|
|
| Рядок 9: |
Рядок 9: |
| | | | |
| | == Матеріали проекту == | | == Матеріали проекту == |
| − | Ант́ичність (від лат. antiquus, також Класична епоха) — період історії від 800 року до н. е. до 600 року н. е. у регіоні Середземного моря.
| + | |
| − | Слово «античний» походить від латинського слова «давній».
| + | |
| − | Античним світом вчені називають групу рабовласницьких держав (тобто таких, значну частину продуктивних сил яких складали раби). Це — перш за все міста-держави, що були створені грецькими племенами, а ще Рим, союз рабовласницьких держав Італії — країни, що склалися у 1 тисячолітті до нашої ери на узбережжі Середземного моря.
| + | |
| − | Загальна періодизація:
| + | |
| − | Рання античність (8 століття до нащої ери-5 століття нашої ери).) — Зародження Грецької держави;
| + | |
| − | Класична античність (I ст. до н. е. — II ст. н. е) — Час єдності греко-римської цивілізації;
| + | |
| − | Пізня Античність (III–VI ст. н. е.) — Розпад Римської імперії. Розпад Західної Римської Імперії ознаменував собою початок нової епохи — середньовіччя.
| + | |
| − | ТЕАТР греків - найдавніший на території Європи. Грецький театр досяг свого розквіту в V ст. до н. е..
| + | |
| − | Спадщина, залишена нам античністю в галузі мистецтва, величезна. Антична архітектура, скульптура, література і театр були предметом вивчення та наслідування в усі наступні століття. Коли, наприклад, в епоху Відродження стали створюватися перші літературні комедії і трагедії, зразками для них послужили п'єси античних авторів. Пізніше неодноразово зверталися до багатого театральному спадщини, залишеного античністю, видатні західноєвропейські драматурги (Шекспір, Корнель, Расін, Шиллер, Гете та ін.) Багато драматурги XX ст. також не раз використовували античні сюжети та образи (Гауптман, 0'Ніл, Сартр, Ануй та ін.)
| + | |
| − | У XIX і XX ст. на європейських сцепах постійно йшли (і йдуть) античні драми. У Франції в 1881 р. на орхестрі стародавнього театру в місті Оранжі була поставлена трагедія Софокла «Цар Едіп» зі знаменитим трагічним актором Ж. Муне-Сюллі у головній ролі; згодом цей спектакль був перенесений на сцену «Комеді Франсез». Неодноразово звертався до античної драматургії видатний німецький режисер М. Рейнхардт: у 1910 р. в Берліні він ставить «Царя Едіпа» Софокла, а дещо пізніше - трагедію Есхіла «Орестея». Цілий ряд чудових спектаклів за п'єсами античних драматургів був створений сучасними грецькими режисерами Д. Рондірісом і К. Куном.
| + | |
| − | З обрядових ігор і пісень на честь Діоніса виросли три жанри давньогрецької драми: трагедія, комедія і сатирова драма (сатирова драма названа так по хору, що складався із сатирів). Трагедія відбивала пристрасну бік діонісійського культу, комедія - карнавально-сатиричну.
| + | |
| − | Трагедія, за свідченням Аристотеля, веде свій початок від заспіву дифірамба, комедія-від заспівувачів фалічних пісень (у фалічних піснях восхвалялись плодоносні сили природи). До діалогу, який вели ці заспівувача з хором, домішувалися елементи акторської гри, і міф як би оживав перед учасниками свята.
| + | |
| − | Проливають світло на походження грецької драми і самі слова трагедія і комедія. Слово трагедія походить від двох грецьких слів: трагос - «козел» і оде - «пісня», тобто «пісня козлів». Ця назва знову веде нас до сатирів - супутників Діоніса, козлоногим істотам, що славили подвиги і страждання бога. Слово комедія походить від слів кдмос і оді. «Комос» - це хід підхмеленої натовпу ряджених, що обсипали один одного жартами і глузуваннями, під час сільських свят на честь Діоніса. Отже, слово комедія позначає «пісня комоса».
| + | |
| − | Грецька трагедія, як правило, брала сюжети з міфології, котра добре була відома кожному греку. Інтерес глядачів зосереджувався не на фабулі, а на трактуванні міфу автором, на тій суспільній і моральної проблематики, яка розгорталася навколо усім відомих епізодів міфу. Використовуючи міфологічну оболочку, драматург зображував у трагедії сучасне йому суспільно-політичне життя, висловлював свої етичні, філософські, релігійні погляди. Тому роль трагічних уявлень в суспільно-політичному і етичного виховання громадян була величезна.
| + | |
| − | Вже в другій половині VI ст. до н. е.. трагедія досягла значного розвитку. Антична традиція передає, що першим афінським трагічним поетом був Феспід (VI ст. До н. Е..). Перша постановка його трагедії (назва її невідома) відбулася навесні 534 р. до н. е.. на святі Великих Діонісій. Цей рік прийнято вважати роком народження світового театру.
| + | |
| − | Феспиду приписується удосконалення масок і театральних костюмів. Але головним нововведенням Феспіда було виділення з хору одного виконавця, актора. Цей актор, або, як його називали в Греції, гіпокріт («відповідач»), міг обертатися до хору з питаннями, відповідати на питання хору, зображувати по ходу дії різноманітних персонажів, покидати сценічну площадку і повертатися на неї.
| + | |
| − | Таким чином, рання грецька трагедія була своєрідним діалогом між актором і хором і за формою нагадувала скоріше кантату. При цьому, хоча кількісно партія актора в початковій драмі була невелика і головну роль грав хор, саме актор із самої своєї появи став носієм діючого, енергійного початку.
| + | |
| − | У комедії набагато ширше, ніж у трагедії, до міфологічних мотивів домішувалися життєві, що поступово стали переважати і навіть єдиними, хоча в цілому комедія як і раніше, вважалася присвяченою Діонісу. Так, під час комоса стали розігруватися невеликі сценки побутового і пародійно-сатиричного змісту. Ці імпровізовані сценки являли собою елементарну форму народного балаганного театру і називалися мімами (грецьке слово мімос позначає «наслідування», «відтворення», виконавці цих сценок також називалися мімами). Героями мімовбилі традиційні маски народного театру: горе-воїн, базарний злодюжка, вчений-шарлатан, простак, дурачащий всіх, і т. д. Пісні комоса і міми - це головні початки древньої аттичної комедії.
| + | |
| − | Виникла з аттичного комоса V ст. до н. е.. була політичною за своїм змістом. Вона постійно піднімала питання політичного ладу, зовнішньої політики Афінської держави, питання виховання молоді, літературної боротьби й ін
| + | |
| − | Злободенність древньої аттичної комедії посилювалася тим, що в ній припускалася повна свобода в карикатурному зображенні окремих громадян, виведених до того ж під своїми справжніми іменами (поети Есхіл, Софокл, Евріпід, Агафон, керманич афінської демократії Клеон, філософ Сократ і інші - у Арістофана) . При цьому древня аттична комедія створює образ не індивідуальний, а узагальнений, близький до маски народного комедійного театру. Наприклад, Сократ у "Хмарах» Арістофана наділений не рисами реальної особи, але усіма властивостями вченого-шарлатана, однієї з улюблених масок народних карнавалів. Така комедія могла існувати тільки в умовах афінської рабовласницької демократії.
| + | |
| | | | |
| | ===Інтернет ресурси проекту=== | | ===Інтернет ресурси проекту=== |
Список посилань на ресурси проекту (якщо посилань багато, то зробіть на новій сторінці).
Посилання на створену колекцію закладок
