Відмінності між версіями «Фрейд про несвідоме (Михайлова 2016)»

Версія за 10:50, 7 листопада 2016

                                          Несвідоме

Тема «несвідоме» тісно зв'язана насамперед з ім'ям Зиґмунда Фрейда. Спочатку кілька слів про самого 3. Фрейда.

Він прожив 83 року (1856-1939), і майже 80 років з них провів у Відні. Після закінчення медичного факультету Віденського університету 3. Фрейд якийсь час пробув у Парижу, у клініці відомого в той час психіатра Шарко, а потім повернувся у Відень, де став працювати як практикуючий лікар.

Незабаром після початку своєї лікарської діяльності він зайнявся розробкою теоретичних проблем особистості й особливого методу лікування психічних захворювань, в основному неврозів. Як теорія Фрейда, так і його метод лікування, названий їм психоаналітичним, стали дуже популярні. Сам З. Фрейд уважається одним з найвідоміших психологів XX в.

Однак відношення до теорії З. Фрейда й до його поглядів у цілому було дуже суперечливим. Його теорія, як ніяка інша із самого початку зазнавала запеклої критики й навіть осуду.

Із чим же зв'язане таке суперечливе відношення до творчості Фрейда? Одна із причин полягає в тому, що З. Фрейд був сам дуже суперечливий. Коли читаєш його тексти, то дивуєшся присутності в них елементів прямо протилежного роду. З одного боку, він дуже уважний до фактів, можна сказати, великий знавець фактів. З ними він дуже коректно працює, цікаво узагальнює, висуває сміливі теоретичні положення й знову доводить їхніми фактами. З іншого боку, у його текстах зустрічаєш теоретичні побудови, практично нічим не обґрунтовані. І чим раніше написаний текст, тим більше коректної роботи з фактами, а чим пізніше - тим більше теоретичних спекуляцій. Виникає враження, що чим більше росла слава 3. Фрейда, тим більше він починав вірити в те, що його побудови вірні, і ставав менш самокритичний.

До того ж треба додати, що критикові своєї теорії він приймав як підтвердження останньої. Відповідно до його теорії людина не пропускає у свідомість всю правду про себе. Точно так само й людство, говорив Фрейд, не хоче прийняти його вчення про щиру природу людини, і критика його теорії є робота тих же самих механізмів захисту й витиснення, які діють в індивідуальній психіці, але тільки в масштабі суспільної свідомості.

3. Фрейд був сучасником В. Вундта, В. Джемса й Е. Титченера. Коли він почав створювати свою теорію, то чітко розумів, наскільки вона розходиться із традиційною психологією, тобто із психологією свідомості.

Говорять, один раз він зрівняв Вундта з легендарним велетнем, у якого була знесена голова, а він, у запалі битви не зауважуючи цього, продовжував боротися. Фрейд помітив, що традиційна психологія, очевидно, вбита його вченням про сновидіння, але вона цього поки не зауважує й продовжує повчати далі.

3. Фрейд мав непримиренний характер. Він розгубив майже всіх своїх учнів, які намагалися якось змінити або доповнити його доктрину. Оскільки психоаналіз пробиває собі дорогу з найбільшою працею, уважав він, кожний відступ варто розглядати як зрадництво.

Я зупинюся далі на одному найбільш позитивному внеску Фрейда - описі й аналізі неусвідомлюваних причин деяких психічних явищ і дій.

Маленька історична довідка. Інтерес до неусвідомлюваних процесів виник у Фрейда на самому початку його лікарської діяльності. Поштовхом послужила демонстрація так званого пост гіпнотичного вселяння, на якій Фрейд був присутній і яка зробила на нього приголомшливе враження.

Одній дамі вселили в гіпнозі, що вона по пробудженні повинна взяти парасольку когось із гостей, що стоїть в куті кімнати. Коли вона прокинулася, то дійсно взяла парасольку й розкрила його. На питання, навіщо вона це зробила, дама відповіла, що захотіла перевірити, чи справна парасолька. Коли ж їй помітили, що парасолька чужа, вона зніяковіла й поставила її на місце.

Подібні факти були відомі й до Фрейда. Приведу опис ще одного цікавого випадку, що належить французькому психіатрові XIX в. Ш. Рише, що багато займався гіпнозом.

Лікар вселив у гіпнозі одній своїй пацієнтці, щоб та прийшла до нього через тиждень; він вселив їй також, що по пробудженні вона не буде пам'ятати про це завдання. Пройшов тиждень, і в призначений день і годину пролунав дзвінок. З'явилася пацієнтка з наступними словами: «Я рішуче не знаю, навіщо прийшла; погода жахлива. У мене будинку гості. Я бігла, щоб сюди скоріше дійти; мені ніколи у вас залишатися, я повинна негайно піти. Це просто безглуздо. Я зовсім не розумію, навіщо прийшла».

Але повернемося до 3. Фрейдові. Які особливості феномена пост гіпнотичного вселяння залучила його увага? По-перше, неусвідомленість причин чинених дій. По-друге, абсолютна дієвість цих причин: людина виконує завдання, незважаючи на те, що сама не знає, чому це робить. По-третє, прагнення підшукати пояснення, або мотивування, своїй дії. Нарешті, по-четверте, можливість іноді шляхом тривалих розпитів привести людини до спогаду про щиру причину дії, принаймні так було у випадку з парасолькою.

На підставі аналізу подібних і багатьох інших фактів 3. Фрейд створив свою теорію несвідомого. Відповідно до неї в психіці людини існують три сфери, або області: свідомість, перед свідомість й несвідоме.

Типовими мешканцями перед свідомої сфери, на думку Фрейда, є сховані, або латентні, знання. Це ті знання, якими людина володіє, але які в цей момент у його свідомості не присутні. Ви, наприклад, дуже добре знаєте ім'я та по батькові своєї тітки або бабусі, але до того, як я згадали про це, актуально їх не усвідомлювали. Точно так само ми добре знаємо теорему Пифагора, але й вона не присутня постійно у нашій свідомості.

Таким чином, по Фрейдові, психіка ширше, ніж свідомість. Сховані знання - це теж психічні утворення, але вони неусвідомлені. Для їхнього усвідомлення, втім, потрібно тільки підсилити сліди минулих вражень.

Фрейд вважає за можливе помістити ці змісти в сферу, що безпосередньо примикає до свідомості (у перед свідомість), оскільки вони при необхідності легко переводяться у свідомість.

Що ж стосується області несвідомого, то вона має зовсім інші властивості.

Насамперед змісту цієї області не усвідомлюються не тому, що вони слабкі, як у випадку з латентними знаннями. Ні, вони сильні, і сила їх проявляється в тім, що вони впливають на наші дії й стани. Отже, перша відмітна властивість несвідомих подань - це їхня дієвість. Друга їхня властивість полягає в тому, що вони із працею пері ходять у свідомість. Пояснюється це роботою двох механізмів, які постулює Фрейд, - механізмів витиснення й опору.

На думку 3. Фрейда, психічне життя людини визначається його потягами, головне з яких - сексуальний потяг (лібідо). Воно існує вже в дитини, хоча в дитинстві воно проходить через ряд стадій і форм. Через безліч соціальних заборон сексуальні переживання й пов'язані з ними уявлення витісняються зі свідомості й живуть у сфері несвідомого. Вони мають великий енергетичний заряд, однак у свідомість не пропускаються: свідомість робить їм опір. Проте вони прориваються у свідоме життя людини, приймаючи перекручену або символічну форму.

Фрейд виділив три основні форми прояву несвідомого: це сновидіння, помилкові дії (забування речей, намірів, імен; описки, застереження й т.п.) і невротичні симптоми.

Невротичні симптоми були головними проявами, з якими почав працювати Фрейд. От один приклад з його лікарської практики.

Молода дівчина занедужала важким неврозом після того, як, підійшовши до постелі померлої сестри, на мить подумала про свого шурина (чоловіку сестри): «Тепер він вільний і зможе на мені женитися». Ця думка була відразу нею витиснута як зовсім неналежна в даних обставинах, і, занедужавши, дівчина зовсім забула всю сцену в постелі сестри. Однак під час лікування вона на превелику силу й хвилюванням згадала неї, після чого наступило видужання.

Відповідно до подань 3. Фрейда, невротичні симптоми - це сліди витиснутих переживань, що травмують, які утворять у сфері несвідомого сильно заряджене вогнище й звідти роблять руйнівну роботу. Вогнище повинен бути розкритий і виряджений - і тоді невроз втратиться своєї причини.

Звернемося до випадків прояву неусвідомлюваних причин дій у повсякденному житті, які в ранній період своєї наукової діяльності у великій кількості зібрав і описав 3. Фрейд.

Далеко не завжди (і ви зараз це побачите) в основі симптомів лежить подавлений сексуальний потяг. У повсякденному житті виникає багато неприємних переживань, які не пов'язані із сексуальною сферою, і проте вони придушуються або витісняються суб'єктом. Вони також утворять афективні вогнища, які «прориваються» у помилкових діях.

От кілька випадків зі спостережень 3. Фрейда. Перший ставиться до аналізу «провалу» його власної пам'яті. Один раз Фрейд посперечався зі своїм знайомим із приводу того, скільки в добре відомій їм обом дачної місцевості ресторанів: два або три? Знайомий затверджував, що три, а Фрейд - що два. Він назвав ці два й наполягав, що третього немає. Однак цей третій ресторан все-таки був. Він мав ту ж назву, що й ім'я одного колеги Фрейда, з яким той перебував у натягнутих відносинах.

Інший приклад. Один знайомий Фрейда здавав екзамен з філософії (типу кандидатського мінімуму). Йому дісталося питання про навчання Епікура. Екзаменатор запитав, чи не знає він більше пізніх послідовників Епікура, на що студент відповів: «Як же, П'єр Гасенді». Він назвав це ім'я тому, що два дні назад чув у кафе розмову про Гасенді як про учня Епікура, хоча сам його робіт не читав. Задоволений екзаменатор запитав, звідки він знає це ім'я, і знайомий збрехав, відповівши, що спеціально цікавився роботами цього філософа.

Після цього випадку ім'я П. Гасенді, за словами знайомого Фрейда, постійно випадало з його пам'яті: «Очевидно, провиною тому моя совість, - помітив він, - я й тоді не повинен був знати цього ім'я, от і зараз постійно його забуваю».

Наступний приклад ставиться до застережень. 3. Фрейд уважав, що застереження виникають не випадково: у них прориваються щирі (приховувані) наміри й переживання людини.

Один раз голова зборів, що по деяких особистих причинах не хотів, щоб збори відбулися, відкриваючи його, вимовив: «Дозволите вважати наші збори закритим».

А от приклад помилкової дії. Коли Фрейд був молодим практикуючим лікарем і ходив до хворих додому (а не вони до нього), він помітив, що перед дверима деяких квартир він замість того щоб подзвонити, діставав власний ключ. Проаналізувавши свої переживання, він знайшов, що це траплялося у дверей тих хворих, де він почував себе «як удома».

У психоаналізі був розроблений ряд методів виявлення несвідомих афективних комплексів. Головні з них - це метод вільних асоціацій і метод аналізу сновидінь. Обидва методи припускають активну роботу психоаналітика, що полягає в тлумаченні пацієнтом слів (метод вільних асоціацій) або сновидінь.

З тією же метою використовується вже частково знайомий вам асоціативний експеримент. Ми вже знаємо, що в асоціативному експерименті випробуваному або пацієнтові пропонують швидко відповідати будь-яким словом, що прийшли в голову, на пропоновані слова. І от виявляється, що після декількох десятків проб у відповідях випробуваного починають з'являтися слова, пов'язані з його схованими переживаннями.

Добре це показано в розповіді К. Чапека «Експеримент доктори Роуса». Короткий зміст розповіді. У чеське містечко приїжджає американський професор-психолог, чех по походженню. Оголошується, що він продемонструє свою професійну майстерність. Збирається публіка - знати міста, журналісти й інші особи. Уводять злочинця, що підозрюється в убивстві. Професор диктує йому слова, пропонуючи відповідати першим словом, що прийшли в голову. Спочатку злочинець взагалі не бажає мати з ним справа. Але потім гра «у слова» його захоплює, і він у неї втягується. Професор дає спочатку нейтральні слова: пиво, вулиця, собака. Але поступово він починає включати слова, пов'язані з обставинами злочини. Пропонується слово «кафе», відповідь - «шосе», дається слово «плями», відповідь - «мішок» (потім було з'ясовано, що плями крові були витерті мішком); на слово «сховати» - відповідь «зарити», «лопата» - «яма», «яма» - «забір» і т. д,

Коротше кажучи, після сеансу за рекомендацією професора поліцейські відправляються в деяке місце біля забору, розкопують яму й знаходять захований труп.

Звернемося до третього класу неусвідомлюваних процесів, як «надсвідомі» процеси. Якщо спробувати коротко їх охарактеризувати, то можна сказати, що це процеси утворення якогось інтегрального продукту великої свідомої роботи, що потім «вторгається» у свідоме життя людини й, як правило, міняє її плин.

Щоб зрозуміти, про що мова йде, уявіть собі, що ви зайняті рішенням проблеми, про яку думаєте день у день протягом тривалого часу, обчислювального тижнями й навіть місяцями або роками. Це життєво важлива проблема. Ви думаєте над якимсь питанням, або про якусь особу, або над якоюсь подією, що не зрозуміли до кінця і яке вас чомусь дуже торкнулося, викликало болісні міркування, коливання, сумніви. Думаючи над вашою проблемою, ви перебираєте й аналізуєте різні враження й події, висловлюєте припущення, перевіряєте їх, спорете із собою й з іншими. І от одного чудового дня все проясняється - начебто завіса падає з ваших очей. Іноді це трапляється зненацька і як би саме собою, іноді приводом виявляється ще одне рядове враження, але це враження як остання крапля води, що переповнила чашу. Ви раптом здобуваєте зовсім новий погляд на предмет, і це вже не рядовий погляд, не один з тих варіантів, які ви перебирали раніше. Він якісно новий, він залишається у вас і часом веде до важливого повороту у вашім житті.

Таким чином, те, що ввійшло у вашу свідомість, є дійсно інтегральним продуктом попереднього процесу. Однак ви не мали чіткого уявлення про хід останнього. Ви знали тільки те, про що думали й що переживали в кожний даний момент або в обмежений період часу. Весь же великий процес, що по всіх ознаках відбувався у вас, вами зовсім не простежувався.

Чому ж подібні процеси варто помістити поза свідомістю? Тому, що вони відрізняються від свідомих процесів, принаймні, у наступних двох важливих відносинах.

По-перше, суб'єкт не знає того кінцевого підсумку, до якого приведе «над свідомий» процес. Свідомі ж процеси припускають мета дії, тобто ясне усвідомлення результату, до якого суб'єкт прагне. По-друге, невідомий момент, коли «над свідомий» процес закінчиться; часто він завершується раптово, зненацька для суб'єкта. Свідомої ж дії, навпроти, припускають контроль за наближенням до мети й приблизну оцінку моменту, коли вона буде досягнута.

Судячи з описів, до обговорюваного класу «над свідомих» процесів варто віднести процеси творчого мислення, процеси переживання великого горя або більших життєвих подій, кризи почуттів, особистісні кризи й т.п.

Одним з перших психологів, що звернув спеціальну увагу на ці процеси, був В. Джемс. Він зібрав на цей рахунок масу яскравих описів, які викладені в його книзі «Різноманіття релігійного досвіду». Як більше пізні роботи на цю тему можна назвати невеликі статті 3. Фрейда, Е. Линдемана, книгу Ф. Е. Василюка й ін.

Приведу два розгорнутих приклади, які розбираються В. Джемсом. Перший приклад Джемс запозичить у Л.М. Толстого.

«Мені розповідав С., - пише Л.М. Толстой, - розумна й правдива людина, як вона перестала вірити. Років 26-ти вже, він раз на нічлігу під час полювання, по старої, з дитинства прийнятій звичці, устав увечері на молитву. Старший брат, що був з ним на полюванні, лежав на сіні й дивився на нього. Коли С. скінчив і став лягати, брат його сказав йому: «А ти усе ще робиш це?» І більше нічого вони не сказали один одному. І С. перестав з того дня ставати на молитву й ходити в церкву... І не тому, щоб він знав переконання свого брата й приєднався до них, не тому, щоб він вирішив щось у своїй душі, а тільки тому, що слово це, сказане братом, був як поштовх пальцем у стіну, що готова була впасти від власної ваги; слово було тільки вказівкою на те, що там, де він думає, що є віра, давно порожнє місце, і що тому слова, які він говорить, і хрести, і уклони, які він кладе під час стояння на молитві, суть цілком безглузді дії. Усвідомивши їхню безглуздість, він не міг продовжувати їх».

Помітьте, що з людиною, траплялося те, що одного чудового дня він виявив, що втратив віру; що його віра - як стіна, що уже не підтримується нічим, і її досить торкнути пальцем, щоб вона впала, у ролі цього «пальця» і виступило байдуже питання брата. Тим самим як би підкреслюється, що не стільки питання брата, скільки попередній процес, що не усвідомлювався в повному обсязі героєм розповіді, підготував його до цього вирішального повороту.

Інший приклад із Джемса ставиться до кризи почуття. «Протягом двох років, - розповідає одна людина, - я переживав дуже важкий стан, від якого ледь не збожеволів. Я жагуче закохався в одну дівчину, що, незважаючи на свою молодість, була розпачливою кокеткою... Я палав любов'ю до неї й не міг думати ні про що іншому. Коли я залишався один, я викликав уявою все зачарування її краси й, сидячи за роботою, втрачав більшу частину часу, згадуючи наші побачення й представляючи майбутні бесіди. Вона була гарна собою, весела, бойка. Обожнювання моє лестило її марнославству. Цікавіше всього, що в той час, як я домагався її руки, я знав у глибині душі, що вона не створена бути моєю дружиною, і що ніколи вона на це не погодиться... І таке положення справ у з'єднанні з ревнощами до одному з її шанувальників розбудовувало мої нерви й віднімало сон. Моя совість обурювалася такою непрощенною слабістю з моєї сторони. І я ледь не дійшов до божевілля. Проте я не міг перестати любити її.

Але найкраще всього той дивний, раптовий, несподіваний і безповоротний кінець, яким все це завершилося. Я йшов ранком після сніданку на роботу, як звичайно повний думками про неї й про мою нещасну долю. Раптом, начебто якась могутня зовнішня сила опанувала мною, я швидко повернув назад і прибіг у мою кімнату. Там я прийнявся негайно знищувати все, що зберігав на згадку про неї: локони, записочки, листи - і фотомініатюри на склі. З локонів і листів я зробив багаття. Портрети роздавив каблуком з жорстоким і радісним захватом помсти... І я так почував себе, точно звільнився від тяжкого тягаря, від хвороби. Це був кінець. Я не говорив з нею більше, не писав їй, і ні однієї думки про любов не збуджував у мені її образ. «...» У цей щасливий ранок я повернув до себе мою душу й ніколи більше не попадався в цю пастку».

В. Джемс, коментуючи цей випадок, підкреслює слова: «начебто якась могутня зовнішня сила опанувала мною». На його думку, ця «сила» - результат деякого «несвідомого» процесу, що йшов разом зі свідомими переживаннями парубка.

В. Джемс не міг передбачати, що термін «несвідоме» придбає в результаті появи психоаналізу занадто спеціальний зміст. Тому, щоб підкреслити зовсім особливий тип уперше описаних їм процесів, ми використовуємо інший термін - «надсвідомі». Він адекватно відбиває їхню головну особливість: ці процеси відбуваються над свідомістю в тому розумінні, що їхній зміст і тимчасові масштаби крупніше всього того, що може вмістити свідомість; проходячи через свідомість окремими своїми ділянками, вони як ціле перебувають за його межами.

У свій час 3. Фрейд зрівняв людську свідомість із айсбергом, що на дев'ять десятих занурена у море несвідомого. Ми знаємо, що під несвідомим Фрейд мав на увазі витиснуті бажання, потяги, переживання. Розгляд теми неусвідомлювані процеси приводить до висновку, що, якщо свідомість і оточена «водами» несвідомого, то склад цих «вод» набагато більше різноманітний.

Справді, спробуємо зобразити людську свідомість у вигляді острова, зануреного в море неусвідомлюваних процесів. Унизу варто помістити неусвідомлювані механізми свідомих дій. Це - технічні виконавці, або «чорнороби», свідомості. Багато хто з них утворяться шляхом передачі функцій свідомості на неусвідомлювані рівні.

Нарівні із процесами свідомості можна помістити неусвідомлювані побудники свідомих дій. Вони мають той же ранг, що й побудники, які усвідомлюються, тільки мають інші якості: вони витиснуті зі свідомості, емоційно заряджені й час від часу прориваються в Усвідомлення в особливій символічній формі. І нарешті, процеси «над свідомості». Вони розгортаються у формі роботи свідомості, тривалої й напруженої. Результатом її є якийсь інтегральний підсумок, що вертається у свідомість у вигляді нової творчої ідеї, нового відношення або почуття, нової життєвої установки, міняючи подальший плин свідомості.

Бачите, наскільки більше різноманітна картина виходить у порівнянні з тієї, котра складалася в деяких школах у результаті аналізу тільки певного, обмеженого кола неусвідомлюваних процесів і ігнорування процесів інших класів.

Насамперед, неусвідомлюване проявляється у свідомості, і ми розглянули різні форми його проявів - ілюзії сприйняття, помилки установки, фрейдівські феномени, нарешті, інтегральні результати надсвідомих процесів.

Мабуть, ще більш інформативним виявляється спільне використання суб'єктивних і об'єктивних даних. Наприклад, при утворенні навички аналіз складу і якості виконання дії разом з мовним звітом дозволяє судити, наскільки просунувся процес автоматизації, тобто перехід дії в сферу неусвідомлюваного.

Таким чином, ми зустрічаємося все з тими ж вихідними даними: фактами свідомості, поводження й фізіологічних процесів. Їхнє комплексне використання дає можливість проникати в різні сфери неусвідомлюваного психічного життя.

Згідно психоаналітичним теоріям Зигмунда Фрейда і його послідовників, деякі спогади, пориви і бажання недоступні свідомості. Психоаналітична теорія відносить їх до несвідомого. Фрейд вважав, що деякі емоційно болючі спогади і бажання придушуються, тобто переводяться в несвідоме, де вони можуть продовжувати впливати на наші дії, хоча ми їх і не усвідомлюємо. Витіснення в несвідоме думки і імпульси не можуть увійти у свідомість, але можуть впливати на нас побічно або замасковано, позначаючись на снах, ірраціональному поведінці, звичках і застереженнях. Ненавмисні зауваження, які ймовірно виявляють приховані імпульси, прийнято називати «фрейдівськими застереженнями». Якщо замість «Радий, що у вас все обійшлося» ви сказали «Шкода, що у вас все обійшлося», це і буде прикладом такого застереження. Фрейд вважав, що несвідомі бажання і імпульси служать причиною більшості психічних захворювань. Він розробив метод психоаналізу, який дозволяв перевести пригнічений вміст у свідомість і таким чином вилікувати хворого (див. гл. 16).

Більшість психологів погоджуються з тим, що є спогади і розумові процеси, які недоступні для інтроспекції, і відповідно їх можна описати як несвідомі. Однак багато хто стверджує, що Фрейд приділяв незаслужено багато уваги емоційно обтяжливим аспектам несвідомого і недостатньо - іншим аспектам. Такі вчені хотіли б включити в несвідоме велику область розумових процесів, від яких ми постійно залежимо в повсякденному житті, але до яких не маємо свідомого доступу (Kihlstrom, 1987). При сприйнятті, наприклад, спостерігач може усвідомлювати наявність у своєму оточенні двох об'єктів, але не усвідомлювати ті розумові обчислення, які він майже миттєво виконав, щоб визначити, що один з них ближче або більше іншого (див. гл. 5). Ми маємо свідомий доступ до результату таких розумових процесів - це виражається, наприклад, в усвідомленні величини і віддаленості предмета, - але у нас немає свідомого доступу до їх операційного складу (Velmans, 1991).

Досліджувані психологами стереотипи, пов'язані із сприйняттям літніх людей (наприклад, що їхні дії є повільними і млявими), можуть служити яскравим прикладом того, як інформація, що виходить від зовнішнього середовища, впливає на нашу поведінку без нашого усвідомлення цього факту. Так, учасникам одного дослідження спочатку був запропонований «мовний тест», де від них вимагалося розшифрувати ряд пропозицій, в яких були переставлені слова. Деяким випробуваним були дані пропозиції, що містять такі слова, як «забудькуватий», «Флорида» і «лотерея», - слова, які, на думку дослідників, викликали або «запускали» стереотипи свідомості, пов'язані з літніми людьми. (Ймовірно, мається на увазі, що літні американці люблять відпочивати у Флориді і грати в лотереї; для російських читачів аналогами можуть бути слова «пансіонат» та «доміно». - Прим. Перекл.) Учасникам з контрольної групи давалися пропозиції, що не містять подібних слів. Після завершення мовного тесту учасників дякували і прощалися з ними. Асистент експериментатора, який не знав, ставився той чи інший випробуваний до експериментальної або контрольній групі, непомітно фіксував, за який час пацієнти проходили 15-метровий коридор, що веде до виходу. Дослідники виявили, що випробовувані, яким були запропоновані слова, що активізують стереотипи, пов'язані з літніми людьми, йшли по коридору повільніше, ніж учасники з контрольної групи. (Слово «повільний» в пропозиціях не зустрічалося.) Інтерв'ювання учасників показало, що вони не усвідомлювали впливу цих слів на свою поведінку (Bargh, Chen, Burrows, 1996).