Відмінності між версіями «Розподіл памяті фіксованими розділами;»
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
Найпростішим способом керування оперативною пам’яттю є поділ її на кілька розділів фіксованої величини. Це може бути виконане вручну оператором під час старту чи системи під час її генерації. Чергова задача, що надійшла на виконання, міститься або в загальну чергу (мал. 1), або в чергу до деякого розділу (мал. 2). | Найпростішим способом керування оперативною пам’яттю є поділ її на кілька розділів фіксованої величини. Це може бути виконане вручну оператором під час старту чи системи під час її генерації. Чергова задача, що надійшла на виконання, міститься або в загальну чергу (мал. 1), або в чергу до деякого розділу (мал. 2). | ||
| − | [[Файл: | + | [[Файл:1.jpg]] |
Підсистема керування пам’яттю в цьому випадку виконує наступні задачі: | Підсистема керування пам’яттю в цьому випадку виконує наступні задачі: | ||
Версія за 11:14, 8 травня 2011
Найпростішим способом керування оперативною пам’яттю є поділ її на кілька розділів фіксованої величини. Це може бути виконане вручну оператором під час старту чи системи під час її генерації. Чергова задача, що надійшла на виконання, міститься або в загальну чергу (мал. 1), або в чергу до деякого розділу (мал. 2).
Підсистема керування пам’яттю в цьому випадку виконує наступні задачі:
- Порівнюючи розмір програми, що надійшла на виконання, і вільних розділів, вибирає придатний розділ;
- Здійснює завантаження програми і настроювання адрес;
При очевидній перевазі – простоті реалізації – даний метод має істотний недолік – твердість. Тому що в кожнім розділі може виконуватися тільки одна програма, то рівень мультипрограмування заздалегідь обмежений числом розділів не залежно від того, який розмір мають програми. Навіть якщо програма має невеликий обсяг, вона буде займати весь розділ, що приводить до неефективного використання пам’яті. З іншого боку, навіть якщо обсяг оперативної пам’яті машини дозволяє виконати деяку програму, розбивку пам’яті на розділи не дозволяє зробити цього.
