Відмінності між версіями «Користувач:4061220»

Версія за 10:57, 2 грудня 2015

Сиромятніков Іван Дмитрович

Про себе

Мені 17 років. Живу в м.Кіровоград. Студент 1 курсу.Група 12-1, факультет історії та права, 2015-2016 н.р.

Мої інтереси

моє захоплення – катання на велосипеді – з’явилося в мене зовсім нещодавно. Я познайомився з гуртом людей, які влаштовують разом велосипедні прогулянки по живописних місцях на вихідних. Серед них і дорослі, і діти.

Проекти в яких беру участь

В цьому розділі розміщуються посилання на проекти, в яких ви берете участь.

Мої роботи

В цьому розділі розміщуються посилання (внутрішні та зовнішні)на ваші роботи, додається короткий опис.

                                       Реферат 

Невід'ємною частиною античної економіки і однією з основ античної цивілізації були рабовласницькі відносини. Поряд з такими основоположними протиставленнями, на яких будувалися міжособистісні відносини в античності як еллін (римлянин) - варвар, громадянин - чужинець, поняття вільний - раб було одним з головних. Вся економіка класичного поліса, як грецького, так і римського будувалася саме на рабовласницьких відносинах. Але історія розвитку економічних і соціальних відносин в античності показує, що тільки певні соціально-політичні умови не дозволили спочатку розвиватися античному суспільству та економіці шляхом залежного землеволодіння і кріпацтва. Але в часи Пізньої Римської імперії ми спостерігаємо, як сформувалися і юридично оформилися саме такі відносини, виражені у формі колоната. Як і яким чином зародилися колонатних відносини і відносини поземельної залежності в Італії? Наскільки вплинули місцеві звичаї, що склалися в західних провінціях Римської імперії на розвиток колонатних відносин? Ось ті питання на які хотілося б відповісти в даній роботі. Я навмисно залишаю за межами своєї роботи розвиток поземельній залежності і формування колонатних відносин на Сході імперії і в Північній Африці, тому що ці питання вимагає окремого детального вивчення. Даючи загальну характеристику розвитку колонатних відносин в республіканське час, відзначимо, що розвиток соціальних та економічних структур стародавнього Риму йшло неоднозначним і своєрідним шляхом. Римський соціальний і економічний лад кілька разів за всю римську історію зазнавав суттєвих змін. Ми можемо відзначити кілька таких поворотних моментів вже в ранній історії Римської держави та історії республіканського Риму. Ці зміни в структурі римського суспільства і в римській економіці безпосередньо пов'язані з історією походження і розвитком колонату, оренди, земельної залежності в римській державі. Таким моментом в римській історії, безсумнівно, стало повалення царської влади в Римі. Слідом за цією подією було посилення впливу патриціїв в римській громаді і перетворення Риму в аристократичне держава. І особливо посилення економічної ролі патриціїв, коли viri fortes - отримували значні наділи з громадського фонду (Serv. Aen., IX, 272), на яких працювали залежні клієнти, і боржники. А якщо враховувати зв'язок орендного договору і виникнення кабального рабства і земельної залежності в ранньому Римі [1], то можна припустити, що на полях римської земельної аристократії працювали і орендарі, які згодом могли стати боржниками, а згодом залежними хліборобами. Передумови появи залежних хліборобів відзначаються, не тільки в ранній республіканський і царський періоди римської історії, але і в більш легендарні часи. Так землю легендарного царя Латина обробляли аврункі і рутули, які чи то платили за свої наділи податі, чи то зобов'язані царя відробітками (Serv. Aen., XI, 318). Дуже цікавий випадок передає Діонісій: у переможений римлянами місто Анций було поселено невелике число колоністів, які спробували перетворити жителів Анція на подобу ілотів, що призвело до повстання останніх (Dionys., IX, 60,2). [2] Важливим етапом для розвитку римського суспільства і римської економіки стала боротьба плебеїв з патриціями за рівні права. Результатом цієї боротьби, яка почалася в кінці VI і тривала протягом V-IV ст. до н.е. стали суттєві зміни в соціально-економічній структурі римського держави. Найважливішим із них стало введення земельного максимуму законами Ліцинія - Секстія, встановлення майнового земельної мінімуму, що надовго обмежило зростання великого землеволодіння viri fortes. [3] А обмеження боргової кабали та наділення клієнтів земельними ділянками призвело до того, що можливість їх експлуатації та експлуатації боржників і безземельних орендарів значно знизилася. Перемоги плебсу призвели до поневолення чужинців, і позбавила членів римської громади від боргового рабства. Тепер розорився орендар відповідав за борги не своєю свободою, а своїм майном. Таким чином, на деякий час дрібні орендарі (coloni) звільнилися від влади власника землі. Це так само пов'язано з тим, що в III - першій половині II ст. до н.е. набуває широкого поширення середнє рабовласницьке господарство, де основним був працю рабів з чужинців. А велика власність і пов'язані з нею орендні відносини, засновані на залежності орендарів і їх перетворенні у кабальних рабів, на деякий час втрачають своє значення. Але вже в середині та другій половині II ст. до н.е. з розвитком великої власності і концентрації земельних володінь в одних руках [4], у господарській діяльності власників цієї великої власності проявляється тенденція до прикріплення дрібних селян-орендарів до свого маєтку. Це ясно видно з дійшли до нас висловлювань Сазерна, які були розглянуті вище. Мабуть, в цей же час колони у великих маєтках, особливо, які перебували в основному в Північній Італії і Етрурії, зливаються з клієнтами. Результат цього процесу можна бачити вже в епоху громадянських воєн кінця Республіки. Барвисті свідчення дають нам Цезар і Саллюстій. Римський нобілітет, який мав володіння в різних частинах Італії [5], використовував на своїх полях не тільки праця рабів, а й працю клієнтів, боржників і колонів. [6] Поступово клієнти, які одночасно були дрібними орендарями та боржниками зливалися з рабською персоналом маєтки . Хоча в юридичній літературі, колони залишалися рівноправними громадянами, і їх свобода не була обмежена. Але тут необхідно вказати на специфіку римських юридичних джерел - вони розбирали лише більш-менш окремі випадки склалися в практиці, основні ж відносини з орендних договорів locatio-conductio між землевласником і колоном регулювалися римським звичайним правом (тобто правовими нормами, які склалися в силу звичаю ). А в очах римського суспільства, людина і навіть громадянин позбавлений земельного наділу і заробляє кошти для існування найманою працею, або працює на чужій землі мав низький соціальний статус і знаходився в залежності від власника цієї землі. [7] Розвиток колонату в республіканську епоху відбувалося складним шляхом, і разом з усією структурою римської громади піддавалося істотним змінам. Дрібні орендарі ранньої Республіки були пов'язані з великими земельними володіннями і поступово потрапляли в боргове рабство, але зміни відбулися в римській громаді після перемоги плебсу зупинили або, у всякому разі загальмували цей процес. Але тенденція до закріплення дрібних орендарів на землі великого власника простежується вже з початком кризи Римської республіки (Сазерна 130-ті - 90-і роки до н.е.). І нам не здається це випадковим. Саме під час великих соціальних потрясінь дрібним орендарям і безземельним чи малоземельним селянам знадобилася захист більш великих власників. А великі земельні власники у свою чергу потребували надійної робочій силі і застосовували у своїх господарствах крім праці ненадійних рабів (зазначу, що саме в ці роки відбуваються найбільші в римській історії повстання рабів), здачу в оренду землі дрібним орендарям. І видно, наскільки колони кінця Республіки пов'язані з власниками земельної власності, коли вони не тільки виплачують належні суми за користування ділянкою, а й беруть участь у військових підприємствах своїх патронів. З падінням Республіки і встановленням системи принципату в римському суспільстві та економіці відбуваються суттєві зміни. Але римське господарство часу принципату наслідувало багато тенденцій економічного розвитку у часі республіки. Те ж саме можна сказати і про становище колонів. Визначальним часом у становленні колонату вже в імператорський період стає, мабуть, рубіж тисячоліть. До цього часу відноситься кілька повідомлень про становище колонів в Італії. І з одного боку в їхньому становищі присутній ще спадщина республіканського часу та епохи громадянських воєн, а з іншого боку нові тенденції імператорського часу, які будуть проявлятися з часом все чіткіше і чіткіше. На час рубежу тисячоліть відноситься кілька важливих джерел з історії розвитку колнатних відносин. Всі вони належать до різних жанрів античної літератури і мають свою специфіку. Так само і вчасного встановлення принципату можна віднести кілька написів колонів, але їх датування утруднена, і тому нам доводиться їх відносити до всього I ст. і навіть до початку II століття. Встановлюючи систему принципату, Август прагнув зміцнити середнє і дрібне селянське землеволодіння, діючи ще в традиціях аграрних законів тріумвірів. Він роздавав землю ветеранам і виводив колонії до Італії та провінції. [8] В основному всі ці заходи були пов'язані зі зміцненням середніх рабовласницьких господарств, власниками, яких виступали ветерани, вільновідпущеники, багаті муніципали. З іншого боку фінансова політика Августа і велика кількість карбованої при ньому монети зумовили зниження відсотків на позику з 12 до 4%, що полегшило становище як боржників з числа дрібних боржників з числа дрібних землеробів, так і орендарів. [9] Але зі зміцненням ветеранських наділів і середніх рабовласницьких господарств порушувався уклад, при якому селянин мав невеликий наділ і користувався додатково общинними землями, і йому доводилося ставати орендарем на землях середніх і великих землевласників. Інформацію про колонах часу серпня ми отримуємо з творів Горація. Квінт Горацій Флакк (65-8 рр.. До н.е.) поет епохи Августа, учасник Громадянської війни і битви при Филипах на боці противників Октавіана і Антонія, коли було розгромлено військо Брута. Він скористався амністією і повернувся до Італії. Майно його було конфісковано та передано ветеранам Цезаря. У Римі Горацій зближується з Меценатом. [10] Свій «Сабініум» він отримав в дарунок від саме Мецената. Господарським реаліям у творчості Горація великий нарис присвятив І.М Гревс. [11] Він вказував, що маєток Горація було досить велике, щоб забезпечити своєму власнику скромний дохід. [12] Маєток Горація розпадалося на дві частини, на одній з них працювали раби, а інша здавалася в оренду колонам. [13] У посланні до вілика Горацій [14] розповідає, що на його землях вибудувані, п'ять садиб, в яких живуть п'ять сімейств (Horat. Epist., I, 14,2) [15]. Це були парцели здаються колонам. Колони у Горація - це вільні орендарі, які, навіть, можливо, беруть участь в якомусь громадському культі сусіднього села. [16] Можливо, ці селяни раніше володіли своїми ділянками, але пізніше ділянки могли бути конфісковані або передані ветеранам, а колишні власники залишилися там, в якості колонів. Так було з героєм іншого твору Горація Офеллом (Horat. Sat., II, 2, 112-136). Ділянка Офелла дістався ветерану, але той здає його Офеллу в оренду. Звичайно, відносини між такими власниками землі як Горацій або ветерани і колонів були відмінні від відносин великих землевласників до орендарів. Можливо, власники великих господарств так само і навіть може бути, більшою мірою потребували не тільки в рабській праці, а й у праці колонів. [17] М.І. Ростовцев вказував, що при серпні відбувається деградація селян у колонів і пов'язує цю деградацію з зростанням великого землеволодіння в Італії. [18] Але наявність колонів на землях великих власників за часів Августа ми можемо лише припускати. Безсумнівно, що колони жили на землях Мецената, так як саме від нього Горацій одержав свій маєток. Багато великих володіння, що виникли після проскрипцій Сулли, були конфісковані і розділені в результаті аграрної політики Августа. Але були утворені нові володіння найближчих прихильників Августа, які стали ядром розвивалися при Імперії латифундій, але спочатку не настільки великих. [19] Але все ж таки, швидше за все, відбувалася не деградація селян у колонів, а заміна одних власників земельних ділянок іншими, притому, що первісні власники землі (посесори) залишалися на своїх дільницях у новій якості напівзалежних орендарів. Іншим великим свідченням, яке вже ставитися повністю до часу Імперії є агрономічний працю Люція Модерато Колумелли. Найвидатніший римський письменник і агроном I ст. (Точніше час життя Колумелли та написання його праці ми встановити не можемо) з Гадеса (Іспанія) жив в Італії, де й написав трактат «Про сільське господарство» в 12 книгах. У творі висвітлювалися питання землеробства, виноградарства, садівництва та інші. Описуючи господарство Італії, і даючи поради з ведення господарства Колумелла зачіпає питання здачі ділянок маєтки в оренду колонам. Відбиті у праці Колумелли відомості про колонах можна без сумніву відносити до часів вже династії Юліїв-Клавдіїв, оскільки Колумелла вже говорить про цілком сформованих відносинах і звичаях. Розглянемо, які поради дає господареві маєтку Колумелла по відношенню до колону. Колумелла закликає піклуватися про які живуть в маєтку працівниках, колонах і рабів, радить вести себе з колонами ласкаво і згідливо, але бути вимогливим до роботи більш ніж до плати, тобто головне для Колумелли це обробка ділянки (Colum., I, 7,1) . Таке ставлення до колон свідчить про те, що господарі ставилися до колон по-іншому, тобто, вимагали з колонів сплати грошей, незважаючи на врожай і здатність колона обробити свою ділянку. Колумелла говорить, про те, що при доброму ставленні до колону, останній не наважиться просити знижок (Colum., I, 7,2). Ми можемо зробити висновок, що і господарів вже не влаштовували прохання колонів про відстрочення боргів. І таким чином ми можемо сказати, що вже за часів Колумелли борги колонів були якщо не масовим, то звичайним явищем. Колумелла ж повідомляє нам і про що з'явилися додаткових обов'язки колонів. Колумелла каже, що господар не має міцно триматися за своє право вимагати з колона додаткових обов'язків, наприклад, не вимагати привозу дров та інших незначних добавок - «parvae accessiones» (Colum., I, 7,2). Пізніше аналогічні «добавки», тобто внески натурою ми зустрічаємо в одному з віршів Марціана (3,58), де поет, описуючи життя в кампанського маєтку свого друга Фаустина, говорить про сільських клієнтів (rusticus salutator) [20], які приносять Фаустіну продукти зі своїх ділянок. Причому сам Марціал відрізняє незалежного селянина, від такого сільського клієнта, який, мабуть, є колоном Фаустина. Я схильний погодитися з думкою М.Є. Сергієнко, що такі відносини між великим і середнім власником маєтку і колоном, які показані у Колумелли і Марциала, є одним з перших (причому, як мені здається, цілком свідомих) кроків до прикріплення колонів до земельної ділянки і переходу до натуральної ренти. Так само Колумелла радить не вимагати і суворого дотримання днів виплати (ibid.). І якщо Колумелла так настійливо говорить про все вищепереліченому, то можемо з упевненістю думати, що власники маєтків (особливо великих) зі своїх колонів вимагали і додаткові постачання і суворо дотримувалися терміни виплати, ніж мабуть розоряли колонів і з часом утримували їх на своїх землях поколіннями, хоча колони все ще залишалися повноправними громадянами. Адже Колумелла дає лише поради, а раз ці поради потрібно давати, то до Колумелли і в його час поведінка землевласників природно було зовсім іншим і навіть протилежним. До кінця I початку II ст. такі відносини між землевласником і колоном будуть звичайні і Плінія Молодшого будуть турбувати ті ж недоїмки колонів, але вже, мабуть, в більшій кількості. У праці Колумелли ми так само зустрічаємо вперше (якщо не вважати Сазерна, слова якого були передані Колумеллой) і вказівка на прагнення прикріпити колонів до певної ділянки. І важливо відзначити, що Колумелла дає не просто рада, а посилається на думку консуляра, і що важливіше найбагатшої людини - Волюзія. Колумелла говорить, що ще на його пам'яті Волюзій (причому сам Колумелли чув від нього) стверджував: «найщасливіше маєток те, де колони є його уродженцями, що народилися немов у батьківському володінні, вже з колиски прив'язані до місця здавна звичного» (Colum., I, 7,3). Тут ми, напевно, вперше зустрічаємо відкриту декларацію бажання великого землевласника прикріпити колона до певної ділянки у своєму маєтку. До цього ми зустрічали лише непрямі повідомлення про це і могли будувати лише припущення. Тепер ми можемо сказати, що в Італії вже до I ст. повністю сформувалася ідея про використання колонів на периферії маєтків або на запустевшіх землях, або в місцях з нездоровим кліматом (Colum., I ,7,4-5, 7). Тобто виробляється система, при якій цілинні поля будуть здаватися колонам для обробки. Такий спосіб заселення пустуючих земель нам відомий з північноафриканських написів, де колонам надається право обробляти цілинні землі і вони або звільняються від орендної плати на визначений строк, або платять менше (CIL, VIII, 25943; VIII, 26416). Про велику кількість необроблених земель в епоху громадянських війн говорить Лукан (Phars., I, 170) Мабуть, ще під час Імперії (у всякому разі, за Августа) велику кількість земельних володінь могло залишатися необробленими, і саме на ці землі приваблювали колонів великі землевласники і намагалися прикріпити колонів до земельних ділянок. Але саме господарство Колумелли все ще продовжувало залишатися в своїй основі рабовласницьким господарством типу вілл Катона і Варрона. [21] Але відзначимо ще один вислів Колумелли характеризує становище колона у великому або середньому маєток (від 100 до 1000 югеров і більше). Говорячи про обов'язки вілика, Колумелла радить вимагати від нього, щоб колони не спали надто довго (Colum., XI, 1,14), тобто колон знаходиться в прямому підпорядкуванні вілика, і таким чином є не просто орендарем земельної ділянки, але й членом familia rustica. М. Білорусів зазначав, що такий стан колонів вже в перші століття Імперії було обумовлено заборгованостями колонів і їх зубожінням. [22] Колонів - дрібних орендарів як звичайне явище в римській господарського життя згадує Сенека Молодший, політичний діяч, філософ і письменник часу Калігули, Клавдія і Нерона. [23] Листи Сенеки, як і в майбутньому листи Плінія Молодшого, характерні тим що безсумнівно описують порядки і господарську життя, які склалися до них і існували в їхній час. При всій стилізації і риторичному перебільшенні до известиям в листах Сенеки і навіть у його трактатах слід ставитися дуже уважно, так як Сенека, мабуть, зображує господарську картину, що існувала насправді. Сенека багато говорить про розширення земельних володінь знаті, критикуючи цей процес (Sen. Epist., 87,7; 88,10; 89,90; 90,39 [24]; De benef., VII, 10,4; De tranq. an., II, 8; De brev. vitae, 12,2). Говорячи, про що розширюються латифундій Сенека згадує тисячі колонів риючих і орачів землю (Epist., 114,26). Сенека говорить і про колонах в Лации (Epist., 123,2), де так само присутність колонів на землях великих землевласників вже абсолютно звичайна справа. [25] Слова Сенеки підтверджуються і відомостями агріменсоров про становище земельних справ в Італії при Флавиях, особливо при Веспасіані. Тобто всього на кілька десятиліть пізніше, ніж писав Сенека. У корпусі агріменсоров або громатіков (римських державних землемірів) ми знаходимо вже оформилися імператорських колонів, в маєтках імператорів (coloni imperatoris (caesaris) coloni sui). На час Веспасіана відноситься кілька таких згадок колонів на імператорських землях у Абелл (Lib. Col., P. 230), в Нулі (Lib. Col., P. 235) і Лаціі (Lib. Col., P. 236). Колони фігурують там поряд з імператорською прізвищем і навіть входять до неї. [26] Усі вищеназвані випадки пов'язані, мабуть, з імператорськими земельними володіннями в Кампанії і Лаціі. М. Білорусів і Х.Ф. Пелхам пов'язують з імператорськими володіннями в Італії і провінціях поява колонів прикріплених до землі і живуть на ній поколіннями (coloni originarii). [27] Можна відзначити, що прагнення до закріплення колона на земельній ділянці, яка виявляється в повній мірі у праці Колумелли, і показано Сенекою, вже в повній мірі присутній під час правління династії Флавіїв. До цього ж часу деякі дослідники відносять і появу прикріплених до землі колонів в імператорських сальтусов Північної Африки і створення перших помісних статутів типу lex (consuetudo) Mancina або помісного статуту Вілли Магна (CIL, 25902). [28] На час I-II ст. [29] відносяться епіграфічні дані про колонах з імператорських володінь в Італії. В основному це надгробні епітафії, які були написані в пам'ять померлим колонам (CIL, IX, 888 = Dessau, 8555; CIL, X, 1918; IX, 3764 = Dessau, 7455). Вони доносять до нас лише імена колонів і місця де вони жили, назви маєтків (fundi), де вони працювали. Цікаво, вживання назви маєтку (fundo), де трудилися колони, як місця постійного проживання та приписки. Дуже цікава напис із Луцеріі (Апулія). У епітафії колона Тиберія Статорій Геміні (CIL, IX, 888 = Dessau, 8555), згадується його співмешканка - Нумізія, яка поставила йому пам'ятник. Причому в написі вона названа «Numisia Augusti nostri serva». Тобто вона мабуть була рабинею в імператорському маєтку, а її співмешканець швидше за все був там же колоном. Шлюби вільних (а статус колона увазі вільний статус людини) і рабів були недійсні. Але ось співжиття рабів один з одним заохочувалося вже Катоном, а потім і Колумелла. Мабуть, те ж саме відбувалося і в імператорських маєтках, причому, швидше за все раби (особливо отримували пекулий) зливалися з дрібними орендарями (можливо з вільновідпущеників) та входили у підпорядкування адміністрації маєтку, яка складалася також з рабів і вільновідпущеників. І тут ми з усією повнотою бачимо як колони (в усякому разі, в імператорських маєтках) опиняються в залежності від землевласника. І, мабуть, можливість розірвати контракт після п'яти років, внаслідок заборгованостей або інших причин (скажімо простого небажання колона переходити з однієї земельної ділянки на іншу) стає все менш і менш можливою. Повністю цей процес в Італії і провінціях розпочнеться на початку II століття, коли колони будуть поступово перекладається з грошової оренди на парціарную, тобто оренду з частки врожаю. Цей процес найбільш чітко відображений у листах Плінія Молодшого. Гай Пліній Цецилій Секст Молодший народився в 61 або 62 р. в Транспаданской місті Новум Комум. Після смерті свого батька Пліній була усиновлена своїм дядьком Плінієм Старшим. Після загибелі в 79 р. Плінія Старшого його племінник, очевидно, отримав у спадщину його стан. [30] Знатне походження, багатство, аристократичні знайомства і зв'язки, заступництво перших осіб в Римській імперії часів Доміціана, Нерви і Траяна, таких як Верій Руф, Коррель Руф, арул Рустік і особливо його дядька, забезпечили Плінію Молодшому швидку кар'єру. Пліній був близький до імператорів Доміціана, Нерві і особливо Траяну, який йому довіряв і вів з ним листування. [31] Таким чином, ми бачимо, що Пліній Молодший не тільки належав до аристократії і мав достатню станом, і був не тільки одним із самих освічених людей свого часу, але і діючим політиком, який активно брав участь у політичному житті Риму кінця I - початку II століть. Тому до його листів ми повинні поставитися з особливою увагою. Епістолярний жанр набув великого поширення в Римській літературі. Але це не прості приватні листи, які були призначені тільки для своїх адресатів, а невеликі, витончено складені літературні послання в прозі, складалися в розрахунку на публікацію. [32] Кожен лист Плінія Молодшого в основному присвячений одній темі закінченою, і ця тема рідко служить предметом подальших листів. [33] Зміст листів різноманітно. Пліній розповідає про своїх виступах в суді і сенаті, відгукується на літературні та побутові події дня, дає характеристики помер письменникам і державним діячам, описує свої вілли [34], їх природні і господарські гідності, і що для нас особливо важливо, говорить про господарське життя своїх маєтків. При всій літературної стилізації листів ми можемо без застережень довіряти тим місцям, де Пліній Молодший викладає господарські особливості своїх маєтків. Пліній Молодший не тільки описує внутрішнє і зовнішнє оздоблення своїх вілл, а й викладає ті проблеми, з якими стикається він у веденні свого господарства, а також розповідає про свої наміри щодо купівлі нових маєтків і про перебудову вілл. Каже Пліній у своїх листах і про відвідини своїх власних маєтків, і там також викладаються повсякденні турботи господаря великого маєтку. У листах Плінія Молодшого ми бачимо реальну картину розвитку сільського господарства і соціально-економічних відносин та їх зміни, з якими довелося зіткнутися людям часу Плінія Молодшого. Крім рабської персоналу, у володіннях Плінія Молодшого працювали і колони, які орендували у Плінія земельні ділянки (Plin. Epist., X, 8,5; VII, 30,3; III, 19, 5-7; IX, 15; IX, 36,6; IX, 37). Але, як мені здається не можна говорити, як це робив М.І. Ростовцев [35], про те, що використання праці колонів в господарстві Плінія Молодшого переважало над використанням праці рабів. У листах Плінія Молодшого рабська персонал вілли й усього маєтку явно сусідить з вільними працівниками. І якщо Пліній більше уваги в своїх листах приділяє колонам, то це не означає, що колонатних відносини переважали над рабовласницькими відносинами. Мабуть, це відображає лише гостроту проблем, які виникали при відносинах землевласника з колонами, і говорить лише про деяке структурному кризу в цих відносинах. І, можливо, колони були на землях Плінія Молодшого однією з основних категорій працівників (хоча Пліній використовує і найманих наймитів і продаж на пні, і підряди) внаслідок просторості володінь, які рабська персонал ніяк не міг обробити своїми силами. А вкладення грошей у землю (у Плінія більша частина грошових коштів вкладалася в маєтку (Plin. Epist., III, 19), мабуть, було найвигіднішим підприємством, що приносить, у всякому разі, один із самих стабільних доходів. Так само, приступаючи до аналізу колонатних відносин у листах Плінія Молодшого, хочеться відзначити одну цікаву деталь. У своїх листах, Пліній чи намагається показати свою зневагу до господарських справах або ж вони (господарські справи) дійсно сильно обтяжували Плінія Молодшого (Plin. Epist., VII, 30 , 3; IX, 15; IX, 36,6). І, можливо, тому він шукав більш легку форму спілкування зі своїми колонами та підрядниками. У листуванні Плінія міститься достатня кількість даних про становище колонів. Цікава і сама термінологія, яка вживається Плінієм щодо колонів, він називає їх або coloni (Epist., X, 8,5; III, 19,6,7; IX, 36,6; IX, 37) або rustici (VII, 30,2; IX, 51,1) останні, можливо були сусідніми селянами-клієнтами Плінія, які обрали його своїм арбітром і суддею. [36] Зазначимо, що згадуються в листах Плінія колони є особисто вільними і укладають з землевласником або прокуратором договір як рівноправні сторони. Розмір орендної плати фіксувалося, мабуть, у договорі, який мав приватний характер, і виражалася в грошовому відношенні (Plin. Epist., IX, 37,3). Договір укладався на п'ять років, але продовжувався з його закінченням (IX, 37,2). У забезпечення умов договору колони вносили певну заставу (III, 19,6). Пліній часто скаржиться на часту зміну колонів і, що дуже важко знайти хорошого орендаря (VII, 30,2), тому, як нам здається, Пліній та інші землевласники намагалися утримати колонів на своїй землі. Саме у зв'язку з цим бажанням Пліній та інші господарі великих латифундій йдуть на поступки колонам, в тому числі і на списання боргів. Боргове питання, мабуть, стояло дуже гостро, так як Пліній нерідко вказує на заборгованість колонів як на основне зло у розвитку господарства (IX ,37,2-3). [37] Так само в листах Пліній говорить про те, що колони цілком можуть переривати контракт при закінченні договору (X, 8,5). Тобто в господарстві Плінія Молодшого працюють на перший погляд звичайні строкові орендарі, які виплачують грошову ренту. Але ми бачимо з «Листів», що Пліній стикається з тим, що колони не можуть виплатити заборгованості і господарству і доходам наноситися великої шкоди. Землевласник в особі Плінія терпить збиток. Це вдаряло особливо за власниками великих і середніх земельних володінь, так як вони були основою їх матеріального і політичного благополуччя. Звичайно, Пліній та подібні йому землевласники витягували доходи з політичної, адвокатської діяльності з експлуатації провінцій і лихварства, але основним доходом все-таки були великі земельні володіння (III, 19,8). І, мабуть, Плінію потрібно збільшувати розміри своїх господарств, так як вони все більше не є рентабельними, і приносять все менше доходу. Тому перед Плінієм стояло питання про зміну відносин саме з колонами, так як ставлення до рабів під час Плінія під впливом рабських повстань, участі рабів у цивільних смута і стоїчної філософії змінилося (Пліній вже не використовує колодників і закликає до цього інших (III, 19, 7)). Пліній малює критичне становище колонів: «Ця щедра земля виснажена, проте, що розорився хліборобами. Колишній господар часто продавав їх інвентар: тимчасово зменшуючи недоїмки [38], він абсолютно знесилив своїх колонів, і недоїмки стали зростати знову »(III, 19,6; переклад М. Є. Сергієнко). Пліній навіть готовий дати колонам своїх рабів, але, мабуть, це не рятує становища. В інших листах Пліній говорить про нестачу відповідних орендарів (VII, 30,3) і Пліній знову піклується про впорядкування багаторічної оренди у своїх володіннях (IX, 37,1). Ще одну картину положення колонів малює Пліній, говорячи про це: «За минуле п'ятиріччя недоїмки зросли, хоча я і робив великі знижки: тому більшість, зневірившись у можливості сплатити борги, зовсім не піклується про зменшення їх. Люди тягнуть і витрачають все, що у них з'являється в господарстві, вважаючи, що їм нема чого вже жаліти себе (переклад А. І. Доватура) »(IX, 37,2). Звичайно ж, для господарства Плінія таке становище колонів, як було зазначено вище, було руйнівним. Пліній шукав дієвий засіб від такого розорення колонів. Він пропонував їм своїх рабів, робив великі знижки, але ці заходи, як ми бачимо, не допомагали. Пліній вирішує радикально змінити систему стягнення орендної плати з своїх колонів: «Ліки одні, я буду здавати землю не за гроші, а за частину врожаю, і я буду ставити своїх людей наглядати за роботою і зберігати врожай (переклад А. І. Доватура)» (VII, 30,3). Тут же Пліній відзначає, що «... такий порядок вимагає великої сумлінності, гострих очей, численних рук (переклад А. І. Доватура)» (Ibid.). Відзначимо, що таким чином колони, безсумнівно, потрапляли у велику залежність від землевласника. Якщо до цього вони тільки виплачували гроші за оренду і могли теоретично вільно розпоряджатися посадками на своїй ділянці, то тепер вони потрапили під жорсткий контроль адміністрації маєтку (яка як було показано вище складалася з рабів або вільновідпущеників), так як господар маєтку був зацікавлений у виробництві того чи іншого виду сільськогосподарської продукції. На думку В.І. Кузищина Пліній вже розглядає таких заборгували колонів «як частину свого господарства». [39] У зв'язку з звістками Плінія про колонах виникає питання: наскільки заходи Плінія були новими для економіки Італії і всієї Римської імперії. Мабуть, у такій процедурі, тобто в здачі землі колонів за частину продукту, не було нічого незвичайного. Якщо відносини між землевласником і колоном регулював тільки договір між ними, його умови могли за спільною згодою змінити. А здача землі в оренду за гроші, можливо, була тільки сталим звичаєм, ніде законодавчо не врегульованим. Ще Колумелла, як було показано вище, говорить про «добавках» - «parvae accessiones» (Colum., I, 7,2) до грошової платі і що господар не має міцно триматися за своє право вимагати з колона додаткових обов'язків. Марціал (3,58) говорить про підношення колонів господареві. І як ми зазначали вище власники маєтків (особливо великих) зі своїх колонів вимагали і додаткові постачання ще за часів Колумелли. А сам принцип роботи за частку врожаю був відомий ще в більш ранній час. [40] Таким чином, з одного боку заходів Плінія Молодшого були в новинку для господарства Італії. Але з іншого боку вони були підготовлені як мінімум сторіччям розвитку колоната. Тобто реформування особистого господарства Плінія, і перехід на оренду за частину врожаю стало природним наслідком розвитку колонатних відносин в Італії і розвитком приватновласницьких і імператорських латифундій і сальтусов. Відзначимо, що Пліній Молодший був намісником у Віфінії, тобто в Малій Азії і міг бути безпосередньо знайомий зі способами експлуатації залежного населення в Малій Азії. Таким чином, можна зробити висновок, що до II ст. повністю склалися умови для повного фактичного прикріплення колонів до землі великих землевласників. Важке становище колонів змушувало землевласників йти на поступки, а потім переводити колонів на парціарную оренду, що в свою чергу ще сильніше, ніж було до цього, прикрепляло колонів до маєтку. Пліній був одним з перших, хто почав планомірно змінювати свої економічні відносини з колонами, але ці зміни були підготовлені в попередні періоди історії Риму. Отже, на підставі джерел можна досить чітко уявити собі розвиток колонатних відносин протягом I - II ст. в Італії. Для розвитку колонтаних відносин зазначеного періоду основою стали відносини між землевласником і дрібним орендарем часу республіки. Тенденція до прикріплення дрібних орендарів до ділянки землі вже повністю оформилася до початку I в., А протягом першого століття Імперії вже стала нормою. Землевласники вже вважають себе в праві вимагати від колонів додаткових поставок і відпрацювань. Все це збігається з зубожінням основної маси колонів і зростанням їх заборгованості, а так само з появою і зростанням великого імператорського і приватного землеволодіння в Італії. На території великих імператорських і приватних сальтусов і латифундій колони поступово потрапляють в залежність від землевласника і стають підконтрольні адміністрації маєтку, яка складається з рабів і вільновідпущеників. Поступово починається злиття рабської прізвища (особливо якщо рабам виділяються як пекулія земельні ділянки) та юридично вільних орендарів. [41] Колонами - орендарями ставали цілі громади. [42] Ці громади поступово так само потрапляють у залежність від великих землевласників, які стають важливими конкурентами міських центрів. Так Пліній Молодший розширив у своєму маєтку храм Церери, в якому у великій числі збирався народ з найближчих сіл і там робилися багато справ, і Пліній мав намір додати ще й укриття від сонця та дощу (Plin. Epist., IV, 39). Безсумнівно, люди, які збиралися у храмі, обмінювалися продуктами. Тобто фактично там виникала ярмарок, як це бувало зазвичай в храмові свята. Це знаменувало, на думку Є.М. Штаерман, початок процесу призвів до занепаду соціальної та політичної ролі міської громади за рахунок зростання значення латифундій і їх власників у всіх сферах життя сільського населення. [43] Зростання заборгованостей колонів і протиріччя їх вільного статусу зі зростаючою залежністю від землевласника, призводить до того, що поступово дрібна оренда за гроші ставати невигідною. Дрібному колону все важче реалізувати свою продукцію, він не може складати конкуренцію великим земельним власникам у міських центрах (тим більше, що і жителі міст, особливо їх верхівка, є власниками або рабовласницьких вілл або латифундій) і селянських громадах, які забезпечують себе самі. Внаслідок того виходом із кризи орендної системи, є перехід на оренду за частку врожаю. Така оренда була вигідна і земельному власнику і колону. Притому що умови для переходу на издольную оренду склалися вже протягом I століття. На підтвердження наших слів наведемо цікаве висловлювання Тацита про німецьких рабів (Tac. Germ., 25 [44]). Тацит, намагаючись пояснити римлянам, становище рабів у германців, говорить, що «пан обкладає його, як якщо б він був колоном, встановленої мірою зерна або овець і свиней, або одягу ...». Тобто Тацит і його аудиторія, мабуть, вважали цілком очевидним те, що колон міг вносити натуральні податки своєму господареві. Відзначимо, що Тацит був сучасником і кореспондентом Плінія Молодшого (Plin. Epist., I, 6; 20; II, 1,6; 2,17,19; IV, 13; 15,1; VI, 9,16,20; VII, 20, 33; VIII, 7; IX, 10; 14; 23,2) [45], і міг бути знайомий з тими законами, які Пліній вводив у своїх маєтках. У II ст. зростає число вільнонароджені селян, які стали колонами або прекариста. [46] Юристи приділяють їм все більше уваги. Колони в значній мірі стають органічною частиною маєтку, хоча це відбувається вже, мабуть, в середині - другій половині I століття. Так пропонувалося, щоб людина, що продавав маєток, домовився з покупцем про збереження для колонів колишніх умов (Dig., 19,2,25,1). Маєток, як ми бачили з одного листи Плінія Молодшого (III, 19,6) продається разом з колонами та їх боргами. При розгляді справ, пов'язаних із заповітом маєтки по легату, платежі або борги розглядаються як один з вхідних в легат елементів. Ставлення господаря і колона, як і відносини патрона і клієнта вже визначалися тим, що перший брав другий під своє заступництво (in fidem suam recipat: Dig., 19,9,49). Відзначимо, що у авторів того часу слова «бідняк», «наймит», «сусід» і «колон» були синонімами. [47] Таким чином, можна сказати, що протягом I-II ст. колонатних відносини остаточно переросли із орендних відносин договору типу locatio-conductio, який полягав рівноправними сторонами, у відносини між залежним хліборобом і господарем землі (хоча ще довгий час у працях римських юристів колони та орендарі є рівноправними партнерами землевласника). Колони остаточно закріплюються за земельною ділянкою в певному маєтку і поступово починають зливатися з рабською прізвищем, перетворюючись на plebs rustica. Хоча цей процес і розтягнеться до IV-VI ст. [48], але початок йому було покладено в цей час. При вивченні формування колонатних відносин в Італії, дослідники нерідко задавалися питанням: на скільки римсько-італійський колонат був пов'язаний з формами поземельній залежності і земельної оренди в західних провінціях Римської імперії? І на скільки ці форми вплинули на подальше формування і розвиток колонатних відносин? На зв'язок розвитку та становлення колонатних відносин і що склалися в провінціях Римської імперії місцевих форм залежності селян у західних провінціях (Галлії, Іспанії, Дунайських провінціях) вказував М.І. Ростовцев, який акцентував увагу на залежних землеробів - клієнтів в кельтській суспільстві. [49] Так само ще Ф. Гізо бачив у колонатних відносинах видозмінений римлянами інститут залежності пересічних одноплемінників від їхніх вождів, подібний галльську клієнтели. [50] Пізніше М.Є. Сергеенко вказувала на можливість зв'язку особливостей господарства Сазерна зі звичаєм галльську клієнтели. [51] Тому спочатку розглянемо наскільки пов'язаний розвиток колонату з місцевими формами залежності в римської Галлії. Про залежних хліборобах у галлів говорить Цезар. Він згадує клієнтів, боржників галльської знаті (Caes. BG, I, 4,2; VI, 13,2), говорить Цезар і про те, що у галльських племен було розвинене боргове рабство (Caes. BG, VI, 13,2) . З приходом римлян в Галію відбуваються суттєві зміни. У найбільш романізованих районах переважали середні рабовласницькі вілли. [52] У менш романізованих районах Галлії зберігалася общинна структура і відносини, які існували до римського завоювання. [53] Але при всьому існування відносин залежності між селянами і родовою знаттю колонатних відносини з'являються там набагато пізніше. Наші джерела свідчать про села, які перебували в колонатних відносинах з землевласниками. Так, наприклад, напис III ст., Знайдена поблизу Пахт у треверов, в Белгіки, являє собою посвячення Меркурію, поставлене селянами - колонами. При цьому вони виступають всім селом, діючи через якогось Гіамілла, повноваження якого позначені кельтським терміном: «Deo Mercurio coloni Crutienses fe (ce) runt de suo per dann (i) um Giamillum» (CIL, XIII, 4228). Аналогічна цієї напис із Калхаузена, виявлена на узбережжі Сари в Sarreguemines, - присвячена Юноні від колонів аперіенскіх: «Deae I [u] non [i] coloni Aperienses ex iussu» [54]. Про колонатних відносинах свідчать сліди будиночків власників на території маєтків, а також барельєфи надгробків з зображеннями колонів, що вносять орендні платежі [55]. У Белгіки і Аквітанії колонатних відносини пов'язані з великими віллами й засвідчені джерелами тільки для III-IV століть. [56] Дані епіграфіки та археології свідчать про таких формах залежності, як клієнтели і колонат. По всій імовірності, використовувалася і праця найманих працівників. Колонатних відносини характерні для великих господарств і відносяться до більш пізнього часу. Мабуть, колонатних відносини, що сформувалися в Італії в I-II ст. наклалися на форми залежності, що існували в Галлії ще до римського завоювання. І вже на основі цього з'єднання оформилися колонатних відносини в Галлії. Тобто, швидше за все, не галльські форми залежності вплинули на розвиток колонатних відносин у Римській імперії, а колонатних відносини склалися в Італії, і привнесені на кельтську грунт римлянами в період імперії дали поштовх до розвитку колонату в Галлії, з'єднавшись з місцевими формами залежності. Тому колонат в Галлії формувався поступово і сформувався лише до III-IV століть. Слід зазначити, що, як і у всій Імперії, не зважаючи, на економічну залежність, юридично колони довгий час продовжували залишатися громадянами своїх громад і користувалися самоврядуванням. [57] Звернемося тепер до іспанських провінціях, економічний розвиток яких у деяких аспектах збігається з розвитком Галлії. Іспанія була головним оплотом римської культури. Процес романізації був там особливо глибоким. Однак при всьому поширення середніх рабовласницьких вілл в Іспанії, а особливо в Бетіке [58], дослідниками відзначено наявність численного стану дрібних виробників, основу якого складали вільні селяни, власники, орендарі дрібних ділянок землі, на значній частині Піренейського півострова. [59] І це становило одну з особливостей соціального розвитку Іспанії. [60] До II ст. в Іспанії сформувалися великі приватновласницькі та імператорські володіння. У цей же час конфісковані землі на користь імператорів набувають форму патрімоніев, які були по організації подібні імператорським маєтках в Північній Африці та Азії. Землю здавали в оренду великим і дрібним орендарям, перші (кондуктори) брали в оренду великі господарства, а другі (колони) своїми руками обробляли орендовані ділянки. [61] Розглядаючи розвиток колонатних відносин в Іспанії можна звернути увагу на систему розробки срібних рудників в Іспанії. Рудники належали імператорській фиску. В Іспанії часу Флавіїв і Антонінів при оренді срібних рудників в Віпсаке особи, які розробляли окремі шахти, названі, як coloni або occupatores. Міг бути і один колон, який орендував шахту, і кілька колонів могли організовувати товариство (societas) для видобутку металу. Колонам дозволялося продавати один одному шахти або їх частину. Нагляд здійснювався імператорським прокуратором. Великі шахти або копальні передавалися кондукторам або відкупникам. Колони були зобов'язані виконувати - munera - певні повинності. [62] Положення дрібних власників, особливо селян не відрізнялося стабільністю, їх розорення призводило до збільшення чисельності вільних працівників у рудниковому справі в II столітті. [63] А якщо враховувати, що соціальна структура в Іспанії збігалася за багатьма параметрами з общерімской, то можна припустити, що розвиток колонатних відносин відбувалося подібним же чином, що і в Італії. Колони, залишаючись юридично вільними, потрапляли у фактичну залежність від імператорських прокураторів, акторів і кондукторів, подібно до того, як це відбувалося в імператорських сальтусов в Північній Африці. В Іспанії колонат з'являється тільки з приходом римських соціально-економічних відносин і збігається з розкладанням сільських громад в іспанських провінціях. Аналогічно колонатних відносин в іспанських срібних копальнях, складалися колонатних відносини в римській Дакії та інших дунайських провінціях. У римській Дакії на імператорської землі з'являються рудничні селища. У таких селищах жили римські і латинські громадяни, перегріни, які вступали в різні ділові, господарські та сімейні зв'язки. Їх майновий стан було різним, і при здійсненні угод міг не враховуватися їх правовий статус. [64] Саме в таких селищах з'являються колони-орендарі, які поступово потрапляють в залежність від імператорської адміністрації. З Альбурна Великого відомий, наприклад, римський громадянин Луцій Ульп Валерій, який здавав в оренду свою працю кондуктору золотих копалень Сократіону, синові Сократа (CIL, III, 948). Цей кондуктор не мав права римського громадянства, але набув орендні відносини з римським громадянином, найняти на роботу в копальні. До речі, як сказано в контракті Луцій Ульп Валерій був неписьменний і за нього в його присутності написав якийсь Адьютор, син Макра. І наймався він на роботу на руднику на рік. Тобто орендар був юридично вільний і був римським громадянином, але потрапляв у підпорядкування, хоча й тимчасове, до перегріни і фактично знижував свій соціальний статус. Майже те ж саме відбувалося в Італії часу громадянських воєн та Ранньої Імперії, коли вільні громадяни, стаючи колонами, знижували свій соціальний статус і потрапляли в залежність (з часом все більшу) від землевласника. Шахти або копальні, що знаходилися в розпорядженні власника рудників, передавалися в найм окремим орендарям, а ті здавали їх більш дрібним орендарям - колонам. Ми маємо кілька присвят імператорам і імператорської сім'ї, які ставилися спільно отпущеніческо-рабської адміністрацією рудників, а так само колонами-орендарями: lib (erti) et familia et leguli auriar (um) (CIL, III, 1307; III, 941). Тут видно вже зазначена вище тенденція до злиття рабської прізвища і колонів-орендарів, що в свою чергу, безсумнівно вело до прикріплення колонів до землі і остаточному перетворенню їх у залежних працівників. І хоча серед колонів-орендарів Дакії і Нижньої Мезії були люди різного достатку [65], але всі вони вже міцно закріплювалися на своїх ділянках і в імператорській прізвища. У великих земельних володіннях Далмації застосовувалася праця рабів. Але поряд з рабською працею використовувалися й інші форми експлуатації - клиентела і колонат, привнесені, як і в Іспанії, і в Галлії з Італії. [66] Причому колонами могли бути і відпущеники, і клієнти багатих сімей. У Норике, можливо, діяла форма залежності схожа з галльську клиентелой. [67] Такі форми залежності, як було показано вище, легко поєднувалися з римсько-италийским колонатом, особливо до II століття. Таким чином, можна сказати, що не стільки форми залежності склалися в західних провінціях до римського завоювання вплинули на розвиток колонату в Римській імперії. Скільки вже формувалися в Італії колонатних відносини на основі оренди, і принесені разом з романізацією і розвитком рабовласництва, наклалися на існували в цих провінціях форми залежності. Саме тому остаточно колонатних відносини в провінціях складаються тільки до II-III століттям. У західних провінціях, як і в Італії здавна існували різні форми залежності. Римляни ж привнесли у вже існуючі звичаї юридичну базу у вигляді орендного договору locatio-conductio, на основі якого і розвивався надалі колонат. Відносини ж залежності в провінціях до римського завоювання були не настільки розвинені, що б істотно вплинути на яка складається систему, колонатних відносин, яка складалася вже на той час в Італії і у всій Римській Імперії, швидше, як вже сказано вище, було зворотний вплив. Відзначимо так само і великий вплив у становленні колонату у західних провінціях імператорських доменів, на території яких орендні відносини швидко перетворюються на земельну залежність, а орендарі-колони зливаються з рабською прізвищем. Автор Сиромятніков Іван Дмитрович

Використана література [1] Кофанов [2] Див: Штаерман Є.М. Історія селянства ... С. 52. [3] Про закони Ліцинія-Секстія та їх значенні для римського держави див.: Заборовський Я.Ю. Нариси з історії аграрних відносин в римській республіці. Львів, 1985. С. 76-91. [4] Сергеенко М.Є. Нариси ... С. 161-173; Кузищин В.І. Генезис рабовласницьких латифундій ... С. 62-73. [5] Про концентрації власності в руках римської знаті за часів Республіки див.: Кузищин В.І. 1) Генезис рабовласницьких латифундій ...; 2) Римське рабовласницьке маєток. Ще Є.М. Штаерман вказувала, що з глибокої давнини на землях великих власників «сиділо багато спадкових колонів або клієнтів не завжди розрізнялися, а так само прекаристов, оскільки прекарий і колонат сходили до глибокої давнини». Див: Давній Рим ... С. 110. [6] Про боржників кінця Республіки див.: Штаерман Є.М. Розквіт рабовласницьких відносин ... С. 55. [7] Фюстель де Куланж Н.Д. Аллод і сільське маєток ... С. 73; Деліщева І.Ф. Категорія вільних qui bona fide serviunt. С. 43 і сл. [8] Штаерман Є.М. Історія селянства в стародавньому Римі. М., 1996. С. 94,105. [9] Там же. С. 94. [10] Тронский І.М. Історія античної літератури. Л., 1957. С. 380-381. [11] Гревс І.М. Нариси з історії римського землеволодіння (переважно в період Імперії). СПб., 1899. З. 119 слл. [12] Там же. [13] Там же, порівн.: Ростовцев М.І. Суспільство і господарство в Римській імперії / Пер. з нім. І.П. Стребловой, під ред. А.Я. Тижова. СПб., 2000. С. 72-73. [14] Див: Johne K.-P., Kцhn J., Weber V. Die Kolonen in Italien und westlichen Provinzen des Rцmischen Reiches. B., 1983. S. 73-79,115 f, 165. [15] Квінт Горацій Флакк. Зібрання творів / Пер. Н.С. Гінцбурга. СПб., 1993. [16] Гревс І.М. Нариси ... С. 123. [17] Штаерман Є.М. Історія селянства ... С. 106. [18] Ростовцев М.І. Суспільство і господарство ... С. 74, порівн.: Гревс І.М. Нариси ... С. 164 слл., 173,178 слл. Ф. Де Мартіно вважає, що дрібна селянська власність не зникала: De Martino F. Storia economica di Roma antica. Firenze, 1978. P. 219,225,230. [19] Штаерман Є.М. Історія селянства ... С. 101. [20] Сергеенко М.Є. До історії колонатних відносин / / ВДИ, 1949, № 2. С. 56. [21] Див: Кузищин В.І. Римське рабовласницьке господарство ... [22] Білорусів М. Колонат. С. 40 слл.; СР: Ростовцев М.І. Суспільство і Господарство ... С. 74 слл.; Фюстель де Куланж Н.Д. Римський колонат. СПб., 1908. С. 20 слл.; Штаерман Є.М. Стародавній Рим: проблеми економічного розвитку. М., 1978. С. 114 слл., 155-156. [23] Про літературної діяльності Сенеки та його твори див.: Тронский І.М. Історія античної літератури. С. 422-426. [24] Луцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцилія / Пер. С.А. Ошерова. М., 1977; Про великої земельної власності першого століття Принципату див.: Кузищин В.І. Генезис рабовласницьких латифундій в Італії. М., 1976. С. 154 слл. [25] Johne K.-P., Kцhn J., Weber V. Die Kolonen ... S. 166. [26] Білорусів М. Колонат. С. 55; Johne K.-P., Kцhn J., Weber V. Die Kolonen ... S. 166; Pelham HF The Imperial Domains and the Colonate. L., 1890. p. 18. [27] Білорусів М. Колонат. (Нариси виникнення римського кріпосного права). Варшава, 1903. С. 55; Pelham HF The Imperial Domains ... p. 16,18. [28] Frank T. An Economic Survey of Ancient Rome. Vol. V. Baltimore, 1940. S. 31,84. Про датування появи Маціева закону див. також: Пригоровський Г. Розвиток колонатних відносин у римській Африці. М., 1909. С. 9 слл.; Бартошек М. Римське право: поняття, терміни, визначення. М., 1989. С. 193. [29] Див: Johne K.-P., Kцhn J., Weber V. Die Kolonen ... S. 256. [30] Опацька С. Пліній Молодший - літературний діяч часу Нерви і Траяна. Варшава, 1878. С. 12,81; Кузищин В.І. Генезис рабовласницької латифундії ... С. 197; Sirago VA ј Italia agraria sotto Traiano. Luvain, 1958. p. 22. [31] Опацька С. Пліній Молодший ... С. 16-20 і слл.; Соколов В.С. Пліній Молодший. М., 1956. С. 21 слл. [32] Тронский І.М. Історія античної літератури. С. 453. [33] Там же. [34] Там же. [35] Ростовцев М.І. Суспільство і господарство ... С. 190 і слл. Див. там же критику М.І. Ростовцева думки В. Хейтланда про колонах в маєтках Плінія Молодшого (С. 191). [36] Штаерман Є.М. Історія селянства ... С. 151. [37] Про причини заборгованостей колонів і про різні думки з цього приводу див: Вольменштейн Т.Т. Еволюція сільського господарства Італії у II ст. н.е. / / Антична стародавність і середні століття. № 11. Свердловськ, 1975. С. 68-73; Кузищин В.І. Генезис рабовласницької латифундії ... С. 211-212. [38] Цікаво відзначити, що колони разом зі своїми боргами переходять Плінію разом з маєтком, яке він купив. [39] Кузищин В.І. Генезис рабовласницької латифундії ... С. 212. [40] Штаерман Є.М. Історія селянства ... С. 141. [41] Штаерман Є.М., Трофімова М.К. Рабовласницькі відносини у ранньої Римської імперії (Італія). М., 1971. С. 42 і слід. [42] Штаерман Є.М. Історія селянства ... С. 140. [43] Там же. С. 152. [44] Публій Корнелій Тацит. Твори / Пер. А.С. Бобовича, Я.М. Воровського, М.Б. Сергієнко. М., 1993. [45] Див: Дуров В.С. Художня історіографія Стародавнього Риму. СПб., 1993. С. 93-94. [46] Там же. С. 156. [47] Див: Там само. С. 157. [48] Коптєв О.В. 1) Римське законодавство IV-V ст. про шлюби рабів і колонів / / ВДИ, 1985, № 4. З 62 і слл.; 2) Зміна статусу римських колонів в IV-V ст. (За даними імператорського законодавства) / / ВДИ, № 4, 1989. С. 33-34; 3) «Свобода» і «рабство» колонів IV-VI ст. в Римській імперії / / ВДИ, № 4, 1990. С. 87-91; 4) Від прав громадянства до права колонату: Формування кріпосного права в пізньої Римської імперії. Вологда, 1995. [49] Rostowzew M. Studien zur Geschichte des rцmischen Kolonates. Lpz.; B., 1910; він же: Римський колонат / / Сучасний світ, № 2, 1911. С. 153 слл. [50] Див Білорусів М. Колонат (Нариси виникнення римського кріпосного права). Варшава, 1903. С. 47,73; Коптєв О.В. Формування кріпосного права в пізній Римській імперії - Ранньої Візантії IV-VI ст. М., 1996. С. 5. [51] Сергеенко М.Є. Нариси з сільського господарства древньої Італії. М.; Л., 1958. С. 169 слл. [52] Штаерман Є.М. Криза рабовласницького ладу в західних провінціях Римської імперії. М., 1957. С. 166-172. [53] Там же. С. 173. [54] Штаерман Є.М. Смирин В.М., Бєлова М.М., Колосовська Ю.К. Рабство в західних провінціях Римської імперії I-III ст. М., 1977. С. 94. [55] Бєлова М.М. Про форми залежності в сільському господарстві римської Галлії I-III ст. (За епіграфічних та археологічних даних) / / ВДИ, 1970, № 1. С. 138-141. [56] Grenier A. Le Manuel пarcheologie, prйhistorique, celtique et gallo-romaine, 2-me partie. P., 1934. vol. II, p. 895. [57] Див: Бєлова М.М. Про вільний селянство в Галлії в I-III ст. / / Антична стародавність і середні століття, № 11. Свердловськ, 1975. С. 139. [58] Штаерман Є.М. Криза рабовласницького ладу ... С. 154 слл.; Ростовцев М.І. Суспільство і господарство в Римській імперії у 2 томах. Т. I / Пер. з німецької І.П. Стребловой, під редакцією А.Я. Тижова - СПб., 2000. С. 197 слл; Армічева В.І. Соціально-економічні відносини в іспанських провінціях в I-II ст. н.е. (До питання про романізації іспанських провінцій). М., 1984. С. 5 слл. [59] Армічева В.І. Соціально-економічні відносини в Іспанії ... С. 13-14. [60] Там же. С. 13. [61] Ростовцев М.І. Суспільство і господарство ... С. 199. [62] Кулаковський Ю.А. Організація розробок рудників в Римській імперії / / Київські Університетські Известия, 1882, № 11. С. 442-448; Буріан Я. Управління імператорськими рудниками в Іспанії в епоху Ранньою Імперії / / ВДИ, 1959, № 3. З. 129 слл. [63] Армічева В.І. Соціально-економічні відносини в іспанських провінціях ... С. 15. [64] Колосовська Ю.К. Рим і світ племен на Дунаї I-IV ст. н.е. М., 2000. С. 224-227. [65] Там же. С. 227. [66] Штаерман Є.М. Смирин В.М., Бєлова М.М., Колосовська Ю.К. Рабство в західних провінціях Римської імперії ... С. 136. [67] Там же. С. 165.