Відмінності між версіями «Дидактичні вимоги до тренування»

Версія за 19:55, 1 грудня 2015

Автор проекту

Лісовий Віталій Олександрович

Тема дослідження

Дидактичні вимоги до тренування

Мета дослідження

Визначити позитивні і негативні риси дидактични вимог до тренування

Результати дослідження

• Дидактичні Вимоги спортивння тренування - це спеціалізований процес всебічного фізичного виховання, спрямований на досягнення високих спортивних результатів.

Тренування має наступні завдання збереження і зміцнення здоров'я; гармонійний фізичний розвиток (в тому числі поліпшення статури); виховання фізичних якостей і формування системи рухових навичок; збагачення спеціальними знаннями і навичками організаційної та інструкторській роботи. У процесі спортивного тренування здійснюється не лише навчання, а й виховання займаються, яка має виключне значення як у формуванні особистості, так і у вирішенні практичних завдань. При вихованні спортсмена формуються його почуття, навички та звички, моральні переконання і світогляд.

Провідну роль у тренуванні спортсмена відіграє тренер. Педагогічна майстерність тренера включає в себе не тільки практику педагогічної діяльності, але і глибокі знання теорії цього виду спорту, а також знання з області суміжних дисциплін. У своїх діях тренер зобов'язаний спиратися на досягнення сучасної науки і передового досвіду. Головне в педагогічну майстерність - творче ставлення до роботи, пошук і розумне використання нового в теорії і практиці. Тому тренер повинен безперервно і систематично займатися самоосвітою, покращувати свою професійно-педагогічну підготовку.

Особливе значення мають зміст і методика педагогічних вимог. Вимоги, що пред'являються до спортсменів, повинні бути реально здійсненні. Педагог зобов'язаний поступово створювати своєрідну «сходи» вимог, за допомогою яких і відбувається організація діяльності спортсменів, управління і керівництво нею. Вплив вимог вихователя посилюється вимогами колективу, коли він підтримує педагога і висловлює свою громадську думку.

Педагогічні вимоги повинні бути єдиними. Тому слід домагатися узгоджених дій не тільки тренерів, а й спортивних суддів, лікарів, представників команд і т. д.

• Дидактична система
  

Деякі історичні аспекти розвитку дидактики. Дидактика як наука бере свій початок з видатного твору великого чеського педагога Яна Амоса Коменського (1592 –1670) “Велика дидактика”[11]. Звичайно, прак! тика виховання існувала вже і тоді, коли навіть якоїсь систематизова! ної педагогічної теорії ще не було. І до Я.Коменського були школи, у них навчалися діти і їх вчили вчителі, а педагоги писали свої трактати та розмірковували про проблеми школи й освіти. Проте доля розпоря! дилася так, що саме Я.Коменський став фундатором наукової педагог! іки. Прослідкуємо, хоча б схематично, лінію розвитку дидактики від її зародження до наших днів. Уперше педагогічна думка, яка відображала практику панівних класів, зароджується у системі філософії стародавнього Сходу, в Єгипті, Китаї, Індії. Особливого розквіту філософія досягла в Афінах. Вели! кий давньогрецький філософ Демокріт (460 до н.е. – ?) створив уза! гальнюючі праці в усіх галузях сучасного йому знання. ”Пізнай самого себе” – цей старовинний вислів Сократ (470!399 до н.е.) нагадував своїм співрозмовникам постійно. Першу цілісну педагогічну систему, побу! довану на широкій філософській основі, створив Платон (427–347до н.е.) (педагогіка була одним із розділів його вчення про державу). Про! те вона була нежиттєздатною і якихось помітних слідів у теоретичній і практичній педагогіці не залишила

• Дидактичні дослідження
  

Які дослідження називають дидактичними? Дидактика, як і кожна наука, має свої об’єкт і предмет дослідження, отже у добуванні знань про навчальний процес і його закономірності вона використовує спе! цифічні для неї методи дослідження. Однак, з’ясуємо спочатку, які науково!педагогічні дослідження можна назвати дидактичними, а вже відтак – якими методами оперує дидактика. Як відомо з попереднього, у дидактичній системі суттєвими є не лише її компоненти, а й зв’язки між ними. Оскільки закони, законо! мірності – суть зв’язки, істотні, необхідні, стабільні, то зрозуміло, що пошук дидактичних законів та закономірностей відбувається на тих лініях зв’язків, які функціонують в організмі самої дидактичної сис! теми. Скажімо, існує певна залежність вибору методів навчання від цілей навчання, змісту навчання – від цілей, зумовленість вибору засо! бів навчання методами навчання тощо. Однак, взаємодія “учитель! учень” – процес, де діючими особами є учитель та учень – і тому ре! зультативність цього процесу залежить від того, які знання, вміння і навички отримує учень, як змінюється рівень його розумового роз! витку. Це, зрештою, означає, що існування самої залежності, зв’язків між елементами дидактичної системи оцінюється за результативністю впливу цих зв’язків на особистість учня. Отже, критерієм дієвості й ефективності зв’язків між різними елементами дидактичної системи є результативність впливу цих зв’язків на знання, вміння, навички учня та рівень його розумового розвитку. Тому й дидактичними назвемо ті дослідження, які вивчають ефективність процесу навчання залежно від впливу різноманітних чинників. Які методи називають методами дидактичного дослідження? Метод дидактичного дослідження – це взаємопов’язана сукупність дій, спря! мованих на встановлення і вивчення дидактичних фактів, явищ, про! цесів та їхніх закономірностей. Без фактів не може бути наукових знань. За висловом І.Павлова, факти – це повітря вченого, це необхідна умо! ва самого наукового дослідження. Але наука полягає не в тому, щоб накопичувати факти, а в тому, щоб їх описувати, аналізувати, поясню! вати, узагальнювати, передбачати, прогнозувати.