Версія за 12:51, 31 березня 2020

Зміст

1 Штучний інтелект
2 Інформаційні ресурси

Штучний інтелект

Шту́чний інтеле́кт (англ. Artificial intelligence, AI) — розділ комп'ютерної лінгвістики та інформатики, що опікується формалізацією проблем та завдань, які подібні до дій, які виконує людина.

Опис проблеми

Штучний інтелект

Штучний інтелект (ШІ) стійко займає лідируючі позиції в топах проривних технологій ще з кінця минулого століття. Ще до початку практичних розробок фантасти успішно експлуатували тему машинного розуму. Як правило, основними були два сюжети - це утопічне процвітаюче людське суспільство, де всі проблеми життєзабезпечення покладені на розумних роботів, і похмурі перспективи майбутнього, де влада над людиною захоплена машинами. Сьогодні ці сюжети лягли в основу етичних проблем розробки штучного розуму. Але про все по порядку. Щоб створити цифровий інтелект, розробники визначили два основних напрямки. В одному випадку це була імітація людського мозку зі складною мережею нейронів і нервових закінчень, а в іншому - спроба розробки системи алгоритмів, які повторюють розумову діяльність людини. На зорі розробок ІІ перший шлях реалізувати було досить складно через скромних можливостей обчислювальної техніки і слабкою теоретичної бази. Тому пріоритет отримав шлях розробки алгоритмів. Однак не всі завдання можна було вирішити у такий спосіб. У деяких випадках єдиним виходом могли стати нейронні мережі, які і стали основою машинного навчання. Сучасні темпи розвитку комп'ютерної техніки і нано технологій зіграли позитивну роль в розвитку штучних нейронних мереж. Кожен із шляхів створення штучного інтелекту мав свої сильні і слабкі сторони. При розробці системи алгоритмів необхідно було ставити формальний опис вирішення кожного завдання. Тобто, щоб розширити коло розв'язуваних проблем, розробнику необхідно додавати в програму нові алго ритми. Проте, такі пристрої добре вирішували логічні завдання, і вже в кінці 90-х років минулого століття машина обіграла в шахи чемпіона міра.Іскусственние нейронні мережі не вимагають програмування в тому сенсі, як це реалізується при створенні систем алгоритмів. Головне достоїнство нейромереж в тому, що вони здатні самонавчатися. На основі великого обсягу правильних рішень задач вибудовується залежність між вхідними та вихідними даними

Проблема штучного інтелекту

В науці XXI століття проблема штучного інтелекту охопила широке коло досліджень, пов’язаних зі:

створенням штучного аналогу інтелекту людини, розробкою так званого „суперінтелекту” (між іншим, на базі Інтернету);
моделюванням окремих функцій і структур психіки, інтелекту;
робототехнікою;
впливом існуючих та потенційно можливих систем штучного інтелекту на людину та суспільство тощо.

Імплементація все нових результатів досліджень у галузях обчислювальної техніки, кібернетики, синергетики, неврології, психології, лінгвістики, біо- та нанотехнологій вимагає подальших рефлексій сучасного стану проблеми, трансформує прогнози на майбутнє. Як правило, всеохоплююче формулювання згадуваної проблеми в явному вигляді в літературі не наводиться, її можуть розуміти по-різному, в залежності від контексту досліджень. Тому актуальною постає філософська рефлексія проблеми штучного інтелекту, окреслення її змісту в сучасній філософії та формулювання інтегральної дефініції зазначеної проблеми, що послужило б першим етапом на шляху створення загальнофілософської та теоретико-методологічної бази подальших розробок у відповідній галузі.

Проблема створення універсального штучного інтелекту від початку є однією з найважливіших у відповідному проблемному полі. Підхід, у межах якого стверджується, що „...людина є дійсно складною матеріальною системою, але системою скінченної складності і дуже обмеженої досконалості і тому доступною імітації”, можна вважати досить впливовим у сучасному філософському дискурсі. До створення нових зразків штучного інтелекту все більше залучають досягнення нано-, біо- та генних технологій. В цьому зв’язку відкритою є проблема конкретного носія універсального штучного інтелекту. Це може бути як цифровий комп’ютер (чи то сукупність об’єднаних у систему комп’ютерів), так і культивована мозкова тканина (останнє породжує певні етичні проблеми).

Найвіддаленішою у часі і певною мірою гіпотетичною постає проблема взаємодії носіїв універсального штучного інтелекту та суспільства. Тим не менш, завчасне створення теоретичної бази подібних досліджень є конструктивним, хоча б для того, щоб не бути захопленими зненацька черговою науково-технічною революцією. Більше того, за такої постановки питання штучний інтелект може розглядатись не тільки як соціокультурний чинник, але й як чинник універсальної еволюції.

Отже, як в майбутньому складеться симбіоз людини і машини можна тільки припускати. Необхідно розуміти, що технології ІІ будуть розвиватися і далі. Вони відкривають занадто багато привабливих перспектив. Прогрес зупинити неможливо. Але відповідальність за майбутнє поки що лежить на людині - створимо ми світ загального процвітання або будемо знищені своїм же творінням.