Відмінності між версіями «Гуцало 8.2. Соціальна ситуація розвитку старшокласника. Провідна діяльність»

Версія за 10:50, 14 січня 2016

В юнацький період фізичний розвиток в основному завершується. Зокрема, темп росту уповільнюється й стабілізується, швидко наростає м'язова сила, досягаючи максимуму до 20-25 років. Зникають диспропорції окремих частин тіла та підліткова непевність рухів. Збільшується об'єм грудної клітки. Завершується окостеніння скелету і формування тканин органів й організму в цілому.

В юнацькому віці завершується дозрівання кори головного мозку, проходять процеси внутрішньоклітинного ускладнення та розвитку відповідних функцій, встановлюються характерні для дорослих корково-підкіркові взаємовідношення, складаються основні властивості нервових процесів /.../ Старші школярі знаходяться на етапі завершення статевого розвитку та початковій стадії фізичної зрілості. Вони готові до значних фізичних і розумових навантажень [5, с.201].

Разом з тим, як зазначають дослідники, статева зрілість старшокласника ще не означає зрілості соціальної. Юність – це перехід від фізіологічної зрілості до зрілості соціальної, змістом якої є включення старшокласника до дорослого життя, засвоєння тих норм та правил, які існують у суспільстві. Соціальна зрілість в наш час настає пізніше, тому що необхідно значно більше часу для отримання необхідної освіти, оволодіння професією та завершення процесів соціалізації [5, с.202].

Соціальна ситуація розвитку юнацтва має кілька умовних центрів. Психологічним центром стає професійне самовизначення, як багатовимірний і багатоступеневий процес, в якому відбувається виділення задач суспільства і формування індивідуального стилю життя, частиною якого є професійна діяльність. Навчання у старших класах стає передумовою майбутньої професійної діяльності. Відбувається зміна важливості для старшокласника змісту, мети і завдань навчання.

Афективним центром життя юнацтва стає особистісне самовизначення, яке відображає зверненість у майбутнє, побудову життєвих планів і перспектив. Рання юність – період стабілізації особистості. Особистість досягає високого рівня інтелектуального розвитку, збагачує ментальний досвід, уперше масштабно роздивляється свій внутрішній світ, свою індивідуальність, формує цілісний Я-образ, самовизначається у життєвих і професійних планах, осмислено спрямовує свій погляд у майбутнє, що свідчить про перехід її до етапу дорослості. З'являються дорослі ролій обов'язки: старшокласники отримують паспорт, несуть відповідальність за правопорушення, з 17 років мають право вступити до шлюбу.

Соціалізація юнаків характеризується засвоєнням професійних знань, навичок і вмінь, норм стосунків між людьми, знайомством із нормами професійної етики.

Типи соціалізації:

1) соціалізація, яка супроводжується серйозними проблемами в поведінці, конфліктними ситуаціями, труднощами у засвоєнні соціальних ролей тощо;

2) плавна, розмірена соціалізація;

3) соціалізація, яка характеризується швидкими, стрибкоподібними змінами, що ефективно контролюються особистістю. Таким юнакам і дівчатам властивий високий рівень самоконтролю, самодисципліни.

Ранній юнацький вік сенситивний для формування життєвих цінностей, світогляду.

Соціальна ситуація розвитку в юнацькому віці – ситуація вибору життєвого шляху. У старшокласника спостерігається оптимістична зорієнтованість у майбутнє, побудова певного задуму життєвого плану. Починається реалізація планів – вдала, яка приносить задоволення, чи невдала, що супроводжується розчаруваннями, розгубленістю чи зміною життєвих цілей (Н. Є. Бондар, І.В. Тисячник). Нова життєва ситуація: зміна звичного способу життя, включення в нові види діяльності, активне спілкування з новими людьми, викликають значне напруження і вимагають адаптації [5, с.204]. У зв'язку з ускладненням самосвідомості ускладнюється ставлення до себе та до інших; загострюється потреба юнацтва зайняти позицію якоїсь соціальної групи.

Старшокласники визначаються з громадянською позицією, зумовленою появою нової соціальної ситуації “Я і суспільство”. Самовизначення старшокласника має співвідноситися із соціальною реальністю.У цьому віковому періоді особистість постає як об'єкт активного впливу різнопланових соціальних чинників, відзначається “творчою самодіяльністю” (С.Л. Рубінштейн), прагненням до відповідальності.

Отже, змістом соціальної ситуації розвитку у ранній юності є:

• закінчення статевого дозрівання, стабілізація фізичного розвитку;

• переосмислення власної значущості в системі соціальних відношень;

• розширення діапазону соціальних ролей у суспільстві;

• підвищення значущості учіння, набуття ним особистісного смислу;

• потреба в особистісному та професійному самовизначенні;

• пошук сенсу життя як заключна фаза становлення особистості, коли виокремлюється проблема набуття ідентичності та перспектив подальшого розвитку власного “Я”;

• стабілізація стосунків з дорослими, зорієнтованість на здобуття статус самостійної дорослої людини, визначення свого місця, орієнтації у світі дорослих;

• вироблення власної ідентичності, світогляду, окреслення власних життєвих перспектив, планів, обрання життєвого шляху тощо;

• поява юнацького максималізму як настороженого, або заперечного, скептичного ставлення до різнопланових компромісів (не знаю як, але знаю, що не так).

У період юності відбувається формування соціальної зрілості особистості: закладається світогляд, усвідомлюється залученість до суспільних відносин, відбувається напружений процес самовизначення, тривають пошуки можливостей соціального самоутвердження. Це не закінчується у ранній юності, оскільки розвиток особистості триває неперервно [3, с. 120].

Провідна діяльність та новоутворення раннього юнацького віку

В психологічних періодизаціях вікового розвитку, запропонованих Б.Д. Ельконіним та О.М. Леонтьєвим, провідною діяльністю юнацького віку визнається учбово-професійна діяльність. Інші психологи говорять про професійне та особистісне самовизначення як провідну діяльність в ранній юності. Професійне самовизначення складає важливий момент особистісного самовизначення. Самовизначення юнаків потребує не так автономії від світу дорослих, як визначення в ньому свого місця, орієнтації в ньому.

Більшість дослідників розглядають професійне самовизначення як багатовимірний й багатоступінчастий процес, розгорнутий у часі. Зроблений професійний вибір спрямовує подальший розвиток індивіда. Вибір професії фактично означає проектування у майбутнє певної соціальної позиції.

У професійному самовизначенні у віковій психології розрізняють ряд етапів. Перший етап – дитяча гра, протягом якої дитина приймає на себе різні професійні ролі. Другий етап – підліткова фантазія, коли підліток бачить себе у мріях представником тієї чи іншої привабливої для нього професії. Третій етап, який охоплює весь підлітковий та більшу частину юнацького віку, – попередній вибір професії, коли виділяється декілька найбільш реальних і прийнятних варіантів, між якими й робиться вибір.

Четвертий етап – практичне прийняття рішення, власне вибір професії, включає в себе два головних компоненти: визначення рівня кваліфікації майбутньої діяльності, обсягу та часу підготовки до неї, вибір конкретної спеціальності, обговорення питання вибору з обізнаними людьми, усвідомлення можливості конфлікту між здібностями, цінностями, інтересами й об'єктивними умовами реального світу.

На професійне орієнтування старшокласників впливають об’єктивні і суб’єктивні умови. До об'єктивних умов професійного самовизначення, як наголошує Р.В. Павелко, належать: соціальне становище, матеріальний добробут сім'ї, рівень освіти батьків, соціальна престижність професії. В сучасному розумінні професійне самовизначення розглядається не тільки як конкретний вибір професії, але і як безперервний процес пошуку смислу в обраній професійній діяльності.

Вже на попередніх вікових ступенях складаються уявлення про ряд професій. Поінформованість про професії, урахування позиції близьких людей, особисті схильності і здібності мають вплив на професійне самовизначення молодих людей. Діти з більш забезпечених і освічених сімей, зазвичай, хочуть залишитися в тій самій соціально-професійній групі. Інші, навпаки, прагнуть підвищити свій соціально-професійний статус, одержати кращу освіту і кваліфікацію, що схвалюють батьки. Освітній рівень батьків важливіший, ніж матеріальний добробут.

Особливістю самовизначення сучасних старшокласників є орієнтація на престижність професій, на елітність, охопленість ідеєю швидкої кар'єри, багатства. За допомогою витонченої маніпуляції засобів масової інформації і громадської думки формується основа для професійного вибору конкретної людини, що підриває саму суть самовизначення. Однак, престиж тієї чи іншої професії знаходиться в зворотній залежності до її масовості: чим більш престижною є професія, тим більше в ній буде претендентів на одне місце і тим більше число з них буде відсіяне.

Соціальне становлення молодих відбувається в умовах, коли природне прагнення до самоствердження зіштовхується зі зростаючою конкуренцією, високими вимогами до особистості на ринку праці. У цих умовах формування готовності старшо-класників до самовизначення актуалізується проблема педаго-гічного супроводу життєвого, професійного і особистісного вибору, професійного супроводу, надання допомоги учням у виборі професії чи наступної освіти.

До суб'єктивних умов професійного самовизначення відносять: вік, рівень поінформованості, рівень домагань. Існує небезпека затягування старшокласником професійного самовизначення, у зв'язку з відсутністю виражених і стійких інтересів. Допомога в даному випадку полягає в своєчасному (протягом всього навчання) розширенні кругозору й інтересів учня, ознайомленні з різними видами діяльності, залученні до спільної праці.

Незважаючи на те, що раннє самовизначення вважається чинником позитивним, воно також має свої недоліки: категоричність вибору і небажання розглядати інші варіанти часто слугують свого роду психологічним захисним механізмом, засобом нівелювання болісних сумнівів, що в майбутньому може привести до розчарування.

Дуже важливим є рівень поінформованості про майбутню професію, а також рівень домагань, який включає оцінку власних об'єктивних можливостей і здібностей. У 15-17 річних юнаків і дівчат рівень домагань часто завищений – це нормально і навіть корисно, якщо стимулює до росту і подолання труднощів. Існують і статеві відмінності: диференціація професійних інтересів починається раніше у юнаків, вони критичніше оцінюють свої можливості і вимогливіше ставляться до майбутньої професії, водночас дівчата легше миряться з невдачами, надаючи більшого значення улаштуванню сімейного життя [21, с. 275-277].

Психологічні чинники, які складають основу професійного самовизначення:

• усвідомлення цінності суспільно корисної праці;

• загальна орієнтація в соціально-економічній ситуації в країні;

• усвідомлення необхідності загальної і професійної підготовки для повноцінного самовизначення і самореалізації;

• загальна орієнтація у світі професійної праці;

• виділення подальшої професійної мети (мрії);

• узгодження мрії з іншими важливими життєвими цілями (сімейними, особистими);

• знання про вибрані цілі;

• знання про внутрішні перепони, які ускладнюють досягнення вибраної мети тощо [21, с. 274].

Новоутворення

Центральним новоутворенням раннього юнацького віку є професійне та особистісне самовизначення (ідентичність). Особистісне та професійне самовизначення – це потреба юнаків зайняти внутрішню позицію дорослої людини, визначити себе в світі, тобто зрозуміти себе і свої можливості разом з усвідомленням себе як члена суспільства, свого місця і призначення в житті.

Новоутворенням раннього юнацького віку є також життєві плани, відкриття внутрішнього Я, стійка самосвідомість, світогляд, орієнтація на майбутнє, диференціація здібностей, стійкість поведінки, формування потреби в трудовій діяльності. До новоутворень юнацтва можна віднести інтелект як систему пізнавальних функцій та індивідуальний стиль розумової діяльності.

Ідентичність

Важливим новоутворенням юності є особистісне самовизначення, ідентичність. Усвідомлення тотожності суб'єкта самому собі, пошук відповіді на запитання: “Який я?”, “Яким мені хотілося б стати?”, “За кого мене приймають?”, розуміння неперервності власної особистості в часі називається ідентичністю (за Е. Еріксоном).

Ідентичність – психосоціальна тотожність – дозволяє особисто усвідомлювати себе у всьому багатстві своїх ставлень до навколишнього світу та визначає її систему цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей з відповідними формами поведінки [5, с. 208].

Канадський психолог Ж. Марша встановив чотири типових варіанти формування ідентичності:

1. Невизначена, ще не сформована, “дифузна” ідентичність означає що молода людина ще не пройшла через випробування, пов'язані з самовизначенням.

2. Наперед зумовлений, “приречений варіант розвитку” передбачає, що індивід раніше визначеного терміну включився у “дорослу” систему взаємин, зробивши це під чужим впливом, що розцінюється як несприятливий фактор для формування його особистісної зрілості.

3. Проба ролей або “мораторій” у спробі виробити ідентичність, коли молода людина знаходиться у процесі інтенсивного пошуку себе.

4. Реалізована або “зріла ідентичність” вказує на те, що криза пройшла, відчуття самоідентичності, тобто власної визначеності, сформовано, і молода людина перейшла до самореалізації.

Вказані варіанти формування ідентичності виступають у двох своїх значеннях: це етапи розвитку особистості і одночасно її типи. Пройшовши стадію невизначеної ідентичності, юнак може підійти до інтенсивного випробування різноманітних ролей, але може залишитися й на початковому рівні, так і не переживши усіх труднощів та радощів процесу самовизначення.

Дифузна ідентичність пов'язана з інфантильним бажанням якомога довше не вступати у доросле життя, зі стійким станом тривоги, почуттям ізоляції та спустошення. Дифузна ідентичність може виявлятися у відкритому несприйнятті соціальних ролей, бажаних для сім'ї та найближчого оточення, у неповазі до всього вітчизняного та переоцінці закордонного, у прагненні стати “нічим” (якщо це єдиний спосіб самоствердження, що залишився).

Тільки реалізована, сформована ідентичність особистості (довіра до світу, самостійність, ініціативність, компетентність) дозволяє старшокласнику вирішити головне завдання, яке ставить перед ним суспільство – завдання самовизначення, вміння розробити свій життєвий план.

Цікаво порівняти досягнутий молодими людьми рівень ідентичності з властивими їм комплексами індивідуально-особистісних рис. Так, стадія “мораторію” пов'язується, як правило, з високим, а стадія “передчасності” – з низьким рівнем особистісної тривожності. Вищі рівні ідентичності корелюють з більш високою самоповагою, а також із складнішими і більш диференційованими інтересами, з краще розвинутою рефлексією.

“Мораторій” і “зрілість” характеризуються домінуванням інтернального, а “невизначеність” і “передчасність” – ектерналь-ного локусу контролю. “Передчасність” пов'язана з найвищими показниками за шкалою авторитарність і найнижчими – за шкалою самостійність. Найрозвинутіша моральна свідомість у людей, що досягли стадії “мораторію” та “зрілості” тощо (Ж. Марша) [9].

Істотні відмінності спостерігаються і в стилі спілкування та міжособових стосунків. Психологічна інтимність, глибокі почуття й взаємність стосунків притаманні передусім стадіям “мораторію” та “зрілості”, тоді як для етапів “невизначеності” й “передчасності” більшою мірою характерні стереотипні контакти. Серед молодих людей з “невизначеною” ідентичністю виявлено найбільше ізольованих (С. Хаузер, Л. Кале).

Часова трасспектива юнацтва

Задля правильного уявлення про себе молодій людині необхідно відчувати себе у часі. Для того щоб старшокласник зрозумів свою цілісність, він мусить відчувати неперервну послідовність процесу власного становлення у період дитинства: того, ким він став за цей час, і того, ким він може стати у процесі розвитку. У юності минуле (дитинство) і майбутнє (дорослість) суперечливо перетинаються у теперішньому часі. Випробовуються відчуття неперервності свого Я, наступності.

Сприйняття власного психологічного часу стає дуже напруженим, що визначає внутрішню картину становлення особистості [3, с.114]. Юнаки і дівчата перебувають в унікальній ситуації, яка дає їм можливість аналізувати свою поведінку в минулому, інтегрувати її в реальність сьогодення й прогнозувати, планувати та подумки переноситися у власне майбутнє (Т.М. Титаренко). В юності відбувається розширення часового горизонту. Якщо підліток, дивиться на майбутнє з позиції нинішнього, то юнак (старший школяр) дивиться на нинішнє з позиції майбутнього (Л.І. Божович). Це пов’язано із визначен-ням подальшого життєвого шляху, вибором професії.

Як зауважує І. Бех, деякі юнаки і дівчата можуть переживати перехід від минулого до теперішнього як зміни на гірше, особистісний регрес. Інші, навпаки, взаємопов'язують теперішнє і минуле, ідеальне і майбутнє Я. У декого теперішнє не проглядається через минуле, а майбутнє не продовжує теперішнє. Період розвитку, що відмежовує підлітковий вік від раннього юнацького, свідчить про досягнення старшокласником етапу особистісної зрілості.

На юнацькій стадії розвитку обмежений особистий досвід переструктуровується у досконалішу форму, узгоджену з досвідом дорослих людей. /.../ Змінюється не тільки становище юнака серед людей, а й соціальна позиція. Він не лише старшокласник (чи учень професійно-технічного училища), який отримає закінчену середню освіту і почне самостійне життя, а й людина, з майбутнім якої пов'язані очікування близьких. У нього формуються конкретні уявлення про майбутнє, шляхи і форми здійснення життєвих планів./.../ [3, с.118].

Спрямованість на майбутнє пов'язана з прагненням пізнати невідоме. Це підвищує інтерес до джерел інформації, посилює бажання дізнатися про нові досягнення науки і техніки тощо. Бажання осягнути світ як цілісність може слабо усвідомлюватися, оскільки воно не завжди виражене у осмисленому пошуку основ, який дає змогу у реальності побачити єдність. Однак це бажання завжди постійне [3, с.119].

Отже, особливостями часової трасспективи юнацтва, за М.В. Савчиним, є: сприйняття теперішнього, реального відбувається через самопроекцію на майбутнє; тривалість життєвої перспективи (хронологічна віддаленість подій майбутнього) бачиться значною; з'являється усвідомлення незворотності часу, проте узгодженість подій минулого, актуального теперішнього і потенційного майбутнього невисока; минуле і майбутнє ще не перетинаються в теперішньому часі, піддаючи випробуванню почуття неперервності свого Я, спадкоємності в часі (криза ідентичності) [29, с.241].

Життєві плани юнацтва

Найважливішим фактором розвитку особистості в цей віковий період є прагнення старшокласників будувати життєві плани, осмислювати побудову життєвої перспективи. Життєвий план – широке поняття, яке охоплює всю сферу особистісного самовизначення: рід занять, стиль життя, рівень домагань, матеріальний достаток, соціальні перспективи та ін.

У старшокласників життєві плани, переважно, ще розпливчасті і не відділяються від мрій. Про конкретні життєві плани можна говорити лише тоді, коли в них включені не лише цілі, а й способи їх досягнення, коли молода людина прагне оцінити власні суб'єктивні і об'єктивні ресурси. Так, Л.С. Виготський розглядає життєві плани як показник оволодіння особистістю своїм внутрішнім світом і як систему пристосування до дійсності, пов'язуючи з цим “цільову” регуляцію принципово нового типу [5, с.218 ]. Отже, побудова життєвих планів на майбутнє – центральне психологічне новоутворення юнацького віку.

Значущість учіння для старшокласників

Нова соціальна позиція старшокласника та провідна діяльність змінюють для нього значущість навчальної діяльності, зокрема, учіння. У порівнянні з підлітками інтерес до навчання у них підвищується. Це пов’язано з тим, що складається нова мотиваційна структура учіння. Навчання для юнака стає внутрішньо мотивованою потребою самовизначення.

Такі елементи нової мотиваційної структури навчання як мотиви, пов’язані з самовизначенням, успішністю навчання, проектуванням у майбутнє певної соціальної позиції, підготовки до самостійного життя в юнацькому віці стають дійовими та набувають особистісного смислу.

У старшокласника одним із домінуючих мотивів стає мотив саморозвитку, який пов’язаний із прагненням учнів до розвитку в себе в процесі навчання таких якостей, як воля, цілеспрямованість, а також бажанням розширити компетентності у різних галузях знань, що виявляється у прагненні до самоосвіти, виходу за межі шкільної програми.

Як зазначають вчені, старшокласники, для яких головною є учбово-професійна діяльність, починають розглядати навчання як необхідну базу, передумову майбутньої професійної діяльності. Саме у старшому шкільному віці проявляється свідоме позитивне відношення до навчання. Їх цікавлять переважно ті предмети, які будуть потрібні у подальшому житті, їх знову починає хвилювати успішність навчання. Звідси і недостатня увага до “непотрібних” предметів, відмова від зневажливого ставлення до оцінок, що властива підліткам.

Інтерес до школи й учіння у старшокласників, порівняно з підлітками помітно підвищується, оскільки учіння набуває безпосереднього життєвого змісту, пов'язаного з майбутнім. Також виникає виражений інтерес до різних джерел інформації (книги, ЗМІ, Інтернет тощо). Підсилюється потреба в самостійному набутті знань.

Пізнавальні інтереси набувають широкого, стійкого і дійового характеру, на вищому рівні розвитку – широкої пізнавальної потреби на базі розвитку такого новоутворення, як теоретичне ставлення до знань. Індивідуальна спрямованість й вибірковість інтересів пов'язана з життєвими планами. Зростає свідоме ставлення до праці й учіння [5, с. 212].

Учені експериментально встановили, що за достатньо високого рівня розвитку учбової мотивації вона може виконувати роль компенсаторного фактора у випадках недостатньо високих спеціальних здібностей або недостатнього запасу у школярів знань, умінь та навичок.

Готовності старшокласників до дорослого життя

Закінчуючи школу, старшокласники повинні бути психологічно готовими до дорослого життя. Поняття “психологічної готовності” передбачає у даному випадку наявність потреб та здібностей, що дозволяють випускнику школи найповніше реалізувати себе у професійній діяльності, громадському та майбутньому сімейному житті. Передусім, це потреба у спілкуванні з іншими людьми, потреба та здатність творчо працювати, по-друге, вміння теоретично мислити, орієнтуватися у різноманітних подіях, що відбуваються у сучасному світі, що виступає у формі наукового, теоретичного світогляду, по-третє, наявність розвиненої рефлексії,за допомогою якої забезпечується свідоме та критичне ставлення до себе.

Критеріями психологічної готовності старшокласників до дорослого життя є: достатньо сформований і розвинений досвід, адекватно сформовані і розвинені потреби та мотиви; розвинені потреби в спілкуванні й комунікативні здібності, сформований характер; розвинене уміння ефективно використовувати свої психофізіологічні особливості у праці та соціальній взаємодії.

Сформувавшись, ці якості утворюють психологічну базу для соціального та особистісного самовизначення школярів – центрального новоутворення раннього юнацького віку. Головною ознакою цього періоду є потреба юнака зайняти внутрішню позицію дорослої людини, вибрати професію, усвідомить себе членом суспільства, виробити світогляд, вибрати свій життєвий шлях [5, с. 210-211].

Показники соціально-психологічної готовності випускника школи до самостійного життя

Закінчуючи школу, старшокласник повинен бути соціально і психологічно готовим до вступу в доросле життя. Ця готовність полягає в наявності здібностей, знань, умінь і навичок, які дали б змогу реалізуватися йому в суспільстві як неповторній особистості, яка прагне успіху, забезпечили б розвиток його як громадянина, працівника, творця сім'ї.

Конкретними свідченнями готовності випускника школи до самостійного життя, за М. Савчиним, є:

1. Велика сила духу, знання законів життя і готовність дотримуватись їх, щоб самореалізуватися, самовиразитися та самоствердитися.

2. Освіченість, яка полягає в наявності знань з різних сфер суспільного життя, життєвого досвіду, стійких і реалістичних поглядів на життя, політичні події; в усвідомленні свого місця в житті, обов'язків і прав; у сформованості національної самосвідомості, знанні історичного минулого і перспектив розвитку свого народу і держави, готовності захищати їх інтереси.

3. Розсудливість, що виявляється в умінні не піддаватися негативному впливові, аналізувати явища, події, раціонально долати складні, екстремальні ситуації.

4. Здатність до праці. Свідченням її є виконання різних видів робіт, уміння раціонально використовувати свій час, оволодіння навичками ведення домашнього господарства, готовність забезпечити себе матеріально. Основним виявом цієї здатності є обрання професії, яка відповідає можливостям особистості і потрібна суспільству.

5. Особистісна культура, яка виявляється в адекватній оцінці своєї особистості, знанні своїх сильних сторін і недоліків. Важливими ознаками особистісної культури є впевненість у собі, вміння самореалізуватися, керувати своїм настроєм, контролювати себе, дбати про своє здоров'я (правильно харчуватися, займатися фізкультурою, дотримуватися особистої гігієни, режиму сну, праці і відпочинку), відсутність шкідливих звичок (куріння, вживання спиртних напоїв, наркотиків тощо), заняття самовихованням, наявність різнобічних інтересів.

6. Готовність до сімейного життя, свідченням якої є усвідомлення особливостей ролей дружини чи чоловіка, обов'язків щодо виховання дітей.

7. Любов і повага до батьків, допомога їм, доброзичливе ставлення до старших.

8. Культура спілкування, яка полягає в умінні поводитися, веселитися і відпочивати серед людей, у здатності доброзичливо, справедливо, гуманно, по-товариськи ставитися до них. Вона передбачає також розуміння людей, вміння об'єктивно оцінювати їхні вчинки, давати поради, вибачати помилки, допомагати у складних ситуаціях.

Отже, головним досягненням в соціально-психологічному розвитку старшокласників є внутрішня духовна сила, самоусвідомленість, розсудливість, готовність до самостійного дорослого життя, здатність бути суб'єктом власного життєвого шляху, висока особистісна культура, яка виявляється в усіх сферах їх актуальної життєдіяльності, виразно проектується у майбутнє [29, с.256-257].

далі п.8.3.