|
|
| Рядок 24: |
Рядок 24: |
| | == '''Мої роботи''' == | | == '''Мої роботи''' == |
| | [[category:Студенти]] | | [[category:Студенти]] |
| − |
| |
| − | '''Життєвий та творчий шлях Григорія Сковороди'''
| |
| − | Є й зараз на Полтавщині над річкою Многою село Чорнухи, а в ньому незаселена ділянка, яку звуть дворищем Сковороди. Саме тут стояла хата Сави і Палажки Сковород — малоземельних селян з козаків. У тій хаті 3 грудня 1722 р. побачив світ їхній первісток Григорій. Батьки його чесністю й правдивістю, гостинністю і працьовитістю славилися на всю округу. Підрісши, Гриць любив сидіти від вербою, що купала в Мнозі свої зелені віти, і грати на сопілці, подарованій старим кобзарем. Пасе гусей і грає, забуваючи про все на світі. У грі можна впізнати то повів вітру чи шемрання осоки, то ґелґотання гусей чи плескіт риби. Які звуки вловить вухо, те й відтворює Гриць на милій серцю сопілоньці. Всю душу хлопець у гру вкладав. І допитливим був. Все, було, матір запитує: «Як засинають поля? Чого сонце щодня за грушу ховається? А де опинишся, якщо йти прямо-прямо і нікуди не звертати?» Коли ж тато працював біля хати, Гриць намагався допомогти — змалку привчався до праці. Очевидно, саме з сім'ї він виніс переконання: «Хто труда не перейде, до добра той не прийде».
| |
| − |
| |
| − | Одного дня повів тато сина до дяка в науку. У полотняній торбі малюка — скибка житнього хліба, а в душі — цікавість: що то за наука в тій школі?
| |
| − |
| |
| − | У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо той виявив у хлопця незвичайної краси голос, навчив нотної грамоти, поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію.
| |
| − |
| |
| − | Одного серпневого ранку Гриць поцілував натруджені руки старої неньки та передчасно посивілого батька і з торбою харчів, латинською граматикою та улюбленою сопілкою надовго покинув рідне село. Йшов йому тоді шістнадцятий рік. Битим шляхом через Пирятин пішки дістався жадібний до знань юнак до Києва, мандруючи із кобзарем та в дорозі навчаючись на кобзі грати. Здійснилася давня мрія хлопця — навчатися у Києво-Могилянській академії. Григорій став одним з найретельніших, особливо наполегливих і тямущих студентів. Закінчив академію в 1753 р.
| |
| − |
| |
| − | На двадцятому році життя Сковороду відряджають до Петербурга в придворну капелу, бо він прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом. Музику Григорій створював на власні вірші. І таку музику, що деякі із сковородинських пісень перейняли навіть кобзарі. Отже, поет, композитор, соліст і музика в одній особі! Всебічно обдарований хлопець міг би зажити слави та багатства. Але життя не пізнаєш, якщо скнітимеш у палатах, тому Григорій вирішив якомога більше мандрувати, зустрічатися з людьми. Повернувшись до Києва, юний поет і композитор вирушає за кордон і три роки мандрує по Угорщині, Словаччині, Польщі, відвідує Братиславу, Відень, Будапешт. Він буває в університетах, слухає лекції знаменитих професорів, працює в бібліотеках, студіює філософські праці й, володіючи багатьма мовами, вільно дискутує із ученими різних країн. З Європи Сковорода повернувся без шеляга в кишені, але сповнений новими знаннями та блискучими ідеями.
| |
| − |
| |
| − | Повернувшись в Україну, Сковорода найперше заглянув у рідні Чорнухи, та не застав живими ні неньки, ні тата. У Переяславському колегіумі Григорій Сковорода почав викладати піїтику. Працював залюбки, писав вірші та підручник з поетики. Викладав предмет Сковорода по-новому, що не сподобалося єпископу, і молодий педагог був суворо попереджений. Григорій сміливо відповів: «Одна справа — архиєрейський посох, а інша — смичок», тобто: про якість викладання можуть судити тільки фахівці, а невігласам до того зась. І Сковорода був звільнений з роботи.
| |
| − |
| |
| − | Наступні шість років Сковорода працював у селі Коврай на Переяславщині домашнім учителем сина поміщика Томари. У перервах між лекціями математики та іноземних мов милувався природою, розмовляв з людьми, читав і розмірковував. Саме в ці роки завдяки близькості до природи й народу формуються філософські погляди майбутнього письменника-мислителя.
| |
| − |
| |
| − | Хоч і добре було Сковороді в Ковраї, його тягне до спілкування з молоддю, і він стає у Харківському колегіумі викладачем синтаксису, грецької мови та етики1, або, як тоді казали, основ доброчинності. Незвичайний це був учитель: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; учив тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Отже, учив, як жив, а жив, як навчав — найкраща риса педагога. Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший філософський твір, основою якого є думка, що ледарство — найбільша людська вада. Студенти любили свого вчителя, радилися з ним, бували в нього дома. Він засівав їхні душі зернами правди, гуманізму й волелюбства, мріями про республіку. Проте незабаром мусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів; можновладці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила: «Весь світ спить, пора прокидатися!»
| |
Мені 17 років. Я-активна,творча,життєрадісна та товариська людина.
Люблю приймати участь у різних заходах, обожнюю співати та грати у КВН. Сцена-те місце,де я можу отримувати задоволення та відпочивати. Захоплююся журналістикою та театром,тому мрію бути акторкою-журналісткою)
