Відмінності між версіями «Електронні лампи»

Версія за 13:03, 4 травня 2017

Головна

Роботу виконує Храмалюк Вікторія 32гр.

Загальний опис (принцип дії)

Електрова́куумна ла́мпа або електро́нна ла́мпа (ЕЛ) — електровакуумний прилад, що призначений для різноманітних перетворень електричних величин шляхом утворення потоку електронів та його керуванням.

Радіолампи масово використовувалися у ХХ столітті як активні елементи електронної апаратури (підсилювачів, генераторів, детекторів, перемикачів тощо). Сьогодні практично повністю витіснені напівпровідниковими приладами. Іноді ще застосовуються у потужних високочастотних передавачах і аудіотехніці.

Дія електронної лампи базується на принципі термоелектронної емісії. У електровакуумній лампі емісія електронів відбувається у вакуумі із розжареної поверхні катоду.

Вірка́тор (англ. vircator, скорочення від англ. VIRtual CAthode oscillaTOR) — вид надвисокочастотної електронної лампи з позитивоно зарядженою сіткою й значним об'ємним зарядом, яка має здатність генерування дуже короткого мікрохвильового імпульсу великої енергії. Віркатор є основним конструктивним елементом електронних бомб, призначених для генерування електромагнітного імпульсу великої потужності.

Історична довідка

В 1883 році Т.Едісон, експериментуючи з лампою розжарювання, встановив в ній додатковий електрод — анод. Коли на розжарену нитку (катод) був поданий від'ємний потенціал, а на анод позитивний потенціал, через лампу пішов струм, що створювали електрони, які емітував гарячий катод, за який правила нитка розжарювання. Це був перший електровакуумний діод. Він пропускав струм тільки в одному напрямі і широко використовувався для перетворення змінного струму в постійний. Для керування потоком електронів в балоні лампи між катодом і анодом почали поміщати металеві сітки, змінюючи електричний потенціал яких можна змінювати величину струму, що протікає через лампу.

У 1905 році цей «ефект Едісона» став основою британського патенту Джона Флемінга на «прилад для перетворення змінного струму в постійний» — першу електронну лампу, що відкрила століття електроніки.

У 1906 році американський інженер Лі де Форест увів в лампу третій електрод — сітку (і, таким чином, створивши тріод). Така лампа могла працювати як підсилювач струму, а в 1913 році на її основі був створений автогенератор.

Пік розквіту («золота ера») лампової схемотехніки припала на 1935-1950-ті роки.

Технічні характеристики

Електронні лампи зазвичай мають два і більше електродів: катод, анод і сітки.

Катод Для того, щоб забезпечити емісію електронів з катода, його додатково підігрівають.За способом підігріву катоди поділяються на катоди прямого і непрямого розжарення.

Катод прямого розжарення являє собою металеву нитку з металу, що має високий питомий електричний опір. Струм розжарення проходить безпосередньо через катод. Лампи прямого розжарення споживають меншу потужність, швидше розігріваються, в них відсутня проблема забезпечення електричної ізоляції між катодом і ниткою розжарення (ця проблема є істотною у високовольтних кенотронах). Однак, зазвичай вони мають менший термін служби, при використанні в сигнальних колах вимагають живлення постійним струмом, а в ряді схем їхнє застосування є неможливим через вплив різниці потенціалів на різних ділянках катода на роботу лампи. Лампи прямого розжарення часто називають «батарейним», оскільки вони широко застосовувалися в апаратурі з автономним живленням; але прямонакальний катод застосовується і в потужних генераторних лампах. Там він являє собою не нитку, а досить товстий стержень.

Катод непрямого розжарення являє собою циліндр, всередині якого розміщено нитку розжарення (підігрівач), електрично ізольовану від катода. Такі лампи називаються лампами непрямого розжарення. Їх підігрівач споживає набагато більшу потужність, ніж катод прямого розжарення, лампа виділяє багато тепла, вимагає помітного часу для прогріву (десятки секунд). Проте, площу катода такиз ламп можна зробити набагато більшою (а значить, збільшити струм, що протікає через лампу), катод є ізольованим від джерела живлення підігрівача (це знімає деякі схемотехнічні обмеження, властиві лампам прямого розжарення), живити підігрівач здебільшого можна змінним струмом (порівняно масивний катод добре згладжує коливання температури і фон змінного струму є незначним).

Для полегшення емісії електронів, катоди ламп зазвичай активують, тобто покривають тонким шаром речовини, що має відносно малу роботу виходу: торій, барій та їх сполуки. Активуючий шар в процесі роботи поступово руйнується і лампа втрачає емісію. Чисто металеві катоди (наприклад, у потужних лампах з великою щільністю струму катода) роблять з вольфраму.

Анод

Анод електронної лампи Анод — позитивний електрод. Зазвичай виконується у формі коробочки, що оточує катод і сітку та має форму циліндра або паралелепіпеда. У потужних лампах анод може мати ребра або «крильця» для відводу тепла. Виготовляється з нікелю або молібдену, іноді з танталу і графіту.

Сітка Між катодом і анодом розташовуються сітки, які служать для управління потоком електронів і усунення побічних явищ, що виникають при русі електронів від катода до анода. Сітка являє собою решітку з тонкого дроту або дротяну спіраль, навитої на кілька підтримуючих стійок (траверс). У стрижневих лампах роль сіток виконує система з декількох тонких стрижнів, паралельних катоду і аноду, і фізика їх роботи є іншою, ніж в традиційній конструкції.

За призначенням сітки поділяються на такі види:

Керуюча сітка — при зміні напруги на якій можна регулювати силу анодного струму лампи, тим самим змушуючи поідсилювати сигнал; Екрануюча сітка — усуває паразитний зв'язок між керуючою сіткою лампи і анодом. Цю сітку з'єднують з позитивним полюсом джерела анодного живлення. Антидинатронна сітка — усуває динатронний ефект, що виникає при прискоренні електронів полем екрануючої сітки. Протидинатронну сітку з'єднують з катодом лампи, іноді таке з'єднання виконується всередині балона лампи. В залежності від призначення лампи, вона може мати до семи сіток. Залежно від кількості електродів, лампи отримали відповідну назву (два електроди — діод, три — тріод, чотири — тетрод, п'ять — пентод і т.ін.). В деяких варіантах увімкнення многосіткових ламп окремі сітки можуть виконувати роль анода.

Балон Блискуче напилення (гетер), яке можна бачити на склі більшості електронних ламп, виконує подвійну функцію — адсорбують залишкові гази, а також служать індикатором вакууму (багато видів гетера біліють при попаданні повітря в лампу в разі порушення її герметичності). Металеві електроди, що проходять через скляний корпус лампи, повинні бути узгоджені за коефіцієнтом теплового розширення з даною маркою скла і добре змочуватися розплавленим склом. Їх виконують з платини (рідко), ферніко, молібдену тощо.

Фундаментальна ідея, що лежить в основі віркатора полягає в прискоренні потужного потоку електронів сітчастим анодом. Значне число електронів пройде анод, формуючи хмару просторового заряду за анодом. За певних умов, ця область просторового заряду буде осцилювати з частотами мікрохвильового діапазону. Якщо область просторового заряду поміщена в резонансну порожнину, яка відповідному чином налаштована, може бути досягнута дуже велика пікова потужність.

Щоб вивести енергію з резонансної порожнини можуть бути використані звичайні мікрохвильові технології. Оскільки частота осциляції залежить від параметрів електронного пучка, віркатори можуть бути налаштовані по частоті, де мікрохвильова порожнина підтримує відповідні моди.

Зазвичай описують дві конфігурації віркаторів: аксіальний віркатор (англ. Axial Vircator, AV; див рисунок) і поперечний віркатор (англ. Transverse Vircator, TV). Аксіальний віркатор є простішим за конструкцією і, як правило, в експериментах дає найбільшу вихідну потужність. Зазвичай він вбудовується в циліндричну хвилевідну структуру. Потужність, як правило, виводиться за допомогою переходу хвилеводу в конічну рупорну структуру, яка служить антеною. Аксіальні віркатори переважно генерують в поперечній магнітній моді. Поперечний віркатор інжектує катодний струм з боку порожнини і зазвичай генерує в поперечній електричній моді.

Базовим елементом віркатора є мікрохвильовий резонатор, що перебуває в магнітному полі, у який під впливом імпульсу високої напруги вводиться струмінь електронів з великою енергією. Джерелом високої напруги може бути:

генератор Маркса (у віркаторах, що працюють в циклічному режимі), магніт, який рухається з великою швидкістю поруч з багатовитковою індуктивною котушкою; котушка, що швидко стискається у магнітному полі (у конструкціях зброї одноразового використання, де для надання кінетичної енергії використовується вибуховий заряд). Виходом віркатора є хвилевід. Граничний рівень потужності на виході може сягати 40 ГВт, а довжина хвилі знаходиться у діапазоні довжин хвиль від дециметрового до сантиметрового (мікрохвильовий діапазон). Найчастіше використовують частоти з діапазонів 0,5…1,5; 2…6, 3 або 5…18 ГГц. Інші частоти також можливі. Нижчі частоти можуть використовуватися для постановки завад комунікації, високі частоти можуть бути використані з метою спричинення руйнівних наслідків для електроніки[1][2].

Вірктор було винайдено у 1950-х роках у Томському політехнічному університеті. Це була мікрохвильова електровакуумна лампа, що працювала в режимі тріода або клістрона. Віркатор знайшов застосування при створенні зброї, принцип дії якої спирається на використанні електромагнітного імпульсу а також передавачах в обладнанні передачі даних у мікрохвильовому діапазоні.

Сфера застосування

Опишіть сфери, способи та результати застосування експонату. Вкажіть при цьому часові інтервали застосування

Такі лампи широко використовувалися для підсилення і генерації електричних сигналів, а також перетворення частот сигналів. Вакуумні електронні лампи, які сьогодні можна побачити тільки в старих телевізорах і радіоприймачах, були в тому числі елементною базою комп'ютерів першого покоління. Головним недоліком електронних ламп було те, що пристрої на їх основі були досить громіздкими. Для живлення ламп необхідно було підводити додаткову енергію для розжарювання катоду (саме він є джерелом електронів, необхідних для утворення струму в лампі), а утворене ними тепло відводити. Наприклад, в перших комп'ютерах використовувалися тисячі ламп, які розміщувалися в металевих шафах і займали багато місця. Важила така машина десятки тонн.

Для забезпечення роботи такої ЕОМ була потрібна електростанція. Для охолоджування машини використовували потужні вентилятори у зв'язку з виділенням лампами величезної кількості тепла.

Незважаючи на чималу кількість недоліків, електронні лампи й досі не витіснені з ринку напівпровідниковими приладами, а продовжують існувати і використовуватись у радіотехнічних та радіоелектронних пристроях. Наприклад, магнетронні генератори. Магнетрони також використовуються в НВЧ пічках.

Електронні лампи мають високу лінійність модуляційної кривої тому вони використовуються як підсилювальні елементи у сучасній аудіопрогравальній техніці класу Hi-End в основному японського виробництва.

Також, лампові схеми продовжують використовуватися у підсилювачах для електрогітар. Це зумовлено намаганнями гітаристів отримувати від електрогітари вінтажний звук, як півсторіччя назад. Обробка звуку лампою відрізняється від транзисторної, вона викликає підсилення парних гармонік і, звідси, високо поціновуваний професіоналами «ламповий звук».

Фото, відео-матеріали

Тут розмістіть власні фото або фото з відкритих джерел, а також посилання на відео

; ; ; ; Файл:Triode vacuum tube.jpg; .

Список використаних джерел

[[2]] [[3]]