Відмінності між версіями «Навчальний курс "Українська мова за професійним спрямуванням"»

Матеріал з Вікі ЦДУ
Перейти до: навігація, пошук
(→‎Мета та завдання навчального курсу)
(→‎Теоретичний матеріал)
Рядок 103: Рядок 103:
 
===Тема 1. Державна мова — мова професійного спілкування===
 
===Тема 1. Державна мова — мова професійного спілкування===
 
====Теоретичний матеріал====
 
====Теоретичний матеріал====
 +
 +
 +
1. МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ЯК ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ РІЗНОВИД УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
 +
Мова професійного спілкування є соціальним варіантом сучасної літературної мови, якою послуговуються переважно представники певної професії. Професіонал володіє понятійно-категоріальним апаратом певної сфери діяльності і відповідною йому системою термінів. Тому головною ознакою мови професійного спілкування є наявність термінології, притаманної тій чи іншій професії, та професіоналізмів. Крім того, ця мова має деякі особливості в наголошуванні, фразеології, словотворі, граматиці.
 +
Професійна мова забезпечує різні комунікативні потреби в професійній сфері, виділяється відповідно до сфери трудової діяльності, в якій вона функціонує, і відрізняється від інших професійних мов своєю лексико-семантичною системою.
 +
У кожному виді професійної мови виокремлюють наукову мову, професійну розмовну мову певного виду діяльності, яку формують, зокрема, професіоналізми, жаргонізми, і розподільну мову (наприклад, мова продавця, мова реклами, мова агітації тощо). З огляду на таку стилістичну неоднорідність професійних мов, вчені розробили їх багатошарові моделі. Наприклад, професійна мова техніки: мова науки (мова теорії, спеціальна термінологія), мова виробництва (цехова мова, професійна розмовна мова, власне виробнича мова, спеціалізована за дрібними галузями); політична професійна мова: наукова мова, ділова мова, професійна розмовна мова; професійна мова хімії: наукова мова, жаргон, вживаний у лабораторіях, мова підручників, мова викладачів; медична професійна мова: наукова мова, професійна розмовна мова, мова підручників, мова практика (мова клінік) та ін.
 +
В основу професійної діяльності покладено наукові знання. Відповідно мова професійного спілкування тісно пов’язана з науковим стилем. Наукове спілкування теж належить до професійного спілкування, але не тотожне йому, оскільки не охоплює всі сфери трудової діяльності.
 +
Головним завданням мови професійного спілкування є забезпечення професійної діяльності. Функціонує ця мова переважно в усній формі, хоч можлива і писемна форма; послуговуються нею як в офіційних, так і неофіційних умовах спілкування. Її використання актуалізують насамперед ситуації спілкування в межах спеціальної сфери – науки, техніки, виробництва, управління, сільського господарства, транспорту, зв’язку, медицини, дипломатії тощо. Тематика спілкування, пов’язана із професійною діяльністю, відповідна мета розмови спонукають фахівців говорити професійною мовою, тобто використовувати велику кількість термінів, професіоналізмів.
 +
Мова професійного спілкування є поліфункціональною підсистемою літературної мови і виконує загальномовні та специфічні функції. Такими функціями є: 
 +
1) номінативна (називання фахових реалій і понять);
 +
2) пізнавальна (знаряддя й спосіб фахового пізнання, запам’ятовування, оволодіння фаховим досвідом);
 +
3) аксіологічна (фахова та морально-етична оцінка);
 +
4) комунікативна (спілкування в професійній сфері);
 +
5) культуроносна (збереження й передавання фахових знань і культури професійного спілкування);
 +
6) естетична (мовностилістична довершеність текстів) та ін.
 +
В основу мови професійного спілкування покладена сучасна літературна мова. Проте в конкретній професійній мовленнєвій ситуації вона змістово редукується (зменшується, спрощується), залежно від галузі знання і предмета спілкування стає монотематичною, збагачується профе¬сійною лексикою і фразеологією. Це відбувається лише тоді, коли суб’єкти комунікації переходять на професійний рівень свідомості.
 +
Мова професійного спілкування, крім уже названих, має й інші особливості. Характерною її ознакою є діалогічність. Професійна діяльність потребує обміну думками, обговорення певних проблем чи окремих питань, прийняття рішень, тому фахівці вступають у безпосередній словесний контакт, і комунікативний процес між ними протікає як активна мовленнєва взаємодія. Кількість учасників спілкування може бути різною – два і більше, а отже, діалог може переростати в полілог. Безпосередній контакт мовця і слухача, використання невербальних засобів (жестів, міміки), зорієнтованість на висловлювання спів¬розмовника позначається на синтаксичному оформленні мовлення. Найчастіше використовуються речення різної модальності: розповідні, питальні, спонукальні, окличні; неповні синтаксичні структури, зокрема контекстуальні та ситуативні; незакінчені та перервані речення; деякі види односкладних синтаксичних конструкцій, наприклад інфінітивні речення тощо.
 +
Професійній мові, як і науковій, властиві певні комунікативні якості: абстрагованість, логічність, точність, ясність, об’єктивність. Крім того, вона має бути чистою, виразною, естетичною.
 +
Чистота професійної мови полягає передусім у відповідності сучасній літературній нормі. Вона простежується на всіх рівнях її структури і використання: на рівні орфоепії – літературно-нормативна вимова; на рівні орфографії – грамотне письмо; на рівні лексики – відсутність чужих слів, вульгаризмів, суржику, невмотивованих повторів; на рівні граматики – правильна, завершена побудова речень, нормативні словоформи; з погляду стилістики – відповідність меті, завданням, ситуації спілку¬вання, стилям, підстилям і жанрам мовлення.
 +
Складниками виразності професійної мови є інформаційна (змістова) і виражальна (чуттєво-мовна) виразність. Тому вважають, що виразність – це радше ознака структурної специфіки тексту, а не лише слів; вона є ознакою культури мови всіх стилів.
 +
Естетичність професійної мови спирається на точність, логічність, чистоту, виразність, а також доречність, лаконічність, різноманітність, образність, які у взаємодії та пропорційності створюють гармонію усного чи письмового тексту. Одноманітний, нечіткий, невиразний, засмічений суржиком, випадковими словами текст ніколи не справить враження гарної, вишуканої мови і не викличе почуття естетичного задоволення. Естетика професійної мови досягається оптимальним добором мовних засобів, потрібних для певної комунікативної настанови, гармонійною цілісністю тексту. Почуття естетичного задоволення викликає ввічливе, дотепне мовлення.
 +
Підпорядкованість мови певному виду професійної діяльності вимагає дотримання закріплених за цим видом діяльності норм мовленнєвої поведінки. Ступінь відповідності мовленнєвої поведінки учасників спілкування професійним ролям характеризує професійність мови і є визначальним чинником у професійній діяльності (наприклад, у мові партнерів при укладанні угоди, менеджера, який дає вказівки, тощо). Якщо професійні ролі учасників спілкування збігаються, то перехід на професійну мову відбувається невимушено. У разі різної професійної належності суб’єктів комунікації або різного ступеня відповідності мовленнєвої поведінки професійним ролям використання професійної мови може ускладнюватися спілкування. У таких випадках використовують її «знижений» варіант. На функціонуванні мови професійного спілкування позначається також неоднорідність спілкування між фахівцями (однодисциплінарне – між особами одного фаху; різнодисциплінарне – між особами різних фахів).
 +
Поширеним у сучасному житті є спілкування між фахівцем і нефахівцем. Прикладами цього є науково-популярні видання з різних галузей науки, передачі по радіо і телебаченню, інструкції з експлуатації різних приладів і пристроїв тощо. Їх мова адаптована до сприйняття непідготовленим читачем (слухачем); у ній переважають загальнонаукові терміни, а вузькоспеціальні пояснюються.
 +
У мові професійного спілкування виразно простежу¬ється стійка тенденція до інтернаціоналізації, що пов’язано з міжнародним характером наукових знань. Інтернаціоналізація виявляється у формуванні термінології з урахуванням міжмовної узгодженості змісту і обсягу основних понять. Інтернаціональними вважають терміни, які вживаються не менше, ніж у трьох неспоріднених мовах і мають греко-латинську основу. Для розвитку міжнародної співпраці і професійного спілкування важливо, щоб терміни в різних мовах мали однакове значення. У науковій сфері інтернаціональний характер мають також системи правил, які формують єдине на певному етапі розвитку науки уявлення про членування предметів, що забезпечує взаєморозуміння учених з різних країн і відкриває можливість до міжнародного визнання результатів їх досліджень у межах певної галузі.
 +
Терміни «мова професійного спілкування» і «ділова мова» не тотожні. Діловою мовою послуговуються пред¬ставники різних професій, а мова професійного спілкуван¬ня функціонує в межах певної професійної сфери. Ділова мова – це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксованого в документах; у мові професійного спілкування реалізуються також науковий стиль та розмовний. Водночас елементи ділової мови і мови професійного спілкування можуть використовуватися паралельно, наприклад в офіційних переговорах, ділових бесідах тощо.
 +
Отже, мова професійного спілкування забезпечує різні комунікативні потреби мовців у професійній сфері. Щоб досягти значних успіхів у професійній діяльності, необхідно досконало володіти мовою професійного спілкування.
 +
 +
2. ПРОФЕСІЙНА МОВНОКОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНЦІЯ
 +
      В інформаційному суспільстві фахівець має вміти швидко сприймати будь-яку форму мовлення, схоплювати необхідну інформацію, створювати монологи, вести діалоги, керувати системою мовленнєвих комунікацій у межах своєї компетенції тощо. Слово є одним із інструментів професійної діяльності лікарів, педагогів, правозахисників, менеджерів, журналістів та ін. Від багатства словникового запасу, рівня культури мови і техніки мовлення значною мірою  залежать професійна майстерність, імідж та успіх особистості.
 +
      Професійна мовленнєва комунікація відбувається в межах сфери професійної взаємодії комунікантів і може протікати в усній або письмовій формах, за офіційних чи неофіційних обставин. Форми, умови спілкування, багатоаспектність професійної діяльності людей  визначають варіативність форм мовленнєвої комунікації. Наприклад, від умов спілкування (офіційних–неофіійних) залежить лексико-семантитчний склад мовлення: офіційне спілкування передбачає лексику офіційно-ділового стилю, неофіційне – лексику розмовного стилю.
 +
      Будь-яка професійна діяльність потребує певних мовнокомунікативних умінь. Уже на етапі працевлаштування необхідно вміти складати резюме, спілкуватися по телефону, писати електронні повідомлення і листи, брати участь у співбесіді, заповнювати бланки. Згодом потрібними стають уміння оформляти ділову документацію, виступати з повідомленням чи доповіддю, укладати угоди, обговорювати контракти, надавати й отримувати зворотну інформацію тощо.
 +
      Ситуації, що виникають у професійному середовищі, характеризують за такими параметрами: місце і час виникнення ситуації; обставини, за яких виникла ситуація; соціальні і професійні ролі учасників; операції, які виконують учасники; канал комунікації (телефон, електронна пошта, публічний виступ, спілкування віч-на-віч тощо).
 +
      З огляду на ці параметри, ситуації поділяють на загальні та специфічні. Обидва види ситуацій передбачають певні професійні мовнокомунікативні вміння, які відповідно поділяють на загальні і вузькоспеціальні. Так, загальною професійною ситуацією є налагодження контактів. У цій ситуації використовують загальні мовнокомунікативні вміння: представлятися, спілкуватися по телефону, писати електронні повідомлення, листи, вести діалог. Загальними професійними ситуаціями є також засідання, ділові зустрічі, бізнес-ланчі, дискусії на робочому місця, переговори. Вони потребують умінь вести діалог, полілог, виступати з доповіддю, дискутувати на професійні теми, писати протокол засідання, готувати звіт про засідання тощо. Специфічною ситуацією є, наприклад, судове засідання, на якому застосовують вміння спілкуватися із судовою аудиторією або вміння брати участь у судових дебатах.
 +
      Професійні мовнокомунікативні вміння особистості визначають її мовленнєву поведінку. Наприклад, під час презентації необхідно оголосити назву презентації, пояснити підстави і причини її проведення, порівняти ідеї та ін. Тема презентації визначатиме добір певної лексики, а форма спілкування впливатиме на синтаксис мовлення.
 +
      Професійна комунікативна компетенція передбачає насамперед наявність професійних знань, а також загальної гуманітарної культури людини, її вміння орієнтуватися в навколишньому світі, вмінь і навичок спілкування. Тобто вона формується на основі комунікативної компетенції.
 +
      Комунікативна компетенція (лат. competens – належний, відповідний) – сукупність знань про спілкування в різноманітних умовах і з різними комунікантами, а також уміння їх ефективного застосування в конкретному спілкуванні в ролі адресанта і адресата.
 +
Вона розвивається на основі усіх знань, досвіду користування не тільки рідною мовою, а й мовами    інших народів, а самі мови у цьому процесі є взаємно пов’язаними і взаємодіють між собою.
 +
      Комунікативна компетенція визначається комунікативними інтенціями (комунікативними намірами адресата); дотриманням комунікативних стратегій, що дають змогу досягти необхідного результату комунікації; знанням особистості співбесідника; зворотним зв’язком в комунікації, що передбачає врахування психологічних особливостей адресата, його соціальних ролей; уміння долати психологічні „фільтри”, розбивати психологічні „щити”; умінням володіти навичками декодування „мови тіла” співбесідника; чіткою орієнтацією в умовах та ситуації спілкування; орієнтацією і підтриманням самого процесу спілкування; контролем власної мовленнєвої поведінки, емоцій тощо; навичками та уміннями завершувати комунікацію, виходити з неї, контролювати посткомунікативні ефекти тощо.
 +
      Важливим складником компетенції є мовна компетенція. Мовна компетенція – знання учасниками комунікації норм і правил сучасної літературної мови і вміле використання їх у продукуванні висловлювань. 
 +
      Мовна компетенція складається з лексичної, граматичної, семантичної, фонологічної, орфографічної, орфоепічної та пунктуаційної компетенцій.
 +
      Лексична компетенція полягає в оволодінні лексичними засобами сучасної української літературної мови і вмінні користуватися ними. Вона передбачає широкий словниковий запас, у т.ч. володіння термінологією, необхідною для спілкування у професійній сфері. Вибір лексичних елементів залежить від сфери і ситуації, у яких перебуває мовець.
 +
      Граматична компетенція – це знання і вміння користуватися граматичними ресурсами української мови (словотвірні одиниці, способи словотворення, морфологічні одиниці, категорії і форми, синтаксичні одиниці й категорії), що необхідно для розуміння й продукування текстів у різних сферах професійної діяльності.
 +
      Семантична компетенція – це здатність комуніканта усвідомлювати й контролювати організацію змісту. Вона інтегрується у розвиток мовленнєвої комунікативної компетенції, оскільки питання змісту посідають центральне місце в комунікації. Відношення слова до його загального контексту, внутрішньолексичні зв’язки, значення граматичних елементів, категорій, структур та процесів, такі логічні зв’язки, як наслідковість, пресупозиція (спільний фонд знань комунікантів), імплікативність (наявність непрямо вираженого змісту, виявляється в побутовому мовленні як натяк, в художньому тексті як підтекст, у діловому спілкуванні як  саморепрезентація), мають велике значення в розумінні та продукуванні текстів.
 +
      Фонологічна та орфоепічна компетенції пов’язані із знанням звукових засобів сучасної літературної мови, вмінням мовця ними користуватися. Ці види компетенції забезпечують відтворення звукового образу мови і правильне звукове оформлення мовлення.
 +
      Орфографічна компетенція полягає в оволодінні системою правил, що визначають правопис слів згідно з усталеними нормами, та вмінні їх застосовувати. Вона є необхідною умовою грамотного письма.
 +
      Пунктуаційна компетенція відображає логічне інтонаційне членування мовного потоку та забезпечує легше сприймання і розуміння писемного тексту.
 +
      Мовна компетенція передбачає наявність мовленнєвих умінь, що визначають мовленнєву поведінку. Мовленнєві вміння охоплюють уміння говорити, слухати, читати і писати.
 +
      Вміння говорити полягає у вмінні брати участь у діалогах і вмінні вести монолог.
 +
Вміння брати участь у діалогах передбачає:
 +
– розпізнавання важливої інформації під час детальних обговорень, дискусій, офіційних перемовин, лекцій, бесід, що пов’язані з навчанням та професією;
 +
– чітку аргументацію своєї думки з актуальних тем в академічному та професійному житті (наприклад, в семінарах, дискусіях);
 +
– адекватну поведінку у типових світських, академічних і професійних ситуаціях (наприклад, на засіданнях, перервах, вечірках);
 +
– вміння вибудовувати телефонні розмови з конкретними цілями академічного і професійного характеру, а також ті, які виходять за межі типового спілкування;
 +
– висловлювання думок щодо змісту радіо- і телевізійних програм, пов’язаних з академічною та професійною сферами;
 +
– адекватне реагування на позицію/погляд співрозмовника;
 +
– пристосування до змін, які зазвичай виникають під час бесіди і стосуються її напряму, стилю та основних акцентів.
 +
      Вміння вести монолог передбачає:
 +
– чіткість виступів з індивідуальними презентаціями тем академічного та професійного спрямувань;
 +
– продукування детального монологу з широкого кола тем, пов’язаних з навчанням і спеціальністю;
 +
– використання базових засобів зв’язку для поєднання висловлювань у чіткий, логічно об’єднаний дискурс (конкретизація мовлення в різних сферах людського життя).
 +
      Сутність вміння слухати полягає у:
 +
– вмінні розпізнавати необхідну інформацію в процесі детальних обговорень, дебатів, офіційних доповідей, лекцій, бесід, що пов’язані з навчанням та спеціальністю;
 +
– розумінні наміру мовця і комунікативних наслідків його висловлювання;
 +
– визначенні позиції і погляду мовця;
 +
– умінні розрізняти стилістичні регістри (експресивні стилі: високий, середній, низький) в усному та писемному спілкуванні з друзями, незнайомцями, колегами, працедавцями, з людьми різного віку і соціального статусу з огляду на наміри спілкування.
 +
      Вміння читати передбачає:
 +
– розуміння і усвідомлення текстів, пов’язаних з навчанням та спеціальністю, з підручників, газет, популярних і спеціалізованих журналів та Інтернет-джерел;
 +
– розуміння наміру автора письмового тексту і комунікативних наслідків висловлювання (наприклад, службових записок, листів, звітів тощо);
 +
– здатність розуміти деталі у доволі складних рекламних матеріалах, інструкціях, специфікаціях тощо  (наприклад, стосовно функціонування пристроїв/обладнання);
 +
– розуміння академічної та професійної кореспонденції (наприклад, листи, факси, електронні повідомлення тощо);
 +
– розрізнення стилістичних регістрів і колоритів писемного мовлення у спілкуванні з друзями, колегами, працедавцями, незнайомцями, з людьми різного віку і соціального статусу.
 +
      Вміння писати передбачає:
 +
– грамотний і чіткий виклад деталізованих текстів різного спрямування, пов’язаних з особистою та професійною сферами (наприклад, заяви, резюме, протоколів тощо);
 +
– підготовку і друкування ділової та професійної кореспонденції;
 +
– точне фіксування повідомлень по телефону та від відвідувачів;
 +
– користування базовими засобами зв’язку для поєднання висловлювань у чіткий, логічно об’єднаний текст.
 +
      У кожній ситуації пріоритет надається тим умінням, які є найважливішими. Так, уміння робити презентації охоплюють уміння говорити, слухати, читати і писати, але пріоритетним у цьому випадку є вміння говорити. Проте коли йдеться про листування, вміння читати і писати набувають першочергового значення.
 +
      Мовленнєву поведінку, крім мовної компетенції, визначають також:
 +
а) дискурсивна компетенція (здатність поєднувати повідомлення у зв’язні дискурси);
 +
б) соціолінгвістична компетенція (здатність розуміти і продукувати мовлення у конкретному соціолінгвістичному контексті спілкування);
 +
в) психологічна компетенція (вміння відчувати особистість партнера, його настрій, характер);
 +
г) іллокутивна компетенція (здатність реалізовувати комунікативні наміри, використовуючи структуру повідомлення (мовленнєвого акту);
 +
ґ) стратегічна компетенція (уміння брати ефективну участь у спілкуванні, обираючи правильну стратегію і тактику);
 +
д) соціокультурна компетенція (здатність розуміти й використовувати різні складові національної культури (звичаї, норми, ритуали, соціальні стереотипи) в конкретних ситуаціях з урахуванням специфіки національних культур у міжкультурному спілкуванні).
 +
      Названі компетенції є елементами комунікативної компетенції, володіти якою має кожна людина.
 +
      Спілкування у професійній сфері вимагає спеціальних знань і навичок, необхідних для досягнення прагматичного впливу й успіху в професійній комунікації. Розвиток професійної мовнокомунікативної компетенції відбувається відповідно до здатності людини навчатися, її предметних знань та попереднього досвіду і здійснюється в межах ситуативного контексту, пов’язаного з навчанням і спеціалізацією.
 +
      Важливим чинником, що впливає на становлення і розвиток професійної мовнокомунікативної компетенції та сприяє самореалізації фахівця, є креативність особистості. Важко уявити ефективного менеджера, який не вміє приймати рішення швидко і на високому професійному рівні. Креативні якості індивіда стійкі і забезпечують творчий стиль його мовленнєвої поведінки, продуктивність та унікальність способів і результатів діяльності, а також готовність до творчих конструктивних перетворень у різних сферах життєдіяльності. Ці якості формуються в процесі всього розвитку особистості шляхом неперервного вдосконалення творчих навичок. Креативні якості залежать від індивідуальних особливостей кожної особистості і від специфіки галузі, у якій вона працює. Люди з добре розвиненими здібностями до формування і сприйняття ідей винаходять набагато більше способів вирішення проблеми за короткий час. Вони володіють високою гнучкістю мислення і можуть легко переходити від одного варіанта розв’язання проблеми до  другого, нового, якщо проблема і її умови нові і вимагають    відповідного до себе підходу. Креативні особистості можуть створювати нові й універсальні пропозиції та ідеї, ламати усталені підходи, „атакуючи” проблему з нової позиції, і винаходити унікальні ідеї.
 +
    Для ефективної професійної діяльності важливі такі креативні якості особистості:
 +
– мотиваційно-креативні (мотиви, зацікавленість, потреба в самореалізації, творча позиція);
 +
– емоційно-креативні (емпатія, багатий емоційний досвід);
 +
– інтелектуально-креативні (дивергентне (різнопланове) мислення, прогнозування, інтуїція, здатність до перетворень, уява й фантазія);
 +
– естетично-креативні (прагнення до краси, естетична емпатія, почуття форми, стилю; почуття гумору);
 +
– комунікативно-креативні (співробітництво у творчій діяльності; здатність мотивувати творчість інших, акумулювати творчий досвід);
 +
– екзистенційно-креативні (позитивна „Я-компетенція”, нонконформізм (непристосовництво); індивідуальний стиль діяльності).
 +
      Комбінація цих якостей визначає особливість індивідуально-творчої манери конкретного професіонала і є основою загального типу творчого фахівця.
 +
      Формування професійної мовнокомунікативної компетенції передбачає:
 +
– глибокі професійні знання і оволодіння понятійно-категоріальним апаратом певної професійної сфери та відповідною системою термінів;
 +
– досконале володіння сучасною українською літературною мовою;
 +
– вміле професійне використання мовних стилів і жанрів відповідно до місця, часу, обставин, статусно-рольових характеристик партнера (партнерів);
 +
– знання етикетних мовних формул і вміння ними користуватися у професійному спілкуванні;
 +
– уміння працювати з різними типами текстів;
 +
– орієнтування в потоці різнотемної та різнотипної інформації українською мовою на різних каналах її передавання;
 +
– вміння знаходити, вибирати, сприймати, аналізувати та використовувати інформацію профільного спрямування;
 +
– володіння інтерактивним спілкуванням, характерною ознакою якого є необхідність миттєвої відповідної реакції на повідомлення чи інформацію, що знаходиться в контексті попередніх повідомлень;
 +
– володіння основами риторичних знань і вмінь;
 +
– уміння оцінювати комунікативну ситуацію швидко і на високому професійному рівні приймати рішення та планувати комунікативні дії.
 +
      Отже, професійна мовнокомунікативна компетенція особистості є показником сформованості системи професійних знань, комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної культури, інтегральних показників культури мовлення, необхідних для якісної професійної діяльності. Сформувати професійну  мовнокомунікативну компетенцію покликана сучасна система освіти. Важливу роль у цьому процесі відіграє курс „Культура української фахової мови”.
 +
 +
 
[https://owncloud.kspu.kr.ua/index.php/s/4C5hSXyOOt0R5DT Лекція №1]
 
[https://owncloud.kspu.kr.ua/index.php/s/4C5hSXyOOt0R5DT Лекція №1]
  

Версія за 12:45, 25 жовтня 2016


Зміст

Назва курсу

"Українська мова за професійним спрямуванням"

Галузь знань

0101 Педагогічна освіта

напрям підготовки 6.010106 Соціальна педагогіка

освітньо-кваліфікаційний рівень: бакалавр

Мета та завдання навчального курсу

Мета є підвищення рівня загальномовної підготовки, мовної грамотності, комунікативної компетентності студентів, практичне оволодіння основами офіційно-ділового, наукового, розмовного стилів української мови, що забезпечить професійне спілкування на належному мовному рівні.

Завдання:

  • сформувати чітке і правильне розуміння ролі державної мови у професійній діяльності;
  • забезпечити досконале володіння нормами сучасної української літературної мови та дотримання вимог культури усного й писемного мовлення;
  • виробити навички самоконтролю за дотриманням мовних норм у спілкуванні;
  • розвивати творче мислення студентів;
  • виховати повагу до української літературної мови, до мовних традицій.
  • сформувати навички оперування фаховою термінологією, редагування, коригування та перекладу наукових текстів.


У результаті вивчення навчального курсу студент повинен

знати:

  • ґрунтовно засвоїти норми сучасної української літературної мови й практично оволодіти ними;
  • правильно використовувати різні мовні засоби відповідно до комунікативних намірів; влучно висловлювати думки для успішного розв’язання проблем і завдань у професійній діяльності;
  • сприймати, відтворювати, редагувати тексти офіційно-ділового й наукового стилів;


вміти:

  • скорочувати та створювати наукові тексти професійного спрямування, складати план, конспект, реферат тощо, робити необхідні нотатки, виписки відповідно до поставленої мети;
  • складати різні типи документів, правильно добираючи мовні засоби, що репрезентують їх специфіку;
  • послуговуватися лексикографічними джерелами (словниками) та іншою допоміжною довідковою літературою, необхідною для самостійного вдосконалення мовної культури.


Робоча програма курсу

Глосарій до курсу "УМПС"

Автор (автори) курсу

Афанасьєва Лариса Іванівна

Учасники

Сторінка координування курсу "Назва курсу" викладач


Графік навчання

Варіант Структура

Змістовий модуль 1

Законодавчі та нормативно-стильові основи професійного мовлення

Тема 1. Державна мова — мова професійного спілкування

Тема 2. Основи культури української мови

Тема 3. Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

Змістовий модуль 2. Професійна комунікація

Тема 1. Спілкування як інструмент професійної діяльності

Тема 2. Риторика і мистецтво презентації

Тема 3. Культура усного фахового спілкування

Тема 4. Форми колективного обговорення професійних проблем

Тема 5. Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації

Тема 6. Документація з кадрово-контрактних питань

Тема 7. Довідково-інформаційні документи

Тема 8. Етикет службового листування

Змістовий модуль 3

Навчальні теми змістового модуля 3.


Зміст курсу

Змістовий модуль 1. Законодавчі та нормативно-стильові основи професійного мовлення

Тема 1. Державна мова — мова професійного спілкування

Теоретичний матеріал

1. МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ЯК ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ РІЗНОВИД УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ Мова професійного спілкування є соціальним варіантом сучасної літературної мови, якою послуговуються переважно представники певної професії. Професіонал володіє понятійно-категоріальним апаратом певної сфери діяльності і відповідною йому системою термінів. Тому головною ознакою мови професійного спілкування є наявність термінології, притаманної тій чи іншій професії, та професіоналізмів. Крім того, ця мова має деякі особливості в наголошуванні, фразеології, словотворі, граматиці. Професійна мова забезпечує різні комунікативні потреби в професійній сфері, виділяється відповідно до сфери трудової діяльності, в якій вона функціонує, і відрізняється від інших професійних мов своєю лексико-семантичною системою. У кожному виді професійної мови виокремлюють наукову мову, професійну розмовну мову певного виду діяльності, яку формують, зокрема, професіоналізми, жаргонізми, і розподільну мову (наприклад, мова продавця, мова реклами, мова агітації тощо). З огляду на таку стилістичну неоднорідність професійних мов, вчені розробили їх багатошарові моделі. Наприклад, професійна мова техніки: мова науки (мова теорії, спеціальна термінологія), мова виробництва (цехова мова, професійна розмовна мова, власне виробнича мова, спеціалізована за дрібними галузями); політична професійна мова: наукова мова, ділова мова, професійна розмовна мова; професійна мова хімії: наукова мова, жаргон, вживаний у лабораторіях, мова підручників, мова викладачів; медична професійна мова: наукова мова, професійна розмовна мова, мова підручників, мова практика (мова клінік) та ін. В основу професійної діяльності покладено наукові знання. Відповідно мова професійного спілкування тісно пов’язана з науковим стилем. Наукове спілкування теж належить до професійного спілкування, але не тотожне йому, оскільки не охоплює всі сфери трудової діяльності. Головним завданням мови професійного спілкування є забезпечення професійної діяльності. Функціонує ця мова переважно в усній формі, хоч можлива і писемна форма; послуговуються нею як в офіційних, так і неофіційних умовах спілкування. Її використання актуалізують насамперед ситуації спілкування в межах спеціальної сфери – науки, техніки, виробництва, управління, сільського господарства, транспорту, зв’язку, медицини, дипломатії тощо. Тематика спілкування, пов’язана із професійною діяльністю, відповідна мета розмови спонукають фахівців говорити професійною мовою, тобто використовувати велику кількість термінів, професіоналізмів. Мова професійного спілкування є поліфункціональною підсистемою літературної мови і виконує загальномовні та специфічні функції. Такими функціями є: 1) номінативна (називання фахових реалій і понять); 2) пізнавальна (знаряддя й спосіб фахового пізнання, запам’ятовування, оволодіння фаховим досвідом); 3) аксіологічна (фахова та морально-етична оцінка); 4) комунікативна (спілкування в професійній сфері); 5) культуроносна (збереження й передавання фахових знань і культури професійного спілкування); 6) естетична (мовностилістична довершеність текстів) та ін. В основу мови професійного спілкування покладена сучасна літературна мова. Проте в конкретній професійній мовленнєвій ситуації вона змістово редукується (зменшується, спрощується), залежно від галузі знання і предмета спілкування стає монотематичною, збагачується профе¬сійною лексикою і фразеологією. Це відбувається лише тоді, коли суб’єкти комунікації переходять на професійний рівень свідомості. Мова професійного спілкування, крім уже названих, має й інші особливості. Характерною її ознакою є діалогічність. Професійна діяльність потребує обміну думками, обговорення певних проблем чи окремих питань, прийняття рішень, тому фахівці вступають у безпосередній словесний контакт, і комунікативний процес між ними протікає як активна мовленнєва взаємодія. Кількість учасників спілкування може бути різною – два і більше, а отже, діалог може переростати в полілог. Безпосередній контакт мовця і слухача, використання невербальних засобів (жестів, міміки), зорієнтованість на висловлювання спів¬розмовника позначається на синтаксичному оформленні мовлення. Найчастіше використовуються речення різної модальності: розповідні, питальні, спонукальні, окличні; неповні синтаксичні структури, зокрема контекстуальні та ситуативні; незакінчені та перервані речення; деякі види односкладних синтаксичних конструкцій, наприклад інфінітивні речення тощо. Професійній мові, як і науковій, властиві певні комунікативні якості: абстрагованість, логічність, точність, ясність, об’єктивність. Крім того, вона має бути чистою, виразною, естетичною. Чистота професійної мови полягає передусім у відповідності сучасній літературній нормі. Вона простежується на всіх рівнях її структури і використання: на рівні орфоепії – літературно-нормативна вимова; на рівні орфографії – грамотне письмо; на рівні лексики – відсутність чужих слів, вульгаризмів, суржику, невмотивованих повторів; на рівні граматики – правильна, завершена побудова речень, нормативні словоформи; з погляду стилістики – відповідність меті, завданням, ситуації спілку¬вання, стилям, підстилям і жанрам мовлення. Складниками виразності професійної мови є інформаційна (змістова) і виражальна (чуттєво-мовна) виразність. Тому вважають, що виразність – це радше ознака структурної специфіки тексту, а не лише слів; вона є ознакою культури мови всіх стилів. Естетичність професійної мови спирається на точність, логічність, чистоту, виразність, а також доречність, лаконічність, різноманітність, образність, які у взаємодії та пропорційності створюють гармонію усного чи письмового тексту. Одноманітний, нечіткий, невиразний, засмічений суржиком, випадковими словами текст ніколи не справить враження гарної, вишуканої мови і не викличе почуття естетичного задоволення. Естетика професійної мови досягається оптимальним добором мовних засобів, потрібних для певної комунікативної настанови, гармонійною цілісністю тексту. Почуття естетичного задоволення викликає ввічливе, дотепне мовлення. Підпорядкованість мови певному виду професійної діяльності вимагає дотримання закріплених за цим видом діяльності норм мовленнєвої поведінки. Ступінь відповідності мовленнєвої поведінки учасників спілкування професійним ролям характеризує професійність мови і є визначальним чинником у професійній діяльності (наприклад, у мові партнерів при укладанні угоди, менеджера, який дає вказівки, тощо). Якщо професійні ролі учасників спілкування збігаються, то перехід на професійну мову відбувається невимушено. У разі різної професійної належності суб’єктів комунікації або різного ступеня відповідності мовленнєвої поведінки професійним ролям використання професійної мови може ускладнюватися спілкування. У таких випадках використовують її «знижений» варіант. На функціонуванні мови професійного спілкування позначається також неоднорідність спілкування між фахівцями (однодисциплінарне – між особами одного фаху; різнодисциплінарне – між особами різних фахів). Поширеним у сучасному житті є спілкування між фахівцем і нефахівцем. Прикладами цього є науково-популярні видання з різних галузей науки, передачі по радіо і телебаченню, інструкції з експлуатації різних приладів і пристроїв тощо. Їх мова адаптована до сприйняття непідготовленим читачем (слухачем); у ній переважають загальнонаукові терміни, а вузькоспеціальні пояснюються. У мові професійного спілкування виразно простежу¬ється стійка тенденція до інтернаціоналізації, що пов’язано з міжнародним характером наукових знань. Інтернаціоналізація виявляється у формуванні термінології з урахуванням міжмовної узгодженості змісту і обсягу основних понять. Інтернаціональними вважають терміни, які вживаються не менше, ніж у трьох неспоріднених мовах і мають греко-латинську основу. Для розвитку міжнародної співпраці і професійного спілкування важливо, щоб терміни в різних мовах мали однакове значення. У науковій сфері інтернаціональний характер мають також системи правил, які формують єдине на певному етапі розвитку науки уявлення про членування предметів, що забезпечує взаєморозуміння учених з різних країн і відкриває можливість до міжнародного визнання результатів їх досліджень у межах певної галузі. Терміни «мова професійного спілкування» і «ділова мова» не тотожні. Діловою мовою послуговуються пред¬ставники різних професій, а мова професійного спілкуван¬ня функціонує в межах певної професійної сфери. Ділова мова – це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксованого в документах; у мові професійного спілкування реалізуються також науковий стиль та розмовний. Водночас елементи ділової мови і мови професійного спілкування можуть використовуватися паралельно, наприклад в офіційних переговорах, ділових бесідах тощо. Отже, мова професійного спілкування забезпечує різні комунікативні потреби мовців у професійній сфері. Щоб досягти значних успіхів у професійній діяльності, необхідно досконало володіти мовою професійного спілкування.

2. ПРОФЕСІЙНА МОВНОКОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНЦІЯ 

     В інформаційному суспільстві фахівець має вміти швидко сприймати будь-яку форму мовлення, схоплювати необхідну інформацію, створювати монологи, вести діалоги, керувати системою мовленнєвих комунікацій у межах своєї компетенції тощо. Слово є одним із інструментів професійної діяльності лікарів, педагогів, правозахисників, менеджерів, журналістів та ін. Від багатства словникового запасу, рівня культури мови і техніки мовлення значною мірою  залежать професійна майстерність, імідж та успіх особистості.
     Професійна мовленнєва комунікація відбувається в межах сфери професійної взаємодії комунікантів і може протікати в усній або письмовій формах, за офіційних чи неофіційних обставин. Форми, умови спілкування, багатоаспектність професійної діяльності людей   визначають варіативність форм мовленнєвої комунікації. Наприклад, від умов спілкування (офіційних–неофіійних) залежить лексико-семантитчний склад мовлення: офіційне спілкування передбачає лексику офіційно-ділового стилю, неофіційне – лексику розмовного стилю.
     Будь-яка професійна діяльність потребує певних мовнокомунікативних умінь. Уже на етапі працевлаштування необхідно вміти складати резюме, спілкуватися по телефону, писати електронні повідомлення і листи, брати участь у співбесіді, заповнювати бланки. Згодом потрібними стають уміння оформляти ділову документацію, виступати з повідомленням чи доповіддю, укладати угоди, обговорювати контракти, надавати й отримувати зворотну інформацію тощо.
     Ситуації, що виникають у професійному середовищі, характеризують за такими параметрами: місце і час виникнення ситуації; обставини, за яких виникла ситуація; соціальні і професійні ролі учасників; операції, які виконують учасники; канал комунікації (телефон, електронна пошта, публічний виступ, спілкування віч-на-віч тощо).
     З огляду на ці параметри, ситуації поділяють на загальні та специфічні. Обидва види ситуацій передбачають певні професійні мовнокомунікативні вміння, які відповідно поділяють на загальні і вузькоспеціальні. Так, загальною професійною ситуацією є налагодження контактів. У цій ситуації використовують загальні мовнокомунікативні вміння: представлятися, спілкуватися по телефону, писати електронні повідомлення, листи, вести діалог. Загальними професійними ситуаціями є також засідання, ділові зустрічі, бізнес-ланчі, дискусії на робочому місця, переговори. Вони потребують умінь вести діалог, полілог, виступати з доповіддю, дискутувати на професійні теми, писати протокол засідання, готувати звіт про засідання тощо. Специфічною ситуацією є, наприклад, судове засідання, на якому застосовують вміння спілкуватися із судовою аудиторією або вміння брати участь у судових дебатах.
     Професійні мовнокомунікативні вміння особистості визначають її мовленнєву поведінку. Наприклад, під час презентації необхідно оголосити назву презентації, пояснити підстави і причини її проведення, порівняти ідеї та ін. Тема презентації визначатиме добір певної лексики, а форма спілкування впливатиме на синтаксис мовлення.
     Професійна комунікативна компетенція передбачає насамперед наявність професійних знань, а також загальної гуманітарної культури людини, її вміння орієнтуватися в навколишньому світі, вмінь і навичок спілкування. Тобто вона формується на основі комунікативної компетенції.
     Комунікативна компетенція (лат. competens – належний, відповідний) – сукупність знань про спілкування в різноманітних умовах і з різними комунікантами, а також уміння їх ефективного застосування в конкретному спілкуванні в ролі адресанта і адресата.

Вона розвивається на основі усіх знань, досвіду користування не тільки рідною мовою, а й мовами інших народів, а самі мови у цьому процесі є взаємно пов’язаними і взаємодіють між собою. 

     Комунікативна компетенція визначається комунікативними інтенціями (комунікативними намірами адресата); дотриманням комунікативних стратегій, що дають змогу досягти необхідного результату комунікації; знанням особистості співбесідника; зворотним зв’язком в комунікації, що передбачає врахування психологічних особливостей адресата, його соціальних ролей; уміння долати психологічні „фільтри”, розбивати психологічні „щити”; умінням володіти навичками декодування „мови тіла” співбесідника; чіткою орієнтацією в умовах та ситуації спілкування; орієнтацією і підтриманням самого процесу спілкування; контролем власної мовленнєвої поведінки, емоцій тощо; навичками та уміннями завершувати комунікацію, виходити з неї, контролювати посткомунікативні ефекти тощо.
     Важливим складником компетенції є мовна компетенція. Мовна компетенція – знання учасниками комунікації норм і правил сучасної літературної мови і вміле використання їх у продукуванні висловлювань.  
     Мовна компетенція складається з лексичної, граматичної, семантичної, фонологічної, орфографічної, орфоепічної та пунктуаційної компетенцій.
     Лексична компетенція полягає в оволодінні лексичними засобами сучасної української літературної мови і вмінні користуватися ними. Вона передбачає широкий словниковий запас, у т.ч. володіння термінологією, необхідною для спілкування у професійній сфері. Вибір лексичних елементів залежить від сфери і ситуації, у яких перебуває мовець.
     Граматична компетенція – це знання і вміння користуватися граматичними ресурсами української мови (словотвірні одиниці, способи словотворення, морфологічні одиниці, категорії і форми, синтаксичні одиниці й категорії), що необхідно для розуміння й продукування текстів у різних сферах професійної діяльності.
     Семантична компетенція – це здатність комуніканта усвідомлювати й контролювати організацію змісту. Вона інтегрується у розвиток мовленнєвої комунікативної компетенції, оскільки питання змісту посідають центральне місце в комунікації. Відношення слова до його загального контексту, внутрішньолексичні зв’язки, значення граматичних елементів, категорій, структур та процесів, такі логічні зв’язки, як наслідковість, пресупозиція (спільний фонд знань комунікантів), імплікативність (наявність непрямо вираженого змісту, виявляється в побутовому мовленні як натяк, в художньому тексті як підтекст, у діловому спілкуванні як  саморепрезентація), мають велике значення в розумінні та продукуванні текстів.
     Фонологічна та орфоепічна компетенції пов’язані із знанням звукових засобів сучасної літературної мови, вмінням мовця ними користуватися. Ці види компетенції забезпечують відтворення звукового образу мови і правильне звукове оформлення мовлення.
     Орфографічна компетенція полягає в оволодінні системою правил, що визначають правопис слів згідно з усталеними нормами, та вмінні їх застосовувати. Вона є необхідною умовою грамотного письма.
     Пунктуаційна компетенція відображає логічне інтонаційне членування мовного потоку та забезпечує легше сприймання і розуміння писемного тексту.
     Мовна компетенція передбачає наявність мовленнєвих умінь, що визначають мовленнєву поведінку. Мовленнєві вміння охоплюють уміння говорити, слухати, читати і писати.
     Вміння говорити полягає у вмінні брати участь у діалогах і вмінні вести монолог.

Вміння брати участь у діалогах передбачає: – розпізнавання важливої інформації під час детальних обговорень, дискусій, офіційних перемовин, лекцій, бесід, що пов’язані з навчанням та професією; – чітку аргументацію своєї думки з актуальних тем в академічному та професійному житті (наприклад, в семінарах, дискусіях); – адекватну поведінку у типових світських, академічних і професійних ситуаціях (наприклад, на засіданнях, перервах, вечірках); – вміння вибудовувати телефонні розмови з конкретними цілями академічного і професійного характеру, а також ті, які виходять за межі типового спілкування; – висловлювання думок щодо змісту радіо- і телевізійних програм, пов’язаних з академічною та професійною сферами; – адекватне реагування на позицію/погляд співрозмовника; – пристосування до змін, які зазвичай виникають під час бесіди і стосуються її напряму, стилю та основних акцентів. 

     Вміння вести монолог передбачає:

– чіткість виступів з індивідуальними презентаціями тем академічного та професійного спрямувань; – продукування детального монологу з широкого кола тем, пов’язаних з навчанням і спеціальністю; – використання базових засобів зв’язку для поєднання висловлювань у чіткий, логічно об’єднаний дискурс (конкретизація мовлення в різних сферах людського життя). 

     Сутність вміння слухати полягає у:

– вмінні розпізнавати необхідну інформацію в процесі детальних обговорень, дебатів, офіційних доповідей, лекцій, бесід, що пов’язані з навчанням та спеціальністю; – розумінні наміру мовця і комунікативних наслідків його висловлювання; – визначенні позиції і погляду мовця; – умінні розрізняти стилістичні регістри (експресивні стилі: високий, середній, низький) в усному та писемному спілкуванні з друзями, незнайомцями, колегами, працедавцями, з людьми різного віку і соціального статусу з огляду на наміри спілкування. 

     Вміння читати передбачає:

– розуміння і усвідомлення текстів, пов’язаних з навчанням та спеціальністю, з підручників, газет, популярних і спеціалізованих журналів та Інтернет-джерел; – розуміння наміру автора письмового тексту і комунікативних наслідків висловлювання (наприклад, службових записок, листів, звітів тощо); – здатність розуміти деталі у доволі складних рекламних матеріалах, інструкціях, специфікаціях тощо (наприклад, стосовно функціонування пристроїв/обладнання); – розуміння академічної та професійної кореспонденції (наприклад, листи, факси, електронні повідомлення тощо); – розрізнення стилістичних регістрів і колоритів писемного мовлення у спілкуванні з друзями, колегами, працедавцями, незнайомцями, з людьми різного віку і соціального статусу. 

     Вміння писати передбачає:

– грамотний і чіткий виклад деталізованих текстів різного спрямування, пов’язаних з особистою та професійною сферами (наприклад, заяви, резюме, протоколів тощо); – підготовку і друкування ділової та професійної кореспонденції; – точне фіксування повідомлень по телефону та від відвідувачів; – користування базовими засобами зв’язку для поєднання висловлювань у чіткий, логічно об’єднаний текст. 

     У кожній ситуації пріоритет надається тим умінням, які є найважливішими. Так, уміння робити презентації охоплюють уміння говорити, слухати, читати і писати, але пріоритетним у цьому випадку є вміння говорити. Проте коли йдеться про листування, вміння читати і писати набувають першочергового значення.
     Мовленнєву поведінку, крім мовної компетенції, визначають також:

а) дискурсивна компетенція (здатність поєднувати повідомлення у зв’язні дискурси); б) соціолінгвістична компетенція (здатність розуміти і продукувати мовлення у конкретному соціолінгвістичному контексті спілкування); в) психологічна компетенція (вміння відчувати особистість партнера, його настрій, характер); г) іллокутивна компетенція (здатність реалізовувати комунікативні наміри, використовуючи структуру повідомлення (мовленнєвого акту); ґ) стратегічна компетенція (уміння брати ефективну участь у спілкуванні, обираючи правильну стратегію і тактику); д) соціокультурна компетенція (здатність розуміти й використовувати різні складові національної культури (звичаї, норми, ритуали, соціальні стереотипи) в конкретних ситуаціях з урахуванням специфіки національних культур у міжкультурному спілкуванні). 

     Названі компетенції є елементами комунікативної компетенції, володіти якою має кожна людина.
     Спілкування у професійній сфері вимагає спеціальних знань і навичок, необхідних для досягнення прагматичного впливу й успіху в професійній комунікації. Розвиток професійної мовнокомунікативної компетенції відбувається відповідно до здатності людини навчатися, її предметних знань та попереднього досвіду і здійснюється в межах ситуативного контексту, пов’язаного з навчанням і спеціалізацією. 
     Важливим чинником, що впливає на становлення і розвиток професійної мовнокомунікативної компетенції та сприяє самореалізації фахівця, є креативність особистості. Важко уявити ефективного менеджера, який не вміє приймати рішення швидко і на високому професійному рівні. Креативні якості індивіда стійкі і забезпечують творчий стиль його мовленнєвої поведінки, продуктивність та унікальність способів і результатів діяльності, а також готовність до творчих конструктивних перетворень у різних сферах життєдіяльності. Ці якості формуються в процесі всього розвитку особистості шляхом неперервного вдосконалення творчих навичок. Креативні якості залежать від індивідуальних особливостей кожної особистості і від специфіки галузі, у якій вона працює. Люди з добре розвиненими здібностями до формування і сприйняття ідей винаходять набагато більше способів вирішення проблеми за короткий час. Вони володіють високою гнучкістю мислення і можуть легко переходити від одного варіанта розв’язання проблеми до  другого, нового, якщо проблема і її умови нові і вимагають    відповідного до себе підходу. Креативні особистості можуть створювати нові й універсальні пропозиції та ідеї, ламати усталені підходи, „атакуючи” проблему з нової позиції, і винаходити унікальні ідеї. 
    Для ефективної професійної діяльності важливі такі креативні якості особистості:

– мотиваційно-креативні (мотиви, зацікавленість, потреба в самореалізації, творча позиція); – емоційно-креативні (емпатія, багатий емоційний досвід); – інтелектуально-креативні (дивергентне (різнопланове) мислення, прогнозування, інтуїція, здатність до перетворень, уява й фантазія); – естетично-креативні (прагнення до краси, естетична емпатія, почуття форми, стилю; почуття гумору); – комунікативно-креативні (співробітництво у творчій діяльності; здатність мотивувати творчість інших, акумулювати творчий досвід); – екзистенційно-креативні (позитивна „Я-компетенція”, нонконформізм (непристосовництво); індивідуальний стиль діяльності). 

     Комбінація цих якостей визначає особливість індивідуально-творчої манери конкретного професіонала і є основою загального типу творчого фахівця.
     Формування професійної мовнокомунікативної компетенції передбачає:

– глибокі професійні знання і оволодіння понятійно-категоріальним апаратом певної професійної сфери та відповідною системою термінів; – досконале володіння сучасною українською літературною мовою; – вміле професійне використання мовних стилів і жанрів відповідно до місця, часу, обставин, статусно-рольових характеристик партнера (партнерів); – знання етикетних мовних формул і вміння ними користуватися у професійному спілкуванні; – уміння працювати з різними типами текстів; – орієнтування в потоці різнотемної та різнотипної інформації українською мовою на різних каналах її передавання; – вміння знаходити, вибирати, сприймати, аналізувати та використовувати інформацію профільного спрямування; – володіння інтерактивним спілкуванням, характерною ознакою якого є необхідність миттєвої відповідної реакції на повідомлення чи інформацію, що знаходиться в контексті попередніх повідомлень; – володіння основами риторичних знань і вмінь; – уміння оцінювати комунікативну ситуацію швидко і на високому професійному рівні приймати рішення та планувати комунікативні дії. 

     Отже, професійна мовнокомунікативна компетенція особистості є показником сформованості системи професійних знань, комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної культури, інтегральних показників культури мовлення, необхідних для якісної професійної діяльності. Сформувати професійну  мовнокомунікативну компетенцію покликана сучасна система освіти. Важливу роль у цьому процесі відіграє курс „Культура української фахової мови”.


Лекція №1

Практичні завдання

Практична №1

Самостійна робота

Самостійна робота №1


Тема 2. Основи культури української мови

Практичні завдання

Практична №1

Самостійна робота

Тема 3. Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

Практичні завдання

Практична №1

Самостійна робота

Змістовий модуль 2. Професійна комунікація

Тема 1. Спілкування як інструмент професійної діяльності

Практичні завдання

Практична №1

Самостійна робота

Самостійна робота №1


Тема 2. Риторика і мистецтво презентації

Практичні завдання

Практична №1

Самостійна робота

Самостійна робота №1


Тема 3. Культура усного фахового спілкування

Практичні завдання

Практична №1

Самостійна робота

Самостійна робота №1


Тема 4. Форми колективного обговорення професійних проблем

Практичні завдання

Практична №1

Самостійна робота

Самостійна робота №1


Тема 5. Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації

Теоретичний матеріал

Лекція №1

Практичні завдання

Практична №1

Самостійна робота

Самостійна робота №1


Тема 6. Документація з кадрово-контрактних питань

Теоретичний матеріал

Лекція №1

Практичні завдання

Практична №1

Самостійна робота

Самостійна робота №1


Тема 7. Довідково-інформаційні документи

Практичні завдання

Практична №1

Самостійна робота

Самостійна робота №1


Тема 8. Етикет службового листування

Практичні завдання

Практична №1

Самостійна робота

Самостійна робота №1

Ресурси

Рекомендована література

Базова

  1. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навчальний посібник / Н.В. Ботвина. – К.: АртЕк, 2001.
  2. Глущик С.В. Сучасні ділові папери / С.В. Глущик, О.В. Дияк, С.В. Шевчук. – К.: “А.С.К.”, 2000; К.: Атіка, 2005; К.: «А.С.К.», 2006.
  3. Головач А.С. Зразки оформлення документів: для підприємств та громадян / А.С. Головач. – Донецьк: Сталкер, 2000.
  4. Горбул О.Д. та ін. Ділова українсьа мова: Навчальний посібник / О.Д. Горбул. – К.: Знання, КОО, 2000.
  5. Гринчишин Д.Г. Словник-довідник з культури української мови / Д.Г. Гринчишин. – Л.: Фенікс, 1996.
  6. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення: Навчальний посібник / Т.Б. Гриценко. – Вінниця: Нова книга, 2003.
  7. Ділова українська мова: Навч. посібник (Т.І. Ситнік, С.А. Яременко) / За ред. О.Д.Горбула. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.
  8. Жайворонок В.В. Українська мова в професійній діяльності / В.В. Жайворонок, В.М. Бріцин, О.О. Тараненко. – К.: Вища школа, 2006.
  9. Загнітко А.П. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування / А.П. Загнітко, І.Г. Данилюк. – Донецьк, 2004.
  10. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення / М. Зубков. – Харків: Торсінг, 2007.
  11. Кацавець Г.М. Мова ділових паперів / Г.М. Кацавець, Л.М. Паламар. – К.: Алерта, 2006.
  12. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / За ред. Н.Д. Бабич. – Чернівці: Книги ХХI, 2005.
  13. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К.: “Каравела”, 2005.
  14. Мацько Л.І. Культура української фахової мови / Л.І. Мацько, Л.В. Кравець. – К.: ВЦ «Академія», 2007.
  15. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. Модульний курс / В.І. Мозговий. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.
  16. Паламар Л.М. Мова ділових паперів / Л.М. Паламар, Г.М. Кацавець. – К.: Либідь, 2000.
  17. Семеног О.М. Культура наукової української мови / О.М. Семеног. – К.: Академія, 2010.
  18. Сліпушко О. Українська мова й етапи кар’єри ділової людини / О. Сліпушко. – К.: Криниця, 2000.
  19. Токарська А.С. Ділове мовлення юристів у схемах і тестах / А.С. Токарська. – К., 2005.
  20. Токарська А.С. Культура фахового мовлення правника / А.С. Токарська, І.М. Кочан. – Львів: Світ, 2003.
  21. Тугаєнко-Сєряк С.М. Довідник службовця / С.М. Тугаєнко-Сєряк. – К.: «А.С.К.», 2000.
  22. Українська мова за професійним спрямуванням. Практикум / За ред. Т.В. Симоненко. – К.: Академія, 2009.
  23. Універсальний довідник з ділових паперів та ділової етики. – К.: Довіра, 2003.
  24. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / С.П. Бибик, І.Л. Михно, Л.О. Пустовіт, Г.М. Сюта. – К.: Довіра УНВЦ «Рідна мова», 2002.
  25. Хміль Ф.І. Ділове спілкування / Ф.І. Хміль. – К.: Академвидав, 2004.
  26. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення / С.В. Шевчук. – К.: Вища школа, 2000; К.: «Літера», 2000; К.: Атіка, 2007; Арій, 2009.
  27. Шевчук С.В. Ділове мовлення для державних службовців: Навчальний посібник / С.В. Шевчук. – Арій, 2008.
  28. Шевчук С.В. Практикум з українського ділового мовлення: Навчальний посібник / С.В. Шевчук, О.О. Кабиш. – К.: Арій, 2009.
  29. 29. Шевчук С.В. Практикум з української мови: Модульний курс: Навчальний посібник / С.В. Шевчук, Т.М. Лобода. – К.: Алерта, 2009.
  30. 30. Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням: Підручник / С.В. Шевчук, І.В. Клименко. – 3- вид., випр. і допов. – К.: Алерта, 2012.
  31. Український правопис. – К., 2000.


Допоміжна

  1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення / Н.Д. Бабич. – Львів: Світ, 2002.
  2. Дороніна С.М. Культура спілкування ділових людей: Навч. посібник / С.М. Дороніна . – К.: Видавничий дім «КМ Асаdemia», 2000.
  3. Зубенко Л.Г. Культура ділового спілкування: Навчальний посібник / Л.Г. Зубенко, В.Д. Нємцов. – К.: ЕскОб, 2000.
  4. Карнеги Д. Как выработать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично / Д. Карнеги. – М.,2003.
  5. Ковтюх С.Л. Репетитор (як навчитися грамотно писати): Навчальний посібник з практичного курсу української мови / С.Л. Ковтюх. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2004.
  6. Козачук Г.О. Українська мова. Практикум / Г.О. Козачук. – К.: Вища школа, 2003.
  7. Козачук Г.О. Практичний курс української мови / Г.О. Козачук, Н.Г. Шкуратяна. – К.: Вища школа, 2000.
  8. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М. Русанівського. – К.: Либідь, 1990.
  9. Тараненко О.О. Російсько-український словник (сфера ділового спілкування) / О.О. Тараненко, В.М. Брицин . – К.: УНВЦ «Рідна мова», 1996.
  10. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні, Ін-т української мови. – 7-ме вид., випр. й доп. – К.: Наук. думка, 2000.
  11. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови / І.П. Ющук . – К.: Рад. школа, 1993; К.: Вища школа, 1994; К.: Освіта, 2003.

Інформаційні ресурси

  1. Мовознавство
  2. Лінгвістичний портал
  3. Нова мова
  4. Український правопис

---

Отримано з https://wiki.cusu.edu.ua/index.php?title=Навчальний_курс_%22Українська_мова_за_професійним_спрямуванням%22&oldid=245140