Відмінності між версіями «Джерело : Поліщук В.М. Психологія педагогічного повсякдення:»

Поточна версія на 20:54, 23 травня 2016

Чому самоствердження підлітка часто сприймається неадекватно?

Можна ще й так запитати: “Чому за негативізм як адекватну реакцію на ставлення дорослих ми схильні віднести підлітків до розряду “важких”? Можливо, тому,

що визначення власної життєвої позиції та її відстоювання вже не відповідає традиційним уявленням про слухняного та дисциплінованого молодшого школяра, який здебільшого був готовим за першою командою чи вказівкою виконувати настанови. Підлеглі посміли бунтувати, бо їм захотілося свободи. Тієї свободи, за яку наші по передні покоління в протистояннях з ворогом не жаліли навіть життя. Завжди в житті настає момент, коли хочеться самостійно прийняти рішення, хоч і неправильне. Але воно – своє, вистраждане. Домінує правило «вчитися на власних помилках», і дорослим необхідно з ним рахуватися. Усвідомлення правила “Треба вчитися на чужих помилках” відбудеться згодом. /.../

Підлітки – це “чомучки”, аналогічно “чомучкам” 3–6 (7) років, але питання ставлять якісь “незвичні», “незручні”, “претензійні” (висловлюючись спортивною термінологією, “на межі фолу”). Як гармонійно тоді вписуються їх вияви у шаблонні уявлення про підлітковий вік, який неодмінно потрібно тримати в «залізному кулаці”./ .../

У підлітковому віці закладаються основи особистості, яка прагне мати власну думку і захищається навіть тоді, коли внутрішньо переконана в її хибності. Позитивне в такому нігілізмі полягає в тому, що тут борються до останнього. Що тут небажаного, коли демонструються вольові якості, нехай навіть на демагогічній основі? Не хоче здаватися? І добре, адже захищає себе, власну позицію, хоче аргументації, а не віри, яка базується

на сліпій покірності. Небажане з'явиться пізніше, коли наставник (батько, вчитель), почуваючи, що опір ґрунтується лише на засадах упертості, а не на переконаннях, прагне зробити із себе абсолютного переможця. І байдуже,

що перемога отримана на розчавлених, хоч і хибних, позиціях підлітків. Чи не краще дорослим при цьому поступитися, даючи шанс підлітковій гідності?

Ось коли повинні виявлятися професійні педагогічні якості у вміннях порекомендувати, підказати, але вони залишаються з різних причин нереалізованими, бо хочеться швидкого результату і “лаврів” переможця, які так легко отримати на фоні стереотипів про труднощі підліткового періоду.

Отже, підліток – це потенційний негативіст, у якого негативна настанова виявляється лише в певних життєвих ситуаціях як реакція на негативні впливи середовища [П.Я. Загоровський, 1929]. /.../

Починає визрівати конфлікт, спричинений, з одного боку, підлітковим прагненням самоствердитися з позицій дорослого, з другого – спробами педагога “втиснути” їх у межі традиційних уявлень про слухняну дитину.

Як наслідок, за ними закріплюються характеристики як «некерованих», “важких” тощо. Однак, знову-таки аргументація підліткового періоду як “важкого” відбувається здебільшого через його несприятливе порівняння з іншими віковими періодами або поза контекстом загальної лінії розвитку особистості.

Поліщук В.М. Психологія педагогічного повсякдення: реальність і міфи: [науково-популярне вид.] / Валерій Миколайович Поліщук. – Суми: Університетська книга, 2012. – С. 104 – 106.