Відмінності між версіями «Характеристика конституції Франції 1946 року»

Версія за 12:10, 3 грудня 2016

Зміст  

• Глава 1. Розвиток конституціоналізму мови у Франції після II світової війни
• 1.1. Конституція Франції 1946 р.
• 1.2. Чинна Конституція Франції
• Глава 2. Конституція Франції про форми державного устрою
• 2.1 Конституційно правової статус Франції,як республіканської держави
• 2.2 Конституційно правової статус Франції,як унітарної держави
• Укладання
• Література

Запровадження

У життєдіяльності сучасного суспільства особливу увагу належить конституції. Її утримання і сутнісні риси визначаються, передусім, тим, що вона регулює найважливіші суспільні відносини між громадянином, суспільством, і державою, закріплює основи суспільного устрою, принципи організації державної машини. вона є фундаментом, у якому грунтується правова і політичний система Поза сумнівом, конституція – явище демократичного порядку, оскільки встановлює рівноправність громадян, певні правничий та свободи, обмежує сваволю держави, його посадових осіб і окремих представників. Її прийняття, а тим паче послідовна реалізація, є чинником стабільності, визначеності у розвитку громадських відносин. Термін «конституція» (від латинського «constituio» - встановлення) зародився у Давньому Римі, де використовувався для позначення указів римських імператорів. У сучасному розумінні конституції виникли XVII в. як наслідок боротьби народних мас і буржуазії проти феодалізму. Конституція розглядалася як основне документа держави, покликаного обмежити межі державної влади забезпечити захист права і свободи особистості. Франція як жодна країна завжди приковувала себе увагу істориків, юристів, політиків. Вона належить до держав, які зробили особливий внесок у розвиток конституційно- правової теорії та практики. Своєрідність цієї країни, волелюбність її народу, який проголосив у преамбулі своєї Конституції слова: "Французький народ урочисто проголошує свою відданість правами людини й принципам національного суверенитета"[1], вартий пошани і вивчення її конституційних основ, провідних свій початок із подій 1789 р. й терміни прийняття Декларації правами людини і громадянина. Ця тема актуальна оскільки Конституція, виконуючи роль «головного регулятора», здійснює узагальнену регламентацію наймасовіших та соціально значимих громадських відносин. Її положення у значною мірою політизовані, бо регулювання складає основі врахування інтересів носіїв конкретних соціально-політичних цінностей, реальної соціокультурної середовища, міжнародної обстановки і зовнішньополітичних пріоритетів, реакції суспільної думки. Конституційні становища містять концентроване нормативне вираз принципів внутрішньої і до зовнішньої політики держави. Метою роботи є підставою аналіз конституції Французької Республіки, на вирішення мети поставлені такі: 1 характеристика спільних рис механізму держави, 2 особливих чорт механізму держави, 3 роботи органів влади, 4 принципів формування органів влади. У цьому курсової роботі було використано підручники під редакцією В.В. Маклакова, М. В. Баглая, В.Є. Чиркина, а як і періодична література. Франція є демократичною країною, а досвід становлення демократії особливо важливий для сучасної Росії.
Глава 1. Розвиток конституціоналізму мови у Франції після II світової війни
1.1 . Конституція Франції 1946 р.
1946 рік і почав 1947 року було перехідним періодом — періодом швидкого, можна сказати неухильного, переходу від деголлівської позиції “між Сходом і Заходом” і “жорсткості щодо Німеччини” до повної відмови від цього політики щодо Німеччини, до радісною готовності допомозі з боку за планом Маршалла й згнітивши серце погодитися на пов'язані з ним політичних наслідків. Що ж до внутрішньої політики, лише в 1946 р. провели два референдуму, вибори у до Установчих зборів і Національні сходи, прийняття нової конституции.[2] Конституція 27 жовтня 1946 року складається з 106 статей. Вона значно перевищує як конституцію 1875 року, але й обидві конституційні хартії і конституції десятирічного і довічного консульства, як і конституції Другий імперії (1852 і 1870 років). Але вона менш объемиста, ніж конституція 1848 року й революційні конституції 1791, 1793 і 1795 годов.[3] До цих останнім вона наближається по чёткому і систематичного розташуванню матеріалу. Конституція поділяється на дванадцять глав: Глава 1. Про суверенітет, Глава II. Про парламент, Глава III. Про Економічній раді, Глава IV. Про дипломатичних договорах, Глава V. Про Президента республіки, Глава VI. Про Раді міністрів, Глава VII. Про кримінальної відповідальності міністрів, Глава VIII. Про Французькому Союзі, Глава IX. Про Вищу раду магістратури, Глава X. Про місцевих колективах, Глава XI. Про перегляді конституції, Глава XII. Перехідні постанови. [4] Вже за одне це перерахування глав показує, як широкі рамки конституції 1946 року. Вміщені у ній норми може бути, проте, зведені у трьох такі категорії: 1. Розпорядження, встановлюють структуру та "взаємини Республіки і Французького Союзу (абзаци 16, 17 і 18 преамбули й відділення VIII).[5] 2. Основні початку, які стосуються проблемам, часто включаемым у конституції французькими і іноземними установчими зборами, хоча ці проблеми носять конституційного характеру у звичному значенні цього терміну, саме: про публічних своїх правах і свободи (абзаци 1—-13 преамбули) ;[6] про місцевих колективах (відділ X);[7] про міжнародних відносинах (абзаци 14 і 15 преамбули й відділення IV).[8] 3. Норми, що стосуються організації та взаємовідносин державної влади. Вони становлять зміст восьми відділів конституції (1, II, III, V, VI, VII, IX, XI).[9] Конституція 27 жовтня 1946 року є одночасно конституцією Республіки і Французького Союзу. Французький Союз полягає: 1. З Французької Республіки з департаментами метрополії, заморськими департаментами і територіями. 2. З об'єднаних, тобто підмандатних, територій. 3. З об'єднаних держав. Юридична становище Французького Союзу цілком ясне. Союз то, можливо укладено тільки між колективами, можуть бути політичними утвореннями, підлягають дії міжнародного права, чи, застосовуючи класичне вираз, можуть бути суб'єктами міжнародного права. Справді, в усіх котрі перебувають під протекторатом держави увійшли до складу Французького Союза—Тунис і Марокко не приєдналися до Союзу, й стосунку його з Францією продовжували регулюватися міністерством закордонних справ до освіти у 1954 року особливого міністерства. Натомість у липні 1950 року було утворено міністерство, якому були доручені зносини з об'єднаними государствами—тремя азіатськими країнами: В'єтнамом, Камбоджей і Лаосом. Конституція надає всім громадянам і для підвладних Французького Союзу “громадянство Французького Союзу, що їм користування правами і свободами, гарантованими преамбулою справжньої конституції” (ст. 81). [10] “Становище держав, об'єднаних у Французькому Союзі, випливає кожного з них з акту, що визначає стосунки із Францією” (ст. 61)[11]. Проте представляється, що відносини повинні відповідати положенням преамбули і 62 конституції, [12]предусматривающих із боку членів Французького Союзу спільне (чи координоване) використання засобів у цілях: - розвитку з їх цивілізації, поліпшення добробуту, забезпечення колективної безпеки все, причому Французька республіка грає у такому випадку керівну роль: “уряд Республіки перебирає координацію коштів (оборони) і керівництво політикою, яка потрібна на підготовки й забезпечення цієї оборони” (ст. 62).[13] - проте визнання головного становища французької республіки до ряду об'єднаних держав немає у договорі, укладеному 22 жовтня 1953 року з Лаосом. У цьому вся договорі дається нове визначення Французького Союзу, за яким якого є, “асоціацією незалежних ЗМІ і суверенних народів, вільних і рівних можливостей у права й обов'язки”. Цю ухвалу явно за межі конституції 1946 року. Отже, Конституція 27 жовтня 1946 р. зберегла основні традиції французьких республіканських конституцій ХІХ ст. Разом про те їй були і деякі специфічних рис, багато в чому зумовлені підйомом демократичного руху на країни й одночасно необхідністю компромісу між лівими і правими (консервативними) політичним силам: 1.Зберегли двопалатна система парламенту. Це надавало стабільність законодавству: законопроект, подвергшийся двухкратному обговоренню в незалежних друг від друга палатах, може бути досконалішим. Разом про те Конституція, враховуючи досвід Сенату Третьої республіки, тормозившего прийняття демократичного законодавства, істотно обмежила права верхньої палати; 2.Право не прийматиме законів було наданий тільки однієї палаті – Національним зборам, якому Конституцією забороняла його делегування; 3.Конституція не передбачала сильну і незалежну від парламенту президентську влада; 4. Запроваджувався режим з залежною від Національного зборів урядової властью.[14] 1.2. Чинна Конституція Франції Конституцією Франції зазвичай вважає ся основний закон 1958 р., точніше, вона з трьох документів: Дек ларации правами людини і громадянина 1789 р., прийнятої під час Велі дідька лисого французької революції (у ній говориться про деякі аспекти пра вового статусу особистості, у зв'язку з ніж у конституції 1958 р. відсутня відповідний розділ); преамбули конституції 1946 р., прийнятої під час підйому демократичного руху після Другої Першої світової (у ній говориться про можливість соціально-економічних ре форм і про деяких соціально-економічних правах особистості); кін ституции 1958 р., яка має посилання вищезазначені два доці мента і який передусім регулює відносини між вищими органами держави. Конституція 1958 р. містить також посилання деякі міжнародні акти, у яких бере участь Франція (ті перь — договору про Європейському Союзі 1992 р.), та інші основополагаю щие закони (наприклад, асоціації 1901 р.), у зв'язку з ніж окремі французькі юристи включають в «конституційний блок». Конституція Франції 1958 р. невелика за обсягом, хоча він і про дивніша конституції США. У ньому поруч із короткої преамбулою содер жится 93 статті, об'єднані у 15 розділів (разд. 13 «Про Співтоваристві» і 17 «Перехідні постанови» скасовані в 1995 р.). Це 17-та консти туция від часу Декларації 1789 р. Конституція була і прийнято умовах гострої внутрішньополітичної і зовнішньополітичного кризи, пов'язаного насамперед із боротьбою Ал жиру під час визволення від колоніальної залежності. У умовах президент Де Голь, що під час Другої світової війни керував збройної боротьбою французького народу проти фашистських окку пантів, прагнучи зміцнити політичної стабільності і свій особисту владу, відповідно до повноваженнями, що йому надав парла мент спеціальним законом, очолив розробку нової конституції замість конституції 1946 р. Делегируя йому повноваження, парламент обмовив ряд умов, що стосуються змісту нової конституції: пар ламент бере участь у її розробці, маючи 2/3 місць у Консультативному комітеті з її підготовці; зберігається принцип поділу влади; уряд відповідально парламенту; джерелом влади має бути загальне голосування та інших. Проект конституції був про сужден в Консультативному обласній раді й Раді міністрів та схвалений на референдумі 28 жовтня 1958 р. Делегированный спосіб розробки Конституції і її прийняття на референдумі були новим явищем мови у Франції — все попередні конституції приймалися парламен тами. Конституція 1958 р. на відміну, приміром, від італійської конституції 1947 р. зовсім позбавлений положень про соціально-економічної структурі суспільства; у ньому майже немає положе ний про політичну системі (крім статті про партії), як, немає і розділу про правовий статус особистості. Окремі становища соці ально-экономического характеру зберігають у Декларації 1789 р. (про власність, про рівному оподаткуванні з урахуванням стану громадян), деякі економічні, політичні та соціальні принципи назва ны у преамбулі конституції 1946 р. (звернення до колективну собст венность об'єктів, які мають характер національних загальне твердження ственных служб чи фактичних монополій, участь трудящих у керівництві підприємствами, свобода праці та обов'язок трудитися, профспілкові свободи, соціальне обслуговування населення, відмови від війни з єдиною метою завоювань, можливість обмеження державного суверенітету за захистом світу і умовах взаємності). У Декларації 1789 р. й у преамбулі конституції 1946 р. перераховано також кілька особисті права громадян, і соціально-економічних прав (освіту, тверезо охорону та інших.). Конституція 1958 р., як зазначалось, переважно peryлиpyeт взаємовідносини органів держави. Вона проголошує принцип національного суверенітету, що роблять народом через його членів і референдумі, і навіть створення французького Співтовариства з урахуванням вільного самовизначення народів колоній (Співтовариство фактично перестало існувати десятки років як розв'язано, р юридично ліквідовано реформою конституції в 1995 р.). Конституція 1958 р. підтвердила девіз республіки: «Свобода, рівність і братство», що виник ще у вісімнадцятому в. під час революції, проголосила принцип республіки: «Правління народу, волею народу й у народу» (це формулювання вперше офіційно було проголошено в ХІХ ст.), визначила основні умови до створення політичних пар тий та його роль, проголосила, що республіканська форма правління може бути предметом перегляду. У конституції визначено соотно шение внутрішнього й міжнародного права: договори і угоди, ратифіковані Францією, мають пріоритет над внутрішнім законо дательством за умови взаємності. Відповідно до принципом вза имности 1992 р. здійснена інтеграція Франції до Європейського Союзу. За формою правління Франція — напівпрезидентська, полупарламен тарна республіка, формою территориально-политического устройст ва — складне унітарну державу (Корсика — політична автоно мия, Нова Каледонія — асоційоване держава). У Франції існує демократичний державний режим. Референдум зміни конституції застосовувався у 1962 р., що він змінив спосіб обрання президента, й у 1992 р., як у конституцію було включено розділ про Європейських співтовариствах і Європейському Союзі. Здебільшого поправки вносилися конгресом мали несуттєвий ха рактер, крім розширення права запиту в Конституційний рада та деяких інших. Останні суттєві поправки внесено конгрес сом в 1995 р.: про переліку питань, які можна винесені до референдум, та про порядок його проведення, проведення сесії парламен та раз на рік, стосовно скасування принципу депутатської недоторканності у разі кримінальних злочинів, стосовно скасування розділів конституції про французький Співтоваристві і перехідних положеннях. Конституційний контроль мови у Франції здійснюється двома різними органами — Конституційним радою і Державним радою. Перший розглядає конституційність актів парламенту, другий — акти органів виконавчої. Більшість Конституційного ради призначається трьома вищими посадовими особами: президентом, головою сенату (верхньої палати парламенту) і стає головою Національного зборів (нижньої палати). Кожна з цих посадових осіб призначає третину членів Ради на шість років; їх мандат невозобновляем, бути членом Конституційного ради можна тільки одного разу. Кожні 3 роки про новляется третину членів Ради. Інша ж частина Конституційного сові та — все колишні президенти республіки. Не можна поєднувати посаду у Раді з членством у парламенті і з посадами чи державній апараті, ні з керівної діяльністю чи державній чи приватний сектор економіки і за керівництвом політичної партією. Конституційний рада розглядає скарги у зв'язку з виборами до парламенту, з питань неизбираемости і несумісності должнос тей, приймає рішення про конституційності регламентів палат парла мента і тих змін, яким вони вносять палати, до ухвалення палатами, і навіть органічні закони, бере участь у підготовці виборів Президента, стежить те, щоб усе кандидати мали рівні возмож ности, спостерігає над проведенням референдуму й оголошує його резуль таты. Підрахунок голосів із виборів Президента виробляється під наблю дением Конституційного ради. Він констатує вакантность посади президента, з нею повинен консультуватися президент під час введення країни надзвичайного стану. На Конституційний рада возлага ется розгляд суперечок гілки влади про їхнє компетенції. У Конституційний рада можуть поводження з запитами президент рес публіки, голова уряду, голови обох палат парла мента, групи депутатів і сенаторів в обох випадках чисельністю 60 людина. Рада розглядає справу з системі досьє: немає состязательно го процесу, виклику свідків тощо. За дорученням голови із членів Ради готує письмовий доповідь у справі, і потім розглядається. Процес України в Конституційному раді письмовий і поза критий. Державну раду призначається Президентом і дає заключе ния уряду відповідності його актів закону, і навіть оцінює з погляду конституційності акти регламентарной влади. Вона має також судові повноваження, про які буде вказано нижче. Конституційний контроль мови у Франції є, сутнісно, перед варительным. Наступний конституційний контроль здійснює ся лише з скаргам громадян, у Конституційний рада порушення законом їх конституційні права (від 1990-го р.), але ці можливо лише після розгляду таких скарг Державним радою чи судом. Наступний конституційний контроль здійснюється і за обра щении громадян, у адміністративні суди (зрештою — в Госу дарственный рада), але це звернення би мало бути пов'язані з актами управління, порушують конституційними правами громадян. Глава 2. Конституція Франції про форми державного устрою
2.1 Конституційно правової статус Франції, як республіканської держави
“Франція є неподільної, світської, демократичної та соціальної Республикой”[15]. Так встановила конституція Франції 1958 р. Основний Закон встановив республіканську форму правління, має змішаний характер, що у ній спостерігаються риси президентської республіки (главу держави обирається й без участі парламенту, уряд призначається їм же)[16] і парламентарної республіки (уряд відповідає перед нижньої палатою парламента)[17]. Головна риса конституції 1958 р. - концентрація політичної влади у руках виконавчих органів. Зосередження влади у руках глави держави й уряду - один із проявів конституційно закріпленої авторитарної тенденції французькій політичному режимі. Президент перебуває в вершині ієрархії органів структурі державної влади. Стаття 5 Конституції закріплює його обов'язок забезпечувати “своїм арбітражем нормальне функціонування державні органи, і навіть наступність держави”. У цьому ж статті проголошується, що Президент є “гарантом національну незалежність, територіальної цілісності, дотримання угод Співтовариства і договорів”. Президент має широкими прерогативами у сфері законодавства. Він має право законодавчої ініціативи. Що стосується парламенту президент має повноваженням розпуску нижньої палати парламенту. Законодавчий орган Республіки - парламент - грає відносно невелику роль політичного життя країни. Парламент і двох палат - Національного збори і Сенату. Основна функція парламенту - прийняття законів - сильно обмежена конституцією. Конституція точно визначає потреби, якими парламент проти неї видавати закони. Рішення питань, не включених до цього списку, віднесено до ведення уряду. Права парламенту обмежені й у сфері. Конституція встановлює певний строк прийняття парламентом фінансових законопроектів. Парламент має право контролю над уряду. Уряд Франції - Рада міністрів, відповідно до ст. 20 [18]Конституции, “визначає і призводить політику нації”. До складу уряду входять прем'єр-міністр - глави уряду, міністри, очолюють міністерства, і державні секретарі, керівні підрозділами окремих міністерств. Уряд відповідальний перед Національним зборами. У разі прийняття резолюції осуду абсолютною більшістю Національного зборів уряд повинен подати у відставку. У Конституції спеціально є такі повноваження прем'єр-міністра. Йому покладено відповідальність за національну оборону, він має забезпечувати виконання законів, здійснювати нормотворчу діяльність. Конституційний рада - особливий орган, контролюючий дотримання Конституції. Усі закони до промульгации їх Президентом і регламенти палат до ухвалення повинні надходити в руки Конституційного ради, що дає висновок у тому, чи відповідають Конституції. Якщо Конституційний рада вирішить, що той чи інший акт суперечить Конституції, він може його скасувати. Також у повноваження Конституційного ради входить стеження ходом президентських виборів, проведенням референдумів. Процес концентрації політичної влади у руках виконавчих органів призвів до зміни статусу парламенту. Урядової влади надані широкі змогу на парламент, а окремих випадках для діянь П.Лазаренка та “через його голову”. Президент республіки обирається терміном сім років шляхом загального і прямого голосования.[19] Президент республіки обирається абсолютною більшістю поданих голосів. Якщо він ніхто не почув у першому турі голосування, то таке його друге неділю проводиться другий тур. У ньому можуть брати участь лише 2 кандидата, які - якщо буде зняті кандидатури, перебувають у більш сприятливому становищі, - виявляться які отримали найбільшу кількість голосів у першому турі. Час голосування встановлюється рішенням уряду. Обрання Президента відбувається менш як по двадцять і пізніше як по тридцять п'ять днів до закінчення терміну їхніх повноважень президента, який перебуває на посаді. Що стосується вакантности посади президента республіки якою би там не було причини або за наявності перешкод до виконання президентом своїх зобов'язань, встановлених конституційним радою, який запитано звідси уряд і який приймає рішення абсолютною більшістю голосів своїх членів, функції президента республіки тимчасово здійснюються головою сенату, і якщо в нього своєю чергою є перешкоди, - то урядом. Що стосується вакантности і якщо перешкода оголошено конституційним радою остаточним, голосування з виборів Президента відбувається - крім випадку непереборної сили - щонайменше як за двадцять і пізніше як за тридцять п'ять днів після відкриття вакансії чи оголошення про остаточному характері перешкоди. Якщо недоїмку протягом днів, попередніх дати закінчення висування кандидатур, одна з осіб, публічно заявили своє рішення бути кандидатом по меншою мірою аз 30 днів до названої дати, помре або в нього виникнуть перешкоди, то конституційний рада може затвердити рішення про перенос виборів. Якщо першого туру виборів якийсь один кандидат помер або в нього виникли перешкоди, то конституційний рада приймають рішення про перенос виборів. Що стосується смерті чи виникнення перешкод одного з двох кандидатів, що у найсприятливішому становище у першому турі до можливого зняття кандидатур, конституційний рада заявляє про новому проведенні всіх виборчих операцій; аналогічним чином вона надходить у разі смерті чи виникнення перешкод одного з двох кандидатів, решти до участі у в другому турі. Уряд Франції - колегіальний орган, що з прем'єр-міністра й міністрів. Відповідно до конституцією різняться: Рада міністрів - збори міністрів під керівництвом Президента республіки, і його кабінет міністрів - збори міністрів під керівництвом прем'єр-міністра. Саме Рада міністрів здійснює повноваження, належать за Конституцією уряду. Уряд призначається так: Президент республіки підбирає кандидатуру і призначає прем'єр-міністра. Прем'єр-міністр підбирає міністрів та представляє їх президенту, що їх призначає. При виборі кандидата посаду прем'єр-міністра президент має значної свободою. Це її особисте право. Важливо тільки та обставина, щоб за голосуванні у Національному зборах був надала у довірі прем'єр-міністру. Інакше кажучи, президент має враховувати розстановку партійних наснаги в реалізації нижній палаті парламенту. Парламент і двох палат: нижньої - Національного збори і верхньої - Сенату. Пассивное виборче право дається обрання Національні сходи в 23 року, в Сенат - з 35 років. На всіх виборах існує виборчу заставу. При виборах депутатів вона становить 1 тис. франків з кандидата, сенаторів - 200 франків. За офіційною версією, внесення застави пояснюється необхідністю покрити виборчу кампанію хоча б частково й у деякій мірі перешкодити висуванню осіб, що висувають своєї кандидатури ні з метою обрання, і з іншими цілями. Національні сходи обирається терміном п'ять років загальним, прямим голосуванням за змішаною мажоритарної системи: у першому турі для обрання потрібно одержати абсолютна більшість поданих голосів (від округу обирається один депутат). Якщо за тиждень хто б отримав такої більшості, то за тиждень проводиться другий тур. До нього допускаються кандидати, які набрали у першому принаймні 12,5% голосів від кількості виборців, включених до списків. Для обрання у в другому турі досить отримати відносне більшість голосів. У разі існуючої багатопартійності у першому турі заміщується небагато місць. Основна боротьба розгортається у в другому турі. Можливість блокування партій визначає тактику у в другому турі. Партії, сблокировавшись, висувають одного кандидата, зазвичай, знімаючи інших. Верхня палата - Сенат - формується інакше. На думку засновників П'ятої республіки особливі умови освіти Сенату повинні створювати йому інше політичне “обличчя”, ніж в Національного зборів. Ця палата формується, переважно, трехстепенными виборами. Сенатори обираються на 9 років у колегіях у кожному з департаментів. Палата оновлюється на 1/3 щотри року, що зумовлює зменшенню впливу виборчого корпусу складу Сенату не дозволяє йому різко змінювати політичного курсу. Вибори сенаторів відбуваються у головного міста департаменту і проводяться з двох системам. Пропорційна застосовується у департаментах, котрі обирають 5 і більше членів палати. Таких департаментів 13, а число сенаторів від нього - 69. У більшості інших департаментах застосовується двухтуровая мажоритарна система. Встановлення різних систем має мета. Пропорциональное представництво від великих індустріальних департаментів дозволяє населенню, не пов'язаному з робітничий клас, бути поданих у колегії виборщиків і далі на місця у Сенаті. Мажоритарна система за іншими департаментах не забезпечує належного представництва міського населення, який би там у меншості. Президент республіки займає вершину в ієрархії державні органи. “Акти президента Республіки, крім вказаних у статтях 8,11,12,16,18,54 і 61 контрассигнуются Прем'єр-міністром у разі необхідності - відповідальними министрами.”[20] Відповідно до цієї формулюванням конституції, формально-юридичні повноваження Президента поділяються на здійснювані їм особисто на повноваження, потребують контрассигнации прем'єр-міністра чи відповідальних міністрів. Практично є й інші особисті повноваження, не вказаних у статті 19, зокрема - прем'єр-міністр призначається без контрассигнации. Найважливішим особистим повноваженням президента Франції є право розпуску Національного зборів, яке обмежена лише трьома умовами: 1) може бути зроблено розпуск протягом року, наступного попереднього розпуску; 2) під час дії надзвичайного стану; 3) тимчасовим президентом республіки, тобто. головою Сенату, котрий обіймав вакантну посаду глави держави ви до обрання Президента. Президент може передати на референдум будь-який законопроект, що стосується організації публічних влади..., який, не суперечачи конституції, позначилося на функціонуванні державних институтов.[21] Особливо зростає роль глави держави ви, що він вирішує запровадити надзвичайний стан у країні. Стаття 16 конституції дозволяє запровадити президенту справжню одноосібну диктатуру, під час якій він приймає всіх заходів, які, з його уявленню, диктуються обставинами. Але у статті обумовлюються дві умови запровадження надзвичайного стану: перше - має існувати одна з чотирьох вимог - серйозна і безпосередня загроза або інститутам республіки, або незалежності нації, або цілісності її території, або виконання міжнародних зобов'язань; друге - має бути порушено нормальне функціонування органів структурі державної влади, створених у відповідність до конституцією. Це стаття може бути використана за інших обставин, і Президент неспроможна вводити її коли захоче. Проте достатніх юридичних та політичних гарантій, робить право запровадження надзвичайного стану найбільш грізним зброєю у руках президента.
Укладання
Францію невипадково називають "лабораторією кін ституции", а французів "великими споживачами кін ституции". Справді, упродовж свого Нового і Новітнього часу мови у Франції було винесено 16 конституцій. Нині чинна Конституція Французької Республіки було прийнято в 1958 р. .на референдумі, що відбулося 28 сен тября, і оформила створення мови у Франції П'ятої Респуб лики. Досі у Франції були: Перша Республіка (1793—1802 рр.); Друга Республіка (1848—1852 рр.); Тре тья Республіка (1875—1940 рр.); Четверта Республіка (1946—1958 рр.). У преамбулі Конституції проголошується привер женность Декларації правами людини і громадянина 1789 р. і преамбулі Конституції 1946 р. Відповідно до реше нием Конституційного ради Франції, що у 1970 р., за Декларацією і преамбулою було визнано та кая ж юридична сила, як і за основним текстом Конституції 1958 р., і вони почали органічною частиною цієї Конституції. Структурно Конституція Франції складається з пре амбулы, що містить також першу статтю, в кото рій Франція проголошується неподільної, світської, зі циальной, демократичної республікою; забезпечує рівність перед законом усіх громадян незалежно від про исхождения раси і релігії; стверджує все вероиспове данія. Конституція містить 17 розділів, які включають 89 статей, два розділу скасовані: розділ I. Про суверените ті; розділ. II. Президент Республіки; розділ III. Прави тельство; розділ IV. Парламент; розділ V. Про стосунки між Урядом і Парламентом; розділ VI. Про між дународных договорах і угодах; розділ VII. Консти туционный рада; розділ VIII. Про судової влади; розділ IX. Висока Палата правосуддя; розділ X. Про кримінальної від ветственности членів Уряди; розділ XI. Эконо мический і соціальний рада; розділ XII. Про місцевих "кіл лективах; розділ XIII. Про співтоваристві (скасували консти туционным законом від 4 серпня 1995 р.); розділ XIV. Про сог лашениях про об'єднання; розділ XV. Про Європейських Сообществах і Європейському Союзі; розділ XVI. Про пере огляді Конституції; розділ XVII. Перехідні положе ния (скасували конституційним законом від 5 серпня 1995 р.). Далі йдуть: преамбула Конституції Французької “Республіки 1946 р. і Декларація правами людини і гражда ніно, прийнята Національним зборами 26 серпня 1789 р. Предусмотре але два способу перегляду Конституції. Перший — проект чи речення перегляду Кон ституции необхідно прийняти в ідентичною редакції обома палатами. Перегляд остаточне сел ле його референдумом. Другий варіант у тому, що проект пе ресмотра не виноситься на референдум, а Президент ре шает передати його за розгляд парламенту, скликуваного як Конгресу. І тут проект пере огляду вважається схваленим, якщо збере 3/5 поданих голосів. Як бюро Конгресу виступає бюро На ционального зборів. Утримується положення про те, що процедуру перегляду може бути розпочато і продол дружина при зазіхання на цілісність території; заборонена перегляду республіканська форма правління. У конституції немає спеціального розділу, присвячений ного прав людини. Утримується лише кілька статей з цих питань. Наприклад, стаття 1 фіксує дорівнює ство перед законом; свобода освіти політичних партій проголошується у статті 4; свобода особистості встановлюється у статті 66. Більшість права і свободи регулюється Декларацією правами людини і громадянина 1789 р. і преамбулою Конституції 1946 р. Декларація 1789 р. проголошує й запевняє сле дующие прав людини і громадянина: — люди народжуються і є вільними і рівні ми прав; — забезпечення природничих і невід'ємних правами людини свобода, власність, безпека продукції та опір обмеження; ' ^ — свобода полягає у можливості робити всі, що ні" завдає шкоди іншому. Здійснення природних прав кожної людини зустрічає лише. ті кордону, які; забезпечують іншим членам суспільства користування тими самими найбільш правами; — закон може перешкоджати лише діяння, які шкідливі суспільства; — всіх громадян рівні перед законом; їм у однаково відкритий доступ всім громадським посадам, місць належать і службам відповідно до їх схильностям і без ка ких-либо інших відмінностей, крім обумовлених їх доб родетелями і здібностями; — не може піддатися обвинуваченню, задер жанию чи висновку інакше як і випадках, передбачені законами; ' — кожен громадянин, викликаний органами влади - чи затриманий з закону, повинен беззаперечно коритися, у разі спротиву він підлягає від ветственности; — закон може встановити покарання лише суворо стежили і безперечно необхідне. Ніхто може бути покараний інакше як і силу закону; — кожен передбачається невинним, доки вус тановлено зворотне; — хто б має відчувати стиснень в выра жении своїх думок, навіть релігійних, оскільки цей вислів не порушує суспільного ладу; — вільне вираження думок та думок є одна з драгоценнейших правами людини; кожна людина мо жет висловлюватися, писати й друкуватимуть вільно/ під уг трояндою відповідальності лише над зловживання цієї сво бодой у разі, передбачені законами; — забезпечення правами людини і громадянина тягне необхідність застосування збройної сили; ця сила встановлена у інтересах усіх, а чи не у приватних інтересах; — утримання збройної сили та на утримання адміністрації необхідні спільні внески, вони мають розподілятися рівномірно між всіма граж данами відповідно до їх стану; — всіх громадян заслуговують встановлювати самі чи через своїх представників необхідність державного оподаткування; вільно давати згоду з його стягування; ознайомитися з його витрачанням та імідж визначатимуть його пайовий розмір, підставу, лад і тривалість стягування; — суспільство проти неї вимагати звіту у каждо го посадовця з довіреної йому частини управле ния. Власність є недоторканне і священне право, не може бути її позбавлений інакше як у, встановленому законом. У преамбулі Конституції 1946 р. були провозгла шены такі економічні, політичні та соці альные принципи: — рівність прав чоловіків і жінок; — право кожної людини, переслідуваного свою діяльність на користь свободи, на притулок на террито вдз Республіки; — обов'язок кожного працюватимете, і декларація про получе ние заняття; — право кожної людини захищати своїх прав і свої інтереси з допомогою профспілкової організації; — право страйків, яку здійснювався у межах закону; — право кожного трудящого за посередництвом сво їх делегатів брати участь у колективному опреде лении умов праці і керівництві підприємством; — всяке майно, має нацио нальное й суспільне значення чи характер факти ческой монополії, має стати власністю суспільства; — забезпечення особи і сім'ї необхідних усло вий їхнього розвитку; — гарантія дитині, матері та старим труже никам охорони здоров'я, матеріального забезпечення, від дыха і дозвілля; — рівний доступ освіті, придбання про фессии та культури; організація громадського бесплат ного і світського освіти всіх щаблів провозглаша ется боргом держави. Отже, Франція є світської республікою, правовою державою. Її досвід становлення конституціоналізму є важливим сучасних пострадянських держав.

                                       Література

1. У конституційному праві розвинених країн. Підручник для вузів. Під загальною редакцією М. В. Баглая, Ю.Н. Лейбо, Л.М. Энтина. М.: Норма-Инфра-М., 2002
2. А.А. Мішин. У конституційному праві розвинених країн. М., 2000.
3. Чиркин. У конституційному праві розвинених країн. М., Юристъ, 2002.
4. А.В. Якушев. У конституційному праві розвинених країн. Курс лекцій. М., “Пріор”, 2000.
5. Конституції держав європейського союзу. М., “Норма”, 1999
6. Сучасні зарубіжні конституції. - сост. Маклаков В.В., М.,1992
7. Іноземне конституційне право.- під ред. Маклакова В.В., М.,1996 Ф.М. Решетников. Правові системи країн світу. -, М.,1993
8. Мішин А.А, Барбашев. Державне право буржуазних і що розвиваються. - М.,1989
9. О.М Ковешников Основи конституційного права розвинених країн М.Инфа 2002.
10. Л. Н Энтин конституційне право розвинених країн .учебн. посібник . Юрист 2001.
11. Довідкове посібник за Конституцією розвинених країн. Юрист 2002.
12. “Загальна історія держави й права” / Під ред. К.И. Батыра – М.: 1998 р.
13. Історія буржуазного держави й права” / Під ред. З.М. Черниловского – М.: 1964 р.
14. Крутоголов М.А. “Парламент Франції” – М.: 1988 р
15. Крутоголов М.А. “Центральні органи виконавчої влади Французької Республіки” – М.: 1956 р
16. Прело Марсель “У конституційному праві Франції” - М.: Видавництво іноземної літератури, 1957 р.
17. Конституційне (державне) право розвинених країн. Підручник для юридич. вузов.Т.3:Особенная частина. Країни Европы/Отв. ред. Страшун Б.А.-М.:БЕК,1998
18. Ж-л “Російська юстиція”. У. Туманов “Конституція – ікона громадянського суспільства”. Стр. 2-3, №5, 1997.
19. Гуревич Г.С. Політичний лад сучасних держав. М., 1972.
20. Галанза П.Н. Історія держави й права розвинених країн. – М., Юридична література, 1980
21. Конституційне (державне) право: довідник. М., 1995
22. У конституційному праві: Навчальний посібник в 2-х частинах / Прим. авт. і сост. Богданова Н.А. М., Юрид. коледж МДУ, 1996