Відмінності між версіями «Користувач:7129367»

Версія за 11:28, 14 грудня 2017

Гетьман Ірина Олександрівна

Про себе

Я студентка ЦДПУ Гетьман Ірина навчаюсь на факультуті педагогіки та псиxології (заочна форма навчання) Спеціальність: 013 Початкова освіта ОПП Початкова освіта та дошкільна (за скороченим терміном навчання)

Мої інтереси

Люблю робити різні вироби: витинанки, гравюри, коробки, шити. Люблю слуxати сучасну музику.

Моя група

В моїй групі навчаються лише 15 дівчат. Переважно всі студенти працюють в школі.

Проект в якому прий маю участь

Інноваційні технології дошкільної освіти

Викладач: Прибора Тетяна Олександрівна [1]

Матеріали до проекту

|Блог матеріали до проекту

Мої роботи

ІННОВАЦІЇ В ДОШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ: ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ

  У статті розкрито зміст, форми та сутність інновацій, проаналізовано використання деяких інноваційних технологій в дошкільній освіті, узагальнені критерії оцінки педагогічних інновацій, запропоновані сучасними вітчизняними дитячими психологами.
  Ключові слова: інновації, новації, інноваційні процеси, критерії оцінювання, класифікація інновацій.

В Україні завершено перший етап трансформацій. Подальша логіка розвитку суспільства є логікою інноваційних реформ, серед яких значну роль відіграють реформи освіти, зазначають В. Паламарчук та Л. Даниленко [1]. Створення єдиного освітнього простору в рамках ЄС, а також Болонський процес сприяли справжньому «вибуху» інноваційних процесів в освіті України.

   Сьогодні школи, дошкільні заклади, їх керівники та колективи прагнуть знайти своє обличчя, стиль роботи. Для цього вже є певні умови: створені варіативні комплексні програми, ініційовані МОН України, які доопрацьовуються і перевидаються, створюються авторські національні програми, педагогам надано право вибору методик, засобів організації навчально-виховного процесу з дітьми. Крім того, з’явились педагогічні колективи, що втілюють в життя ідеї М. Монтессорі, С. Русової, В. Сухомлинського та інших видатних педагогів. Вони укладають свої статути на основі концепцій цих педагогів та інших інновацій. Звичайно, є інновації, а є міфи про інновації (профанації). Тому, завданням нашого дослідження є опрацювання проблеми педагогічних інновацій в дошкільній освіті та деяких питань управління ними.
    Інноваційну діяльність в освіті регламентує ряд нормативних актів, а саме: Закон України «Про інноваційну діяльність» (2002), Положення про порядок здійснення інноваційної діяльності (2000) та Положення про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад (2002).
     В Законі України «Про інноваційну діяльність» визначені правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, зокрема і в освітній галузі, а отже, спрямований на підтримку розвитку не лише економіки, а й освіти, науки, культури держави інноваційним шляхом. Закон дає визначення низки плюсових термінів та правильне, адекватне їхньому значенню вживання. Це допоможе грамотно організовувати і скеровувати інноваційну та експериментальну діяльність. В закладах усіх ланок вітчизняної системи освіти, оскільки на практиці зустрічається чимало перекручень у цій сфері [2].
     Наукова ефективність ідеї не може бути доведеною, справедливо зазначає Л. Ващенко, якщо не з’ясовано смисл термінів та не сформульовані положення [3]. Відтак, науковець доречно радить звернутись до трьох правил, обґрунтованих Б. Паскалем: правило дефініцій, яке забороняє приймати двозначні терміни без визначень, а використовувати в дефініціях лише відому (визначену) термінологію; правило аксіом, згідно з яким необхідно виводити в аксіоми лише очевидне; правило доведення, що зобов’язує доводити усі положення, використовуючи лише найбільш очевидні аксіоми чи доведені твердження. При цьому вчений застерігає від зловживання двозначних термінів та ігнорувань мисленнєвих дефініцій, що уточнюють та пояснюють смисл [4].
   Сучасні українські вчені розглядають інновацію в освіті як процес створення, поширення і використання нових засобів (нововведень) для розв’язання тих педагогічних проблем, які досі розв’язувались по-іншому (О. Савченко); як «.комплексний, цілеспрямований процес створення, розповсюдження і використання новацій.» (Л. Ващенко); як результат (продукт) творчого пошуку або особи колективу, що відкриває принципово нове в науці й практиці, як результат народження, формування і втілення нових ідей (В. Паламарчук); як процес і кінцевий результат інноваційної діяльності (О. Попова); як процес оновлення чи вдосконалення теорії і практики освіти, який оптимізує досягнення її мети (Л. Даниленко); нововведення, новаторство, створення нового, суспільно значущого продукту діяльності людини, який узагальнено характеризується двома ознаками: перетворенням явищ, речей, процесів, а також новизною та оригінальністю (А. Бурова) [5; 6; 7; 8].

Відповідно до норм Закону України «Про інноваційну діяльність», інновації — це новостворені, застосовані чи вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція, послуги, рішення, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва, соціальної сфери.

     Чітко розрізняти терміни «інновації» та «новації» закликають І. Підласий таА. Підласий. Вони звертають увагу на те, що для позначення новацій, заміни чого - небудь новим існує нормативне англійське слово «novation». Інновація ж означає таке нововведення, що здійснюється в системі за рахунок її власних («in» — всередині) ресурсів, резервів. В процесі аналізу нинішніх перетворень, нововведень в освіті необхідно визначити, радять науковці, чи здійснюються вони за рахунок внутрішніх, ще не використаних резервів педагогічної системи і, чи є ці нововведення інноваціями в повному розумінні цього слова? [9]

Крім того, ряд авторів виділяють поняття «інноваційний процес». Так, зокрема І. Дичківська трактує це поняття як комплексну діяльність по створенню, освоєнню, використанню та розповсюдженню нововведень [7]. Т. Шамова зазначає, що інноваційний процес включає в себе формування та розвиток змісту і організації нового; О. Попова визначає інноваційний педагогічний процес як «обумовлений суспільною потребою комплексний процес створення, впровадження, розповсюдження новацій та інновацій і зміни освітнього середовища, де здійснюється його життєвий цикл; на думку Л. Ващенко, інноваційний процес — це «циклічний процес переходу в якісно інший стан, з ревізією застарілих норм і положень.»; М. Поташник стверджує, що інноваційний процес — це комплексна діяльність щодо створення, освоєння, використання та розповсюдження нововведень; В. Лазарєв визначає інноваційний процес як зміни в цілях, умовах, змісті, засобах, формах та методах діяльності, які характеризуються новизною, мають високий потенціал для підвищення ефективності цих процесів, можуть мати довготривалий ефект, який виправдовує матеріальні та моральні затрати на впровадження нововведень. Він вважає, що інноваційні процеси вирішують такі завдання: виявлення недоліків педагогічної системи школи, пошук та оцінювання можливостей вирішення проблем, планування змін, організація та мотивація здійснення змін у педагогічній системі, контроль для здійснення інноваційного процесу та оцінювання результатів.

    Щодо класифікації інновацій, то різні автори висвітлюють це питання по - різному. Так, зокрема, К. Ангеловські визначає педагогічні інновації у змісті освіти, технології, організації, системі управління, освітній екології, а також систематичні, планові, стихійні, випадкові, спонтанні, масові, глобальні, радикальні, фундаментальні, стратегічні, зовнішні, внутрішні. О. Козлова пропонує класифікувати педагогічні інновації за типом, обсягом перетворень, об’єктом, соціальними наслідками, принципом ставлення до попереднього нововведення.
  За класифікацією Т. Шамової інновації поділяються на інновації: у змісті освіти, що пов’язуються з удосконаленнями навчальних планів, програми, підручників, навчальних посібників; у технологіях виховання, навчання і розвитку учнів; в управлінні школою; інновації у функціонуванні школи — структурні зміни, внутрішньошкільних зв’язках. О. Лоуренсов, М. Поташник та О. Хомерики пропонують класифікацію інновацій на основі їх відношення до попередника і виділяють такі, які: заміщують, підмінюють, відкривають або мають характер ретровведень. Л. Даниленко пропонує класифікувати інновації за напрямами та складовими освітнього процесу (навчання, виховання, управління). Вона поділяє інновації на масштабні — у меті, завданнях, змісті, структурі і результати та локальні — у формах, методах і засобах освітнього процесу [10].

Інноваційні процеси в галузі освіти В. Сластьонін та Л. Подимова поділяють на два типи. Перший — інновації, які виникають стихійно, без глибокого розуміння всіх умов, засобів і шляхів здійснення інноваційного процесу. Такі інновації не пов’язані з науковим обґрунтуванням, здійснюються на емпіричному рівні, під впливом ситуативних вимог, вимагають глибокого аналізу з метою виокремлення їх позитивних сторін. Другий тип — інновації, які здійснюються на основі цілеспрямованої, науково-культивованої міждисциплінарної діяльності. На думку дослідників, управління обома типами інноваційних процесів поділяється на чотири групи: науково-контрольні функції виконують наукові організації; науково- адміністративні функції — органи управління освітою; політико-адміністративні — органи влади [11]. Слід зазначити, що науковцями опрацьовані також такі питання, як причини замовлення інновацій та їх розповсюдження. Так, В. Паламарчук зазначає, що інновації зумовлюються цілою низкою суперечностей:

• невідповідністю між новим і старим, яка породжується як соціальними, так і педагогічними потребами політики становлення освіти (І рівень);
• обмеженістю в часі термінів навчання і зростання обсягу наукової інформації (ІІ рівень);
• суперечністю між можливостями особистості і дійсністю, прагнення творчої особливості до пошуків нового (ІІІ рівень) [12].

  За дослідженнями В. Паламарчук, тенденція розповсюдження інновацій полягає в тому, що освіта, згідно з законами синергетики, «поглинає» інновації, змінюючись лише частково. Тому незворотної дестабілізації деструктивних змін в соціально-педагогічному середовищі не відбувається.

Процес виникнення інновацій має спіралевидний характер, і реалізуються вони не завжди, що залежить від багатьох чинників (економічних, соціальних, політичних, психолого-педагогічних та ін.). Генетично виникнення інновацій залежить від соціальних процесів, прогресивних змін, реформ, сплесків сонячної активності та процесів в ноосфері [5; 12]. Освітні інновації, що здійснюються на сучасному етапі розвитку у вітчизняній системі дошкільної освіти, слід розглядати у змісті навчально-виховного процесу; формах, методах і технологіях виховання і навчання дошкільнят; змісті, структурі, формах і методах управління закладом освіти, а саме: • у змісті навчально-виховного процесу інноваційними є введення Базового компоненту дошкільної освіти та Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі», створення авторських парціальних програм, а також доопрацювання і перевидання варіативних комплексних програм, посібників тощо; • у формах, методах і технологіях виховання та навчання дошкільнят — широко використовуються результати творчих пошуків науковців і практиків І. Беха, Н. Дернович, О. Трусової, Л. Шульги, О. Дронової, Є. Шулешка, М. Єфименка, І. Карабаєвої та ін. Характер ретровведень мають такі інновації, як технологія саморозвитку» М. Монтессорі, Вадьдорфська педагогіка, використання спадщини В. Сухомлинського, С. Русової та ін.; • у змісті, формах і методах управління закладом освіти — запровадження модернізованих управлінських функцій керівника опрацьованих Л. Даниленко, таких як прогностична, політико-дипломатична, менеджерська, представницька, консультативна; громадсько-державних форм управління; моніторингу; економічних методів управління тощо; • в організаційній структурі закладів освіти — створення варіативних організаційних освітніх структур, таких як: школи — дитячі садки, дитячі садки — школи, Центри розвитку дитини тощо. Та попри зазначені явища дещо, однак, викликає сумніви і заперечення, зазначає В. Кузьменко. В першу чергу, маємо на увазі певні крайнощі, до яких інколи вдаються педагоги. Гнучкий режим не передбачає безладдя в житті дитини; індивідуальне навчання не перекреслює можливостей і значення фронтальних занять; гурткова робота не повинна заступати собою нормативний навчально - виховний процес; педагогам не варто замість щоденного спостереження за діяльністю і поведінкою своїх вихованців переходити на їх тестування; народознавство не слід змішувати з релігієзнавством тощо [13]. Характерним є також і декларування того, що ніби відбуваються зміни, здійснюється гуманізація, індивідуалізація, особистісно-орієнтований підхід та ін. По суті ж, подеколи нічого не міняється. Дійсно, реальному, глибокому впровадженню інновацій часто-густо заважають об’єктивні (економічні та юридичні) і суб’єктивні (освітній, культурний, особистісний рівень педагогів) обставини, сучасні умови існування дошкільних закладів.

   Нажаль, нерідкі випадки, коли творчий пошук перетворюється на самодіяльність, що завдає шкоди нормальному розвиткові дитини. Ретельно не обмірковані, науково не обґрунтовані інновації в дошкільних закладах, викликані лише бажанням чимось виділитись, на нашу думку, права на існування не мають.

Як слушно зауважує Н. Юсуфбекова, інноваційні процеси в освіті, в тому числі і дошкільній, вимагають теоретичного осмислення і обґрунтування з тим, щоб обмежити їх стихійність і навчитися ефективно управляти ними [14].

   Тому постає питання про діагностичні або експертні програми, за якими оцінюють педагогічні інновації. Суттєвого значення набувають дослідження, проведені в галузі експертизи психолого-педагогічних проектів, зокрема, інновацій. Це дослідження К. Асатурової, Г. Батуріної, Ю. Гершунського, Л. Квіртія, І. Підласого, В. Полонського, Ю. Швалба, Г. Щукіної та ін. Під експертизою психолого-педагогічних інновацій автори розуміють проведення таких операцій і дій:

• оцінювання інновацій; • діагностика результатів їх здійснення; • прогнозування їх життєздатності та конкурентоспроможності [15].

   Л. Даниленко зазначає, що в теорії педагогіки ще не розроблено технології, яка б забезпечила об’єктивність проведення такої експертизи психолого-педагогічних інновацій. Тому, на нашу думку, педагогам і керівникам ДНЗ варто скористатись критеріями оцінки педагогічних інновацій, запропонованими сучасними вітчизняними дитячими психологами та, зокрема, Т. Піроженко [16; 17]:

1. Опора на певну концепцію, постановка певної мети і органічний зв’язок зі змістом освіти. Інноваційні технології повинні осмислюватись з позицій якісних змін, передбачати чітку відповідь на запитання: «Поліпшенню чого конкретно сприяють пропоновані зміни?» 2. Визначення місця інноваційної технології в ряді інших за загальною класифікацією, спроектувавши тим самим очікуваний результат. 3. Визначення рівня інновацій (зовсім нові, досі невідомі; розгорнуті або переоформлені ідеї та дії, які набувають актуальності в певному середовищі, в певний час; педагогічні ідеї, що існували раніше, але оновлені у зв’язку зі зміною умов та завдань сучасного життя). 4. Визначення доцільності інновації. Інновацію можна вважати доцільною, якщо пріоритетною, ключовою ідеєю в ній є розвиток дитини. Всі інші мотиви, стверджує Т. Піроженко, як-от: соціальне замовлення, вимоги школи, традиції сім’ї та суспільства, догми педагогіки, віяння моди тощо слід визнати зовнішніми, другорядними. Причому під розвитком слід розуміти не просто зміни або ускладнення знань, умінь, навичок, а появу у дитини здатності до самореалізації. 5. Призначення (місія) інновацій — забезпечення наступності та змін у соціокультурному процесі життя всіх його учасників (вихованців, батьків, педагогів). 6. Характер, інновацій — продуктивний, творчий. 7. Зміст навчання — гуманізований, структурований за освітніми галузями. Інтегрований за новими і традиційними навчальними програмами. 8. Організація навчання — технології, орієнтовані на різнобічну і творчу реалізацію потенціалу особистості [16; 17].

    Народна мудрість стверджує, що час — найоб’єктивніший суддя. Перші захоплення і критичність суджень щодо використання інноваційних технологій в дошкільній освіті звільнили місце всебічному аналізові. Лише вивчення, аналіз, апробація, ретельне обміркування, наукове обґрунтування дадуть певні знання, на основі чого можна робити вибір щодо використання тих чи інших інновацій в дошкільних закладах.

Більшість із оригінальних і нестандартних інновацій, зокрема ретровведень, ще чекають на реалізацію в майбутньому. І цілком вірогідно, що актуальними вони будуть протягом ХХІ століття.

Література: 1. Оцінювання і відбір педагогічних інновацій: теоретико-прикладний аспект: Наук.-метод. посібник / За ред. Л. І. Даниленко. - К.: Логос, 2001. - 185 с. 2. Низковська О. Нормативні засади діяльності експериментальних дошкільних навчальних закладів // Дитячий садок. - 2009. - № 29-31 (509-511), серпень. - С. 33-35. 3. Ващенко Л. М. Управління інноваційними процесами в загальній середній освіті регіону: Монографія. - К.: Тираж, 2005. - 380 с. 4. Словник іншомовних слів / За ред. О. С. Мельничука. - К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1975. - 775 с. 5. Інноваційні пошуки в сучасній освіті / За ред. Л. І. Даниленко, В. Ф. Паламарчук; упор. Г. М. Перевознікова. - К.: Логос, 2004. - 220 с. 6. Попова О. В. Становлення і розвиток інноваційних педагогічних ідей в Україні в ХХ ст. - Харків: ОВС, 2001. - 256 с. 7. Інноваційні педагогічні технології: Словник-довідник / Автор-упор. І. М. Дичківська. - Рівне: РДГУ, 2003. - 43 с. 8. Бурова А. Педагогічні інновації в дошкільній освіті // Дошкільне виховання. - 1999. - № 7. - С. 5-6. 9. Підласий І., Підласий А. Педагогічні інновації // Рідна школа. - 1998. - № 12. - С. 2-4. 10. Даниленко Л. Основні проблеми освітньої інноватики в сучасній теорії і практиці // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Зб. наук. пр. — К.: Логос, 2000.- Вип. 3. - С. 6-11. 11. Сластёнин В. А., Подымова Л. С. Педагогика: инновационная деятельность. - М.: Магистр, 1997. - 224 с. 12. Паламарчук В. Ф. Системний підхід до впровадження педагогічних ідей у практику роботи школи / / Радянська школа - 1987. - № 12. - С. 16-20. 13. Педагогічні новації в роботі дошкільних закладів / Упор. В. Кузьменко. - К.: Навчальні посібники, 1999. - 44 с. 14. Юсуфбекова Н. Общие основы педагогической инноватики: опыт разработки теории инновационных процессов в образовании. - М., 1991. - 41 с. 15. Даниленко Л. І., Довбищенко В. І. Експертиза інноваційних освітніх проектів та технологія їх здійснення // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Зб. наук. пр. / За ред. Л. І. Даниленко. - К.: Логос, 2001. - Вип. 4. - С. 12—18. 16. Реалізація інноваційної практики в дошкільному навчальному закладі: психологічний аспект / За заг. ред. С. Д. Максименка, С. Є. Кулачківської. - Запоріжжя: ЛІПС, 2004. - 128 с. 17. Піроженко Т. Педагогічні інновації: критерії оцінки // Дошкільне виховання. - 2000. - № 8. - С. 3-4.

  В статті раскрито зміст, форми і сутність іновацій, проаналізовано використання деякиx іноваційниx технологій в дошкільній освіті, загальні критерії оцінки педагогічниx іновацій, представлениx сучасними державними детячими психологами. 

  Ключові слова: іновації, новації, іноваційні процеси, критерії оцінювання, класифікація іновацій.

  Maintenance, forms and essence of innovations, is exposed in the article, the use of some innovative technologies is analysed in preschool education, generalized criteria estimations of pedagogical innovations, offered modern domestic child's psychologists.

Key words: innovations, novations, innovative processes, criteria are an evaluation, classifications of innovations.

[[Стаття з «ОІ з елементами програмування та СІТН», «Інноваційні технології в дошкільній освіті», група ПД17Б-СЗ, абревіатура псиолого-педагогічного факультету, 2017 рік, Гетьман Ірина]]