Відмінності між версіями «Проект на тему: «Характеристика основних методологічних принципів сучасної психології»»

Версія за 19:08, 26 листопада 2015

Історія появи методологічних принципів психології

Вітчизняна психологічна наука розвивалась у боротьбі за діалектичне розуміння свого предмету. В 1923 році відбувся Перший психологічний з’їзд, де була сформульована задача побудови психології на підставі марксизму. Але втілення марксистської методології до адекватної її теорії здійснилося не одразу. Поступово складалось матеріалістичне розуміння предмета психології та її методів і запровадились найважливіші методологічні принципи науки. Видатну роль у становленні психологічної науки відіграли Б.Г.Ананьєв, П.П.Блонський, Л.С.Виготській, А.В.Запорожець, О.М.Леонтьєв, А.Р.Лурія, С.Л.Рубінштейн та інші. Центрами наукової психологічної думки були науково-дослідні інститути в Москві, Київі, Тбілісі, Харькові, а також кафедри психології університетів у багатьох містах Радянського Союзу. Лише в 30-ті роки формулюються основні принципи психологічної науки. Методологічними принципами психології є загально-філософські твердження, що, конкретизуючись, визначають предмет, стратегію і методи психологічних досліджень, а також вихідну позицію для інтерпретації одержаних результатів. Водночас свої методологічні засади має кожен напрям у психології. Від них залежать способи вирішення психологічних проблем.

Поняття "принцип"

Принцип - (від лат. Principium - початок, основа) - основне вихідне положення якої-небудь теорії, вчення, науки, світогляду. У науці принципами називають загальні положення, яким повинні задовільняти наукові припущення, гіпотези або теорії.

Принципи відрізняються від законів природи тим, що їхнє формулювання загальніше, менш конкретне. Від аксіом принципи відрізняються тим, що обираються не довільно, а формулюються в процесі пошуку істини, а тому можуть виникати, змінюватися і застарівати. Водночас, принципи часто мають обмежені області застосовності

У логічному сенсі принцип є центральне поняття, основа системи, що представляє узагальнення та поширення будь - якого положення на всі явища тієї області, з якої даний принцип абстрагований. Під принципом дії, інакше званої максимою, мається на увазі, наприклад, етична норма, яка характеризує відносини людей у суспільстві.

У сучасній літературі поряд із загальним тлумаченням принципу використовується термін «пояснювальні принципи психології». Принципи пояснення - це основні положення, передумови чи концепції, застосування яких дозволяє змістовно описувати передбачувані властивості і характеристики об'єкта дослідження і на підставі загальнонаукового методу будувати процедури для отримання емпіричного матеріалу, його узагальнення та інтерпретації.

Методологічні принципи психології

Методологія - це вчення про загальні точки зору, з яких повинен виходити дослідник психічної природи «Я» людини, про правила, яких він повинен дотримуватися в дослідженні, та про засоби, якими він має користуватись. Методологія базується на своєрідності предмета науки. Методологія поділяється на технічну та філософську. Методологічні принципи психології є водночас певним баченням її предмета і шляхів його дослідження. Зрозуміло, що методологічні принципи, наприклад, гуманістичної психології, психоаналізу або ж біхевіоризму істотно відрізняються. Кожен напрямок має свої методологічні засади, які, незалежно від ступеня їх усвідомлення вченими, визначають способи розв'язання психологічних проблем. Останні є предметом психологічного аналізу, в якому методологічні принципи відіграють роль засобу. Отже, результатом аналізу буде психологічне пояснення — розв'язання проблеми, висловлене за допомогою відповідної системи психологічних понять і категорій. Якщо таке пояснення досягає рівня необхідного узагальнення, відповідає критеріям повноти, несуперечливості, прогностичності тощо, то воно набуває вигляду психологічної теорії. Серед методологічних принципів у вітчизняній психології насамперед виділяють такі:

• детермінізму;

• відображення;

• єдності психіки й діяльності;

• розвитку;

• системності.

Проте у різних джерелах число принципів варіюється від трьох до дев'яти. Так, наприклад, можна зустріти опис таких принципів, як єдність свідомості і діяльності, системно-діяльнісний, взаємодії зовнішніх впливів і внутрішніх умов, цілісності, особистісного і навіть принцип особистісно-діяльнісного підходу.

Принцип детермінізму

Принцип детермінізму був запропонований С. Л. Рубінштейном у формулюванні «зовнішнє через внутрішнє» (тобто зовнішні причини впливають на людину, лише заломлюючись крізь внутрішні умови); О. М. Леонтьєв його переформулював як «внутрішнє через зовнішнє» (тобто внутрішнє, суб'єкт, діє крізь зовнішнє, й тим себе змінює); О. М. Ткаченко прийняв обидва формулювання як такі, що складають діалектичну єдність.

• У формулюванні Рубінштейна головне те, що за внутрішнім як суб'єктом визнається влада самодетермінації (внутрішньої причинної обумовленості психічних явищ); внутрішнє корегує зовнішні впливи, а значить, воно не повністю залежить від зовнішнього, воно має власну сутність, розвивається за власною логікою. Самий принцип був необхідним, щоб вказати на інший тип детермінації у гуманітарному знанні порівняно зі знанням природничонауковим, де детермінізм є прямим.

• У формулюванні Леонтьєва важливим виявляється вже не те, що внутрішнє (суб'єкт) діє, а те, що через зовнішнє; тут підкреслено, що діяльність слугує засвоєнню індивідом соціально вироблених засобів діяльності, соціалізації особистості.

• Ткаченко також не акцентує момент самодетермінації суб'єкта (як чисто психічної детермінації): у нього діє біопсихічна детермінація (на рівні організму, якому притаманний реактивний характер організації поведінки); соціопсихичічна (на рівні індивіда - суб'єкта суспільних відношень у процесі засвоєння готового соціального досвіду); окремий підрівень соціопсихічної (на рівні особистості, котра досягла спроможності до творчості нового соціального досвіду).

Принцип відображення

Принцип відображення (він походить безпосередньо з ленінської теорії відображення), у найбільш жорсткій формі стверджує, ніби психічне не є саме по собі об'єктивним буттям, а просто віддзеркалює у свідомості буття зовнішнього світу. Згідно цьому принципу всі психічні функції за своєю природою є відображувальними; психічне відображення має сигнальний характер (повідомляє суб'єкта про значущі для нього об'єкти за допомогою нейтральних подразників). Жодної внутрішньої (сутнісної) єдності у такій відображувальній системі не передбачено; послідовне застосування цього принципу веде до функціоналізму (напряму, котрий розглядає психіку-свідомість як засіб адаптації організму до умов середовища, що змінюються. Цей принцип також можна розглянути на різних рівнях суб'єкта. На рівні організму психічне відображення забезпечує життєдіяльність суб'єкта, на рівні індивіда - привласнення соціального досвіду, на рівні особистості - творчість соціально значущих продуктів. Чогось значущого не біологічно або соціально, а просто індивідуально-психічно психічне відображення не дає, бо віддзеркалює воно тільки щось зовнішнє суб'єкту.

Принцип єдності психіки та діяльності

Принцип єдності психіки та діяльності (належить він С. Л. Рубінштейну, але у нього мова йшла про єдність із діяльністю не психіки, а саме свідомості). Згідно цьому принципу психіка являє собою внутрішній план діяльності (життєдіяльності, засвоєння соціального досвіду, його виробництва - відповідно рівням суб'єкта). У С. Л. Рубінштейна принцип єдності свідомості та діяльності не зводиться до того, що свідомість виступає внутрішнім планом діяльності, повторює її всередині суб'єкта (ідея інтеріоризації); він принципово відрізняє свідомість від діяльності. Єдність їх - це не тотожність. Ця єдність витікає з належності як свідомості, так і діяльності свідомому і діючому суб'єкту. Особистість стає підставою зв'язку свідомості та діяльності, саме в особистості й особистістю цей зв'язок реалізується (тобто зв'язок свідомості та діяльності виявляється особистісно опосередкованим). Це особистісне опосередкування зв'язку свідомості і діяльності долає функціоналізм: психічні процеси не мають самостійних ліній розвитку, а розвиваються в процесі розвитку особистості. Якщо в Рубінштейна центральною категорією в розумінні єдності свідомості й діяльності виступає суб'єкт (особистість), то в Леонтьєва на його місце підставлена діяльність; особистісне опосередкування замінене діяльнісним. В Рубінштейна особистості як суб'єкту належить і свідомість, і діяльність; в Леонтьєва і свідомість, і особистість належать до діяльності.

Принцип розвитку

Принцип розвитку в діалектико-матеріалістичному тлумаченні є таким: кожному рівню детермінації відповідає свій тип розвитку (як організм суб'єкт розвивається у процесі визрівання психофізіологічних своїх підструктур, як індивід - у процесі діяльнісного привласнення, як особистість - у процесі перетворюючої діяльності. Разом з тим мається на увазі, що організм, індивіда й особистість також пов'язує між собою певна лінія розвитку - як три послідовні якісні стадії. Цей розвиток не нагадує саморозгортання психічної сутності, воно виявляється похідним від розвитку біологічної та соціальної систем.

Системний принцип

Системно-структурний принцип бере психіку як систему взаємопов'язаних елементів; особливий акцент робиться на відкритість системи: взаємодія із біологічною системою (на рівні організму); із соціальною системою (на рівні індивіда); із культурно-історичними цінностями суспільства (на рівні особистості). Застосування даного принципу в радянській психології має ряд особливостей, похідних з певної позитивістської настанови на первинність соціальної системи по відношенню до індивідуальної психіки (котра набуває системних якостей ніби саме від суспільства). Л. С. Виготський (чия ідея про «динамічні смислові системи» спричинила згадану тенденцію), отримав цю настанову, коли вивчав психічні особливості мовлення. Через структурну лінгвістику Ф. де Соссюра він отримав уявлення про мову як про систему знаків, кожен з яких отримує певне значення лише завдяки цілісній системі (котра існує у певний момент у суспільній свідомості). Наслідком стало уявлення про те, що і свідомість і особистість людини походить від її прилучення до актуальної соціальної системи.

Використання принципів у різних напрямках психології

Ресурси