Відмінності між версіями «Лабораторна робота 6 Єлькін»

Версія за 12:04, 5 травня 2017

Video CD

Video Compact Disc (VCD) — формат запису цифрового потоку аудіо-відео на компакт-диск. Цей формат є попередником DVD. Стандарт VCD 1.1 було впроваджено 1993 року концернами Philips i Sony. У 1995 році було прийнято вдосконалений стандарт VCD 2.0.

Технічні характеристики

Відео

Кодек: MPEG-1

Роздільність:

NTSC: 352x240

PAL/SECAM: 352x288

Формат:

NTSC: 107:80 (на 0,3% відрізняється від 4:3) PAL/SECAM: 4:3

Кількість повних кадрів на секунду: NTSC: 29,97 (30/1,001) lub 23,976 (24/1,001) PAL/SECAM: 25 Бітрейт: 1 150 кб/с (сталий) Якість зображення, записаного у стандарті VCD, загалом має відповідати VHS, але артефакти стиснення можуть її погіршити. Відеоформат VCD сумісний з більшістю стандартів DVD-Video, за винятком відео, що записані із частотою 23,976 кадрів на секунду, оскільки стандарт DVD-Video вимагає, щоб потік відео MPEG-1 мав частоту кадрів рівну 25 або 29,97 кадрів на секунду.

Аудіо

Кодек: MPEG-1 Audio Layer II Частота дискретизації: 44 100 Гц Канали: два моно, або один стерео Бітрейт: 224 кб/с (сталий) Як і у більшості CD стандартів, аудіо VCD несумісне зі стандартом DVD-Video через різницю у частоті дискретизації — VCD використовує 44.1 кГц, тоді як DVD вимагає 48 кГц.

Оцінювання якості відео

Якість відео виміряється за допомогою використанням суб'єктивного порівняння із залученням експертів. Суб'єктивна якість відео виміряється за наступною методикою:

• Вибираються відеопослідовності для використання в тесті;
• Вибираються параметри системи вимірювання;
• Вибирається метод показу відео й підрахунку результатів виміру;
• Запрошується необхідне число експертів (звичайно не менше 15);

VideoDVD

Digital Versatile Disc або Digital Video Disc — (DVD) — носій інформації у вигляді диска, зовні схожий з компакт-диском, однак має можливість зберігати більше інформації за рахунок використання лазера з меншою довжиною хвилі, ніж для звичайних компакт-дисків. Як вже було зазначено, був розроблений у 1995 році компаніями Philips, Sony, Toshiba, та Panasonic.

Технічна інформація

DVD за структурою даних бувають трьох типів: DVD-Video — містять фільми (відео і звук); DVD-Audio — містять аудіодані високої якості (набагато вищої, ніж на аудіо-компакт-дисках); DVD-Data — містять будь-які дані. DVD як носії бувають чотирьох типів: DVD-ROM — штамповані на заводі диски; DVD+R/RW — диски одноразового (R — Recordable) і багаторазового (RW — ReWritable) запису; DVD-R/RW — диски одноразового (R — Recordable) і багаторазового (RW — ReWritable) запису; DVD-RAM — диски багаторазового запису з довільним доступом (RAM — Random Access Memory).

DVD може мати одну чи дві робочі сторони та один чи два робочі шари на кожній стороні. Від їхньої кількості залежить місткість диска: Будь-який носій може мати будь-як структуру даних (див. вище) і будь-яку кількість шарів (двошарові DVD-R і DVD-RW з'явилися наприкінці 2004 року).

Стандарт запису DVD-R(W) був розроблений DVD-Forum'ом як офіційна специфікація (пере)записуваних дисків. Однак ціна ліцензії на цю технологію була занадто висока, і тому декілька виробників пишучих приводів і носіїв для запису об'єдналися в «DVD plus RW Alliance», що і розробив стандарт DVD+R(W), вартість ліцензії на який була нижчою. Спочатку чисті диски для запису DVD+R(W) були дорожчими, ніж DVD-R(W), але тепер ціни зрівнялися. Стандарти запису «+» і «-» частково сумісні. В наш час вони однаково популярні — половина виробників підтримує один стандарт, половина — інший. Йдуть суперечки, чи витисне один з цих форматів свого конкурента, чи вони продовжать мирно співіснувати. Усі приводи для DVD можуть читати обидва формати дисків, і більшість пишучих приводів також можуть записувати обидва типи «болванок». На відміну від компакт-дисків, у яких структура аудіодиска фундаментально відрізняється від диска з даними, у DVD завжди використовується файлова система UDF. Швидкість читання/запису DVD указується як кратна 1350 Кб/с, тобто 16-швидкісний привід забезпечує читання (чи запис) дисків у 16 x 1350 = 21600 Кб/з (21,09 Мб/с).

HD-video

H.264 або MPEG-4 Part 10, Advanced Video Coding (MPEG-4 AVC) — це один з найпопулярніших стандартів відеокомпрессії.

При створенні проекту H.264/AVC намагалися розробити стандарт, який буде демонструвати хорошу якість при низьких бітрейтах (половина, або менше ніж MPEG-2). При цьому заборонялося сильно ускладювати дизайн.

H.264 розробила VCEG разом з MPEG. Їх партнерство називається Joint Video Team (JVT). При цьому обидва варіанти, як і у випадку з MPEG-2 по своїй суті однакові. Останні роботи над першою версією закінчили у травні 2003. У подальшому з'явилися покращенні варації: High Effiency Video Coding (HEVC) наприклад, більш відомий як H.265.

H.264 захищений патентами MPEG LA, комерційне використання забов'язує користувача платити райалті, хоча онлайн-страмінг MPEG все ж дозволяє виконувати безкоштовно, а Cisco Systems виплачує ройалті за своїх користувачів опен-сорс енкодера. H.264 активно використовується для кодування Blu-ray, а також популярний у інтернеті: Vimeo, YouTube, iTunes Store, Adobe Flash Player, а також часто зустрічається у трансляціяї HDTV.

HDMI

High Definition Multimedia Interface (HDMI) — інтерфейс та кабель для передачі цифрових відео та аудіо даних, є альтернативою аналогових інтерфейсів. HDMI був створений спеціально для нового стандарту телебачення високої чіткості — HDTV, таким інтерфейсом обладнуються практично всі телевізори з підтримкою HDTV. В цьому стандарті передбачений засіб протидії нелегальному копіюванню (англ. High Bandwidth Digital CopyProtection, HDCP). HDMI забезпечує цифрове DVI-з'єднання декількох цифрових пристроїв за допомогою відповідних кабелів. Є заміною аналогових стандартів підключення, таких як SCART або RCA. Основна відмінність між HDMI та DVI полягає в тому, що роз'єм HDMI менший за розміром, а також підтримує передачу багатоканальних цифрових аудіосигналів. HDMI сумісний з DVI, за допомогою спеціального перехідника. HDMI можливо з'єднати з DVI і використовувати для передачі цифрового сигналу. У такому разі, для передачі звуку потрібно використовувати окремий кабель. Засновниками та розробниками стандарту HDMI є компанії Hitachi, Matsushita Electric Industrial (нині Panasonic) (Panasonic/National/Technics/Quasar), Philips, Silicon Image, Sony, Thomson (RCA) та Toshiba.