Відмінності між версіями «Стаття до проекту "Інформаційне суспільство" Сергієнко Дарини»

Версія за 15:07, 16 грудня 2015

Драма. М. Матіос. "Солодка Даруся"

Гуманістична спрямованість. В романі «Солодка Даруся» історія виступає у функції своєрідного дзеркала, в якому бачить себе сучасник. Пропущені крізь призму свідомості події сучасності набувають і іншого звучання. Звертання до найтрагічніших подій ХХ століття у вигляді психологічної драми виявляється ще більше художньо переконливим, аніж докладний опис історичних перипетій, порівняно, скажімо, з творами Романа Іваничука.

Правдивість і глибина. У «Солодкій Дарусі» розкрито трагедію сім’ї Ілащуків – Михайла, його дружини Матронки і донечки Дарусі, а в особі цієї родини – трагедію усього буковинського народу, який роками страждав, терпів, жив у страху. Його змушували окупанти іти проти власної волі. Одні люди безвідмовно виконували накази, вбачаючи у цьому свій порятунок і своєї родини, інші не витримували знущань і закінчували життя самогубством. Третіх знищували фізично і морально.

Повнота осягнення теми. В трьох частинах роману відображені як історичні події, так і розкрита драма людських стосунків. Три розділи твору не подрібнені на підрозділи, проте відділені одна від одної графічно. Цих частин налічується 26, кожна з яких – окрема історія із життя села (розповідь про двоє сіл з однією назвою Черемошне, розташованих по обидва боки річки Черемош, про будівництво австрійської дамби на румунському боці, прихід москалів у село, пізніше – німців), епізод із життя головних героїв (весілля Михайла і Матронки, переживання Михайла, коли зникла жінка, його роздуми).

Оптимальність організації. Марія Матіос будує свій твір за принципом дзеркальної композиції, який має давню традицію в світовій літературі. Перший і третій розділ у своєрідний спосіб віддзеркалю-¬ ються у другій частині, адже тут якнайповніше сконденсоване умовне сьогодення. Найвіддаленіша в часі від цього умовного сьогодення - третя частина, де розставлено усі крапки над «І», прояснено, чому Даруся - «солодка» і не така, як усі.

Тематика. Дзеркальна побудова роману, в якому розкривається людсь¬ка трагедія поетапно, в зворотному напрямку - своєрідна спроба пошуку коренів проблем сьогодення в минулому. Паралелізм епох підштовхує до висновку про те, що ніби хтось витягнув минуле з кіноархіву і підштовхнув акторів продовжувати розпочату сцену, а читачів - спостерігати за цим дійством напружено, весь час зіставляючи минуле й сучасне.

Прийом характеротворення. Спершу здається, що головною героїнею твору є Даруся, адже її ім’я винесене в заголовок і перший розділ. Потім з’ясовується, що ця дівчина – лише один з головних персонажів, бо головними героями твору є її батьки, що опинилися у вирі буремних 30-70-х рр. і мешканці маленького буковинського Черемошного у прикордонній зоні з Румунією – села, яке пережило окупацію румун, австріяків, москалів, німців. Даруся виявляється ланкою, що зв’язує різні історичні періоди, адже діє у двох часових планах, є актором двох паралельних сцен – минулого й умовного сьогодення: головним – у розділах «Даруся» й «Іван Цвичок» і другорядним, але посутнім – у розділі «Михайлове чудо». Це потрібно авторці, щоб відобразити не так людей, як епоху, яка породила злочин, і вже на її тлі розкрити людську трагедію спокутування гріха.

Створення нових жанрових структур. Повна назва роману – «Солодка Даруся. Драма на три життя». Таке жанрове визначення одразу адресує читача до тричленної організації твору, який авторка назвала «драмою». Проте йдеться не про драматичний твір, що складається з трьох дій, а роман, що має три частини, тісно між собою зв’язані. Кожна частина «драми» має свою назву. Перша називається «Даруся» (драма щоденна). Друга – «Іван Цвичок» (драма попередня). Третя – «Михайлове чудо» (драма найголовніша).Ці три драми розташовані не за принципом хронології, а в порядку смислової градації.

Роман «Солодка Даруся» справді має низку ознак драматичного твору: сконцентрованість дії в одному місці, велика кількість діалогів і монологів персонажів, знаходження автора ніби за лаштунками романної оповіді, що лише де-не-де, в ремарках і незначних коментарях, «втручається» в хід описаних подій, класична побудова в трьох діях. Можливо, саме це і спонукало режисера Чернівецького драматичного театру Людмилу Цісельську-Скрипку інсценізувати відомий роман.

На рівні художнього мовлення в романі є багато діалогів, монологів, а також ремарок, що слугують методом пояснення тих чи інших подій.