Відмінності між версіями «Тема 5. Специфіка кваліфікаційної роботи майбутнього магістра музичного мистецтва»

Версія за 08:01, 3 червня 2019

Тема 5. Специфіка магістерського дослідження як кваліфікаційної роботи майбутнього фахівця-музиканта

План 1. Особливості жанру магістерської роботи та творчій підхід до її написання

2. Визначення ключових понять у магістерській роботі з мистецької освіти

1.Особливості жанру магістерської роботи та творчій підхід до її написання

Магістерська робота є жанром наукового дослідження, який висвітлює результати науково-дослідницької складової професійної підготовки магістра Магістр - це освітньо-кваліфікаційний рівень, якій наразі, відповідно нового закону «Про вищу освіту» є наступним після бакалавра На цьому рівні фахівець отримує більш поглиблені фахові компетенції за обраним напрямком підготовки, складовою яких є інноваційні підходи й технології та досвід їх використання. Магістерська робота має відповідати саме тому науковому напрямку, який відповідає фаху або обраній спеціалізації фахівця. Науково-дослідна частина магістерської програми має бути пов'язана з науковою проблематикою кафедри і спрямована на формування навичок проведення наукових досліджень у конкретній галузі знань. Підготовка магістра за спеціальністю «Музичне мистецтво»* відповідає спеціальностям 13.00.02 - теорія і методика музичного навчання, 13..00.04. - теорія і методика професійної освіти, а також 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. Саме у таких напрямках мають досліджуватись питання мистецької освіти й, зокрема, музично-педагогічної. Також слід враховувати й спеціалізацію магістранта з огляду на напрямок кафедри, на якій здійснюється додаткова фахова підготовка майбутнього педагога музиканта. Логічно, якщо студент, отримуючи спеціалізацію, наприклад із сольного співу, буде працювати над дослідженням з питань методики вокалу, розвитку вокальної підготовки майбутнього вчителя або школярів тощо. Або ж, якщо студент-магістрант, отримує спеціалізацію піаніста - магістерську роботу має писати з проблематики виконавської фортепіанної підготовки. Разом з тим, можуть бути і теми, що відображують різні проблеми музичного навчання й виховання, включно й історичні. Магістерська робота є результатом творчого наукового, а також мистецько-педагогічного процесу. Структура роботи відображає хід дослідження, яке проведене згідно з науковим планом. Робота має складатися з двох розділів по три параграфи, або трьох розділів по 2 параграфи. Можливі інші структурні варіанти, але структура роботи обов’язково відображає теоретичний та досвідно-експериментальний етапи дослідження. Після кожного розділу автор обов’язково формулює висновки. Робота починається зі вступу, в якому доведено актуальність теми дослідження, презентується науковий апарат дослідження. У загальних висновках повідомляється про результати досягнення мети, доведення припущення, вирішення завдань Повідомляється про інші результати, які можуть бути отримані як додаткові. Повідомляється також і перспективність напрямку подальших досліджень обраної проблеми. Творчій характер магістерської роботи обумовлений самим процесом наукового дослідження, пошуком нових знань з питань музичного навчання школярів або студентів, створенням таких заходів мистецького виховання та навчання, які: дозволяють визначити рівень сформованості досліджуваних якостей у школярів або студентів; визначати педагогічні умови, засоби, що сприяють розвитку досліджуваних якостей; дозволяють максимально використати педагогічний, духовно-виховний потенціал самого музичного мистецтва або синтезу мистецтв. Усе це дозволяє умовно визначити хід досліджень у межах написання магістерської роботи як науково-творчий проект.

Науково-творчий проект як метод залежно від педагогічного завдання може бути використаний, як:

- метод освоєння великих тем програми, що передбачають інтеграцію знань з різних галузей знань, але поєднаних на певному етапі їх вивчення спільним завданням, можливими спільними аспектами змісту знань; - як варіант проведення підсумкових занять по розділах програми або ж по всьому курсу; - як велика творча робота, що дозволяє більш глибоко освоїти пропонований програмою матеріал у структурі урочно-позаурочної діяльності. У визначених аспектах магістерська робота є науково-творчим проектом, оскільки: є процесом і результатом здійснення магістерської програми підготовки фахівця певного напрямку; є формою художньо-педагогічної фахової самореалізації; є засобом творчого підходу до здійснення музично-виховних заходів, що виконують функцію формувального методу: педагогічної умови, засобу, комплексу методичних дій. У процесі розробки творчих проектів задля методичної частини роботи слід чітко розрізняти чотири етапи його організації:

1-ий етап - мета, завдання, художньо-розвивальна ідея, розробка сценарію проекту, визначення передбачених труднощів;

2-ий етап - аналіз можливостей, власних ресурсів, можливості школи, класу, ВНЗ, учасників проекту, кого можна залучити; складання план дій - партитури проекту; розподіл обов’язків, створення виконавчих груп; 2-ій етап - презентація, аналіз результатів, оцінювання досягнень, попередні узагальнення спостережень; самоаналіз проведення заходу; 4-ий етап - наукова рефлексія; обчислювання отриманих даних, оформлення у тексті роботи отриманих даних та самого проекту; інтерпретація результатів та висвітлення подальшої стратегії дослідження обраного наукового предмету дослідження.

2. Визначення ключових понять у магістерській роботі з мистецької освіти

У процесі пізнання будь-якої наукової галузі, з одного боку, відбувається поступове збільшення кількості її ключових понять і категорій, а з іншого, і це найбільш істотно, вони наповнюються усе більше багатим змістом. Наприкінці XX - на початку ХХ1 століть спостерігається певна інтелектуалізація мови науки, що посилює важливість точності та ємкості висловлення в наукових теоріях. Це поглиблює процес усвідомлення сутності знань, що фіксуються в поняттях і категоріях. Про це метафорично, але слушно висловлюється Б.С.Гершунський. Синтез категорій, на його думку, будує «категоріальний каркас теорії, але ще не сам «будинок теорії» - теоретичне знання. Останнє - результат синтезу змістовних трактувань відповідних категорій. І чим повнішими ці змістовні трактування - характеристики категорій, тим повніше стають теоретичні знання. На «категоріальний каркас» теорії мов би «натягається» матеріальний носій («тканина») утримування цієї теорії» Коли цілісний процес пізнання розкладений на його складові, а мислення абстраговано як особлива пізнавальна здібність, виникає наука логіки: особлива увага приділяється категоріям як формам мислення та їх логічним функціям. Серед правил цієї науки - точне розуміння сутності речей та їх визначення певним терміном, поняттям, або ширше, категорією. Ще Піфагор радив у відомому афоризмі, що перш за все необхідно навчитись кожну річ називати її ім’ям й це є найперша й найважливіша із всіх наук. Стародавній китайський філософ Мо Цзи наголошував на тому, що «заблуждение - нарушение правил использования имён». Отже, в дусі античної філософської традиції правила використання імен стає логічним принципом побудови методологічної бази будь якого наукового пізнання.

Відтак, варто скористатися порадами античних мудреців і перш ніж щось досліджувати, слід визначити сутність того, що саме досліджується. Тому особливу увагу студент-дослідник має звернути на питання про значення понять у педагогічній науці.

Наука, як особлива область знання, де передача думки і досвіду припускає їх точне, адекватне сприйняття, виробило свою мову - мову науки. Це мова штучна, вона складається з певних термінів, понять, категорій, формул, схем, знаків, малюнків, таблиць тощо. Однак, вербальна складова такої мови прийшла в науку з побутової мови. Між тим, на теоретичному рівні певної галузі знань слово буденної мови набуває значення терміну, воно вже не може трактуватися будь як, а лише певним чином. Воно точно щось означає. Тобто, термін є атрибутом наукової мови й точно і недвозначно щось позначає. Термін (від латинського слова - межа) — слово або словосполучення, що є назвою спеціального поняття певної галузі науки. Термін не тільки позначає предмет, але й обов'язково ґрунтується на визначенні (дефініції). Саме тому термін має тільки одне значення. Науковий стиль характеризується широким використанням як загальної термінології, так і спеціальної. Наприклад, у мистецькій педагогіці існують терміни, котрі використовує мистецтво (наприклад, музичні або хореографічні тощо), і терміни, що існують в педагогіці: урок, метод, клас, розклад, домашнє завдання тощо. Останні навіть не сприймаються нами як терміни, оскільки вийшли з побуту, набули певного значення і увійшли до нього знову Між тим, слово «клас» має інше значення , наприклад, в біології, зоології, інших науках.

Педагогіка мистецтва користується цілим арсеналом термінів. Першу групу складають терміни суто педагогічні « навчальний предмет», «урок», «посібник» тощо. Однак другу групу складають терміні, що мають походження з інших мов, навіть, іноземних, де вони були вперше вироблені й набули всесвітнього значення. Йдеться про терміни музичні, походження яких пішло з італійської мови. Для вчителя мистецьких дисциплін варто володіти термінологією усіх видів мистецтва, які включені до дисципліни «художня культура» в загальноосвітній школі. Якщо не знати термінології, то не можна кваліфіковано пояснити особливості будь-якого виду мистецтва в його стильовій еволюції. Таблиця порівняння природної ( побутової) та наукової мови Природна (побутова) мова Наукова мова

слова змінюють з часом своє значення	Терміни значення не міняють
слова можуть мати подвійне значення	Терміни мають одне значення

Одне і теж явище можуть позначатися різними словами Одне і теж явище позначається єдиним терміном V буденній мові все приймається на віру У науці користуються тільки перевіреними фактами. Користуються прислів'ями, поговірками, порівняннями, метафорами. Користуються концепціями, теоріями, термінами, поняттями, категоріями

Нецілеспрямоване спостереження стає предметом використання природної

МОІІИ Цілеспрямоване спостереження стає предметом використання наукової мови

У мистецтвознавстві як науковій галузі існує поняття «мова мистецтв». З філософської точки зору мова мистецтв - це система образотворчо-виразних засобів, що використовуються в певному виді мистецтва. Інше поняття «художня мова» уточнює безпосередньо особливості мови конкретного виду мистецтва. Наприклад, характерними засобами мови живопису є колорит, перспектива тощо; поезії - ритм, строфа, метафора, рифма; музики - інтонація, гармонія, тембр; хореографії - пластика руху, ритм, композиція; в архітектурі - простір, маса, матеріал тощо. Мова кожного виду мистецтва - це система засобів виразності, елементи якої тісно зв'язані між собою і доповнюють один одного в розкритті художнього образу. З погляду наукового підходу до мови мистецтва слід звернути увагу на такі напрями досліджень, як: • теоретичний, що спрямований на вивчення основ мови мистецтв, його структури, елементів, закономірностей їх взаємодії (Н.Корихалова, С.Раппопорт, С.Шип, інші); • герменевтичний, що спрямований на проблему інтерпретації художніх текстів («розуміння мистецтва»Адорно, герменевтична установка Гадамара, ремарки й терміни, що передають музичний зміст Б.Яворський, О.Сокол, інші); • перцептивний, що спрямований на проблематику сприйняття мистецтва шляхом розуміння мови мистецтва і творчого сприйняття образу, («естетичне переживання» М.Дессуар, "почуттєво-смислова суб'єктивноість" М.Дюфрен, інші). Більш складним є такий атрибут наукової мови, як поняття. Поняття бувають широкі (родові) і вузькі (видові). Наприклад: родове поняття - музичний жанр, видове поняття - опера, симфонія. Видові поняття входять у родові. Кожне поняття має свою назву або термін. Так, музичний жанр, симфонія, поліфонічний стиль - терміни музикознавства, а організаційні форми, методи викладання навчального матеріалу, засоби навчання - терміни дидактики. Більш широке застосування в науковій науці властиве категоріям. Етимологія слова «категорія» доводить, що воно походить від пізньо- латинської «саtеgогіа», грецької «каtеgогеіn», що означає «висловлення, свідчення, звинувачування, стверджування, заявлення», й з філософської точки зору розуміється як форми усвідомлення у поняттях загальних способів ставлення людини до всесвіту, що відображає найбільш загальні та суттєві властивості, закони природи, суспільства і мислення. Поняття розкриваються у визначенні, яке звичайно будується таким чином: спочатку називається родове поняття, потім повідомляються його видові ознаки. Наприклад: наука (термін, що називає визначуване поняття) - сфера людської діяльності (родове поняття), функцією якої є вироблення та теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність (видова ознака). В експериментальному дослідженні варто ретельно формулювати понятійний апарат, особливо якщо проблема дослідження стосується питань, пов'язаних з освітою, вихованням та розвитком особистості. Така вимога обумовлюється наступними чинниками: 1. Поняття у педагогіці характеризуються як неодномірністю, так і однозначністю: одні й самі поняття можуть виступати у взаємозамінних значеннях. Так, наприклад, поняття розвиваючого навчання у педагогіці - це і принцип, і закон, і засіб. Застосування його потребує обговорення та уточнення того, в якому значенні буде використовуватися дане поняття.

2. Криза існуючої теорії виховання зробила необхідним перегляд деяких основних визначень. Деякі поняття взагалі неприйнятні для нової концепції виховання у тому розумінні, яке існувало у минулому столітті. Таким, наприклад, є поняття «гармонійно розвиненої особистості», «інтернаціональне виховання»,"ідеологічне виховання» тощо, яке було нормативним у добу соціалізму. На противагу їм сьогодні використовуються поняття «цілісність особистості», «гуманістичне виховання», «національне та поліетнічне виховання» тощо.

Наразі з’являється тенденція досліджувати визначення, існуючі в історії педагогіки, наприклад «духовність», « виховання духовності», «духовність виховання». У цьому аспекті доцільно застосувати педагогічну лексикографію і лексикологію. Педагогічна лексикологія і лексикографія має свою історію розвитку, яка найбільш широко представлена в праці І.М.Кантора (1968). В ній автор презентує усі відомі оригінальні на той момент педагогічні енциклопедії і словники, що були зареєстровані ЮНЕСКО. Усього перелік складав 60 найменувань. На сьогодні цей перелік значно ширший. Досліднику надається можливість користуватися найбільш сучасними з них : Педагогічний словник С.Гончаренко, Педагогический словарь Б.Бим-бада, що має електронну версію (http://www.enc-dic.com/pedaaoqics/Bim-Bad-Boris-IVIihailovich-156 та іншими виданнями.

3. Орієнтуючись на те чи інше визначення понять, дослідник має спиратися у своєму дослідженні на структуру явища, яка ним визначена шляхом узагальнення педагогічного досвіду та наукових джерел Візьмемо, наприклад, визначення поняття світогляду, дане Е. І. Моносзоном. За його визначенням, світогляд – це система поглядів, переконань і ідеалів, у яких людина виражає своє ставлення до навколишнього природного і соціального середовища. Являючись узагальненням знань, досвіду й емоційних оцінок, у яких відображені особливості суспільного буття, його місце в історично конкретній системі суспільних відносин, світогляд визначає особистісну спрямованість усього життялюдини, її діяльності і поведінки. Аналізуючи це визначення, ми можемо зробити висновок, що структурними елементами світогляду автор визначає знання, переконання, оцінки, ідеали, досвід і, безумовно, саму діяльність людини. За змістом усі ці елементи відображають і містять природу і соціальну сутність, яка оточує людину в історико-конкретній системі суспільних відносин.

За визначенням А. Г. Спіркіна, світогляд є системою узагальнених почуттів, інтуїтивних уявлень і теоретичних  поглядів на навколишній світ і місце людини в ньому, на багатостороннє ставлення  людини до світу, до самої себе і до інших людей; системою не завжди усвідомлених основних життєвих установок людини, певної соціальної групи і суспільства, їх переконань, ідеалів, ціннісних орієнтацій, соціально-політичних, моральних, естетичних і релігійних принципів пізнання. Тут ми бачимо дещо іншу структуру елементів, це і почуття, і уяви інтуїції, і життєві установки, ціннісні орієнтації. У визначені обумовлене і змістовне начало структурних елементів. Це галузь соціально-політичних, моральних, естетичних і релігійних принципів пізнання і оцінок.

Іншого ракурсу набуває сутність поняття «художній світогляд». Скористаємося визначенням цього поняття у дослідженнях О. П. Рудницької. Науковець визначає цю категорію як «...специфічну форму емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього буття, що фокусує смисложиттєві установки і орієнтири людини, виражені у творах мистецтва». З цього робимо висновок: компонентами художнього світогляду може бути розглянуто емоційно-ціннісне ставлення, смисложиттєві установки, орієнтації, які сформовані по відношенню до художньої сфери.

Більш близькою до мистецької освіти є категорія «культура», яка часто застосовується в дипломних та магістерських роботах у конкретизованому варіанті, тобто: «виконавська культура», «духовна культура», «естетична культура», «художня культура особистості» тощо. Перш ніж розкрити сутність ключового поняття з наведених прикладів, слід розглянути категорію культури у різних наукових концепціях.

Наведемо лише деякі з найбільш відомих визначень культури, що зустрічаються у сучасній філософській літературі: - загальний і прийнятий усіма спосіб мислення (К. Юнг); - процес прогресуючого самозвільнення людини (Е. Кассирер); - те, що відрізняє людину від тварин (В. Ф. Оствальд); - сукупність чинників і змінених умов життя, узятих разом з необхідними для цього засобами (А. Гелен); - створена людиною частина навколишнього середовища (М. Херськовіч); - система знаків (Ч. Морріс, Ю. М. Лотман); - специфічний спосіб мислення, відчуття і поведінки (Т. Елліот); - сукупність матеріальних і духовних цінностей (Г. Францев); - єдиний зріз, що проходить через усі сфери людської діяльності (М. Мамардашвілі); - спосіб і технологія людської діяльності (Е. С. Маркарян); - уce те, що людина творить, освоюючи світ об'єктів - природу, суспільство та ін. ( М.С. Каган); - соціально значуща творча діяльність людини, взята у діалектичному взаємозв’язку з її результатами (Н, С. Злобін); - виробництво самої людини у всьому багатстві її зв’язків із суспільством (В. М. Межуєв); - духовне буття суспільства ( Л. Кертман); - система духовного виробництва (Б. С. Єрасов), інші. Серед головних категорій музичної педагогіки вважається категорія «музичне сприйняття».

Музичне сприйняття - це... О.Костюк ...музичне перцептивне дійство у процесі якого відбувається активне ставлення суб’єкта до музики що сприймається. Це ставлення визначається системою музичних уподобань, інтересів, що формуються у процесі засвоєння ними музичного мистецтва, і в свою чергу, істотно впливають на результати і на сам процес сприйняття [33, 344-345]. В.Медушевський ...складна, історично та соціально обумовлена діяльність, яка складається з різних процесів - пізнавальних, емоційних та емоційно-оцінних [40, 19]. Є.Назайкінський ...сприйняття, спрямоване на збагнення та осягнення тих значень, якими володіє музика як мистецтво, як особлива форма відображення дійсності, як естетичний художній феномен [45, 91]. В.Петрушин ...процес декодування слухачем почуттів та думок, що закладені у музичний твір композитором та відтворені виконавцем [52, 54]. О.Ростовський ...процес формування музичного образу у свідомості слухача [60, 12]. О.Рудницька ...специфічний вид узагальненої духовно-практичної діяльності, яка не обмежується перцептивним актом, а включає рівень емоційно-смислового осягнення змісту музики у провідних формах спілкування з нею слуханні, виконанні, творчії1 імпровізації, критичному судженні [64, 3-4) А.Сохор ...діяльність людини (соціальної групи чи суспільства у цілому), яка полягає у духовному осягненні творів музичного мистецтва [68, 89].

З педагогічної точки зору слід усвідомити, що багатоманіття трактовок у науці можна вважати показником її руху, розвитку, формування. Але під час наукового дослідження варто дотримуватися наступних правил логіки: ■ перш ніж говорити про який-небудь предмет, необхідно точно визначитися з термінологією, якою належить користуватися; ■ прийняти одну із трактовок тієї чи іншої категорії після її докладеного аналізу, у подальшому дослідженні суворо дотримуватися обраного тлумачення її сутності. Отже, в ході написання магістерської робити слід чітко визначити ключові поняття, що у дослідженні стають предметом наукового аналізу, й на основі чого будується системна структура феномену, явища, що досліджується..

Питання до перевірки знань: 1. 3а яким планом та з якою структурою має бути виконана магістерська робота? 2. У чому визначається сутність творчого процесу у дослідницькій діяльності? 3. У чому визначається наукова доцільність створення художньо-творчих підходів у межах дослідження? 4. Розкрити сутність та структуру ключових понять дослідження.

Завдання для практичних занять: 1. Розробити план - проект магістерської кваліфікаційної роботи у відповідності до завдань дослідження. 2. Представити додаткові художньо-творчі ресурси щодо побудови методичної основи завдань дослідження: ілюстративний матеріал, репертуарні рекомендації, сценарії уроків, евристичні методи, креативні ідеї, кейс-методи.

Рекомендована література: 1. Газман О, С. Педагогика свободы: путь в гуманистическую цивилизацию XXI века / О. С Газман // Новые ценности образования. Вып. 6. - М., 1996. - С. 10-37. 2. Падалка Г. М. Педагогіка мистецтва (Теорія і методика викладання мистецьких дисциплін) / Галина Микитівна Падалка. - К.: Освіта України, 2008. - 274 с. 3. Растригіна А. М. Віват магістри! / навчально-методичний посібник для студентів мистецьких факультетів педагогічних університетів.- Кіровоград, 2009. – 68с. 4. Растригіна А.М. Педагогіка свободи: методологічні та соціально-педагогічні основи [ Монографія] / Кіровоград, 2002. – 260с. 5. Рудницька О. П. Основи педагогічних досліджень / О. П. Рудницька,

А.Г. Болгарський, Т. Ю Свистєльнікова. - Киев, 1998. - 143 с.