Відмінності між версіями «Стежками рідного седа»

Матеріал з Вікі ЦДУ
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: == Історія (від заснування до встановлення радянської влади) == Файл:Село в минулому.jpg|400...)
 
(Історія (від заснування до встановлення радянської влади))
Рядок 1: Рядок 1:
 
== Історія (від заснування до встановлення радянської влади) ==
 
== Історія (від заснування до встановлення радянської влади) ==
 
[[Файл:Село в минулому.jpg|400px|thumb|left|]]<br />
 
[[Файл:Село в минулому.jpg|400px|thumb|left|]]<br />
Село почало свою історію як невеличке козацьке поселення у середині ХVІІІ ст., де поряд з ним пролягала прикордонна дорога і йому судилося виконувати роль населеного пункту зі сторожовим постом. Згодом, в останній чверті ХVІІІ ст., коли село носило назву Красне поле, для боротьби з гайдамаками поряд з ним було зведено форпост – земляне укріплення. Наприкінці століття з легкої руки першого Новоросійського намісника Г.О.Потьомкіна-Таврійського воно стало іменуватися Красносіллям і на його території було облаштовано російсько-польську митницю (у 1740 – 1795 рр. село було прикордонним згідно з договорами про кордон 1740 і 1781 рр). Воно виконувала роль контрольно-пропускного пункту і карантину між державами.
+
Гришине - село, центр сільської Ради. Розташоване на берегах річки Гришинки,
1761 року у Красносіллі вже була своя церква збудована на честь Святого Симеона Богоприємця, а це значить, що було населеним пунктом, як мінімум з 200 дворів. На жаль церква була дерев’яною і до наших днів не збереглася, оскільки 1921 року згоріла.
+
що впадає в річку Бик - притоку Самари, за 5 км на північний захід від Красноар-
 +
мійська і за 70 км від обласного центру. Населення - 2893 чоловіка.
  
Влітку 1918 року, під час австро-німецької окупації, в селі створено партизанський загін, до якого входило понад 100 чоловік. Командував загоном житель села Пилип Олизько. Загін розгромив німецький гарнізон на залізничній станції Фундукліївка. В цьому бою П. І. Олизько загинув. Пізніше загін влився в одну з регулярних частин Червоної Армії
+
На території села знайдено сарматський меч і кам'яні скульптури кочівників
На початку 1918 року в с. Красносіллі було встановлено Радянську владу. Першим органом був ревком, який періодично очолювали Мефодій Михайлов, Михайло Арутін та інші.
+
ІХ-ХІІІ століть.
В 1920 році виникає перша місцева комсомольська організація, яку очолив Герасим Омельченко. В числі активістів організації були Іван Бевз, Леся Бевз та інші.
+
В грудні 1922 року в селі була організована сільсько-господарська комуна ім.. Леніна. На перших кроках комуни досягли певних успіхів, за що кілька разів відзначалися адміністративними органами. Разом з тим в комуні було багато і слабких сторін. 1 жовтня 1927 року комуна припинила своє існування.<br />
+
  
 +
Осіле населення у цій місцевості з'явилося на початку ХУ] ст., коли запорізькі
 +
козаки, поступово заглиблюючись у лівобережні степи, просунулися до верхів'їв
 +
рік Самари, Вовчої, де заснували ряд зимівників. За переказами, першим оселився
 +
тут запорожець Гриша, від імені якого поселення й дістало свою назву.
 +
 +
З другої половини ХУПІ ст., після приєднання Криму до Росії, почалося інтен-
 +
сивне заселення цих земель. Десь між 1780 і 1790 роками на території колишнього
 +
козацького зимівника виникла казенна слобода Гришине. Її заснували селяни-пере-
 +
селенці з південних губерній, в основному українці. Згодом було переселено сюди
 +
кілька десятків польських родин. 1799 року в слободі налічувалося 100 дворів з насе-
 +
ленням 250 осіб чоловічої статії. У відповідності з існуючим положенням казенні селя-
 +
нп Гришиного одержували у подвірно-спадкове землекористування ділянки по 30 де-
 +
сятин. На деякий час (від 6 до 16 років) поселенці звільнялися від податків. Державні
 +
селяни вважалися «вільними сільськими обивателями», але фактично перебували
 +
у феодальній залежності від казни. Вони сплачували щорічний оброк по 3-5 крб.
 +
з ревізької душі, а також відбували різні державні грошові і натуральні повинності,
 +
визначені інвентарями казенних маєтків.
 +
 +
Головним заняттям жителів слободи було землеробство і скотарство. Займалися
 +
вони також мисливством, рибальством, виготовленням товарів на ринок, чумацьким
 +
промислом. Через Гришине проходив великий тракт з Натеринослава на Бахмут2.
 +
Місцеве селянське правління очолював старшина (отаман), діловодство вів сло-
 +
бідський писар.. Вироки виносили за рішенням сходу всієї громади.
 +
 +
Процес заселення донецьких степів тривав і на початку ХІХ ст. Тільки за перші
 +
30 років ХІХ ст. кількість казенних поселенців слободи збільшилася в 4 рази. На
 +
грудень 1830 року в Гришиному налічувався 971 житель чоловічої статі, у користу-
 +
ванні яких було 14008,5 десятин придатної землі, 9,5 десятин лісу і 1001 десятина
 +
т. зв. неудобівз. Вільні землі навколо слободи царський уряд роздав багатьом
 +
поміщикам і колоністам. Поблизу Гришиного з'явилися німецькі колонії (Шидлове,
 +
Василівка), маєтки поміщиків Вінсів, Геккерів, Роговських та ін., які оточили тіс-
 +
ним кільцем землі гришинських селян. Середній наділ на одну ревізьку душу в селі
 +
становив 14,4 десятини. При низькій культурі землеробства й дедалі зростаючих по-
 +
датках і поборах зменшувалися прибутки гришинських селян, багато з них розорю-
 +
валися.
 +
 +
Напередодні селянської реформи 1861 року в Гришиному налічувалося 435 дво-
 +
рів і 3016 чол. населення. Багато його жителів, поряд з сільським господарством,
 +
займалися різними промислами й ремеслами: виготовляли серии, коси, лопати, брич-.
 +
ки, колеса, бочки, кам'яні катки, шили одяг, взуття, вичинювали овечі шкури, а з ко-
 +
нопель і льону виробляли полотно. Добра слава йшла про сільських умільців: ко-
 +
валів -Сліпенків, Булавіних, Міщенків, Коваленків, шевців - Головкіних, Хо-
 +
диків, кравців - Ковтунів, Горбунових та ін. Продукти своєї праці місцеві селяни
 +
збували на ринку. З 1860 року в Гришиному щороку проводились три триденні яр-
 +
марки. Жителі навколишніх слобід і сіл приїжджали сюди з полотном, худобою,кіньми, хлібом, різними ремісничими і побутовими виробами', В 1963 році на ці
 +
ярмарки привезено товарів на 25 600 крб., а продано на 16 тис. карбованців.
 +
 +
Після ліквідації кріпосництва у відповідності з указами про поземельний устрій
 +
державних селян колишні казенні селяни дістали право зберегти землі, якими до
 +
цього-користувалися. Але, не маючи коштів на їх викуп, селяни ще понад 20 ро-
 +
ків сплачували оброчну подать, яка виснажувала їхні господарства. Один з царськпх
 +
чиновників після відвідання села писав у 1886 році: «Особливо різко впадає в очі
 +
вражаюча бідність значної частини селян найбільш наділеного землею села Гриши-
 +
ного. Обшарпана постать і жалюгідний, розгублений вигляд тутешнього мужика,
 +
стомлена, похнюплена його худоба і напівзруйновані будівлі справляють гнітюче вра-
 +
ження»2. Офіційна земська статистика за 1887 рік свідчить, що у Гришиному на 998
 +
дворів було всього 745 волів, 590 корів, 243 голови ялового молодняка, 742 коней, 887
 +
свиней, 135 кіз, 3852 вівці, 227 телят, 106 лошатз. Багато дворів не мали ніякої худоби.
 +
 +
Звведенням обов'язкового викупу у січні 1887 року лише 1618 із 6124 селян
 +
одержували наділи. Загальна кількість надільної землі становила 14133 десятини,
 +
а середній наділ на ревізьку душу - до 8,7 десятини4. Перехід на викуп землі при-
 +
скорив розшарування селян. Нращу землю захопили сільські багатії. Біднота, що
 +
розорювалася, змушена була наймитувати у місцевих куркулів та сусідніх поміщи-
 +
ків. Деякі селяни пішли на будівництво Катерининської залізниці та на шахту За-
 +
хідно-Донецького кам'яновугільного товариства «Табурна», яку відкрито поблизу
 +
села 1901 року.
 +
 +
Після реформи 1861 року Гришине стало волосним центром Бахмутського повіту.
 +
За даними загального перепису 1897 року, в селі мешкало 7148 чоловік. На початку
 +
ХХ ст. тут був паровий млин і більше десяти торговельних підприємств з річним обо-
 +
ротом близько 85 тис. крб. Лише у другій половині ХІХ ст. в селі відкрито лікарню
 +
на 10 ліжок. Один лікар і 2 фельдшери обслуговували цілу дільницю - села 4 во-
 +
лостей Бахмутського повіту, розкидані в радіусі на 41 версту”. За даними 1897 року,
 +
до 75 проц. жителів Гришиного були неписьменними. Тільки в 1843 році почала пра-
 +
цювати школа на 50 учнів, яких навчав один учитель. Містилася вона у приміщенні
 +
колишнього винного складу. Незважаючи на зростання населення, навіть через 20 ро-
 +
ків у ній перебувало лише 50 хлопців і 5 дівчаток. У 1886 році на базі цієї школи
 +
відкрили земську школу на 40 учнів, а 1891 року - церковнопарафіяльну одноклас-
 +
ну жіночу школу. В 1903 році з 783 селянських дітей навчалося лише 3906. Школа
 +
роками не ремонтувалася і була схожа, як повідомляв місцевий учитель земству,
 +
«на стару занедбану корчму».
 +
 +
Промислова криза в країні на початку ХХ ст., голод і недорід погіршили стано-
 +
вище робітничого класу і селянства, посилили серед них невдоволення існуючим
 +
ладом. Великий вплив на жителів Гришиного справляла ленінська газета «Искра»,
 +
розповсюджувана тут у 1901-1903 рр. Агітаційну роботу в селі проводила соціал-
 +
демократична організація станції Гришине. На початку липня 1905 року тут поширю-
 +
вались антиурядові листівки, надіслані Натеринославським комітетом РСДРП7.
 +
 +
Жителі с. Гришиного брали активну участь у виступі робітників-залізничників
 +
під час грудневого збройного повстання 1905 року, у мітингах, організованих страй-
 +
ковим комітетом на станціїд. 10 грудня 1905 року селяни напали на економії поміщиків Вінса, Роговського і розподілили між собою захоплений там сільськогосподар-
 +
ський реманент та худобу. Частина селян вступила до гришинської бойової дружини
 +
і в її складі виїхала до Горлівки, де брала участь у бою з царськими військами. Се-
 +
ред 50 учасників грудневого збройного повстання на станції Гришине, засуджених
 +
царським урядом, двоє були жителями с. Гришиного: слюсар С. І. Анікєєв і учень
 +
слюсаря І. А. Пономарьов1.
 +
 +
У роки реакції класове розшаруВання села поглибилося. На 1 січня 1908 ро-
 +
ку з 1227 дворів 247 (20 проц.) Мали всього по 1-5 десятин землі, 656 (54 проц.) -
 +
від 5 до 10 десятин і лише четверта частина-324 двори (24 проц.) мали понад
 +
10 десятин. В селі було 1345 голів великої рогатої, 1135 - дрібної худоби і 2862'к0-
 +
ней2. Але вони також розподілялися нерівномірно. Багато дворів залишалися без
 +
худоби і тягла.
 +
 +
Проведення столипінської аграрної реформи сприяло зміцненню куркульських
 +
господарств, на землях яких створювалися показові поля. Так, на землі, що нале-
 +
жала С. Булавіну, було введено чотирипільну сівозміну і врожайність ярих досягала
 +
100-120 пудів, тоді як урожайність на селянських полях не перевищувала 25-
 +
30 пудів. Сільська біднота не могЛа користуватися і послугами т. зв. Селянського
 +
банку, який до 1911 року не допоміг селянам придбати жодної десятини землі.
 +
 +
На початок 1911 року в селі за указом від 9 листопада 1906 року за 381 господар-
 +
ством (31 проц. всіх дворів) закріпили 4929 десятин землі. До 1915 року землю за-
 +
кріпили в особисту власність уже за 765 господарствами (з 1228), з яких 712 одер-
 +
жали її на відрубах загальною площею 6602 десятини і утворили 48 хуторівз. Багато
 +
селян, не маючи тягла, реманенту і коштів для обробітку своїх мізерних наділів,
 +
не могли прогодувати сім'ю. Вони продавали землю, перетворюючись на сільських
 +
пролетарів, або переселялися у Сибір. До 1 квітня 1910 року 177 родин села Гриши-
 +
ного звернулися до властей Бахмутського повіту з проханням виділити їм у Сибіру
 +
481 наділ землі“.
 +
 +
До 1913 року в Гришиному налічувалося близько 1300 дворів, 11951 житель
 +
(5968 чоловіків і 5983 жінки), а надільної землі було 14 282 десятини оброблюваної
 +
і 463 десятини непридатної. Село Гришине, як писала повітова газета, простягалося
 +
по долині довгим ланцюгом одноманітних, переважно критих соломою українських
 +
хат. 13 червня 1914 року пожежа спустошила частину села. За неповними підрахун-
 +
ками земства, сума збитків, заподіяних селянам, становила 1248 крб. Волосна лі-
 +
карня, що знаходилася у селі, обслуговувала 35 тис. населення. Медперсонал її
 +
складався з 4 чоловік: лікаря, акушерки і двох фельдшерів. Коштів на медика-
 +
менти і предмети догляду за хворими відпускали дуже мало. Так, 1914 року лікарні
 +
асигнували всього 247 крб. 32 коп. Кожний 25-й хворий вмирав, більше половини
 +
з них становили діти. В 1914 році в селі працювали двокласне змішане земське учи-
 +
лище з ремісничим відділенням, 4 однокласні земські школи і 1 церковнопарафіяльна
 +
однокласна жіноча школаа. В 1912 році місцеві вчителі організували т. зв. народні
 +
читання. Того ж року в церковнопарафіяльній школі вперше за всю історію села було
 +
влаштовано новорічну ялинку для дітей.
 +
 +
Коли почалася перша світова імперіалістична війна, з села призвали до армії
 +
близько 50 проц. дорослого чоловічого населення. Для потреб війни власті часто
 +
реквізовували коней і худобу, Площа посівів значно скоротилася. Куркулі жорстоко
 +
експлуатували бідноту, беручи величезні проценти за позику, за безцінь скуповували
 +
селянські землі. У зв' язку з виходом більше як 700 домогосподарів на відруби і хутори населення села на 1915 рік зменшилося до 7-8 тис. чол.
 +
Вони мали 8-9 тис. десятин
 +
Після перемоги Лютневш буржуазно-демократичної ре-
 +
волюцп великии вплив на жителів села справляла діяльність
 +
Ради робітничих депутатів станції Гришине. Роз'яснювальну
 +
роботу серед селян проводили члени селянськ ї секц , ствоц
 +
реної при Гришинській районній Раді з ініціативи більшо-
 +
вицької групи навесні 1917 року. Рада направила у села райо-
 +
ну групи агітаторів для подання допомоги селянству у вибо-
 +
рах місцевих Рад. Вжев травні у селі Гришиному почала
 +
діяти Рада селянських депутатів. До складу входили
 +
М. Батрак, С. О. Басов, Ф. Ф. Толстунов'. В липні 1917 року
 +
Бахмутський повітовий виконком ухвалив за десятину річ-
 +
ної оренди сплачувати не 10-15 крб., як запропо унав
 +
Тимчасовий уряд, а не білъше 4 крб. При цьому гроші за
 +
оренду повинні були витрачатися на допомогу інвалідам вій-
 +
ни, сиротам і на освітні потреби села. В селі Гришиному на
 +
ці гроші організували народний ім - сільський клуб і
 +
школу. З допомогою гришинських залізничників жителі села
 +
вели наполегливу боротьбу проти місцевих куркулів. спілки
 +
землевласників ікуркульсько-есерівської «селянської спіл-
 +
д. Я- Всробйов (У Центріі-КОМННАИР ки», що намагалися перешкодити діяльності Рад і аграрним
 +
ПВРЇИЗВНСЬКОГО загону С. ГРИШИНОГО, перетворенням.
 +
 +
Й. І. Тютюнник (праворуч)--командир , .. .. . . ..
 +
„аршзанською загону с' Криворіжжя' Після перемоги Великот Жовтневш соцпалпстичнш рев0<
 +
с. і. Тютюнник (піворуч)-партиаан Кри- люції більшовики станції Гришине ознайомили жителів села
 +
ворізького загону. 1919 р. з ленінськими декретами про землю і мир. У грудні 1917 року
 +
при підтримці загонів Червоної гвардії раиону, які придуши-
 +
ли куркульсью заколоти2, селяни Гришиного почали розподіл поміщицької і кур>
 +
кульської землі. На початку січня 1918 року в селі створюється ревком. Його актив-
 +
ними організаторами були місцеві селяни: більшовик Д Я. Воробйов, який повер-
 +
нувся з армії, а також М. Анікєєв, М. Завгородній, М. Науменко, І. Ходика. Тоді
 +
ж з селян і колишніх фронтовиків ревком і створений у ці дні комуністичний
 +
осередок на чолі з Д. Я. Воробйовима сформували загін Червоної гвардії, що швидко
 +
виріс до 500 чол. В кінці січня 1918 року було обрано волвиконком, а у лютому
 +
комуністи села доповідали повітовій Раді: «Владу Рад визнано. Економії охоро-
 +
няються червоногвардшцямиМ Під керівництвом більшовицького осередку і волви-
 +
конкому було взято на облік весь поміщицький реманент, худобу, посівне зерно,
 +
 +
провадився розподіл землі.
 +
 +
В квітні 1918 року, коли до Донбасу наближалися австро-німецькі окупантн,
 +
село і станція Гришинестали важливими оборонними пунктами, де війська 1-ї і 2-ї
 +
українських радянських армій стримували натиск ворога. Разом з ними захищали
 +
владу Рад червоногвардійські і робітничі загони Донбасу 5. 21 квітня 1918 року
 +
австро-німецькі війська захопили селоі спільно з українськими буржуазними на-
 +
ціоналістами чинили Жорстокі репрес Трудящі піднялися на боротьбу за віднов-
 +
лення Радянської влади. В підпільну більшовицьку організацію Гришинського райо-
 +
ну, створену в травні 1918 року, входили й більшовики села - Д. Я. Воробйов,
 +
М. Завгородній, В. Д. Юровников та ін. Селяни допомагали продовольством залізнич-
 +
никам станції Гришине і шахтарям району, які застрайкували у липні 1918 року,
 +
а восени того ж року багато з них вступили до повстанських загонів, що діяли в районі під керівництвом Т. В. Кишканя, Д. Я. Воробйова, Й. І. Тютюнника,
 +
П. С. Рокотянського та ін. В листопаді 1918 року збройні загони гришинських робіт-
 +
ииків і селян, роззброївши окупантів і гетьманську варту, відновили владу Рад
 +
и селах районуІ, в т. ч. і в Гришиному.
 +
 +
Але на зміну окупантам і гетьманцям в кінці листопада 1918 року сюди прийшли
 +
петлюрівці, а потім біл0гвардійці. 20 січня 1919 року їх вигнали війська Червоної
 +
Армії2, яким активно допомагали партизани. Зразу ж було створено ревком на чолі
 +
з Д. Я. Воробйовим, а в кінці лютого 1919 року відбулися вибори до волосної Ради
 +
селянських і робітничих депутатівз, головою якої став учасник грудневого збройного
 +
повстання 1905 року на станції Гришине 1. А. Пономарьов.
 +
 +
Партійна організація і Рада проводили роботу щодо здійснення аграрних зако-
 +
нів Радянської влади, організації весняної сівби, виконання продовольчих поставок,
 +
мобілізації населення на боротьбу з бандитизмом, подання допомоги родинам черво-
 +
ноармійців тощо. Гришинський райвиконком конфіскував млини та іншу власність
 +
багатіїв, що втекли з білими, організував роботу волосного народного суду, комбіду,
 +
шкіл, бібліотеки, сільської лікарні, драмгуртків, школи для дорослих. 10 березня
 +
1919 року при волвиконкомі було створено відділ освіти і розпочато ремонт народного
 +
дому (клубу). Робота ця проводилася у прифронтових умовах _ всю весну 1919 року
 +
недалеко від села, в районі Курахівки, Авдіївки, Юзівки тривали жорстокі бої з бі-
 +
логвардійцями за Донбас.
 +
 +
29 травня 1919 року Гришине захопили денікінцід. Від рук денікінських катів
 +
загинули комуністи-підпільники І. А. Пономарьов, М. Н. Кравченко, Ю. П. Фоменкоб.
 +
Багато жителів села пішли у партизанські загони. Боротьбу трудящих проти дені-
 +
кінських банд очолила районна підпільна організація. 30 грудня 1919 року 8-а Чер-
 +
вонопрапорна кзвалерійська дивізія Червоного козацтва визволила село від ворогів.
 +
Віцновив свою діяльність волосний партійний осередок, на обліку якого у березні
 +
1920 року було 14 чоловік“. Активну роботу серед населення проводили комуністи
 +
села -- Бочаров, Савченко, Черняєв, Воробйов. У квітні 1920 року пройшли вибори
 +
до Гришинсысої волосної Ради, головою якої обрали Д. Я. Воробйова. Д01 квітня
 +
створено комсомольський осередок на чолі з молодим комуністом М. М. Мишнєвим.
 +
 +
Жителі села активно підтримували політику Радянської влади. 20 червня 1920 ро-
 +
ку тут відбувся мітинг. Його учасники (понад 1500 чол.) одностайно ухвалили резо-
 +
люцію - всіляко зміцнювати владу Рад. Багато гришинців добровільно пішли на
 +
“фронт, серед них Н. С. Москаленко (нині Маршал Радянського Союзу), М. Глущенко,
 +
Т. М. Цитаненко та ін., щоб допомогти Червоній Армії відбити напад білополяків
 +
і врангелівців7.
 +
 +
З червня 1920 року Гришине стало підрайонним центром Гришинського району,
 +
що об'єднував кілька волостей (з 1921 року село Гришине знову центр волості, а з
 +
1923 року - сільради). 22 серпня 1920 року тут відбувся підрайонний з'їзд КНС (в
 +
селі КНС організовано в червні 1920 року), який зобов'язався забезпечити виконання
 +
продрозверстки 1920 року достроково. КНС взяв на облік увесь урожай, а також допо-
 +
магав у збиранні врожаю вдовам та родинам червоноармійців. На вересень 1920 року
 +
продрозверстку було виконано 3. За рішенням партійної організації в серп-
 +
ні провадився «тиждень допомоги хворому і пораненому червоноармійцю». Жіноча
 +
рада, створена ще в червні, направила своїх делегаток до лазарету доглядати поранених та хворих.Восени 1921 року Гришинський комнезам вжив енергійних заходів щодо<br />
  
 
== Село Красносілля в роки другої світової війни (1939-1945 рр.) ==
 
== Село Красносілля в роки другої світової війни (1939-1945 рр.) ==

Версія за 08:43, 23 жовтня 2016

Історія (від заснування до встановлення радянської влади)

Село в минулому.jpg

Гришине - село, центр сільської Ради. Розташоване на берегах річки Гришинки, що впадає в річку Бик - притоку Самари, за 5 км на північний захід від Красноар- мійська і за 70 км від обласного центру. Населення - 2893 чоловіка.

На території села знайдено сарматський меч і кам'яні скульптури кочівників ІХ-ХІІІ століть.

Осіле населення у цій місцевості з'явилося на початку ХУ] ст., коли запорізькі козаки, поступово заглиблюючись у лівобережні степи, просунулися до верхів'їв рік Самари, Вовчої, де заснували ряд зимівників. За переказами, першим оселився тут запорожець Гриша, від імені якого поселення й дістало свою назву.

З другої половини ХУПІ ст., після приєднання Криму до Росії, почалося інтен- сивне заселення цих земель. Десь між 1780 і 1790 роками на території колишнього козацького зимівника виникла казенна слобода Гришине. Її заснували селяни-пере- селенці з південних губерній, в основному українці. Згодом було переселено сюди кілька десятків польських родин. 1799 року в слободі налічувалося 100 дворів з насе- ленням 250 осіб чоловічої статії. У відповідності з існуючим положенням казенні селя- нп Гришиного одержували у подвірно-спадкове землекористування ділянки по 30 де- сятин. На деякий час (від 6 до 16 років) поселенці звільнялися від податків. Державні селяни вважалися «вільними сільськими обивателями», але фактично перебували у феодальній залежності від казни. Вони сплачували щорічний оброк по 3-5 крб. з ревізької душі, а також відбували різні державні грошові і натуральні повинності, визначені інвентарями казенних маєтків.

Головним заняттям жителів слободи було землеробство і скотарство. Займалися вони також мисливством, рибальством, виготовленням товарів на ринок, чумацьким промислом. Через Гришине проходив великий тракт з Натеринослава на Бахмут2. Місцеве селянське правління очолював старшина (отаман), діловодство вів сло- бідський писар.. Вироки виносили за рішенням сходу всієї громади.

Процес заселення донецьких степів тривав і на початку ХІХ ст. Тільки за перші 30 років ХІХ ст. кількість казенних поселенців слободи збільшилася в 4 рази. На грудень 1830 року в Гришиному налічувався 971 житель чоловічої статі, у користу- ванні яких було 14008,5 десятин придатної землі, 9,5 десятин лісу і 1001 десятина т. зв. неудобівз. Вільні землі навколо слободи царський уряд роздав багатьом поміщикам і колоністам. Поблизу Гришиного з'явилися німецькі колонії (Шидлове, Василівка), маєтки поміщиків Вінсів, Геккерів, Роговських та ін., які оточили тіс- ним кільцем землі гришинських селян. Середній наділ на одну ревізьку душу в селі становив 14,4 десятини. При низькій культурі землеробства й дедалі зростаючих по- датках і поборах зменшувалися прибутки гришинських селян, багато з них розорю- валися.

Напередодні селянської реформи 1861 року в Гришиному налічувалося 435 дво- рів і 3016 чол. населення. Багато його жителів, поряд з сільським господарством, займалися різними промислами й ремеслами: виготовляли серии, коси, лопати, брич-. ки, колеса, бочки, кам'яні катки, шили одяг, взуття, вичинювали овечі шкури, а з ко- нопель і льону виробляли полотно. Добра слава йшла про сільських умільців: ко- валів -Сліпенків, Булавіних, Міщенків, Коваленків, шевців - Головкіних, Хо- диків, кравців - Ковтунів, Горбунових та ін. Продукти своєї праці місцеві селяни збували на ринку. З 1860 року в Гришиному щороку проводились три триденні яр- марки. Жителі навколишніх слобід і сіл приїжджали сюди з полотном, худобою,кіньми, хлібом, різними ремісничими і побутовими виробами', В 1963 році на ці ярмарки привезено товарів на 25 600 крб., а продано на 16 тис. карбованців.

Після ліквідації кріпосництва у відповідності з указами про поземельний устрій державних селян колишні казенні селяни дістали право зберегти землі, якими до цього-користувалися. Але, не маючи коштів на їх викуп, селяни ще понад 20 ро- ків сплачували оброчну подать, яка виснажувала їхні господарства. Один з царськпх чиновників після відвідання села писав у 1886 році: «Особливо різко впадає в очі вражаюча бідність значної частини селян найбільш наділеного землею села Гриши- ного. Обшарпана постать і жалюгідний, розгублений вигляд тутешнього мужика, стомлена, похнюплена його худоба і напівзруйновані будівлі справляють гнітюче вра- ження»2. Офіційна земська статистика за 1887 рік свідчить, що у Гришиному на 998 дворів було всього 745 волів, 590 корів, 243 голови ялового молодняка, 742 коней, 887 свиней, 135 кіз, 3852 вівці, 227 телят, 106 лошатз. Багато дворів не мали ніякої худоби.

Звведенням обов'язкового викупу у січні 1887 року лише 1618 із 6124 селян одержували наділи. Загальна кількість надільної землі становила 14133 десятини, а середній наділ на ревізьку душу - до 8,7 десятини4. Перехід на викуп землі при- скорив розшарування селян. Нращу землю захопили сільські багатії. Біднота, що розорювалася, змушена була наймитувати у місцевих куркулів та сусідніх поміщи- ків. Деякі селяни пішли на будівництво Катерининської залізниці та на шахту За- хідно-Донецького кам'яновугільного товариства «Табурна», яку відкрито поблизу села 1901 року.

Після реформи 1861 року Гришине стало волосним центром Бахмутського повіту. За даними загального перепису 1897 року, в селі мешкало 7148 чоловік. На початку ХХ ст. тут був паровий млин і більше десяти торговельних підприємств з річним обо- ротом близько 85 тис. крб. Лише у другій половині ХІХ ст. в селі відкрито лікарню на 10 ліжок. Один лікар і 2 фельдшери обслуговували цілу дільницю - села 4 во- лостей Бахмутського повіту, розкидані в радіусі на 41 версту”. За даними 1897 року, до 75 проц. жителів Гришиного були неписьменними. Тільки в 1843 році почала пра- цювати школа на 50 учнів, яких навчав один учитель. Містилася вона у приміщенні колишнього винного складу. Незважаючи на зростання населення, навіть через 20 ро- ків у ній перебувало лише 50 хлопців і 5 дівчаток. У 1886 році на базі цієї школи відкрили земську школу на 40 учнів, а 1891 року - церковнопарафіяльну одноклас- ну жіночу школу. В 1903 році з 783 селянських дітей навчалося лише 3906. Школа роками не ремонтувалася і була схожа, як повідомляв місцевий учитель земству, «на стару занедбану корчму».

Промислова криза в країні на початку ХХ ст., голод і недорід погіршили стано- вище робітничого класу і селянства, посилили серед них невдоволення існуючим ладом. Великий вплив на жителів Гришиного справляла ленінська газета «Искра», розповсюджувана тут у 1901-1903 рр. Агітаційну роботу в селі проводила соціал- демократична організація станції Гришине. На початку липня 1905 року тут поширю- вались антиурядові листівки, надіслані Натеринославським комітетом РСДРП7.

Жителі с. Гришиного брали активну участь у виступі робітників-залізничників під час грудневого збройного повстання 1905 року, у мітингах, організованих страй- ковим комітетом на станціїд. 10 грудня 1905 року селяни напали на економії поміщиків Вінса, Роговського і розподілили між собою захоплений там сільськогосподар- ський реманент та худобу. Частина селян вступила до гришинської бойової дружини і в її складі виїхала до Горлівки, де брала участь у бою з царськими військами. Се- ред 50 учасників грудневого збройного повстання на станції Гришине, засуджених царським урядом, двоє були жителями с. Гришиного: слюсар С. І. Анікєєв і учень слюсаря І. А. Пономарьов1.

У роки реакції класове розшаруВання села поглибилося. На 1 січня 1908 ро- ку з 1227 дворів 247 (20 проц.) Мали всього по 1-5 десятин землі, 656 (54 проц.) - від 5 до 10 десятин і лише четверта частина-324 двори (24 проц.) мали понад 10 десятин. В селі було 1345 голів великої рогатої, 1135 - дрібної худоби і 2862'к0- ней2. Але вони також розподілялися нерівномірно. Багато дворів залишалися без худоби і тягла.

Проведення столипінської аграрної реформи сприяло зміцненню куркульських господарств, на землях яких створювалися показові поля. Так, на землі, що нале- жала С. Булавіну, було введено чотирипільну сівозміну і врожайність ярих досягала 100-120 пудів, тоді як урожайність на селянських полях не перевищувала 25- 30 пудів. Сільська біднота не могЛа користуватися і послугами т. зв. Селянського банку, який до 1911 року не допоміг селянам придбати жодної десятини землі.

На початок 1911 року в селі за указом від 9 листопада 1906 року за 381 господар- ством (31 проц. всіх дворів) закріпили 4929 десятин землі. До 1915 року землю за- кріпили в особисту власність уже за 765 господарствами (з 1228), з яких 712 одер- жали її на відрубах загальною площею 6602 десятини і утворили 48 хуторівз. Багато селян, не маючи тягла, реманенту і коштів для обробітку своїх мізерних наділів, не могли прогодувати сім'ю. Вони продавали землю, перетворюючись на сільських пролетарів, або переселялися у Сибір. До 1 квітня 1910 року 177 родин села Гриши- ного звернулися до властей Бахмутського повіту з проханням виділити їм у Сибіру 481 наділ землі“.

До 1913 року в Гришиному налічувалося близько 1300 дворів, 11951 житель (5968 чоловіків і 5983 жінки), а надільної землі було 14 282 десятини оброблюваної і 463 десятини непридатної. Село Гришине, як писала повітова газета, простягалося по долині довгим ланцюгом одноманітних, переважно критих соломою українських хат. 13 червня 1914 року пожежа спустошила частину села. За неповними підрахун- ками земства, сума збитків, заподіяних селянам, становила 1248 крб. Волосна лі- карня, що знаходилася у селі, обслуговувала 35 тис. населення. Медперсонал її складався з 4 чоловік: лікаря, акушерки і двох фельдшерів. Коштів на медика- менти і предмети догляду за хворими відпускали дуже мало. Так, 1914 року лікарні асигнували всього 247 крб. 32 коп. Кожний 25-й хворий вмирав, більше половини з них становили діти. В 1914 році в селі працювали двокласне змішане земське учи- лище з ремісничим відділенням, 4 однокласні земські школи і 1 церковнопарафіяльна однокласна жіноча школаа. В 1912 році місцеві вчителі організували т. зв. народні читання. Того ж року в церковнопарафіяльній школі вперше за всю історію села було влаштовано новорічну ялинку для дітей.

Коли почалася перша світова імперіалістична війна, з села призвали до армії близько 50 проц. дорослого чоловічого населення. Для потреб війни власті часто реквізовували коней і худобу, Площа посівів значно скоротилася. Куркулі жорстоко експлуатували бідноту, беручи величезні проценти за позику, за безцінь скуповували селянські землі. У зв' язку з виходом більше як 700 домогосподарів на відруби і хутори населення села на 1915 рік зменшилося до 7-8 тис. чол. Вони мали 8-9 тис. десятин Після перемоги Лютневш буржуазно-демократичної ре- волюцп великии вплив на жителів села справляла діяльність Ради робітничих депутатів станції Гришине. Роз'яснювальну роботу серед селян проводили члени селянськ ї секц , ствоц реної при Гришинській районній Раді з ініціативи більшо- вицької групи навесні 1917 року. Рада направила у села райо- ну групи агітаторів для подання допомоги селянству у вибо- рах місцевих Рад. Вжев травні у селі Гришиному почала діяти Рада селянських депутатів. До складу входили М. Батрак, С. О. Басов, Ф. Ф. Толстунов'. В липні 1917 року Бахмутський повітовий виконком ухвалив за десятину річ- ної оренди сплачувати не 10-15 крб., як запропо унав Тимчасовий уряд, а не білъше 4 крб. При цьому гроші за оренду повинні були витрачатися на допомогу інвалідам вій- ни, сиротам і на освітні потреби села. В селі Гришиному на ці гроші організували народний ім - сільський клуб і школу. З допомогою гришинських залізничників жителі села вели наполегливу боротьбу проти місцевих куркулів. спілки землевласників ікуркульсько-есерівської «селянської спіл- д. Я- Всробйов (У Центріі-КОМННАИР ки», що намагалися перешкодити діяльності Рад і аграрним ПВРЇИЗВНСЬКОГО загону С. ГРИШИНОГО, перетворенням.

Й. І. Тютюнник (праворуч)--командир , .. .. . . .. „аршзанською загону с' Криворіжжя' Після перемоги Великот Жовтневш соцпалпстичнш рев0< с. і. Тютюнник (піворуч)-партиаан Кри- люції більшовики станції Гришине ознайомили жителів села ворізького загону. 1919 р. з ленінськими декретами про землю і мир. У грудні 1917 року при підтримці загонів Червоної гвардії раиону, які придуши- ли куркульсью заколоти2, селяни Гришиного почали розподіл поміщицької і кур> кульської землі. На початку січня 1918 року в селі створюється ревком. Його актив- ними організаторами були місцеві селяни: більшовик Д Я. Воробйов, який повер- нувся з армії, а також М. Анікєєв, М. Завгородній, М. Науменко, І. Ходика. Тоді ж з селян і колишніх фронтовиків ревком і створений у ці дні комуністичний осередок на чолі з Д. Я. Воробйовима сформували загін Червоної гвардії, що швидко виріс до 500 чол. В кінці січня 1918 року було обрано волвиконком, а у лютому комуністи села доповідали повітовій Раді: «Владу Рад визнано. Економії охоро- няються червоногвардшцямиМ Під керівництвом більшовицького осередку і волви- конкому було взято на облік весь поміщицький реманент, худобу, посівне зерно,

провадився розподіл землі.

В квітні 1918 року, коли до Донбасу наближалися австро-німецькі окупантн, село і станція Гришинестали важливими оборонними пунктами, де війська 1-ї і 2-ї українських радянських армій стримували натиск ворога. Разом з ними захищали владу Рад червоногвардійські і робітничі загони Донбасу 5. 21 квітня 1918 року австро-німецькі війська захопили селоі спільно з українськими буржуазними на- ціоналістами чинили Жорстокі репрес Трудящі піднялися на боротьбу за віднов- лення Радянської влади. В підпільну більшовицьку організацію Гришинського райо- ну, створену в травні 1918 року, входили й більшовики села - Д. Я. Воробйов, М. Завгородній, В. Д. Юровников та ін. Селяни допомагали продовольством залізнич- никам станції Гришине і шахтарям району, які застрайкували у липні 1918 року, а восени того ж року багато з них вступили до повстанських загонів, що діяли в районі під керівництвом Т. В. Кишканя, Д. Я. Воробйова, Й. І. Тютюнника, П. С. Рокотянського та ін. В листопаді 1918 року збройні загони гришинських робіт- ииків і селян, роззброївши окупантів і гетьманську варту, відновили владу Рад и селах районуІ, в т. ч. і в Гришиному.

Але на зміну окупантам і гетьманцям в кінці листопада 1918 року сюди прийшли петлюрівці, а потім біл0гвардійці. 20 січня 1919 року їх вигнали війська Червоної Армії2, яким активно допомагали партизани. Зразу ж було створено ревком на чолі з Д. Я. Воробйовим, а в кінці лютого 1919 року відбулися вибори до волосної Ради селянських і робітничих депутатівз, головою якої став учасник грудневого збройного повстання 1905 року на станції Гришине 1. А. Пономарьов.

Партійна організація і Рада проводили роботу щодо здійснення аграрних зако- нів Радянської влади, організації весняної сівби, виконання продовольчих поставок, мобілізації населення на боротьбу з бандитизмом, подання допомоги родинам черво- ноармійців тощо. Гришинський райвиконком конфіскував млини та іншу власність багатіїв, що втекли з білими, організував роботу волосного народного суду, комбіду, шкіл, бібліотеки, сільської лікарні, драмгуртків, школи для дорослих. 10 березня 1919 року при волвиконкомі було створено відділ освіти і розпочато ремонт народного дому (клубу). Робота ця проводилася у прифронтових умовах _ всю весну 1919 року недалеко від села, в районі Курахівки, Авдіївки, Юзівки тривали жорстокі бої з бі- логвардійцями за Донбас.

29 травня 1919 року Гришине захопили денікінцід. Від рук денікінських катів загинули комуністи-підпільники І. А. Пономарьов, М. Н. Кравченко, Ю. П. Фоменкоб. Багато жителів села пішли у партизанські загони. Боротьбу трудящих проти дені- кінських банд очолила районна підпільна організація. 30 грудня 1919 року 8-а Чер- вонопрапорна кзвалерійська дивізія Червоного козацтва визволила село від ворогів. Віцновив свою діяльність волосний партійний осередок, на обліку якого у березні 1920 року було 14 чоловік“. Активну роботу серед населення проводили комуністи села -- Бочаров, Савченко, Черняєв, Воробйов. У квітні 1920 року пройшли вибори до Гришинсысої волосної Ради, головою якої обрали Д. Я. Воробйова. Д01 квітня створено комсомольський осередок на чолі з молодим комуністом М. М. Мишнєвим.

Жителі села активно підтримували політику Радянської влади. 20 червня 1920 ро- ку тут відбувся мітинг. Його учасники (понад 1500 чол.) одностайно ухвалили резо- люцію - всіляко зміцнювати владу Рад. Багато гришинців добровільно пішли на “фронт, серед них Н. С. Москаленко (нині Маршал Радянського Союзу), М. Глущенко, Т. М. Цитаненко та ін., щоб допомогти Червоній Армії відбити напад білополяків і врангелівців7.

З червня 1920 року Гришине стало підрайонним центром Гришинського району, що об'єднував кілька волостей (з 1921 року село Гришине знову центр волості, а з 1923 року - сільради). 22 серпня 1920 року тут відбувся підрайонний з'їзд КНС (в селі КНС організовано в червні 1920 року), який зобов'язався забезпечити виконання продрозверстки 1920 року достроково. КНС взяв на облік увесь урожай, а також допо- магав у збиранні врожаю вдовам та родинам червоноармійців. На вересень 1920 року продрозверстку було виконано 3. За рішенням партійної організації в серп- ні провадився «тиждень допомоги хворому і пораненому червоноармійцю». Жіноча рада, створена ще в червні, направила своїх делегаток до лазарету доглядати поранених та хворих.Восени 1921 року Гришинський комнезам вжив енергійних заходів щодо

Село Красносілля в роки другої світової війни (1939-1945 рр.)

Красносілля у роботах науковців і краєзнавців згадується лише у контексті історії партизанського руху та діяльності підпільних організацій в умовах окупації 5 серпня 1941 року до Красносілля вступили німецькі військові частини. Ось як це згадує мешканець м.Кривий Ріг, а тодішній житель села Михайло Шуліка, якому на той час виповнилося 15 років: „Того дня ми ще з кількома хлопчаками пасли корів за селом. Німецька колона з двох бронемашин і півтора десятка мотоциклістів рухалася на село збоку залізничної станції Цибулево. Раптово колону атакували три наші літаки, але атака була невдалою, бо відразу ж один літак підбили і він почав падати, а інші полетіли далі. Пілоту майже вдалося вирівняти машину і він спробував її посадити, але від удару об землю літак розбився. Пілот загинув, а кулеметник залишився живим і, ховаючись, побіг до лісу. Перша німецька колона розповзлася по селу, а згодом увесь шлях заповнився німецькими військами. Почалася окупація”. На постій у кожну хату було розквартировано 2 – 3 німецьких солдатів. Вступивши до Красносілля, окупанти зайняли для своїх потреб сільські школи, будинок сільради, клуб, бібліотеку та лікарню На згаданих будівлях замайоріли нацистські прапори, а на містечку – центральній частині села, встановили великий портрет Адольфа Гітлера. За спогадами односельчан перші місяці окупації були надзвичайно тяжкими. Перші дні солдати вели себе доволі спокійно, щоб завоювати прихильність жителів. 12 жителів села (активісти-комуністи), які були залишені в селі для проведення відповідної роботи за доносом одного з поліцаїв вночі 4 жовтня 1941 року були заарештовані з метою розкриття зв’язку з партизанами. Цієї ж ночі був арештований двома поліцаями Андреєв В.М. Вранці 5 жовтня 1941 року навідалися дружина Оксана Карпівна і дочка Тамара для передачі продуктів. На очах присутніх всіх родичів арештованих жандарми виводили по дві особи в машину і відвозили за село на розстріл. Із спогадів Тамари Василівни: батько передачі не взяв, коли виводили з приміщення в машину, а тільки показав пальцем на чоло, пояснюючи цим, що везуть на розстріл. Разом із ним розстріляли комуністів О. Бевза, Н. Прохода, Г. Назаренка, М. Кононенка та багатьох активістів. Отже, протримавши всього одну ніч під вартою жандарми разом з поліцаями розстріляли їх в садку місцевого колгоспу. Трупи людей були скинуті до силосної ями. Це був перший терористичний акт стосовно мешканців села. Після закінчення війни вони були перепоховані у братській могилі разом із воїнами, які загинули при звільненні села.

На початку нового року нова влада шляхом агітації стала запрошувати молодь на роботу до Німеччини на добровільних засадах. У сільському клубі було прокручено кілька агітаційних художніх роликів про те, як добре почувають себе на роботі у Німеччині ті, що вже виявили бажання працювати на користь рейху. Але навіть при тому, що у ролику демонструвався рівень життя набагато вищий ніж у селі, бажаючих їхати на роботу не виявилося. Тоді у цетрі села з'явилася відозва районного гебітскомісара приблизно такого змісту: „Українці! Народжені 1927 року цим зверненням закликаються до виконання трудового обов'язку. Вся молодь зазначеного року народження мусить з'явитися на біржу праці у встановлені в оповіщеннях дні. Відозва одноразова. Хто її не виконає – каторжна тюрма, а в особливих випадках – покарання смертю”. Спочатку молодих людей провадили на біржу праці до Єлизаветградки, а потім відправляли до Кам'янки, а далі – до Німеччини або Австрії. Після такого розгортання подій багато чоловіків і юнаків подалося до лісу в Гутницьку, де почав збиратися невеликий партизанський загін, який у 1943 році нараховував близько 200 осіб. Це були переважно жителі навколишніх сіл – Красносілля, Гутницької, Цвітного. Варто зазначити, що, починаючи з середини 1942 року, німецького гарнізону у с.Гутницька не було. Німецькі солдати лише зрідка відвідували цей населений пункт. У період їхньої відсутності село контролювали партизани. Згодом вони влилися до партизанського загону імені К.Ворошилова, яким командував І.Д.Діброва. У квітні 1943 р. у с. Красносілля партизани схопили кількох поліцаїв і розстріляли за селом. Після цього німецький гарнізон спільно з жандармерією с. Красносілля вчинив каральну акцію у ході якої було захоплено і розстріляно чотирьох партизанів – Григорія Гошка, Федора Калініченко, Василя Семеяна та Василя Шутя. Крім того, впродовж 1943 – на початку 1944 р. німці стратили ще 6 осіб, яких підозрювали у співробітництві з учасниками руху опору. У серпні 1943 р. були розстріляні Параска Сокіл, Віра Дібрівна, її донька Галина та Дмитро Білий, а на початку січня 1944 р. у Кіровограді був закатований розвідник партизанського загону Дикий Василь Олександрович, якого німці схопили у селі Красносіллі. У відповідь на дії окупантів партизани продовжували здійснювати напади на невеликі групи німців. Відомо, що 8 листопада 1943 р. бійці із загону І. Діброви напали на німецький гарнізон у селі, у ході бою загинуло 20 німецьких солдатів. В середині січня 1944 року війська 1-го і 2-го українських фронтів розпочали підготовку для Корсунь-Шевченківської наступальної операції. У район Красносілля з-під Кіровограда була перекинута 5-а гвардійська танкова армія під командуванням генерала-полковника танкових військ П. О. Ротмістрова. У цей же час на околиці села було облаштовано польовий аеродром на який 29 січня 1944 року прибула окрема ескадрілія 240-го винищувального авіаполка під командуванням старшого лейтенанта Івана Микитовича Кожедуба, Вже на той час відомого радянського аса, який на рахунку уже мав 20 збитих літаків у 146 бойових вильотах. Відомо, що перше звання Героя Радянського Союзу він отримав 4 лютого 1944 року у боях за Корсунь-Шевченківський, на п’ятий день перебування ескадрилії на аеродромі в Красносіллі. Перебуваючи в селі. І. М. Кожедуб проживав на квартирі С. Найденка. За спогадами останнього на уславленого пілота приходило подивитися багато односельців, деякі навіть відвідували його по кілька разів. Після вдалої Корсунь-Шевченківської операції радянські війська рушили далі на захід, звільняючи територію нашої держави. Після звільнення села значна частина сільських чоловіків пішла на фронт, а жінки й підлітки розпочали піднімати село з руїн. 508 жителів села воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 217 з них нагороджені орденами й медалями. На фронтах загинуло 354 мешканці, з них 122 в боях (11 з них у період радянсько-фінської війни), 87 чоловік загинуло необстріляними новобранцями під Красносіллям, 145 односельчан зникли безвісті. Високо оцінені бойові заслуги уродженця села льотчика-штурмовика С. О. Німенка. Під час війни з білофіннами він був нагороджений орденом Червоної Зірки. У 1944 році С. О. Німенко удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Односелець Дмитро Євдокимович Крижанівський старший сержант, командир відділення 284-ої розвідроти, що входила 5-у ударну армію 3-го Українського фронту у липні 1944 р. своїм тілом у бою закрив німецький дзот під час виконання розвідувального завдання неподалік с. Шерасні (Молдова). На вшанування пам’яті загиблих у селі встановлено меморіальний пам’ятник односельчанам, які загинули в роки війни та облаштовано братську могилу воїнів-визволителів і партизан.

Освіта в селі впродовж XIX-XX століття

В 1896-1897 н.р. в Красносільській церковно-приходській школі навчалося 57 учнів. Хлопців – 48, дівчат – 9. Головний корпус Красносільської школи був збудований в 1910 році. В правому крилі розміщено 4 класні кімнати і кабінети; в лівому двокімнатна квартира завідуючого та три однокімнатні квартири для вчителів, загальна кухня. В селі було ще дві початкові школи: одна називалась Морозовою, бо ще до революції завідуючим нею був Мороз Клим Данилович, вчителями Мороз Ольга Трифонівна та Тітова Єлизавета Якимівна. Друга початкова школа знаходилася в приміщенні сучасної церкви. Завідував нею Микиташев Юхим Євстинійович, вчителем був Гавриш О.М.. Школа мала за селом 1 га Землі, де вирощували жито. Зерно мололи у вітряному млині, а борошно використовували для власних потребах. У 1939 році в школі працював струнний музичний гуртожиток (скрипка, гітара, мандоліни, балалайки), яким керував учень Гаркавий Микола( грав на скрипці). Пізніше керував гуртком учитель Сандлер А.Д. З 1939 році до випускного вечора (21 червня)1941 р. директором школи працював Самохін Сергій Романович. Ось спогади випускниці 1941 року Верко Зої Іванівни. Випускний вечір в ніч з 21 на 22 червня запам’ятався на все життя. Ми 17-річні юнаки та дівчата за святковим столом разом з вчителями-наставниками зібралися, щоб відмітити закінчення школи, ділилися мріями про майбутнє самостійне життя, про подальше можливе продовження навчання в середньо-спеціальних і вищих навчальних закладах, танцювали, зустрічали Сонце. Вранці прийшла додому і з повідомлень по радіо дізналася, що почалась війна. Все було перекреслено. Все залишилось тільки мріями. Працювала в громадському дворі. В 1943 році втекла з м. Кам′янка , де перебувала під вартою для вивезення в Німеччину. Коли с. Красносілля було звільнено від німецьких окупантів (5 грудня 1943р.) Едградківським райкомом комсомолу призначена старшою піонервожатою в Цвітянську школу, пізніше вчителям молодших класів в Красносільську школу, а після закінчення вищого учбового закладу вчителем російської мови і літератури. Зоя Іванівна вчитель від Бога. Нагороджена значком «Відмінник народної освіти України», медалями до 100- річчя з дня народження В.І. Леніна «Ветеран праці», Грамотами МО України обласного та районного відділу освіти. Під час окупації (1941-1943рр.) школа не працювала, за виключенням початкових класів В 1968 році розпочалося будівництво так званої «білої» (білою школу назвали мабуть тому, що була ззовні побілена вапною). школи. Коли почала працювати семирічка, інші класні кімнати були розміщені в двох будинках по центральній вулиці. В них було по три класні кімнати, вчительська, квартира для вчителя.

В 1974 році розпочалось будівництво нової школи і закінчилось в 1978 році. В 1978 році новобудова прийняла своїх господарів.
Сучасний вигляд школи.jpg

Протягом 2-3-ох років було закінчено художнє оформлення школи, класи-кабінети були укомплектовані сучасними меблями, технічними засобами навчання. Силами батьків, вчителів та учнів шкільне подвір’я було озеленено кущами, деревами. Посаджено сад в кількості більше 100 дерев.

Визначні постаті села

Село Красносілля незважаючи на свої невеликі розміри має значну кількість визначних людей. Серед таких є:

Зіноватний Василь Ісакович(27.11.1938, с. Красносілля) ­ заслужений артист України. Закінчив режисерське відділення студії Кіровоградського обласного музично-драматичного театру ім. М.Л. Кропивницького (1958), Дніпропетровське театральне училище (1963). Працював у Дніпропетровському обласному українському музично-драматичному театрі імені Т.Г. Шевченка (1965-1991).Пішов із життя у 2010 році.
Зіноватний Василь

Ульянич Валерія Борисівна( 02.04.1987, смт. Нова Прага Олесандрівського району) – поетеса, педогог. Закінчила Кіровоградський державний педагогічний університет імені В. Винниченка за спеціальністю вчитель української мови та літератури. Вірші почала писати ще в школі. Вірші друкувались у журналі «Степ», «Кіровоградська правда», «Україна-Центр», «Вперед». Член Кіровоградського обласного літературного об'єднання “Степ”, Конгресу літераторів України.

Сироїжко Василь Миколайович - голова первинної ветеранської організації ветеранів України села Красносілля. Вчитель математики та фізики.


Рідне місто або село на карті України Google (вставити фотокопію карти)

Нааа.png


Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата Історична подія
ХVІІІ ст. Заснування козацького поселення на території сучасного села
1740 – 1795 На території села існувала російсько-польська митниця
1761 Побудова церкви на честь Святого Симеона Богоприємця
1910 Створення головного корпусу Красносільської школи
1918 Створення партизанського загону під час австро-німецької окупації
1918 Встановлення радянської влади
1920 Створення першої місцевої комсомолької організації
1922-1927 Період діяльності сільсько-господарської комуни ім.. Леніна
1939 Період існування струнного музичного гуртка
5 серпня 1941 Початок окупації Красносілля під час 2 світової війни
5 грудня 1943 Звільнення Красносілля
Photo 5.jpg

Ресурси:

  • Посилання на презентацію у [https://

];

  • Посилання на власний фотоальбом у [https://

];

  • Посилання на власний блог у [http://

];

  • Посилання на добірку відеоматеріалів;
  • Посилання на опитування або анкету у Google Форми;
  • Посилання на спільний груповий постер.



Сторінка проекту Моє рідне місто або село

[http:/ ]