Відмінності між версіями «Творчість Есхіла:сценічні нововведення Есхіла.»

Версія за 23:47, 30 листопада 2014

Біографія

Звістки про життя Есхіла відомі головним чином з життєпису, що міститься у складі рукопису його трагедій XI ст. Згідно цих даних, Есхіл народився в 525 до н.е. в сусідньому з Афінами містечку Елевсині, його батьком був Евфоріон, що належав до стародавньої афінської аристократії, евпатридів. Есхіл воював з персами у Марафонській битві (490 до н. е., цей факт із гордістю відзначається у його епітафії), де загинув його брат Кинагир, брав участь також у битві при Саламіні (480 до н. е.), оскільки розповідь про цей бій у "Персах" швидше за все належить очевидцеві, і, ймовірно, при Платеях (479 до н. е.). За молодості Есхіла, за часів упадку Пісістратидів, Афіни були малозначним містом, але йому довелось стати свідком тріумфу демократичного ладу, який вивів Афіни на провідне місце в грецькому світі, що сталося після греко-перських воєн. Вперше Есхіл взяв участь у змаганні трагіків бл. 500 до н.е., під час першої Олімпіади, разом з Хірилом й Пратином, але перший приз йому вдалося здобути тільки в 484 до н. е., коли йому виповнилось сорок один рік. У 472 одержав першу нагороду за трилогію, що включала "Персів", у 467 перемогла фіванська тетралогія; у 463 - тетралогія про Данаїд, у 458 - шедевр "Орестея", єдина грецька трилогія, що дійшла до нас. Есхіл здобував перше місце щонайменше 13 разів і 15 посмертно (що було можливо лише тому, що як виняток його п'єси були допущені до повторних постановок). Афіняни дуже високо цінували його твори. Про це можна судити вже з того, що після його смерті в Афінах була прийнята ухвала, що всякий бажаючий поставити п'єсу Есхіла "одержить хор" від влади (тобто отримає дозвіл зробити постановку драми на святі Діонісій). Есхіл кілька разів (471-469) їздив на Сицилію і ставив там свої драми, а також склав трагедію "Етнянки" на честь заснування Етни тираном Гієроном, тодішнім правителем Сіракуз. Переказ про те, начебто в 468 до н.е. Есхіл залишив Афіни, тому що його обурив успіх молодшого суперника Софокла, очевидно недостовірний, бо у 467 до н.е. Есхіл уже знову в Афінах на постановці своєї трагедії "Семеро проти Фів". Після 458 до н. е. Есхіл знову поїхав до Сицилії, де помер у м. Гелі в 456 до н.е. Надгробний напис вважається твором самого поета: Тут, у землі хлібодайної Гели, впокоївсь навіки Житель афінський - Есхіл, Евфоріона син. Довговолосі мідійці змогли оцінить його силу, А марафонські гай і плем'я - свідки відваги його.

Як і всі трагіки до Софокла, він сам виконував ролі у своїх драмах, але наймав також і професійних акторів. Вважається, що саме Есхіл зробив надзвичайно важливий крок у розвитку драми, ввівши в дію другого актора.

Творчість

Погруддя Есхіла Есхіл об'єднував свої трагедії в трилогії (тетралогії з додатковою сатиричною драмою), присвячені спільній темі, наприклад долі роду Лайя. Невідомо, чи був він першим, хто почав створювати подібні єдині трилогії, однак використання саме такої форми відкривало широкий простір для думки поета і стало одним з чинників, що дозволили йому досягти досконалості. Вважається, що Есхіл був автором дев'яноста драм, назви 79 нам відомі; з них 13 - сатиричних драми, що звичайно ставилися як доповнення до трилогії. Хоча до нас дійшло тільки 7 трагедій, їхній склад визначився в результаті ретельного добору, зробленого в останні століття античності, де вони були у шкільному читанні, і тому їх можна вважати кращими або найбільш типовими плодами поетичного дарування Есхіла. Кожну з цих трагедій варто згадати особливо.

• "Перси" ("Persaі"), єдина історична драма, що дійшла до нас з усієї грецької літератури, описує поразку персів при Саламіні в 480 до н.е. Трагедія була написана через вісім років після цих подій, тобто в 472 до н.е. і була частиної трилогії, що не зберегася.
• "Прометей закутий" ( "Prometeus desmotes"). Щодо часу постановки трагедії "Прометей закутий" даних немає. Одні вчені вважають її належної до раннього періоду творчості, інші, навпаки, до пізнього. Імовірно, це була частина трилогії, присвяченої Прометею.
• Трагедія "Семеро проти Фів" ( "Hepta epі Thebas"), поставлена в 467 до н.е., є викладом історії синів Едіпа, Етеокла й Полініка. Це завершальна частина трилогії, перші дві трагедії були присвячені Лайю і його синові Едіпу. (Ди. Семеро проти Фів.)
• Трагедія "Благальниці" ("Hіketіdes") викладає історію п'ятдесяти дочок Даная, що забажали втікти з Єгипту, щоб не виходити заміж за своїх двоюрідних братів, синів Єгипта, і знайшли притулок в Аргосі. Через велику кількість архаїзмів ця трагедія довгий час вважалася найранішим зі збережених творів Есхіла, однак папірусний фрагмент, опублікований 1952, дозволяє датувати її приблизно 463 до н.е.
• Трилогія "Орестея" була написана в 458 до н.е. і складається з таких частин:

o "Агамемнон" o "Жертва біля гробу" ("Хоефори", "Choeforoі"), o "Евменіди" ( "Eumenіdes"). Збереглося також понад 400 уривків з творів, до яких відкриття папірусів час від часу додають нові. Разом з іншими фрагментами й античними свідченнями вони часто проливають додаткове світло на творчість великого афінського драматурга, якого уже древні називали "батьком трагедії". Есхіл мав заслуженне визнання як у своїх сучасників, так і в нащадків. Під безпосереднім впливом Есхіла знаходилися Софокл і Евріпід, Арістофан визнав його першість, деякі з його трагедій послужили прототипами для творів римських поетів Еннія, Акція, Сенеки. В елліністичну епоху його твору вже не ставилися; ними займалися лише граматики й історики літератури. На драматургів Нового часу Есхіл вплинув за допомогою трагедій Сенеки. Відомий ще з часів Ренесансу, він збудив особливий інтерес у XVІІІ ст. Сильний вплив Есхіла спостерігався в період романтизму. Англійські поети (Байрон, Шеллі, Кітс) створили і поширили уявлення про "прометеїзм". Наприкінці XІX ст. трагедії Есхіла знову вийшли на сцену і ставляться до наших днів, особливо "Орестея", у центрі якої знаходяться "вічні" моральні проблеми: вибір між обов'язком і родинним почуттям, право на помсту і її можливі границі, відповідальність людини за прийняте рішення. Вплив Есхіла на мистецтво був меншим, ніж на поезію.