Відмінності між версіями «Проект "Моє рідне місто або село" (Лозова Ірина)»

Версія за 19:31, 14 травня 2015

Харци́зьк — місто (з 1938 року) обласного підпорядкування Донецької області. Населення: 59 тис. мешканців (2013). Засноване 1869 року. Заводи: трубний, сталедротово-канатний, машинобудівний, ливарний, металевих виробів, харчових концентратів. Металургійний технікум.

Заснований у 1869 році як селище при станції, уведеній в дію на Курсько-Харківсько-Азовській залізниці. На місці сучасного міста ще в 1786 році була заснована слобода Харцизька, що належала генерал-майору Івану Іловайському.

Назва його походить від слова «харцизи» (розбійники) — так у XVI столітті називали турки й татари селян-утікачів і запорізьких козаків, що селись біля південних кордонів Московської держави. Місця їх поселень іменували «харцизькими». У 1883 році була проведена залізнична гілка на Макіївський рудник, а в 1884 році — на станцію Кринична та Ясисівка (сучасна Макіївка-Пасажирська), у 1898 році — на макіївський металургійний завод «Уніон».

У 60-х роках XIX століття поблизу станції почалася розробка кам'яного вугілля. У 1880-ті роки в пристанційному селищі було декілька десятків дворів і трактир. У 1897 році тут налічувалося 674 жителі, 53 двори. Росіян було 486 осіб, українців — 188. Уродженцями області Війська Донського були 99 чоловік, інших місцевостей — 575. Вихідцями із селян були 550 осіб, з міщан — 92, із дворян та духовенства — 13 осіб.

У 1895 році Харцизьке товариство Дебальцевського механічного заводу в Харцизьку побудувало котельно-механічний завод. У 1897 році побудовані майстерні Шліхта (сучасний машинобудівний завод).

Під-час революції 1905—1907 в Харцизьку діяла місцева дружина, яка була утворена на початку грудня 1905. Для озброєння дружини з місцевих торговців примусово були зібрані кошти на загальну суму близько 800-1000 карбованців. Після розгрому повсталих у Горлівці 20 грудня 1905 до міста прибули козаки. Лідерів дружини було заарештовано і засуджено.

У 1910 році котельно-механічний завод став філією макіївського металургійного заводу, а в 1914 році — окремим підприємством Харцизький трубний завод. З 1914 року механічні майстерні об'єднані у 2 промислові підприємства — заводи «Фрессе» й «Рено» (у 1920 році об'єднані в завод «Ремруд», у 1928 році його перейменували в «Главармліт», сучасна назва — «Армлит»).

Часи СРСР

У квітні 1923 року Харцизьк став центром Зуєвського гірського району Юзівської округи. Чисельність населення селища тоді становила 3065 осіб, а в 1926 році — уже 5645 чоловік. У 1929 році утворена Харцизька волость, що об'єднала селища Харцизьк і Трубне, а також хутори Золотарьова, Майсак, Цецюри, Панасенко, Нове Життя та інші. У 1931 році населення Харцизька становило 8323 особи.

У 1940 році в ньому проживало вже 13 146 чоловік. У 1930–1938 роках Харцизький трубний завод називався заводом «Сталь», тоді ж там було налагоджено виробництво труб великого діаметру. У 1940 побудований сталедротово-канатний завод (зараз Харцизька філія ПАТ «ВО „Стальканат-Силур“» завод «Силур»). З 1930-х років працюють 2 великі колгоспи: «Граніт» та імені В. К. Блюхера.

1956 р. в місті заснований трест «Жовтеньвугілля»; Харцизьк став регіональним центром вугільної промисловості (не маючи жодної вугільної шахти). У 80-90-х роках XX століття керівництво окремими шахтами, а потім і цілим «Жовтеньвугіллям» було перенесене в сусідні вугільні міста: Кіровське, Жданівку, Шахтарськ. У 1962 році Харцизьк став містом обласного підпорядкування. У 70-х роках XX століття в місті побудований комплекс трубоелектрозварювального цеху на трубному заводі.

Люди

У місті народилися: Атаманчук Лариса Василівна — український музикант, педагог; Залозний Никандр Семенович — сотник, командир 2-ї летунської сотні Летунського відділу Української Галицької армії; Зубанов Володимир Олександрович — український політик. Член Партії регіонів (з 2005). Радник Президента України (з травня 2013). Ігнатов Ігор Валентинович — український громадський діяч, секретар Федерації Профспілок України. Кириленко Євген Григорович — український дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол України в Єгипті; Лихолєтов Петро Якович — Герой Радянського Союзу. Максименко Василь Іванович — військовий льотчик, Герой Радянського Союзу. Яблуновський Петро Антонович — український живописець

Війна 2014-2015 року

13 квітня 2014 року, на шостий день після проголошення «Донецької народної республіки», місто опинилось під контролем терористів. За повідомленням донецької журналістки у Харцизькій міськраді керують люди в камуфляжі з автоматами, які зняли з будівлі українські прапори і повісили прапор «Донецької народної республіки». Агентство Інтерфакс-Україна з посиланням на очевидця подій повідомило також, що ті сепаратисти, які перебувають у міськраді, діяли у змові з керівниками місцевих органів влади.

В той же час Громадське ТВ повідомило, що в самому Донецьку 12 квітня відбувся ланцюг єднання Сходу та Заходу України. Молоді донеччани співали український гімн, тримаючи в руках українські прапори, а всі водії, що проїздили поряд, підтримували їх сигналами своїх машин.

13 липня в небі над Харцизьком терористами було збито український військовий літак. 17 серпня 2014 року терористи з артилерії обстріляли місто; через потрапляння снарядів в будівлі почалися пожежі, мешканці переховувалися в підвалах.

14 листопада Харцизьк було внесено до переліку населених пунктів на Сході України, на яких тимчасово не діє українська влада[8]

Визначні пам'ятки

Основні місця відпочинку: парк ім. Чехова, площа ім. Леніна.

Центральні вулиці:

Краснознаменська (будівля виконкому, міська лікарня);

Октябрська (міський музей, прокуратура);

Вокзальна (будівля вокзалу, міліція, меморіал 2-й світової війни).

Харцизьк на карті України

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Ресурси:

• Посилання на презентацію у Хмарка-КДПУ;

• Посилання на власний фотоальбом у Хмарка-КДПУ;

• Посилання на власний блог у Blogger;

• Посилання на добірку відеоматеріалів;

• Посилання на опитування або анкету у Google Форми;

• Посилання на спільний груповий постер.

Сторінка проекту Моє рідне місто або село

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка