Відмінності між версіями «Користувач:Дудник Василь»

Версія за 12:43, 28 жовтня 2010

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Скорочена назва університету: КДПУ ім. В.Винниченка

Адреса: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1

Телефон: (0522) 22-18-34

Телефакс: (0522) 24-85-44

Адреса E-Mail: [email protected]Ця адреса електронної пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати Ява-скрипт.

Телефони чергових навчальних корпусів КДПУ:

   корпус №1: (0522) 22-25-69

   корпус №4: (0522) 24-59-84

   корпус №5: (0522) 22-36-56

   (Вище зазначені телефони використовуются для з'єднання з внутрішніми телефонами підрозділів)

   корпус №2: (0522) 22-47-73

   корпус №6: (0522) 22-84-67

Телефони прямого автоматичного з'єднання з внутрішніми телефонами підрозділів:

   Телефон №1: (0522) 24-34-20

   (Після набору номера, слідуйте вказівкам оператора. Для набору внутрішнього телефону необхідно вікористувувати тоновий режим. Для більшості телефонних апаратів для переведення в тоновий режим необхідно натиснути *(зірочка))

   Телефон №2: Skype-шлюз КДПУ kspu_gateway. Детальніше дивіться за посиланням.

Поштові адреси навчальних корпусів:

   корпус №1: 25006, вул. Шевченка, 1

   корпус №2: 25006, вул. Леніна, 5/5    

   корпус №3: 25001, вул. Пермська, З

   корпус №4: 25006, вул. Шевченка, 1

   корпус №5: 25006, вул. Шевченка, 1

   корпус №6: 25006, пров.Театральний, 8

Поштові адреси гуртожитків:

   гуртожиток № 1: 25012, просп. Комуністичний, 19

   гуртожиток №2: 25012, просп. Комуністичний, 19-А

   гуртожиток №3: 25015, вул. Полтавська, 35

   гуртожиток №4: 25015, вул. Полтавська, 37

Педагогічна освіта на Кіровоградщині має давню історію. Ще 1881 року при громадській жіночій гімназії міста Єлисаветграда був відкритий VIII додатковий педагогічний клас. Його випускниці ставали вчительками початкових шкіл чи займалися "вільною практикою". На початку XX століття народного вчителя готували також педагогічні курси та духовна семінарія. У буремні роки української національної революції гостро постала потреба підготовки кваліфікованих педагогічних кадрів для нової української школи. Влітку та восени 1918 року діячі Єлисаветградського міського земства і товариства "Просвіта" почали вимагати від уряду гетьмана П.Скоропадського рішення про відкриття у м.Єлисаветграді педагогічного вузу. Але дійсні спроби реалізації цих планів було зроблено лише за правління наступного українського уряду завдяки значній підтримці нашого земляка, голови Директорії Володимира Винниченка. 26 січня 1919 року Директорія УНР прийняла рішення про створення у Єлисаветграді закладу з підготовки вчителів. Але в результаті поразки Директорії здійснити ці плани так і не вдалося, навіть звістка про постанову щодо вчительського інституту загубилася десь на кривавих шляхах війни і до Єлисаветграда так і не дійшла. Першим реальним кроком із створення вищого педагогічного закладу на Єлисаветградщині стало відкриття 1 червня 1921 року вищих педагогічних курсів, які готували вчителів для початкових шкіл. У краї розгорнулася боротьба з неписьменністю, бракувало викладачів у школах, тому випускники педкурсів не лише працювали в початковій ланці, а й часто ставали викладачами всіх навчальних предметів у старших класах, вели значну громадську та просвітницьку роботу серед населення. 1925 року педагогічні курси було реорганізовано в Зінов'євський педагогічний технікум, який продовжував підготовку вчителів для початкової школи. Бракувало коштів, обладнання, кабінетів. 1927 року педагогічний технікум одержав приміщення колишньої громадської жіночої гімназії, яке стало рідною домівкою для багатьох поколінь випускників нашого університету. У краї постійно не вистачало вчителів старших класів семирічки. Реорганізація системи освіти, яка розпочалась 1929 року, призвела до утворення в складі педагогічного технікуму перших факультетів, що поклало початок його перетворенню на інститут соціального виховання з трирічним строком навчання. 1 жовтня 1930 року Рада Народних Комісарів УСРР прийняла офіційну постанову про відкриття інституту народної освіти, який складався з чотирьох факультетів: техніко-математичного, агро-біологічного, історико-економічного та мовно-літературного. Було утворено п'ять кафедр: математики, біології, історії, педагогіки, української мови і літератури. В інституті працювало 26 викладачів. Навчалося більше 300 студентів. 1933 року інститут соціального виховання реорганізується в педагогічний інститут з фізико-математичним і хіміко-біологічним факультетами із строком навчання чотири роки. Кількість викладачів зростає до 32, працює 7 кафедр. 1935 року на базі Кіровоградського педінституту утворюється учительський інститут з дворічним строком навчання. Одночасно продовжували навчання студенти ІІ-ІV курсів, які працювали за програмою педагогічного інституту. На цей час існувало вже 9 кафедр, на яких працювали 54 викладачі. У липні 1937 року Кіровоградський інститут одночасно провів випуск педагогічного й учительського інститутів, а також достроково направив на роботу студентів третіх курсів. У школи області, які потребували кваліфікованих педагогічних кадрів, було направлено 508 учителів математики, хімії і біології, природознавства і географії. У вересні 1937 року при учительському інституті було організовано третій факультет - мови й літератури з двома відділами: російським та українським. На той час у вузі навчалося 530 студентів. Навчально-виховний процес забезпечували 10 кафедр: фізики, математики, природознавства, хімії, педагогіки, основ марксизму-ленінізму, географії, військово-фізкультурної, російської мови та літератури, української мови та літератури. Було створено 9 навчальних кабінетів, 5 лабораторій. Зростав інститут, збільшувалась кількість студентів та викладачів, поліпшувалася матеріально-технічна база. 1 вересня 1939 року поряд з учительським інститутом відновлюється і педагогічний інститут у складі трьох факультетів: фізико-математичного, географічного, мови і літератури з російським та українським відділеннями. Кіровоградський інститут у передвоєнні роки перетворився у великий навчальний комплекс, що складався зі стаціонарного та заочного педагогічного й учительського інститутів і вечірнього учительського інституту. В ньому діяло 12 наукових кафедр та налічувалося 62 особи професорсько-викладацького складу. Інститут мав один навчальний корпус, 5 лабораторій, 9 навчальних кабінетів, бібліотеку з фондом у 80 тисяч томів, ботанічний сад з оранжереєю, три майстерні. Крім того, при інституті працював робітфак. З 1929 по 1941 рр Кіровоградський педагогічний і учительський інститути підготували 2025 висококваліфікованих вчителів для школи. Вогняний смерч війни перервав мирне життя людей, перекроїв долі викладачів і студентів інституту. Зі зброєю в руках стали вони на захист рідної Вітчизни. У боях на фронтах Великої Вітчизняної війни, у фашистських катівнях загинули заступник директора інституту Олексій Микитович Коцюба, секретар партбюро Сергій Миколайович Остапенко, секретар комітету ЛКСМУ Василь Олексійович Дикий, помічник директора інституту Михайло Мойсейович Карнаух, викладачі Петро Федорович Непомнящий, Бенціон Якович Гольцман, Павло Феоктистович Романовський, Федот Кононович Сивовна, випускник вузу лейтенант Антон Антонович Богун. У підпільно-диверсійних організаціях боролися з ворогом колишні студенти Петро Іванович Лахман, Олена Захарівна Бур'янова та інші молоді патріоти. У січні 1944 року Кіровоград був визволений від німецько-фашистських загарбників. Відразу ж починається відновлення педагогічного інституту, який зазнав значних збитків: розтрощено й пограбовано навчальні кабінети, лабораторії, розкрадено й спалено книги з вузівської бібліотеки, зруйновано обидва корпуси студентських гуртожитків. Загальна сума збитків становила понад 6 мільйонів карбованців. Приміщення інституту (у минулому жіноча гімназія) було зайняте під госпіталь. Директором інституту було призначено Сидора Карповича Королюка, який очолював вуз з 1936 року. Заняття розпочалися вже 25 березня 1944 року, 382 студенти знову сіли за парти. Не вистачало кваліфікованих викладачів, великої шкоди завдавали репресії. І все ж уперше за час існування інституту утворилося невелике ядро викладачів-науковців. Тут працювали: доктор математичних наук - Лівшиць, чотири доценти й кандидати наук, два старших викладачі, допущених до захисту кандидатських дисертацій. У 1948-1949 навчальному році у вузі вже працювало 77 осіб професорсько-викладацького складу, серед них - 1 професор, 5 доцентів, 31 старший викладач, 40 викладачів та асистентів. У 50-х роках було випущено 9 томів наукових записок інституту, які свідчили про зрослий науковий потенціал вузу. 1955 року здійснено останній випуск учителів за дворічним строком навчання, і вуз перейшов на підготовку кадрів з вищою освітою за навчальними планами педагогічного інституту. Поступово вуз зростає, збільшується кількість факультетів і кафедр, поліпшується якість навчання і виховання. 1956 року на базі педагогічного училища фізвиховання відкривається факультет фізичного виховання інституту. 1959 року розпочав роботу педагогічний факультет, який готував учителів початкових класів з вищою освітою. 1962 року відкрито факультет англійської мови, а 1967 - музично-педагогічний. З вересня 1978 року відновив свою роботу історичний факультет. Вуз розростався, будувались нові навчальні корпуси, гуртожитки. Відкривались лабораторії. Великий внесок у розвиток педагогічного інституту зробив його ректор Федір Гнатович Овчаренко, який почав працювати з 1967 року. Його життєвим кредо було служіння людям і обраній справі. На початку 70-х років професію вчителя у Кіровоградському державному педагогічному інституті здобувало близько 4 тисяч студентів. 1978 року ректором педінституту став Олег Євгенович Поляруш, який перебував на цій посаді чверть віку. Стрімке зростання невеличкого провінційного вузу і перетворення його у справжній науково-педагогічний осередок регіону було підтверджено 1982 року, коли колектив інституту став переможцем соціалістичного змагання серед вищих педагогічних закладів СРСР. У середині 90-х років педагогічний інститут виходить на нові рубежі свого поступу. Створюється навчально-науковий виробничий комплекс "Неперервна освіта", до складу якого ввійшли кращі середні заклади освіти області, почало роботу обласне відділення Малої Академії наук, відкривається магістратура. 4 квітня 1997 року Постановою Кабінету Міністрів України Кіровоградському державному педагогічному інституту було надано статус державного педагогічного університету. Ця подія започаткувала новий етап історії вищого педагогічного закладу освіти на Кіровоградщині. З травня 2003 року до квітня 2005 року посаду ректора обіймав доктор педагогічних наук, професор Валерій Вікторович Радул. У листопаді 2005 року на посаду ректора університету було обрано доктора філологічних наук, професора Клочека Григорія Дмитровича. На сучасному етапі метою освітньої діяльності Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка є підготовка фахівців нового покоління з рівнем освіти, гідним кращих вищих навчальних закладів світу. Вони здатні працювати в умовах інтеграції України до світового співтовариства й конкурувати на світовому ринку праці. За останні роки університет здобув широке визнання та авторитет серед абітурієнтів, педагогічної та наукової спільноти.

Проекти в яких беру участь

В цьому розділі розміщуються посилання на проекти, в яких ви берете участь.

Стаття про інформаційне суспільство Дудника Василя

Інтерне́т (пишеться з великої літери, від англ. Internet, дослівно — «міжмережа») — Міжмережжя, система об'єднаних комп'ютерних мереж глобального загальнолюдського суспільства, яка в наш час покриває практично всю поверхню земної кулі.

Мережа побудована на використанні протоколу IP і маршрутизації пакетів даних. В наш час Інтернет відіграє важливе значення у створенні інформаційного простору глобального суспільства, слугує фізичною основою доступу до веб-сайтів і багатьох систем (протоколів) передачі даних. Часто згадується як всесвітня або глобальна мережа. У побуті іноді говорять Нет, Іне́т, Тенета, Міжмережжя, Інтерне́трі або Не́трі.

Сьогодні при вживанні слова «Інтернет» найчастіше мається на увазі саме веб і доступна через нього інформація, а не сама фізична мережа, що призводить до різноманітних юридичних колізій та правових наслідків.

В англійській мові якщо слово «internet» написано з малої літери, воно означає просто об'єднання мереж (англ. interconnected networks) за допомогою маршрутизації пакетів даних. У такому разі не мається на увазі глобальний інформаційний простір. У вітчизняній технічній

Інтерне́т (пишеться з великої літери, від англ. Internet, дослівно — «міжмережа») — Міжмережжя, система об'єднаних комп'ютерних мереж глобального загальнолюдського суспільства, яка в наш час покриває практично всю поверхню земної кулі.

Мережа побудована на використанні протоколу IP і маршрутизації пакетів даних. В наш час Інтернет відіграє важливе значення у створенні інформаційного простору глобального суспільства, слугує фізичною основою доступу до веб-сайтів і багатьох систем (протоколів) передачі даних. Часто згадується як всесвітня або глобальна мережа. У побуті іноді говорять Нет, Іне́т, Тенета, Міжмережжя, Інтерне́трі або Не́трі.

Сьогодні при вживанні слова «Інтернет» найчастіше мається на увазі саме веб і доступна через нього інформація, а не сама фізична мережа, що призводить до різноманітних юридичних колізій та правових наслідків.

В англійській мові якщо слово «internet» написано з малої літери, воно означає просто об'єднання мереж (англ. interconnected networks) за допомогою маршрутизації пакетів даних. У такому разі не мається на увазі глобальний інформаційний простір. У вітчизняній технічній До 1971 року була розроблена перша програма для відправки електронної пошти мережею, котра відразу стала дуже популярною.

У 1973 році до мережі через трансатлантичний кабель були підключені перші іноземні організації з Великобританії та Норвегії — мережа стала міжнародною. У 1970-х роках мережа загалом використовувалась для пересилки електронної пошти, тоді ж появились перші списки поштових розсилок, групи новин та дошки оголошень. Але в ті часи мережа ще не могла легко взаємодіяти з іншими мережами, котрі були побудовані на інших технічних стандартах. До кінця 1970-х років почали активно розвиватись протоколи передачі даних, що були стандартизовані у 1982—1983 роках.

1 січня 1983 року мережа ARPANET перейшла з протоколу NCP на протокол TCP/IP, який досі успішно використовується для об'єднання мереж. Саме у 1983 році за мережею ARPANET закріпився термін «Інтернет».

У 1984 році була розроблена система доменних назв (англ. Domain Name System, DNS). Тоді ж у мережі ARPANET появився серйозний суперник — Національний науковий фонд США (NSF) заснував міжуніверситетську мережу NSFNet (англ. National Science Foundation Network), котра була сформована з дрібніших мереж, включаючи відомі на той час Usenet та Bitnet і мала значно більшу пропускну здатність, аніж ARPANET. До цієї мережі за рік під'єдналось близько 10 тисяч комп'ютерів; звання «Інтернет» почало плавно переходити до NSFNet.

У 1988 році було винайдено протокол Internet Relay Chat (IRC), завдяки якому в Інтернеті стало можливим спілкування в реальному часі (чат).

У 1989 році в Європі, в стінах Європейського центру ядерних досліджень (франц. Conseil Européen pour la Recherche Nucléaire, CERN) народилась концепція тенет. Її запропонував знаменитий британський вчений Тім Бернерс-Лі, він же протягом двох років розробляв протокол HTTP, мову гіпертекстової розмітки HTML та ідентифікатори URI.

У 1990 році мережа ARPANET припинила своє існування, програвши конкуренцію NSFNet. Тоді ж було зафіксовано перше підключення до Інтернету телефонною лінією (так зване «дозво́нювання» англ. Dial-up access).

У 1991 році тенета стали доступні в Інтернеті, а в 1993 році з'явився знаменитий Веб-браузер (англ. web-browser) NCSA Mosaic. Всесвітня павутина ставала дедалі популярнішою.

У 1995 році NSFNet повернулась до ролі дослідницької мережі; маршрутизацією всього трафіку Інтернету тепер займались мережеві провайдери (постачальники послуг), а не суперкомп'ютери Національного наукового фонду.

В тому ж році тенета стали основним постачальником інформації в Інтернеті, обігнавши за обсягом трафіку протокол передачі файлів FTP; було сформовано Консорціум всесвітньої павутини (англ. WWW Consorcium, W3C). Можна сказати, що тенета перетворили Інтернет і створили його сучасний вигляд. З 1996 року Всесвітнє павутиння майже повністю підмінило собою поняття «Інтернет».

Протягом 1990-х років Інтернет об'єднав у собі більшість існуючих на той час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими). Завдяки відсутності єдиного керуючого центру, а також завдяки відкритості технічних стандартів Інтернету, що автоматично робило мережі незалежними від бізнесу чи уряду, об'єднання виглядало неймовірно привабливим. До 1997 року в Інтернеті нараховувалось близько 10 мільйонів комп'ютерів і було зареєстровано більше мільйона доменних назв. Інтернет став дуже популярним засобом обміну інформацією.

У 1998 році Папа Римський Іоанн Павло II заснував Всесвітній день Інтернету 30 вересня.

На даний момент Інтернет став доступним не лише через комп'ютерні мережі, але й через супутники зв'язку, радіосигнали, кабельне телебачення, телефонні лінії, мережі стільникового зв'язку, спеціальні оптико-волоконні лінії і електропроводи. Всесвітня мережа стала невід'ємною часткою життя у розвинутих країнах, та країнах, котрі розвиваються.

У 2000 р. нараховувалося близько 327 млн користувачів, з них тільки в США чисельність перевищувала 100 млн чоловік.

У 2004 р. Інтернет нараховував 700 млн користувачів, і найближчим часом їхня кількість зросте до 1 млрд. Число сайтів, що складало в 1993 р. 26 тис., сьогодні перевищує 5млн. [ред.] Основи організації мережі Інтернет [ред.] Ключові принципи Інтернету

Інтернет складається з багатьох тисяч корпоративних, наукових, урядових та домашніх мереж. Об'єднання різнорідних за архітектурою мереж стало можливо завдяки протоколу IP (англ. Internet Protocol) і принципу маршрутизації пакетів даних. Протокол ІР був спеціально створений агностичним у відношенні до фізичних каналів зв'язку. Тобто будь-яка мережа передачі цифрових даних може передавати інтернет-трафік. На стиках мереж спеціальні маршрутизатори займаються сортуванням та перенаправленням пакетів даних, базуючись на ІР-адресах одержувачів цих пакетів. Протокол ІР утворює єдиний адресний простір у масштабах всього світу, але в кожній окремо взятій мережі може існувати свій власний адресний підпростір. Така організація ІР-адрес дозволяє маршрутизаторам однозначно визначати подальший напрямок для кожного, навіть найменшого, пакету даних. У результаті між різними мережами Інтернету не виникає конфліктів і дані точно і без перешкод передаються від мережі до мережі по всій планеті.

Сам протокол ІР був народжений в дискусіях всередині організації IETF (англ. Internet Engineering Task Force, Task force — група спеціалістів, покликана вирішити певну задачу), назву котрої можна перекласти як «Група для вирішення задач проектування Інтернету». IETF і її робочі групи досі займаються розвитком протоколів Всесвітньої мережі. Вона відкрита для публічної участі та обговорень. Комітети цієї організації публікують т.зв. документи RFC (англ. Request for Comments — запит коментарів). В цих документах даються технічні специфікації і точні пояснення багатьох питань. Деякі документи RFC організація IAB (англ. Internet Architecture Board — Рада з архітектури Інтернету) оголошує Стандартами Інтернету. З 1992 року IETF, IAB та ряд інших організацій утворюють Товариство Інтернету (англ. Internet Society, ISOC) — організаційну основу для різноманітних дослідницьких та консультативних груп, що займаються розвитком Інтернету. На думку багатьох науковців Інтернет це початок нової ери і продуктивно займються розвитком і удосконаленням міжнародної системи Інтернет.