Відмінності між версіями «Основні характеристики зовнішньої звукової карти. СПК»

Версія за 16:22, 18 листопада 2014

Винісши звукову карту за межі системного блоку, можна збільшити завадостійкіть карти і дещо покращити якість звуку.

Історичний нарис

Оскільки IBM-PC проектувалася не як мультимедійна машина, а інструмент для рішення наукових і ділових завдань, звукова плата на ньому не була передбачена. Єдиний звук, що видавав комп'ютер — був звук вбудованого динаміка, що повідомляв про несправності.

В 1988 році фірма Creative Labs випустила пристрій Creative Music System (С/MS, пізніше також продавалася за назвою Game Blaster) на основі двох мікросхем звукогенератора Philips SAA 1099, кожна з яких могла відтворювати по 6 голосів одночасно. Приблизно в цей же час, AdLib випустила свою карту, однойменну з назвою фірми, на основі мікросхеми YM3812 фірми Yamaha. Цей синтезатор для генерації звуку використав принцип частотної модуляції (FM, frequency modulation).

Незабаром Creative випустили карту на тій же мікросхемі, повністю сумісну з AdLib, але переважаючу її за якістю звучання. Ця плата стала основою стандарту Sound Blaster, який у 1991 році Microsoft включила в стандарт Multimedia PC (MPC). Однак ці карти мали ряд недоліків: штучне звучання інструментів і більші обсяги файлів, одна хвилина якості AUDI-CD займала порядку 10 Мегабайт.

Зі зростанням потужності процесорів, поступово стала відмирати шина ISA, на якій працювали всі попередні звукові карти, багато виробників перемкнулися на випуск карти для шини PCI. В 1998 році компанія Creative знову робить широкий крок у розвитку звуку й випуском карти Sound Blaster Live! на аудіопроцесорі EMU10K, установлює новий стандарт для IBM PC, що залишається, в удосконаленому вигляді, й донині.

Переваги відносно внутрішніх PCI карт

По-перше, доступ до роз'ємів внутрішньої звукової карти ускладнений, а з часом вони ще й розхитуються. З зовнішньою картою менше проблем в цьому плані. Часто для її підключення до комп'ютера перезавантаження системи взагалі не потрібне. Вони дуже мобільні, їх можна використовувати як на стаціонарному комп'ютері, так і взяти в дорогу разом з ноутбуком. Знижується навантаження на процесор комп'ютера, що дає можливість вирішувати більшу кількість задач. Деякі карти мають ще й DSP обробку на борту (процесор ефектів).

Але вони мают не завжди достатню кількість входів-виходів для повноцінної студийної роботи. Можливо це єдиний мінус.

Способи підключення

За способом підключення зовнішні карти бувають кількох видів:

• Firewire (IEEE 1394)
• USB

Основна особливість Firewire в тому, що можна записувати невеликий оркестр чи групу на студії зразу з 8 доріжок з хорошими параметрами (24бит/192кГц). Вони дещо стабільніші відносно USB карт. Принаймні були кілька років назад. Стандарт USB також не стоїть на міcці, з появою USB 3.0 частка зовнішніх USB карт зросла. Але варто зауважити, що майже всі топові професійні карти мают саме цей тип підключення. Деякі карти можуть працювати як мікшер без підключення до комп'ютера, що буває дуже зручно.

Про USB карти можна сказати, що вони ідеально підійдуть для починаючих музикантів. Все що потрібно - це підключити їх до usb-інтерфейсу, встановити драйвери і все. Що стосується програмного забезпечення, то серйозні виробники доволі часто випускають свіжі прошивки і виправляють баги. USB карти мають відносно невелику кількість входів-виходів, але це дає можливість записати голос, гітару, а також підключити MIDI клавіатуру. Вони можуть живитись як від шини USB, так і мати окремий блок живлення.

Вимоги до звукової карти для звукозапису

• Необхідна бітність — 24 bit
• Конвертори А-класу
• Підтримка ASIO чии Core Audio (в залежності PC чи MAC)
• Вихід для підключення моніторів
• Вихід для підключення навушників
• Мікрофонно-інструментальні входи
• Наявність цифрового інтерфейсу S/PDIF In/Out
• Входи-виходи I/O з підтримкою Full Duplex
• Наявність MIDI інтерфейсу
• Співвідношення сигнал-Шум 100-120 дБ

В більшості випадків музиканту необхідно записати вокал, гітару і синтезатор, тому багато ссучасних карт мають Combo роз'єм, що поєднує XLR і TRS роз'єми. Для студійної роботи потрібна більша кількіствь входів-виходів, і як правило музикантам потрібні аналогові. Тому зветрайте увагу при виборі саме на це.

На які параметри також варто звернути увагу:

• Частота дискретизації карти. Як правило чим вище — тим кращее. 24bit/192кГц-це загальнопризнаний стандарт. Однак на початковому етапі не потребується така велика частота, цілком вистачить і 48кГц.
• Наявність фантомного живлення (для конденсаторного мікрофона без підключення по USB)
• Кількість входів-виходів. Тут ви маєте керуватись лише власними потребами.
• Регулярність оновлення ПЗ.

Тепер кілька слів про виробників. Оскільки нам потрібна краща зовнішня звукова карта, то і виробники потрібні перевірені. Я спробую написати в порядку власного пріорітету: MOTU, RME, Apogee (для маководів) и Digidesign. Далі підуть Focusrite,Lexicon,TC Electronic, E-MU,M-Audio.