Відмінності між версіями «Обговорення:Я-концепція»

Версія за 10:56, 10 листопада 2015

Я-концепція

Я-концепція – стрижневе утворення онтогенетичного розвитку людини, центральна ланка самосвідомості, відносно усталена динамічна і певною мірою усвідомлена система уявлень особи про саму себе, цілісний образ власного Я, котрий синтезує її само-сприйняття такою, я вона є, хоче бути в ідеалі і має обов'язково стати Я-концепція – продукт самосвідомості людини, сукупність усіх уявлень індивіда про себе, важливий чинник детермінації поведінки. В науковій літературі, незважаючи на підвищену увагу дослідників, передусім філософів, психологів, соціологів і педагогів до пізнання природи цього складного внутрішнього утворення, знову постала проблема вдосконалення психологічної теорії Я-концепції на тлі низки самобутніх наукових підходів (концептуальних схем) до обґрунтування змісту, структури цієї універсально-унікальної реальності психічного світу людини.

Я-концепція виникає в людини у процесі розгортання соціальної взаємодії як винятковий результат її культурного розвитку, відносно стійке і водночас піддатливе внутрішнім коливанням і змінам психічне утворення. Вона справляє значимий вплив на перебіг життя людини від дитинства до глибокої старості, зумовлюючи той чи інший вибір життєвого шляху та її власної долі загалом. Відтак первинна залежність Я-концепції від зовнішніх умов та обставин суспільного життя не підлягає сумніву, хоча зрозуміло, що з віком вона відіграє все більш самостійну роль у житті людини.

Це означає, що навколишній світ, уявлення про інших сприймається кожним через самісний формат Я-концепції, котра формується за етапами соціалізації та організованого виховання і одночасно має відповідне соматичне, передусім індивідуально - природне спричинення. Її головні функції – утвердити у самосвідомості людини своєрідне відчуття визначеності в соціальному просторі, ідентифікуватися з конкретним довкіллям, досягнути благодатного само-ототожнення.

Залежно від того, на якому рівні - організму, соціального індивіда чи особистості - виявляється активність людини, у структурі Я-концепції В. В. Столін виділяє:

фізичний Я- образ (схема тіла), викликаний потребою у фізичному благополуччі організму; соціальні ідентичності: статева, вікова, етнічна, громадянська, соціально - рольова, які пов'язані з потребою індивіда у приналежності до спільності і бажанням перебувати у ній; диференційований (розмежований, розрізнений) образ Я, який характеризує знання про себе порівняно з іншими людьми і характеризує знання про себе порівняно з іншими людьми та надає індивіду відчуття власної унікальності, забезпечує потребу у самовизначенні і самореалізації. Існують також інші варіанти структури аналізованого феномена:

неусвідомлені Я, котрі подані лише у переживаннях як установки щодо себе; часткові, парціальні самооцінки; відносно цілісна організація власного Я; Я-концепція як частина системи ціннісних орієнтацій особистості (І. С. Кон).

Крім того, Я- концепцію описують із боку змісту і характеру уявлень про себе, складності і диференційованості цих уявлень, їх суб'єктивної важливості для особистості, а також внутрішньої цілісності і послідовності, узгодженості, стійкості у часі (Я – минуле, Я- теперішнє, Я- майбутнє) (М. Розенберг, Є. Т. Соколова).

Виокремлюється також динамічне Я (як, за моїми уявленням я змінююся, розвиваюся, яким хочу стати), "уявне Я", "Я – маска", "фантастичне Я" і т. д. Відмінність між "ідеальним Я" і "реальним Я", на думку К. Роджерса, - це важливе джерело розвитку, хоча сутнісні суперечності між ними можуть стати джерелом внутрішньо - особистісних конфліктів і негативних переживань.

Важлива функція Я-концепції – забезпечення внутрішньої узгодженості людини себе із собою, відносної сталості її поведінки, незважаючи на безперервний тиск проблемного світу. Розвиток особистості в усіх її окультурених формах (спілкування, поведінка, діяльність, вчинок) перебуває під визначальним ситуативним впливом Я-концепції. Водночас і вона, структуруючись, інтегруючись та ускладнюючись з віком, формується під дією життя кожної людини, найперше у системі дитячо - батьківських взаємостосунків. Із словами "Я сам" чи "Я сама" Я-концепція набуває активної ролі, впливаючи на інтерпретацію ними соціального і власного пізнавального досвіду, на цілі і завдання, які вони ставлять перед собою, на відповідну систему очікувань, прогнозів майбутнього, оцінку своїх досягнень, а відтак на повно функціональне само-становлення та самоутвердження.

Я- концепція – це динамічна система уявлень людини про саму себе, що містить: а) усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших властивостей; б) самооцінку; в) суб'єктивне сприйняття особистістю чинників, які впливають на неї. Розуміння Я-концепції як сукупності установок "на себе" чітко зафіксовано Р. Бернсом.

У відповідності з цим розумінням, три елемента установки (когнітивний, емоційний і поведінковий) стосовно Я- концепції конкретизується наступним чином: Образ Я-уявлення індивіда про себе самого (когнітивна складова). Самооцінка - афективна оцінка цього уявлення, яка може мати різну інтенсивність, оскільки конкретні риси образу Я можуть викликати більш чи менш сильні емоції, пов'язані з їх прийняттям чи засудженням. Потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які можуть бути викликані образом "Я" и самооцінкою. В опрацьованій нами літературі найчастіше зустрічалась саме така трьохкомпонентна структура Я-концепції. При цьому самооцінка як афективна складова установки на себе існує в силу того, що її когнітивна складова не сприймається людиною байдуже, а пробуджує в неї оцінки і емоції, інтенсивність яких залежить від контексту і від самого когнітивного змісту.

Інтегральне значення Я-концепції полягає в забезпеченні гармонії психічного світу людини, збалансованого становлення її особистості – індивідуальності. Це підтверджують окремі теоретичні підходи, постулюючи, що людина йде дорогою досягнення максимальної внутрішньої злагоди і досягнення.

Здійснивши короткий опис наукових підходів до обґрунтування змісту та структури Я-концепції розглянемо детальніше її емоційно–оціночну складову – самооцінку.[Я-концепція – стрижневе утворення онтогенетичного розвитку людини, центральна ланка самосвідомості, відносно усталена динамічна і певною мірою усвідомлена система уявлень особи про саму себе, цілісний образ власного Я, котрий синтезує її само-сприйняття такою, я вона є, хоче бути в ідеалі і має обов'язково стати Я-концепція – продукт самосвідомості людини, сукупність усіх уявлень індивіда про себе, важливий чинник детермінації поведінки. В науковій літературі, незважаючи на підвищену увагу дослідників, передусім філософів, психологів, соціологів і педагогів до пізнання природи цього складного внутрішнього утворення, знову постала проблема вдосконалення психологічної теорії Я-концепції на тлі низки самобутніх наукових підходів (концептуальних схем) до обґрунтування змісту, структури цієї універсально-унікальної реальності психічного світу людини.

Я-концепція виникає в людини у процесі розгортання соціальної взаємодії як винятковий результат її культурного розвитку, відносно стійке і водночас піддатливе внутрішнім коливанням і змінам психічне утворення. Вона справляє значимий вплив на перебіг життя людини від дитинства до глибокої старості, зумовлюючи той чи інший вибір життєвого шляху та її власної долі загалом. Відтак первинна залежність Я-концепції від зовнішніх умов та обставин суспільного життя не підлягає сумніву, хоча зрозуміло, що з віком вона відіграє все більш самостійну роль у житті людини [6, 16].

Це означає, що навколишній світ, уявлення про інших сприймається кожним через самісний формат Я-концепції, котра формується за етапами соціалізації та організованого виховання і одночасно має відповідне соматичне, передусім індивідуально - природне спричинення. Її головні функції – утвердити у самосвідомості людини своєрідне відчуття визначеності в соціальному просторі, ідентифікуватися з конкретним довкіллям, досягнути благодатного само-ототожнення.

Залежно від того, на якому рівні - організму, соціального індивіда чи особистості - виявляється активність людини, у структурі Я-концепції В. В. Столін виділяє:

фізичний Я- образ (схема тіла), викликаний потребою у фізичному благополуччі організму; соціальні ідентичності: статева, вікова, етнічна, громадянська, соціально - рольова, які пов'язані з потребою індивіда у приналежності до спільності і бажанням перебувати у ній; диференційований (розмежований, розрізнений) образ Я, який характеризує знання про себе порівняно з іншими людьми і характеризує знання про себе порівняно з іншими людьми та надає індивіду відчуття власної унікальності, забезпечує потребу у самовизначенні і самореалізації. Існують також інші варіанти структури аналізованого феномена:

неусвідомлені Я, котрі подані лише у переживаннях як установки щодо себе; часткові, парціальні самооцінки; відносно цілісна організація власного Я; Я-концепція як частина системи ціннісних орієнтацій особистості (І. С. Кон).

Крім того, Я- концепцію описують із боку змісту і характеру уявлень про себе, складності і диференційованості цих уявлень, їх суб'єктивної важливості для особистості, а також внутрішньої цілісності і послідовності, узгодженості, стійкості у часі (Я – минуле, Я- теперішнє, Я- майбутнє) (М. Розенберг, Є. Т. Соколова).

Виокремлюється також динамічне Я (як, за моїми уявленням я змінююся, розвиваюся, яким хочу стати), "уявне Я", "Я – маска", "фантастичне Я" і т. д. Відмінність між "ідеальним Я" і "реальним Я", на думку К. Роджерса, - це важливе джерело розвитку, хоча сутнісні суперечності між ними можуть стати джерелом внутрішньо - особистісних конфліктів і негативних переживань.

Схеми

Важлива функція Я-концепції – забезпечення внутрішньої узгодженості людини себе із собою, відносної сталості її поведінки, незважаючи на безперервний тиск проблемного світу. Розвиток особистості в усіх її окультурених формах (спілкування, поведінка, діяльність, вчинок) перебуває під визначальним ситуативним впливом Я-концепції. Водночас і вона, структуруючись, інтегруючись та ускладнюючись з віком, формується під дією життя кожної людини, найперше у системі дитячо - батьківських взаємостосунків. Із словами "Я сам" чи "Я сама" Я-концепція набуває активної ролі, впливаючи на інтерпретацію ними соціального і власного пізнавального досвіду, на цілі і завдання, які вони ставлять перед собою, на відповідну систему очікувань, прогнозів майбутнього, оцінку своїх досягнень, а відтак на повно функціональне само-становлення та самоутвердження. Я- концепція – це динамічна система уявлень людини про саму себе, що містить:

а) усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших властивостей; б) самооцінку; в) суб'єктивне сприйняття особистістю чинників, які впливають на неї. Розуміння Я-концепції як сукупності установок "на себе" чітко зафіксовано Р. Бернсом.

У відповідності з цим розумінням, три елемента установки (когнітивний, емоційний і поведінковий) стосовно Я- концепції конкретизується наступним чином:

Образ Я-уявлення індивіда про себе самого (когнітивна складова). Самооцінка - афективна оцінка цього уявлення, яка може мати різну інтенсивність, оскільки конкретні риси образу Я можуть викликати більш чи менш сильні емоції, пов'язані з їх прийняттям чи засудженням. Потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які можуть бути викликані образом "Я" и самооцінкою. В опрацьованій нами літературі найчастіше зустрічалась саме така трьохкомпонентна структура Я-концепції. При цьому самооцінка як афективна складова установки на себе існує в силу того, що її когнітивна складова не сприймається людиною байдуже, а пробуджує в неї оцінки і емоції, інтенсивність яких залежить від контексту і від самого когнітивного змісту.

Інтегральне значення Я-концепції полягає в забезпеченні гармонії психічного світу людини, збалансованого становлення її особистості – індивідуальності. Це підтверджують окремі теоретичні підходи, постулюючи, що людина йде дорогою досягнення максимальної внутрішньої злагоди і досягнення. [6, 30]

Здійснивши короткий опис наукових підходів до обґрунтування змісту та структури Я-концепції розглянемо детальніше її емоційно–оціночну складову – самооцінку.[1]