Відмінності між версіями «Детальніше»
(→Типи коаксіального кабелю) |
(→Типи коаксіального кабелю) |
||
| Рядок 17: | Рядок 17: | ||
== Типи коаксіального кабелю == | == Типи коаксіального кабелю == | ||
| − | |||
| − | |||
Тонкий кабель використовується для передачі на менші відстані, ніж товстий, оскільки сигнал у ньому загасає сильніше. Зате з тонким кабелем набагато зручніше працювати: його можна оперативно прокласти до кожного комп'ютера, а товстий вимагає твердої фіксації на стіні приміщення. | Тонкий кабель використовується для передачі на менші відстані, ніж товстий, оскільки сигнал у ньому загасає сильніше. Зате з тонким кабелем набагато зручніше працювати: його можна оперативно прокласти до кожного комп'ютера, а товстий вимагає твердої фіксації на стіні приміщення. | ||
Версія за 10:41, 30 грудня 2011
Зміст
Історія виникнення:
1894 — Нікола Тесла запатентував електричний провідник для змінних струмів (№ 514167). 1929 — Ллойд Еспеншід (англ. Lloyd Espenschied ) і Герман Еффель з AT & T Bell Telephone Laboratories запатентували перший сучасний коаксіальний кабель. 1936 — AT & T побудувала експериментальну телевізійну лінію передачі на коаксіальному кабелі, між Філадельфією і Нью-Йорком. 1936 — Перша телепередача по коаксіальному кабелю, з Берлінських Олімпійських Ігор у Лейпцигу. 1936 рік — Між Лондоном і Бірмінгемом, поштовою службою (тепер BT) прокладений кабель на 40 телефонних номерів. [2] 1941 рік — Перше комерційне використання системи L1 в США, компанією AT & T. Між Міннеаполіс, (Міннесота) і Стівенс-Пойнт (Вісконсін) запущений ТБ-канал і 480 телефонних номерів. 1956 рік — Прокладена перша трансатлантична коаксіальна лінія, TAT-1
Принцип дії
Електромагнітне поле коаксіального кабелю зосереджене в просторі між провідниками струму, тобто зовнішнього поля немає, і тому втрати на випромінювання в навколишній до коаксіального кабеля простір практично відсутні. Оскільки зовнішній провідник одночасно служить електромагнітним екраном, що захищає електричне коло струму від впливів ззовні, коаксіальний кабель має високий завадозахист і має відносно малі втрати енергії сигналів, які передаються. Для радіоприйому використовується, як правило, кабель, що має хвильовий опір 50 0м.
Конструкція
Сучасний кабель складається з центрального провідника, оточеного шаром діелектрика, зовнішня поверхня якого покрита обплетенням або фольгою (другим провідником) і захисною оболонкою з пластику, що захищає кабель від дії навколишнього середовища.
Типи коаксіального кабелю
Тонкий кабель використовується для передачі на менші відстані, ніж товстий, оскільки сигнал у ньому загасає сильніше. Зате з тонким кабелем набагато зручніше працювати: його можна оперативно прокласти до кожного комп'ютера, а товстий вимагає твердої фіксації на стіні приміщення.
Підключення до тонкого кабелю (за допомогою рознімів BNC байонетного типу) простіше й не вимагає додаткового устаткування. А для підключення до товстого кабелю треба використовувати спеціальні досить дорогі пристрої, що проколюють його оболонки й установлюють контакт як із центральною жилою, так і з екраном. Товстий кабель приблизно вдвічі дорожче, ніж тонкий, тому тонкий кабель застосовується набагато частіше.
Як і у випадку звитих пар, важливим параметром коаксіального кабелю є тип його зовнішня оболонка. У цьому випадку застосовуються як non-plenum (PVC), так і plenum кабелі. Природно, тефлоновий кабель дорожчий полівінілхлоридного. Тип оболонки можна відрізнити за фарбуванням (наприклад, для PVC кабелю фірма Belden використовує жовтий колір, а для тефлонового — жовтогарячий).
Типові величини затримки поширення сигналу в коаксіальному кабелі становлять для тонкого кабелю близько 5 нс/м, а для товстого — близько 4,5 нс/м.
Існують варіанти коаксіального кабелю з подвійним екраном (один екран розташований усередині іншого й відділений від нього додатковим шаром ізоляції). Такі кабелі мають кращу перешкодозахищеність і захист від прослуховування, але вони небагато дорожчі звичайних.
