Відмінності між версіями «Оригінальна література Київської Русі. Регіональне літописання. Київський та Галицько-Волинський літописи.»

Версія за 17:01, 20 листопада 2015

Оригінальна література Київської Русі. Регіональне літописання. Київський та Галицько-Волинський літописи.

Ідея проекту

Задум: Донести до читачів важливість знання про ці пам'ятки.
Мета: Розкрити значення та поняття Оригінальної літератури Київської Русі,регіонального літописання , Київського та Галицько-Волинського літописів.
Передбачений результат: Зрозуміло та чітко викласти матеріал.

Автор проекту

1. Кудряшова Яна

Відомості

Інтернет ресурси проекту

1. [і літературна традиція Київської Русі]
2. [Русі]
3. [Русь: писемність і літературна традиція]

Додаткові матеріали проекту

1. [пам’ятки писемної творчості]

Результати проекту

ПРЕЗЕНТАЦІЯ Зміст
1.Поняття про оригінальну літературу
а)жанри, твори
2.Регіональне літописання. Галицько-Волинський літопис.Київський літопис
Оригінальна література- поєднання жанрів перекладної літератури з фольклором.
Швидкому зростанню її сприяло: 1)впровадження на Русі в кінці Х століття християнства, яке диктувалося і суспільними потребами феодальної країни;
2) шкільне навчання (не звичне навчання елементарної грамоти, а щось більш складне і серйозне, яке наближалося до системи навчання в грецьких школах).
Виникали чудові літописні пам’ятки, які й сьогодні вражають читачів своєю високою поетичною культурою.
Жанри оригінальної літератури:
1) літописання;
2) списки- механічний перепис, копіювання;
3) ораторське письменство;
4) житійна література;
5) редакції- виправлення, редагування, зміна тексту з урахуванням побажань князів;
6) паломницька література.
Оригінальна, тобто власна, незапозичена літературна творчість наших предків за часів Київської Русі була започаткована літописами - до такого висновку спонукають ті літературні пам'ятки, що збереглися дотепер. Вважають, що найдавніший літопис було створено за часів Аскольда у другій половині 9 ст.
Проте він, як і наступні літописні зведення, не берігся. Першим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ». Його створено на початку 12 ст.
На початок ХI ст. на Русі використовувалися дві системи письма - кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця - розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до ІХ ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери.

Давньоруська література розвивалася рідною мовою. До особливостей писемної культури Русі треба віднести утворення двох типів літературної мови: церковнослав“янської і близької до просторіччя давньоруської. Першою писалася церковно-повчальна і житійна література, близькою до розмовної велося ділове листування, складалися юридичні акти (“Руська правда”), літописи, пам”ятники світської літератури (“Слово о полку Ігоревім”). У сучасному перекладі М.Т.Рильського “Слово про Ігорів похід”). Обидві мови активно впливали одна на одну, взаємно збагачувалися. Писемна література, яка сформувалася в Київській Русі на початку ХI ст., спиралася на два найважливіших джерела - усну народну творчість і християнську традицію, що прийшла з сусідніх держав, насамперед Візантії.

У творах літераторів того часу широко використовувалися героїчні й обрядові пісні, загадки, прислів'я, приказки, замовляння і заклинання. За свідченням автора “Слова о полку Ігоревім”, народні мотиви лягли в основу творчості “віщого Бояна”, якого він назвав “солов'єм старого часу”. Народні пісні і перекази широко використовувалися літописцями. Від усної народної творчості древньої Русі у фольклорі українського народу збереглися найяскравіші зразки обрядової поезії - колядки і щедрівки.

Вершиною усної народної творчості став героїчний билинний епос, що склався до Х ст. і розвивався в ХI-XIII ст. Головною темою билин київського циклу стала боротьба з іноземними загарбниками, ідея єдності і величі Русі. З утвердженням християнства велику роль починає відігравати перекладна література. Одним з перших був переклад Євангеліє, виконаний у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Осторомира - Остромирове Євангеліє. Також поширювалися апокрифічні твори – твори релігійного змісту, неканонізовані церквою.

Першим самостійним жанром давньоруської літератури стало літописання. Початок його відносять ще на кінець Х ст. “Повість временних літ” є літописним зведенням. Вона була створена на початку ХII ст. ченцем Нестором на основі декількох більш давніх літописів Х-ХI ст. Одна з величезних заслуг Нестора полягає в тому, що він об'єднав місцеві, регіональні записи “за літами” в єдиний, загальноруський літопис.Головною темою руського літописання стала сама Руська земля, її єдність і могутність. Все це робило їх цікавими для найширшого кола читачів. З початком роздробленості Русі літописи складалися в кожному великому феодальному центрі. Останніми з літописних руських зводів, що дійшли до нас, є Київський (1200 р.) і Галицько-Волинський (кінець XIII ст.). Галицько-Волинский літопис - головне джерело для вивчення історії південно-західних князівств. Найбільш цікава та частина літопису, в якій розповідається про князювання Данила Романовича. Автор був гарячим прихильником Данила, ймовірно, його дружинником, володів літературним талантом і широкою ерудицією. Тому літопис являє цінність як для історії, так і для літератури.

У такому жанрі оригінальної літератури Київської Русі, як філософсько-богословська публіцистика, поєднувалися художня досконалість та ідейна спрямованість. Першим її зразком стало “Слово про закон і благодать” ченця Ілларіона, якого князь Ярослав Мудрий поставив в 1051 р. митрополитом. Блискучим пам'ятником давньоруської публіцистики є “Благання” Данила Заточника.

В особливий жанр оригінальної літератури Київської Русі виділилися повчання. Князь Святослав Ярославич створив знаменитий "Ізборник", присвячений проблемі, "яко подобає людині бути". Перу князя Володимира Мономаха належить “Повчання", адресоване дітям. Головна його ідея - турбота про долю Русі, яку розривали князівські усобиці, заклик до єдності.
Популярним жанром була житійна (агіографічна) література. Важливе місце зайняли житія святих - біографії духовних і світських осіб, канонізованих церквою.
Пізніше на Русі стали складатися і житія ченців-подвижників. Таким є написане самим Нестором-літописцем “Житіє Феодосія Печерського”, одного з фундаторів Києво-Печерського монастиря. Особливу популярність отримали патерики - збірники житіїв, складені не за календарним, а за так званим географічним принципом. Високими достоїнствами відмічений “Києво-Печерський патерик” - збірник розповідей про ченців Києво-Печерської лаври.
Ще однією характерною рисою тогочасної літератури Київської Русі були короткі зведення життєвих правил – “Прологи” та такі ж помісячні зведення – “Мінеї”. Світський характер мали збірники “золотих думок”, запозичених з різних джерел, – так звані “Бджоли”, а також почасти перекладні повіті “Варлаама і Йосафата”, “Александрія”, “Індійське царство”, “Троянська війна” та ін.

2.

Галицько-Волинський літопис— літопис XIII століття, присвячений історії Галичини і Волині. Зберігся в Іпатіївському літописному зведенні. Охоплює події 1201—1292 років. Вважається головним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства.
Спочатку літопис складався з окремих історичних повістей. Лише при створенні загального зведення було внесено хронологію. За змістом і мовно-стилістичними особливостями Галицько-Волинський літопис поділяється на дві частини: Галицький літопис (1201—1261), складений у Галичині, в основу якого покладено літописання часів князя Данила Романовича Галицького і Волинський літопис (1262—1291), складений на Волині, який більше відображав історичні волинські землі за князювання Василька Романовича та його сина Володимира.
Невідомі автори Галицько-Волинського літопису (можливо, дружинники) були ідейними виразниками інтересів тих соціальних сил, на які спиралася князівська влада в боротьбі проти великих бояр, а також пригнобленого народу. Основний текст літопису пронизує ідея єдності Русі, оборона її від зовнішніх ворогів.
Значне місце в Галицько-Волинському літописі посідає історія культури Галицько-Волинського князівства.

Літопис пронизаний християнським духом, оскільки його писали монахи, бо тільки вони були освіченим населенням на той час. Ми можемо прослідкувати це у літописі. Наприклад: Данило змушений був іти до Золотої Орди і просити "ярлик" (дозвіл) щоб могти керувати, і одним із завдань, щоб отримати "ярлик" було поклонитися "кущу" (один із символів віри Ординців), і Данило відмовився це робити, оскільки це порушувало християнські засади князя (а згодом короля). Також, впродовж усього літописного твору згадується про незадоволеність князя Данила Київською митрополією, і він намагався створити свою - Галицьку.

В літописі відображені найголовніші події виникнення, розвитку і занепаду Галицько-волинського князівства. Його автори були високоосвіченими людьми, які володіли іноземними мовами, зокрема, добре знали вже згадані грецьку, латинську, польську, німецьку і литовську мови. Літопис є важливим джерелом вивчення історії і культури Галицько-Волинського князівства та України взагалі.

Про це свідчать ті місця літопису, де логічний і стилістично виразний хід розповіді його попередника переривається фразами, які, безумовно, належать перу останнього редактора.

Під 1280 р. розповідається про похід Льва на Краків після смерті краківського князя Болеслава. На допомогу Лев покликав татар, а під їх натиском князі Володимир і Мстислав також змушені були взяти участь у цьому поході. Літописець несхвально ставиться до походу. Описавши похід Льва до Судомира і далі до Кропивниці словами: «Посемь же поиде Левъ своими полкы со силою великою ко Кропивници, c гордостью великою хотя ити ко Кракову...», літописець робить такий відступ: «Володимеръ же бЂ назадЂ стоя У города своимъ полкомъ: и начаша ему повЂдати осЂкъ во лЂсЂ полнъ людий и товара, не взиманъ бо бЂ никоторою же ратью, зане твердъ бяше велми; Володимиръ же отряди к нему люди добрыи, и Кафилата с ними же Селезенца; бысть же пришедшимъ имъ ко осЂкови, и бишася с ними Ляхо†крЂпко, одва могоша и взяти c великимъ потомъ, и поимаша в немъ множество людий и товара».

Зразу ж після цих слів редактор знову присвячує Льву фразу, яка явно підкреслює вставний характер щойно розказаного: «Якоже передЂ писахомъ о ЛвЂ, u бысть же идушу ему полкы своими u начаша росходитися воевать». Ця вставка не могла походити від редактора 1292 р., тому що він взагалі не знав ближче дрібніших подій, пов’язаних з Володимиром. Вона вказує на когось, хто стояв близько до Володимира, постійно перебував з ним і, можливо, брав участь з ним у тому поході. Це міг бути тільки редактор зводу 1289 р., який з такою любов’ю описує останні роки життя Володимира (пор. 1287 — 1288 рр., стор. 591 — 610). Коли це його вставка, то, значить, вона вставлена в текст, який щойно тепер автор цього зводу переробляв і доповнював. Під 1270 р. літописець, характеризуючи литовського князя Тройдена, не жаліє для його змалювання найчорніших епітетів: «оканьный и безаконьный, прокляты, немилостивый Тройденъ, его же безаконья не могохомъ псати срама ради». Але під 1278 р., після опису походу Тройдена на поляків, додається, що Тройден повернувся «со честью великою домовь». Таке визнання «честі» не могло вийти з уст того самого автора; отже, редактор зводу 1289 р. знайшов його, мабуть, у свого попередника. Не гармоніює також із вказаним загальним ставленням до Тройдена і звістка під 1276 р., що після війни біля Вослоніма Володимир і Тройден «начаста быти во велицЂ любви». Не могла цьому авторові належати і звістка під 1281 р. про локальний інцидент між Львом і Лешком у далекому Переворську, на західних кордонах галицького князівства, про побиття людей і пожежу цього міста. Під 1283 р. знаходимо опис облоги Львова Ногаєм, страшного спустошення галицького князівства, заподіяного татарами, і з приводу цього такі слова: «Се же наведе на ны Богъ грЂхъ ради нашихъ казня ны, а быхомъ ся покаялЂ злыхъ своихъ безаконьныхъ дЂлъ, и еще же наконЂць исполни на насъ гнЂвъ: измре в городЂхъ во остою безчисленное мнржьство».

Ці слова не міг написати автор зводу 1289 р. Житель князівства Володимира Васильковича не міг страждати з приводу того, що сталося в столиці нелюбимого князя Льва. Від нього можна було сподіватись, що він буде втішатись або іронічно глузувати з приводу того, що Лев постійно мав справу з татарами (пор. під записами 1274, 1282 рр.). Отже, це ны не від нього походить. Додамо, що і під 1264 р. розповідь про Войшелка переривається вставкою про весілля Володимира Васильковича з дочкою князя брянського Романа і про напад у той час Литви, про який вже мимохідь говорилося під 1263 р. Закінчується і ця розповідь стереотипною фразою «мы же на преднее возвратимся». А нам відомо, що все, що пов’язане з життям Володимира, особливо цікавило редактора 1289 р. Значить, це його вставка.

Під рукою редактора 1289 р. був інший звід, який він продовжував і (як це побачимо пізніше) піддав ґрунтовній переробці. Що ж це за звід і де закінчився? Об’єктивне, навіть прихильне ставлення цього зводу до Тройдена, яке ми відзначили вище (1278 р.), знаходить пояснення у вістці під 1274 р. про те, що Тройден «живяше со Лвомъ во велицЂ любви..., а с Володимеромъ не живяше в любви». Вістка про облогу Львова татарами (1283 р.) теж вказує вже ясно на жителя князівства Льва.

Отже, це звід, що цікавився найбільше подіями старшої лінії Романовичів. Тому, як це зрештою з усього видно, до цього зводу належать також вістки під 1284 р. про смерть сина Юрія Львовича, Михайла, і стаття під 1285 р. Ця остання стаття в кінці розповіді про перемогу Кондрата Семовітовича над Лешком Казиміровичем зберегла характерне первісне закінчення зводу: «и тако возвратися во свояси [Кондрат] с честью великою, хваля u славя въ ТроицЂ Отца u Сына u святаго Духа въ вся вЂки агіосъ» (X., П.) 1.

Редакція Галицько-Волинського літопису 1285 р. також мала свого попередника: він є продовженням і переробкою старшого зводу-редакції. До цього висновку приходимо на основі таких даних.

Під 1280 р. розповідається про похід Льва на Краків після смерті краківського князя Болеслава. На допомогу Лев покликав татар, а під їх натиском князі Володимир і Мстислав також змушені були взяти участь у цьому поході. Літописець несхвально ставиться до походу. Описавши похід Льва до Судомира і далі до Кропивниці словами: «Посемь же поиде Левъ своими полкы со силою великою ко Кропивници, c гордостью великою хотя ити ко Кракову...», літописець робить такий відступ: «Володимеръ же бЂ назадЂ стоя У города своимъ полкомъ: и начаша ему повЂдати осЂкъ во лЂсЂ полнъ людий и товара, не взиманъ бо бЂ никоторою же ратью, зане твердъ бяше велми; Володимиръ же отряди к нему люди добрыи, и Кафилата с ними же Селезенца; бысть же пришедшимъ имъ ко осЂкови, и бишася с ними Ляхо†крЂпко, одва могоша и взяти c великимъ потомъ, и поимаша в немъ множество людий и товара».

Галицько-Волинський літопис закінчується звісткою про смерть князя степанського Івана (1292 р.). Останній редактор, який довів літопис до цього місця, був, очевидно, особою, близькою до князя Мстислава Даниловича, прославленню якого присвячені в основному останні листки. Проте цей редактор не був автором усього літопису. Він тільки продовжив працю свого попередника і зробив деякі виправлення.

Ки́ївський літо́пис — одна з найдавніших пам'яток історії та літератури Київської Русі, складова частина Іпатіївського списку. Є продовженням «Повісті временних літ» і попередником Галицько-Волинського літопису, охоплює події 1118—1200 років.

Дослідники вважають, що текст, який дійшов до нас, упорядкував у році 1199 або 1200 ігумен Видубицького монастиря у Києві Мойсей на основі літописних зведень, складених при княжих дворах у різних землях Русі, з певними скороченнями і доповненнями. Наявність різних авторів, неоднаковий рівень їх освіти і таланту відбилися на підході до викладу подій, стилі, оцінках фактів. Київський літопис складається з щорічних записів, у які вплетені літописні оповідання, військ, повісті про князів Ігоря Ольговича, Ігоря Святославича та інших. Розповідається також про Новгород, Волзьку Болгарію, Німеччину, Чехію, Польщу, Угорщину. Та головна тема Київського літопису — Київ і Київська земля, боротьба за стольний град між Мономаховичами й Ольговичами, заклики до єднання у боротьбі проти іноземних завойовників.

До Київського літопису включено окремі літературні твори — повість про вбивство Андрія Боголюбського 1174, повість про похід Ігоря Святославича на половців 1185 та інші Київський літопис — твір майже суто світський, церковним питанням приділено дуже мало уваги. Мова його наближена до тогочасної живої народної з деякими церковнослов'янськими елементами, з використанням діалогів, прислів'їв, висловів історичних осіб. Найширше представлена загальновживана і військова лексика. Привертають увагу описи окремих подій і характеристики осіб, подані надзвичайно мальовничо. Стиль викладу діловий, урочистий. Переклад сучасною українською мовою здійснив Леонід Махновець.