Відмінності між версіями «Таблиця Ященко»

Психологічна концепція мислення будується на принципах єдності діяльності і мислення, соціоісторичної та культурної детермінації, розвитку, системності, відображення. Сучасна психологія виділяє у мисленні інтелектуальні процеси (планування, проектування, оцінювання, розуміння тощо) й інтелектуальні операції (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо). Соціологічна і соціально-психологічна концепція мислення. Логіко-філософська концепція мислення. Інформаційно-кібернетична концепція мислення. Евристична концепція мислення.

Проектувальна (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності) Прогностична (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього) Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислове перероблення)

Судження - це форма ученого відображення об'єктивної дійсності, яка полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об'єктах. Характерна властивість судження полягає в тому, що воно існує, виявляється і формується в реченні. Проте поняття "судження" та поняття "речення" не є тотожними: судження - це акт мислення, що відображає зв'язки, відносини речей, а речення - граматичне словосполучення слів, що виявляє і фіксує це відображення. Кожен судження виражається у реченні, але не кожен речення є судженням, проте між ними існує складний зв'язок. Кожне судження містить у собі суб'єкт і предикат. Суб'єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображається у свідомості людини, а предикат - це відображення відносин, ознак, властивостей, які людина стверджує. Складення є істинним, якщо воно правильно відображає відносини, що існують в об'єктивній дійсності. Істинність судження перевіряється практикою. Класифікація суджень:

прості, які, в свою чергу, поділяються на одиничні, прості, загальні. складні, тобто ті, що складаються з кількох простих суджень.

За Арістотелем мислення є частиною душі, іншою її частиною є відчуття. Як частина душі, мислення є специфічною здатністю розмірковувати, осягати думкою світ і самого себе, тобто душу. Мислення є діяльністю, яка спрямована на пізнання, осягання родів сущого. Досліджуючи мислення, Арістотель створив логіку — науку про мислення, сформулював закони та форми мислення.

У концептуальних системах філософів Нового часу (Джон Локк, Френсіс Бекон, Клод Адріан Гельвецій, Девід Юм) мислення — це діяльність, яка спрямована на пізнання та практичні дії; воно розробляє метод, тобто засіб, прийом пізнання та практичних дій. Філософи вирізняють прояви мислення — відчуття, споглядання, уява, рефлексія; рівні мислення — розсудок, розум; прояви діяльності мислення — сумнів, віра, задум, прийняття рішень, розуміння, уявні операції.

У концептуальних системах представників класичної німецької філософії (Еммануїл Кант, Йоганн Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Геґель) мислення розглядається як акт самодіяльності суб'єкта, що породжує різні інтелектуальні, уявні феномени — поняття, принципи, закони, ідеї, ідеали, тобто знання.

Рефлексивна (самопізнання розуму, самоаналіз) Інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продуктів людської культури) Аналітична і синтетична Постановка та розв'язання різноманітних задач і проблем

Умовиводи - форма мислення, а якій з одного або кількох суджень утворюється нове. В умовиводах, через вже наявні у індивідуума знання, здобувається нові. Різновиди умовиводів:

індуктивний умовивід - це судження, в якому на основі конкретного, робиться узагальнення. дедуктивний умовивід - це судження, в якому на основі загального, здобуваються знання про щось часткове, конкретне. умовивід за аналогією - судження, яке ґрунтується на схожості окремих істотних ознак об'єктів, і на основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об'єктів за іншими ознаками. Поняття - форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв'язках і відносинах, узагальнюються їх істотні ознаки.