Версія за 16:29, 27 жовтня 2015

Лиса Го́ра — село в Україні, в Первомайському районі Миколаївської області. Населення — 4502 осіб.
Орган місцевого самоврядування — Лисогірська сільська рада. З грудня 1944 до січня 1959 Лиса Гора була центром 
Лисогірського району Миколаївської області.

Історичні відомості

Лиса Гора

Дике поле

На околицях села Новопавлівка Лисогірської сільради, було виявлено стоянку епохи пізнього палеоліту і сліди поселення періоду пізньої бронзи кінця ІІ тисячоліття до нашої ери. Територія навколо Лисої Гори входить в зону однієї з найдавніших в Європі землеробської буго-дністровської культури. В ІХ — VIII столітті до н. е. на тереторії Лисої Гори проживали кімерійці. Згодом їх витіснили іранські племена скіфів. Тут був правічний степ. До ІІ століття н. е. тут проживали скіфи, займаючись скотарством. Пізніше зі сходу прийшли сарматські племена. З ІІІ — Х століття територію Лисої Гори поступово заселяють слов'янські племена. З Х століття ці землі входять до складу Київської держави. З Х — ХІІІ століття південні землі захоплюють кочівники. А після татаро-монгольської навали край надовго обезлюднився. Протягом другої половини XIV — першої половини XV століття територія навколо Лисої Гори стала місцем військових дій Литви проти ногайських князів. Із середини XV століття територія входить в Велике князівство Литовське, а з 1475 землі навколо Лисої Гори займають османи.

Козацький зимівник

Своєю появою Лиса Гора завдячує Запорізькій Січі, яка розкинула по всьому Дикому полю козацькі паланки, які в ті часи були прикордонними заставами, що оберігали Україну від нападів та спустошень турків та татар. В ті часи з'явився сторожовий зимівник запорізьких козаків Лиса Гора, що був добре укріпленим форпостом.

За свідченнями історичних документів перше поселення на території Лисої Гори виникло у 1751 році, після звільнення краю від турецько-татарських набігів.

Заснування села відносять до 1757 року[1]. Військова адміністрація фортеці святої Єлизавети, встановила форштадт в Лисій Горі, і протягом першого десятиріччя існування укріпленого пункту заохочувала втікачів від кріпосного гніту та видавала їм «відкриті листи» на заселення Лисої Гори. У 1757 році право на поселення поруч з урощищем Лиса Гора на річці Чорний Ташлик отримав розкольник А.Гридін.

За часів імперії

На генеральній карті південного краю, складеного геодезистом Іваном Ісленьєвим у 1779 році, Лиса Гора зазначалася як село, в якому є діючий храм. Протягом 70-х років 18 століття Лиса Гора заселялася кріпаками — втікачами з Полтавщини, Чернігівщини, Курської губерній та Молдавії. У 80-х роках село стало станицею Бузького козачого війська. Під час російсько-турецької війни 1787–1792 років дві сотні лисогірських козаків брали участь у бойових діях. У селі створили укріплений командний пункт де бували Олександр Суворов та Михайло Кутузов.

З 1815 року лисогірців перевели у стан військових селян, а Лиса Гора отримала статус військового поселення. З 1817 року Лиса Гора входила до складу поселенської уланської дивізії. Лисогірці поповнили 1-й та 2-й взводи 2-го поселенського ескадрону. Після ліквідації військових поселень у 1857 році лисогірців перевели у стан державних селян. Лиса Гора стає волосним центром Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, центром 12 волості 3 округу Херсонських державних поселень.

З 1859 року в селі розташовувався штаб артилерійського дивізіону і 1-й ескадрон 5-ої легкої кавалерійської дивізії в складі 178 чоловік.

Селянська реформа 1861 року погіршила становище лисогірських селян. Далеко не всі змогли отримати землю. Викуп земельних наділів здійснювався в інтересах поміщиків. Виснажлива праця призводила до захворювань та каліцтва селян. Селом у цей період 16 разів пройшла холера.

В той же час підприємці села мали в своєму розпорядженні 4 кузні, 8 крамниць, 3 шинки, олійню, 4 водяні та 12 вітряних млинів та крупорушки.

Військова поразка самодержавства в війні з Японією, дороговизна, збільшення безробітних сприяло створенню революційної ситуації в імперії та в тому числі і в селі Лиса Гора.

Станом на 1886 рік у містечку, центрі Лисогірської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, мешкало 3068 осіб, налічувалось 730 дворових господарств, існували 2 православні церкви, єврейський молитовний будинок, земська станція, 8 лавок та 3 постоялих двори, відбувались базари по вівторках.

В 1896 в Лисій Горі налічувалось дворів 942, мешканців 5844 (2948 чол., 2896 жін.), 3 школи: земська і 2 церковно-приходські — 175 учнів (135 ч., 40 ж.), метеорологічна станція, лікар, 2 фельдшера і фельдшер-акушерка, земська поштова станція, 15 лавок, 3 корчми, пивна лавка[2].

В 1913 в Лисій Горі діяли: телефонна станція Єлисаветградської повітової земської телефонної мережі; земська агрономічна дільниця, яку очолював агроном Володимир Іванович Любич-Жолковський; поштово-телеграфне відділення, яке очолював Іван Андрійович Афанасьєв; низка кредитних товариств; аптека (провізор Абрам Вассера); представники Ровенського благочинничеського округу (благочинний Миколай Меркулов і настоятель церкви Петра і Павла Миколай Добровольський (батько народного артиста СРСР Віктора Добровольського)); камера земського начальника (12-а дільниця) (земський начальник Лев Львович Степанов); 7-й поліцейський стан (пристав — Володимир Володимирович Зевеко)[3].

Під час революції 1905-07 років в Лисій Горі розповсюджувалася революційна література і листівки, проходили численні мітинги і зібрання селян. 15.07.1906 року група лисогірців на чолі з селянином З.Селіоновим розповсюджувала листівки. Урядник намагався їх заарештувати, але лисогірці побили його та сільського старосту. Після чого викликані з Вознесенська козаки вчинили розправу над селянами. Селіонов отримав 10 років ув'язнення.