Відмінності між версіями «Стаття на тему: "Драматургія кінця ХVІІ– початку ХVІІІ ст. Жанри шкільної драми: різдвяні, великодні, міраклі, мораліте, історичні." 12-2 ФФЖ 2016»

Матеріал з Вікі ЦДУ
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: == Вступ == == Ляля == == Ляля == == Ляля == === Ляляля === === Ляляля === == Ляля == == Таблиця == {| class="wikitabl...)
 
Рядок 1: Рядок 1:
 
== Вступ ==
 
== Вступ ==
 +
 +
    Драма  — один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення.
 +
    Теорія драми в її історичному розвитку неодмінно відбивала всі зміни в літературній і сценічній творчості, які відбувалися протягом тисячоліть.
 +
Теорія доби класицизму відзначалася нормативністю. Окремі поради, які давав, наприклад, Н. Буало («Мистецтво поетичне») містили вимоги, що суттєво обмежували творчу активність письменника (єдність дії, місця і часу).
 +
На  На початку 19 ст. оригінальну драматургійну систему створили романтики. Протягом останніх століть драма стала активно читатися, переходячи з мистецтва сценічної дії у мистецтво художнього слова.
 +
 +
    Теоретики літератури відзначають два жанрових типи драми. Перший — «аристотелевська», або «закрита». Ознаками «закритої» драми є:
 +
• Введення в історію події та персонажів
 +
• Однозначна зав'язка
 +
• Тісний змістовий зв'язок між сценами
 +
• Причинно-наслідкові ланцюжки та ланцюжки зв'язків між персонажами
 +
• Лінійна дія
 +
• як правило, 5 актів
 +
• відсутність зміни місця дії, або незначна зміна
 +
• лінійна часова послідовність
 +
• коротка тривалість дії
 +
• наявність протагоніста та антагоніста
 +
    Для такої драми притаманна фабульна побудова з необхідними для цього атрибутами — зав'язкою, розвитком дії, кульмінацією та розв'язкою. У ній зберігається хронологія подій і вчинків дійових осіб на відносно обмеженому просторі.
 +
    Генетичні витоки такої драми криються у творчості античних письменників (Евріпіда, Софокла). Свого піку вона досягла в добу класицизму (П. Корнель, Ж. Расін), не зникла в епоху Просвітництва (Ф. Шіллер, Г.-Е. Лессінг), розвивалася у літературі 19 ст. (В. Гюго, Дж. Байрон, Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ'яненко, Олександр Островський, Іван Карпенко-Карий, Іван Франко). Існує вона й у сучасній драматургії.
 +
 +
Іншим жанровим типом є «неаристотелівська», або «відкрита» драма. Ознаками відкритої драми є:
 +
• відсутність введення
 +
• відсутність однозначної зав'язки
 +
• відсутність зв'язку або неясний зв'язок між сценами
 +
• сцени пов'язані фразовими мотивами, центральним Я, повтором місць
 +
• нелінійна дія
 +
• відсутність формально визначених відрізків дії
 +
• часта зміна місця дії
 +
• перервна часова послідовність
 +
      В її основі лежить синтетичне художнє мислення, внаслідок чого до драматичного роду активно проникають епічні та ліричні елементи, створюючи враження міжродової дифузії. Це характерно як для драматургії минулого, так і для сучасної драматичної творчості.
 +
   
 
== Ляля ==
 
== Ляля ==
 
== Ляля ==
 
== Ляля ==

Версія за 18:00, 31 жовтня 2016

Вступ

    Драма  — один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення.
    Теорія драми в її історичному розвитку неодмінно відбивала всі зміни в літературній і сценічній творчості, які відбувалися протягом тисячоліть. 

Теорія доби класицизму відзначалася нормативністю. Окремі поради, які давав, наприклад, Н. Буало («Мистецтво поетичне») містили вимоги, що суттєво обмежували творчу активність письменника (єдність дії, місця і часу). На На початку 19 ст. оригінальну драматургійну систему створили романтики. Протягом останніх століть драма стала активно читатися, переходячи з мистецтва сценічної дії у мистецтво художнього слова.

    Теоретики літератури відзначають два жанрових типи драми. Перший — «аристотелевська», або «закрита». Ознаками «закритої» драми є:

• Введення в історію події та персонажів • Однозначна зав'язка • Тісний змістовий зв'язок між сценами • Причинно-наслідкові ланцюжки та ланцюжки зв'язків між персонажами • Лінійна дія • як правило, 5 актів • відсутність зміни місця дії, або незначна зміна • лінійна часова послідовність • коротка тривалість дії • наявність протагоніста та антагоніста

    Для такої драми притаманна фабульна побудова з необхідними для цього атрибутами — зав'язкою, розвитком дії, кульмінацією та розв'язкою. У ній зберігається хронологія подій і вчинків дійових осіб на відносно обмеженому просторі.
   Генетичні витоки такої драми криються у творчості античних письменників (Евріпіда, Софокла). Свого піку вона досягла в добу класицизму (П. Корнель, Ж. Расін), не зникла в епоху Просвітництва (Ф. Шіллер, Г.-Е. Лессінг), розвивалася у літературі 19 ст. (В. Гюго, Дж. Байрон, Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ'яненко, Олександр Островський, Іван Карпенко-Карий, Іван Франко). Існує вона й у сучасній драматургії.

Іншим жанровим типом є «неаристотелівська», або «відкрита» драма. Ознаками відкритої драми є: • відсутність введення • відсутність однозначної зав'язки • відсутність зв'язку або неясний зв'язок між сценами • сцени пов'язані фразовими мотивами, центральним Я, повтором місць • нелінійна дія • відсутність формально визначених відрізків дії • часта зміна місця дії • перервна часова послідовність

     В її основі лежить синтетичне художнє мислення, внаслідок чого до драматичного роду активно проникають епічні та ліричні елементи, створюючи враження міжродової дифузії. Це характерно як для драматургії минулого, так і для сучасної драматичної творчості.
   

Ляля

Ляля

Ляля

Ляляля

Ляляля

Ляля

Таблиця

заголовок 1 заголовок 2 заголовок 3
рядок 1, комірка 1 рядок 1, комірка 2 рядок 1, комірка 3
рядок 2, комірка 1 рядок 2, комірка 2 рядок 2, комірка 3

Висновки