зберігає чимало часу і ресурсів, хоча це можливо не для всіх додатків і не у всіх ситуаціях.

Як працює мережа в цьому випадку? Коли в клієнтському комп'ютері запускається додаток, встановлений на сервері додатків, воно завантажується в пам'ять комп'ютера клієнта.

Працюючи з програмою, клієнт взаємодіє з копією, що зберігається в пам'яті його комп'ютера, але не в пам'яті сервера. Це дає доступ до одного з додатком одночасно кільком клієнтам.

Відомий також більш досконалий метод спільного використання додатків, званий тонкої клієнтської мережею, який практично не вимагає від клієнтської машини власних ресурсів.

Встановлення програми на сервері для використання решті мережею аж ніяк не означає, що вам досить єдиною ліцензії на даний додаток.

Як правило, для спільного використання додатку необхідно придбати або по одній ліцензії для кожного користувача, або одну загальну ліцензію (умови залежать від програми). Якщо у вас немає відповідної ліцензії на всі ваші програми, то ви винні в незаконному використанні програмного забезпечення, а це відноситься до федеральних злочинів.

Думаєте, про це ніхто не дізнається? Помиляєтесь. Основна мета наглядової організації, званої Асоціацією видавців програмних продуктів (Software Publisher's Association - SPA), як раз і полягає у спостереженні за проблемами піратського використання програм. SPA переслідує в судовому порядку порушників законних прав входять до неї організацій.

Поліпшення взаємодії в офісі

У міру розростання офісу процес оповіщення співробітників про найважливіші події та організації нарад ускладнюється. Колись групове планування доставляло чимало турбот чолі офісу. Мережа допоможе узгодити роботу офісу за допомогою додатків електронної пошти або коштів групового планування.

Без цих коштів організація зборів установи перетворюється на кошмар, коли організатор намагається розсортувати особисті розкладу співробітників, щоб вибрати відповідний час для зустрічі.

Програми групового планування набагато спрощують цю задачу. Ідея така: кожен службовець вводить в програму-календар (calendar program) особисте розклад, яке може переглянути лише він сам або обрані співробітники.

Всі особисті розкладу зберігаються в центральній базі даних. Коли ви хочете призначити збори, ви вводите імена запрошених співробітників і час.

Якщо всі перераховані співробітники в зазначений час вільні, програма-планувальник (scheduling software) сповістить вас про це. В іншому випадку, вона повідомить про наявність конфлікту і вкаже, з ким саме.

Потім, в залежності від програми, може запропонувати перший же інтервал часу, коли всі необхідні співробітники будуть вільні. Після цього, призначивши час, ви можете за допомогою програми-планувальника розіслати всім запрошеним повідомлення по електронній пошті, вказавши дату та час наради.

Електронна пошта може принести значно більше користі, ніж планування нарад. Мабуть, в даний час вона - саме "всюдисуще" мережевий додаток.

І хоча надмірна мережевий трафік, генерований електронною поштою, може викликати роздратування, вона неоціненна як швидкий метод прийняття оперативних рішень і планування особистих зустрічей. Електронна пошта дуже проста і зручна. Людям, які занадто зайняті, щоб викроювати час для особистих зустрічей, програма-планувальник не потрібна. Пошта дозволяє швидше розглянути проблему і, до того ж є конфіденційною.

Якщо бос зайде в вашу кімнату, це помітить кожен, але якщо він пошле вам повідомлення по електронній пошті, в якому просить зайти для оцінки ваших успіхів, про це ніхто не дізнається.

Таким чином, офісна електронна пошта зручна для будь-яких повідомлень, що вимагають відносної конфіденційності розповсюдження, або стислості.

Інша перевага електронної пошти перед телефонним зв'язком і особистими зустрічами полягає в тому, що більшість програм електронної пошти дозволяють вкладати в повідомлення бінарні файли. Наприклад, можна послати кому-небудь файл для перегляду зі своїми коментарями, причому окремо від самого документа.

Одержувач повідомлення може просто відкрити файл і прочитати його, або відредагувати вміст файлу. Такий метод розсилки бінарних файлів подібний спільному використанню файлу в мережі, однак має переваги.

• У повідомленні електронної пошти ви можете вказати на будь-які неточності в даних або вказати на важливість переданої інформації.

• Ви можете переконатися в прийомі одержувачем необхідного файла і не турбуватися, що він помилково відкриє не той файл.

• Вам немає потреби піклуватися про встановлення відповідних дозволів на доступ до файлу або призначати паролі, оскільки копія відправленого файлу надійде тільки до одержувача повідомлення електронної пошти.

• Ви можете відсилати файли людям, з якими не підтримуєте зв'язок через локальну мережу, наприклад тим, з ким ви можете зв'язатися тільки через Internet.

Одним словом, локальна мережа - найкраще, що можна зробити для зв'язку в офісі та спільного використання інформації.

Спільне використання периферійних пристроїв

Перші персональні комп'ютери представляли собою, по суті, порожні ящики, в яких перебували всього лише системна плата, пам'ять і дисковод. Навіть жорсткий диск вважався додатковим обладнанням. Так було десять років тому.

Однак у міру вдосконалення комп'ютерів все більше число пристроїв, до того вважалися дорогим додатковим обладнанням, ставали частиною стандартного профілю апаратних засобів.

У міру того, як все більше число пристроїв починало входити в стандартну комплектацію комп'ютера, виникала своєрідна проблема: які ж пристрої слід вважати периферійними, а які - ні.

Наприклад, принтер - безумовно, периферійне пристрій, але до чого віднести привід компакт-дисків? А жорсткий диск?

Периферія, або периферійний пристрій - це просто будь-яка частина устаткування, безпосередньо чи опосередковано під'єднана до системної плати комп'ютера.

Аж ніяк не всі периферійні пристрої розташовані поза корпусу комп'ютера, і не до всіх можна забезпечити загальний доступ. Однак спільне використання в мережі периферійних пристроїв, якщо воно можливе, дуже зручно.

По-перше, таке обладнання стає доступним всім користувачам, а по-друге, його використання спрощується.

Наприклад, замість того, щоб займати чергу до комп'ютера з підключеним принтером, можна просто послати завдання на друк так, як ніби принтер підключений до вашого комп'ютера, а потім забрати готову роботу.

Спільне використання периферійних пристроїв допомагає користувачам мережі зберегти час і гроші. Дійсно, навіть якщо в офісі немає мережі, необов'язково купувати принтер і приводи компакт-дисків для кожного комп'ютера.

Якщо службовці готові постояти в черзі при невисокій завантаженні мережі, одне-два пристрої на весь офіс можуть чудово впоратися з роботою.

Однак якщо службовці, даремно витрачаючи час, подовгу очікують звільнення пристрої, економія на покупці принтерів обернеться чималими збитками.

Загальні периферійні пристрої, також як і загальні папки, не обов'язково повинні бути доступні всім користувачам мережі, крім того, доступ може надаватися на різних рівнях.

Так, наприклад, ви можете надати загальний доступ до кольорового принтера, в якому використовуються дорогі картриджі, але обмежити його таким чином, що доступ зможуть отримати виключно художники, але не всякий Дік, Том або Гаррі, яким заманулося надрукувати свою мазанину.

Такі основні можливості локальних мереж.