Відмінності між версіями «Комп'ютерні мережі Кандиби Марини»

Версія за 20:32, 15 грудня 2009

Історія створення стандарту FDDI

Технологія Fiber Distributed Data Interface - перша технологія локальних мереж, яка використовувала як середовище передачі даних оптоволоконний кабель. Недорогі оптичні волокна, що забезпечують низькі втрати потужності світлового сигналу і широку смугу пропускання (до декількох Ггц) з'явилися тільки в 1970-і роки. На початку 1980-х років почалося промислова установка і експлуатація оптоволоконних каналів зв'язку для територіальних телекомунікаційних систем. У 1980-і роки почалися також роботи із створення стандартних технологій і пристроїв для використання оптоволоконних каналів в локальних мережах. Роботи по узагальненню досвіду і розробці першого оптоволоконного стандарту для локальних мереж були зосереджені в Американському Національному Інституті по Стандартизації - ANSI, в рамках створеного для цієї мети комітету X3T9.5. Початкові версії різних складників стандарту FDDI були розроблені комітетом Х3Т9.5 в 1986 - 1988 рр., і тоді ж з'явилося перше обладнання - мережеві адаптери, концентратори, мости і маршрутизатори, що підтримують цей стандарт.

Основи технології

FDDI був розроблений як протокол для надійних, високошвидкісних мереж і магістралей з високим трафіком. Він здатний передавати дані з швидкістю до 100 мегабіт в секунду і підтримує до 500 станцій в сегменті. FDDI був розроблений для роботи на оптоволоконних каналах, які передають світлові імпульси в двох напрямах між станціями, а також може бути використаний на мідних кабельних системах (на витій парі 5 категорії - CDDI) при використанні електричних сигналів. FDDI підтримує високу надійність, оскільки мережі FDDI складаються з двох протилежно направлених логічних кілець, причому при відключенні від живлення однієї із станцій кільця не обриваються, а спрацьовує механізм bypass - пряма передача по внутрішньому оптичному каналу з порту в порт.

мал. 1 Загальна схема мережі

Ці кільця забезпечують резервування передачі один одного, тобто якщо на одному кільці виникнуть деякі проблеми, то в передачу включиться інше. FDDI сам розпізнає і усуне проблеми, які виникли.

мал. 2 Загальна схема мережі(обрив)

Кільця в мережах FDDI розглядаються як загальне середовище передачі даних, що розділяється, тому для неї визначений спеціальний метод доступу.

Однією з найбільш важливих характеристик FDDI є те, що вона використовує світлопровід як передавальне середовище. Світлопровід забезпечує ряд переваг в порівнянні з традиційною мідною проводкою, включаючи захист даних (оптоволокно не випромінює електричні сигнали, які можна перехоплювати), надійність (оптоволокно стійке до електричних перешкод) і швидкість (потенційна пропускна спроможність світлопровода набагато вища, ніж у мідного кабелю).

 FDDI  встановлює два типи використовуваного оптичного волокна: одномодове (іноді зване мономодовим) і багатомодове. Моди можна представити у вигляді пучків променів світла, що входить в оптичне волокно під певним кутом. Одномодове волокно дозволяє розповсюджуватися через оптичне волокно тільки одному моду світла, тоді як багатомодове волокно дозволяє розповсюджуватися по оптичному волокну безлічі мод світла. Оскільки безліч мод світла, що розповсюджуються по оптичному кабелю, можуть проходити різні відстані (залежно від кута входу), і, отже, досягати пункту призначення в різний час, одномодовий світлопровід здатний забезпечувати більшу смугу пропускання і прогін кабелю на великі відстані, чим багатомодові світлопроводи. Завдяки цим характеристикам одномодові світлопроводи часто використовуються як основу університетських мереж, тоді як багатомодовий світлопровід часто використовується для з'єднання робочих груп. У багатомодовому світлопроводі як генератори світла використовуються діоди, які випромінюють світло (LED), тоді як в одномодовому світлопроводі зазвичай застосовуються лазери.