Відмінності між версіями «Користувач:2417480»

Версія за 10:50, 2 грудня 2015

Гринчук Костянтин Віталійович

Про себе

Навчаюсь у 12 групі на факультеті історії та права КДПУ ім. В Винниченка, спеціальність-правознавство. А також займаюсь спортом.Свій вільний час,я проводжу за читанням книги,або перегляду цікавих фільмів.

Мої інтереси

Футбол,рестлінг

Проекти в яких беру участь

Проект з "Основ інформатики та ІКТ" і "Історії держави і права зарубіжних країн"

Мої роботи

Реферат на тему: Зміни в державному ладі за правління Наполеона ІІІ 1801 р. Наполеон підписав угоду з Папою Римським Пієм VII, на підставі якої католицька церква Франції повернула собі офіційну позицію за умови суворого державного підпорядкування і дотримання принципу свободи віросповідання. Протягом 1802-1803 pp. наполеонівська армія провела низку переможних операцій проти своїх сусідів, внаслідок чого збільшилася територія держави і була встановлена воєнно-політична гегемонія Франції в Європі. Розпочалася доба наполеонівських воєн (1803-1815 pp.). Продемонструвавши переваги сильного уряду і створивши сприятливі умови для буржуазного розвитку Франції, Бонапарт підготував політичний ґрунт для остаточного знищення республіканського ладу. У 1802 p. у результаті плебісциту Наполеон був проголошений довічним консулом, а у 1804 р. йому присвоюється титул імператора. Очевидці розповідають, що під час церемонії в Парижі Бонапарт демонстративно вихопив корону з рук Папи Римського і самостійно увінчав нею власну голову. Розпочався період Першої імперії, який тривав до 1814 р. Поступове утвердження одноосібної влади Наполеона призвело до якісних змін форми державного правління Франції, яка відтепер не лише фактично, а й юридично перетворилася на монархію (імперію). Правда, у самій назві держави термін "республіка" продовжував використовуватися. Це нагадувало добу Стародавнього Риму часів принципату, коли одноосібна імператорська влада ховалася за республіканськими облаштунками. Формувався імператорський двір, була запроваджена процедура вінчання на трон. Родичі Наполеона і його найближчі соратники спеціальними актами Сенату чи імператора отримували титули принців, князів, графів тощо. Створювалися особливі придворні церемоніальні посади (великий канцлер, верховний виборний тощо). Поступово стала втрачати вплив сама Конституція, оскільки Наполеон не визнавав якихось формальних юридичних перешкод у своїй діяльності, ставив себе вище закону. Піддавалася реформації затверджена Конституцією система державних органів. Таким чином, з переходом до імперії у Франції в цілому сформувалося громадянське суспільство. Після півтора десятиліття кровопролиття, воєн, лихоліть і потрясінь суспільство нарешті отримало очікувану стабільність і порядок. Платою за це стала втрата головних демократичних завоювань революції. Переслідувалися всякі прояви вільнодумства, а право на створення будь-якої легальної опозиції бонапартистському режиму було надовго втрачене. Позитивною стороною діяльності нової влади стало завершення процесу становлення сучасної, побудованої на раціоналістичних засадах держави, яка звільнилася від теологічного і станового спадку. Така держава створювалася Бонапартом на основі суворої бюрократичної централізації, цивільної служби і відданості чиновників державним інтересам і особисто правителеві. В умовах авторитарного режиму держава все більше відчужувалася від суспільства, перетворюючись на всесильний механізм, котрий контролював не лише сферу публічного життя, а й приватну поведінку французів. Перемога над австрійськими військами у 1805 р. призвела до повного панування Франції в Європі та ліквідації Священної Римської імперії германської нації. Воєнні дії 1806 р. принесли Наполеону низку перемог над Пруссією та російськими військами і долучили до імперії польські землі, якими володіли Пруссія та Росія. На завойованих землях були створені маріонеткові уряди, які очолювали найближчі родичі імператора. Політика Наполеона в перші роки його правління користувалася неабиякою підтримкою населення - від великої буржуазії до бідноти. Далися взнаки пожвавлення в економіці, зростання добробуту більшості громадян, а служба в армії була не лише престижною, а й давала можливість швидко збагатитися. Сам імператор вбачався рятівником вітчизни, переможні війни гуртували націю, викликали національне піднесення і почуття гордості за свою країну. У той же час безперервні, понад 20 років, війни почали виснажувати людські і матеріальні ресурси, а набори в армію вже викликали незадоволення. Стало зрозумілим, що економічно підпорядкувати собі усю Європу неможливо, для буржуазії війни на теренах Європи почали втрачати сенс. Російська воєнна кампанія 1812 р. стала початком кінця імперії. Після поразки у війні з Росією і вступу союзників до Парижу в 1814 р. Наполеон 1 був арештований і засланий на о. Ельба, який одержав у своє володіння1. Династія Бурбонів була реставрована. На престол вступив брат страченого короля - Людовик XVIII. У тому самому, 1814 р., у новій Конституції, названій Хартією 1814 p., Франція проголошувалася конституційною монархією, що отримала назву легітимної (законної). Наступного року Наполеону вдалося втекти з острова і за підтримки армії вступити до Парижу, де він протримався при владі рівно 100 днів. Після цього його було усунуто від влади остаточно і заслано на о. Св. Єлени. Бурбони повернулися до столиці. Відповідно до конституційної Хартії 1814 р. особа короля проголошувалася священною. Йому вручалася вся повнота виконавчої влади. Разом з тим, він мав значні права і у законодавчій владі (право видання указів поза парламентом, право остаточного підпису законопроектів тощо). Законодавча влада належала двопалатному парламенту: нижня - палата депутатів, верхня - палата перів. Нижня палата обиралася, а верхня - призначалася королем. До того ж, він мав право призначати перів довічно чи навіть спадково. Виборче право обмежувалося всілякими цензами, в результаті чого лише незначна частина населення Франції мала такі права. Наприкінці 20-х років XIX ст. внутрішньополітична ситуація в державі знову загострюється. Вона була викликана, насамперед, спробою короля Карла X ліквідувати конституційний режим та відновити монархію. З 27 по 30 липня 1830 р. у Франції відбулася липнева революція, в результаті якої монархія Карла X була повалена, сам король втік за межі держави. Була створена конституційна монархія, головну роль в якій відігравала фінансова аристократія. Політичний режим липневої монархії був закріплений Хартією 1830 р., котра багато в чому нагадувала Хартію 1814 р. Були лише розширені права парламенту, а також знижені майновий та віковий цензи у виборчому праві. У лютому 1848 р. у Франції знову спалахнула революція. Король Луї Філіпп був вимушений відректися від престолу, і країна була проголошена республікою. Розпочалася доба Другої республіки (1848-1852 рр.). У листопаді 1848 р. приймається нова Конституція, відповідно до якої найвищим органом влади стають однопалатні Законодавчі збори з терміном повноваження три роки. Виконавча влада належала президенту, який обирався на чотири роки без права переобрання на новий термін. Оригінальною політичною структурою стала Державна рада з дорадчими та контрольними повноваженнями. Запроваджувалося загальне (для чоловіків) виборче право. Першим президентом Франції став Луї Наполеон Бонапарт (родич Наполеона І). У грудні 1851 р. Луї Наполеон, спираючись на воєнщину, розпустив Законодавчі збори, грубо порушивши Конституцію. В країні встановився відкритий терор. У наступному році була прийнята чергова Конституція, відповідно до якої вся повнота влади зосереджувалася в руках президента, котрий обирався на 10 років. А в листопаді 1852 р. спеціально виданим законом Луї Наполеон Бонапарт був проголошений "імператором французів" під ім'ям Наполеона НІ. Розпочався період Другої імперії (1852-1870 рр.).